"Треба допомогати, а не критикувати за помилки": як захисниця мови з Краматорська популяризує українську

У час, коли українська мова стала не лише засобом спілкування, а й символом ідентичності та спротиву, її захист і популяризація