1 листопада 2007   15:05   4878

Окраса донецької міліції

Вбивці Ігоря Александрова – реальні чи вигадані – давно засуджені, справу здано в архів, але оперативно-слідча група продовжує активно працювати. Що вони розслідують – одному Аллахові відомо. Щоправда, у складі групи залишилося лише дві особи – це слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Олександр Каліфіцький та прикомандирований до нього старший лейтенант міліції, оперуповноважений Дружківського міськвідділу ГУМВС України в Донецькій області Олександр Левін.

Цим дуетом автор зацікавився навесні 2005 року, коли стала відома оперативна інформація щодо можливої причетності до вбивства Ігоря Александрова працівників донецької міліції. Інтерес до загадкової діяльності Каліфіцького й Левіна підігрівала ще й та обставина, що з Краматорська стали надходити регулярні повідомлення про якусь банду, яка під виглядом „оперативно-слідчої групи по розкриттю вбивства Александрова” вивозила місцевих підприємців у лісосмугу. На свіжому повітрі один з бандитів, який називав себе старшим лейтенантом Левіним та представлявся найближчим помічником і довіреною особою слідчого Генпрокуратури Каліфіцького, погрожував жертвам зробити з ними те, що було зроблено з так званими „вбивцями Александрова”. Жертви все розуміли й вивертали кишені.

Довелося поближче поцікавитися постаттю Левіна та його статками. З’ясувалося, що, дійсно, у складі оперативно-слідчої групи Генеральної прокуратури України є такий собі мешканець Краматорська Олександр Михайлович Левін, 1978 року народження. В органи внутрішніх справ Левін прийшов у липні 1999 року на посаду помічника оперуповноваженого Краматорського міськвідділу УМВС України в Донецькій області. Але через лічені місяці — вже з грудня 1999 року — Олександр Михайлович став боротися з організованою злочинністю: спочатку помічником оперуповноваженого, а з 20 лютого 2000 року — на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах Краматорського міжрайонного відділу УБОЗ УМВС України в Донецькій області. „Помаранчева революція” застала Левіна на посаді оперуповноваженого відділу карного розшуку Краматорського міськвідділу міліції.

Знайомство Левіна з Каліфіцьким та включення його до оперативно-слідчої групи по „справі Александрова” призвело до настільки різкого покращення добробуту краматорського міліціонера, що Левін по кілька разів на рік став відпочивати за кордоном. Особливо подобаються Олександру Михайловичу курорти Анталії. Зокрема, влітку 2004 року Левін провів в Анталії 10 днів з 05.08.2004 (вилетів авіарейсом №629 „Харків-Анталія”) по 15.08.2004 (повернувся авіарейсом №630 „Анталія-Харків”). Влітку 2005 року Левін також 10 днів відпочивав у Анталії – з 14.08.2005 (вилетів авіарейсом №5591 „Харків-Анталія”) по 24.08.2005 (повернувся авіарейсом №5592 „Анталія-Харків”). В останньому випадку Левін відпочивав на курорті таємно, оскільки у відпустці не перебував і рахувався на службі, отримавши зарплатню за серпень 2005 року в повному обсязі.

Неважко було встановити, що ватажок краматорської банди й права рука слідчого Каліфіцького старший лейтенант Левін – це, дійсно, одна й та ж особа. Також з’ясувалося, що методи роботи Левіна не завжди зводилися до примітивного рекету. Сталий доход приносять крадіжки феросплавів зі сталеплавильного цеху Новокраматорського машинобудівного заводу. Власне, через інтерес до феросплавного „бізнесу” Каліфіцький і включив Левіна в склад оперативно-слідчої групи. А все почалося з того, що Левін, ще працюючи в УБОЗі, отримав інформацію, що мешканець Краматорська, такий собі Хаценко, щомісяця вивозить з території НКМЗ феросплави на суму в кілька сот тисяч гривень. Хаценко був затриманий, після чого отримав пропозицію, від якої не сміг відмовитися – і став працювати під міліцейсько-прокурорським „дахом”.

Але й це не все. До вступу на міліцейську службу Олександр Левін був бригадним в організованому злочинному угрупуванні краматорського авторитета Комара „Старе місто” – того самого ОЗУ, члени якого, за версією Каліфіцького, начебто й позбавили життя Ігоря Александрова. А пішов на службу в міліцію Левін через те, що з ОЗУ його вигнали (демонстративно „опустивши”) за крадіжку „общака”.

Втім, є в біографії Олександра Михайловича одна загадка. Як відомо, до лав атестованих працівників міліції мають прийматися чоловіки, звільнені в запас після проходження військової служби. Один з небагатьох винятків – старший лейтенант міліції Олександр Левін, у послужному списку якого вказано, що дійсну військову службу він не проходив, що підтверджено довідкою від 14.04.2000 №593 за підписом Краснолиманського міськвійськкому Ю.Єрьоменка.

Шляхом копирсання в архівах вдалося встановити, що, по-перше, Левін служив, по-друге, має якісь причини це приховувати, і, по-третє, про фальсифікацію його послужного списку достеменно відомо Малишеву й Білозубу. А саме: Левін проходив службу у Збройних Силах України з 25.05.1996 по 03.11.1997, військовий квиток МО №049631, виданий Краснолиманським МВК. Це підтверджується відповідним записом в акті медичного обстеження від 20.07.1999 №1310 військово-лікарської комісії при УМВС України в Донецькій області, правильність анкетних даних у цьому акті Левін ствердив власним підписом. Військовий квиток Левіна до середини лютого 2000 року перебував в УБОЗ УМВС України в Донецькій області, звідкіля був витребуваний Краснолиманським міськвійськкомом Ю.Єрьоменком (лист-запит Ю.Єременка від 15.02.2000 №256 на ім’я начальника УБОЗ УМВС України в Донецькій області В.С.Малишева) та знищений. Звертаємо увагу на дати: 15 лютого 2000 року військком Єременко направляє запит начальнику УБОЗ Малишеву, за пару днів Малишев позбавляється від військового квитка Левіна, після чого 20 лютого призначає Левіна оперуповноваженим Краматорського відділу УБОЗ. Мабуть, були у Володимира Степановича підстави для „доопрацювання” біографії свого підлеглого.

Маємо свою версію, чому саме Левіну став заважати військовий квиток. Прослуживши півтора роки оперуповноваженим УБОЗ, Левін пред’явив в Управління кадрів УМВС диплом про вищу освіту, згідно з яким він у 2001 році закінчив Краматорський економіко-гуманітарний інститут. У такому випадку поступати в інститут він мав би у 1996 році – тобто якраз тоді, коли насправді був у армії. Аби не ставити під сумнів майбутній диплом, керівництво й порадило Левіну домовитися з міськвійськкомом про знищення військового квитка.

З усією цією інформацією у серпні-вересні 2005 року я став оббивати пороги високого міліцейського начальства з вимогою провести службове розслідування щодо Левіна, тим більше, що факт його відсутності на службі під час відпочинку в Анталії був неспростовний.

Власне, прохання було два. По-перше, вжити заходи, щоби Левін припинив тріпати ім’я загиблого журналіста. Якщо вже бандитничає під проводом Каліфіцького, то нехай хоча б не каже, що робить це в рамках розслідування вбивства Ігоря Александрова. По-друге, я прохав забрати в Левіна службове посвідчення працівника УБОЗ, яке цьому бандиту, по-суті, подарував Білозуб, коли Левін переходив на службу з УБОЗ в карний розшук.

Левіна викликали „куда слєдуєт”, і поцікавилися, де він був у період з 14 по 24 серпня 2005 року. 6 вересня Левін пише пояснення, що за межі України він не виїздив, а свій закордонний паспорт загубив. На доказ цього Левін заднім числом, начебто 23.08.2005 (тобто, в той час, коли він перебував за кордоном), реєструє у ВГІРФО УМВС України в Донецькій області заяву про втрату свого закордонного паспорту. Насправді ця заява дійсності не відповідає (Левін перебував в Анталії в серпні 2005 року, маючи паспорт громадянина України для виїзду за кордон АК №422137), реєстрація цієї заяви була проведена шляхом підробки журналу реєстрації вхідної кореспонденції в канцелярії ВГІРФО УМВС України в Донецькій області. Після того, як виявився факт підробки, в УМВС в Донецькій області стали телефонувати з Генеральної прокуратури з вимогою облишити Левіна в спокої. Потім у Донецьк приїхав з погрозами Каліфіцький, вимагав у кабінеті начальника обласного УМВС не заважати розслідуванню „справи Александрова”, яке Каліфіцький проводить на пару з Левіним… Урешті-решт міліцейське начальство розвело руками, а мені було сказано, що для донецької міліції краще тримати в своїх лавах бандита, аніж лаятися з Генеральною прокуратурою.

Єдине, чого вдалося домогтися – Левін був переведений з Краматорська до сусідньої Дружківки. Після чого він зник. Ось вже півтора роки, як оперуповноважений відділу карного розшуку Дружківського міськвідділу Головного Управління МВС України в Донецькій області Олександр Михайлович Левін не з’являється на службі. Грошей (які йому справно нараховуються) не отримує, табельної зброї не торкається. А на всі спроби начальства його розшукати лунають грізні дзвінки з Генеральної прокуратури України.

Втім, нічого лихого з Олександром Михайловичем не трапилося. Під неусипним керівництвом слідчого з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Каліфіцького він продовжує працювати над розкриттям вбивства Ігоря Александрова. Результатом напруженої праці стало придбання Олександром Михайловичем нового автомобіля ВАЗ-2115 2006 року випуску (номер держреєстрації АН 6145 АХ) на додаток до двох автомобілів – ВАЗ-2109 і ВАЗ-2110 – які в нього вже були. Але хоча Бог трійцю любить, все ж таки хрест о чотирьох кінцях. І тому недавно старший лейтенант Левін прикупив четверту машину – Фольксваген Пасат V6. Мабуть, Каліфіцький премію йому видав за успішне розкриття вбивства слов’янського журналіста.

Треба також сказати, що Каліфіцький і Левін зробили певні висновки – тепер Левін вивозить підприємців у лісосмугу, не посилаючися на „справу Александрова”, а лише розмахуючи посвідченням працівника УБОЗ, яке забрати в нього так і не вдалося. І що найцікавіше – у лісосмузі Левіну допомагає член банди „Старе місто” на прізвисько „Данило”. Тобто, тієї самої банди, яка, за твердженням Каліфіцького, позбавила життя Ігоря Александрова й була начебто знищена зусиллями Генеральної прокуратури України. То ж у черговий раз постає питання – а кого ж Каліфіцький відправив на лаву підсудних?

Каліфіцький, „Что с лове?”

Про методи роботи оперативно-слідчої групи, яка в складі Каліфіцького й Левіна досі розслідує „справу Александрова”, може повідати циганський „авторитет” Юрій Богданов на прізвисько „Карась” – директор Краматорського автосалону по обладнанню автомобілів газобалонним обладнанням. В оперативних обліках Юрій Олексійович фігурує з 1995 року як комерсант організованого злочинного угруповання „17-а дільниця”. Але і йому не вдалося втекти від пильного ока оперативно-слідчої групи по „справі Александрова”, яка обклала його даниною (у протилежному випадку Богданов ризикував опинитися на лаві підсудних разом з братами Рибаками, Турсуновим і Онишком). Але просто отримувати щомісяця гроші Левіну здалося нецікавим, і він вирішив забрати в Богданова його бізнес. Мабуть, Каліфіцький напоумив. Переляканий Богданов став ховатися. Та хіба ж сховаєшся від оперативно-слідчої групи? Автор цих рядків виписав деякі SMS-повідомлення, відправленні з мобільного телефону Левіна (067) 625 23 52 на мобільний телефон Богданова

18.09.2006 Аренда за 2 месяца, срок прошел 15 сентября

27.08.2006 Заканчивай пиздеть, долги по аренде где, возьми телефон

02.08.2006 Заканчивай пиздеть, завози сегодня долги и аренду

27.07.2006 Не занимайся х#йней, где долги

25.07.2006 Ты будешь нормальным путем решать вопрос или будешь морозиться?

24.07.2006 Долги отдай и морозься

24.07.2006 Не надоело морозиться? Отношение к тебе точно такое. Деньги завези

21.07.2006 Юра, ты не морозься, у тебя телефон в руках, когда деньги?

16.07.2006 Что с лове?

14.07.2006 То, что пиздун, и так ясно, но и деньги нужны вчера, так что не морозься

15.06.2006 Деньги завези

14.06.2006 Не еби мозги, если машины не будет на этой недели, давай долги я возьму

сам и не морозься. До обеда 2 завези

04.04.2006 Когда лове?


Ну що ще можна розповісти про діяльність оперативно-слідчої групи? Наприклад, не байдужа ця група до політичних пертурбацій, що відбуваються у Вітчизні. На минулорічних парламентських виборах 2006 року викривачі вбивць (якщо це так, звісно) Ігоря Александрова забезпечили комп’ютерною технікою Краматорський виборчий штаб блоку Литвина „Ми”. Не за свої гроші, ясна річ – Левін трохи полякав місцевих підприємців, розповів їм про долю Онишка й Турсунова, показав посвідчення працівника УБОЗ, і гроші на придбання оргтехніки знайшлися. Ну а самого Левіна під час виборів не раз бачили в міському центрі зайнятості, де він роздавав агітаційну літературу.

Медведько, „Не надоело морозиться?”

Даремно думати, що Генеральний прокурор України Олександр Медведько не знає, чим займається очолювана Каліфіцьким оперативно-слідча група. По-перше, у Олександра Івановича особливе ставлення до „справи Александрова”. Це – як перше кохання. Якби не вбивство слов’янського журналіста, Медведько б і досі працював би в Донецькій обласній прокуратурі. Але ж пощастило людині – саме йому було довірена висока честь очолити штаб по розслідуванню гучного злочину. Саме він, Олександр Медведько, встановив, що вбивство журналіста вчинив сухотний бомж Юрій Вередюк. За цей подвиг професійного сумління Олександр Іванович не тільки був заохочений грошовою премією в розмірі місячного окладу, але й призначений заступником прокурора Луганської області. А вже з Луганська він попрямував у Генеральну прокуратуру України.

А, по-друге, йдуть пану Медведьку депутатські запити. Ось і народний депутат України Анатолій Наливайко — член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин і причин загибелі журналіста Г.Гонгадзе – шле Олександру Івановичу листи, просить роз’яснити, якими такими оперативно-слідчими діями переймається старший лейтенант Левін, прикомандирований до слідчого Каліфіцького? Цікаво народному депутатові, як могло таке трапитися, що слідство в справі давним-давно завершено, обвинувачені перетворилися на засуджених, а оперативно-слідча група продовжує працювати? Що вона шукає в Донецьких степах? Але мовчить Олександр Іванович, вважає нижче своєї гідності відповідати на депутатські запити. Бо, як брешуть злі язики, єдина тема, яку любить обговорювати Медведько, це „Когда лове?”

Володимир Бойко, спецільно для «ОРД»
"ОРД"
Додати коментар

Якщо ви хочете залишити коментар, прохання авторизуватися або зареєструватися.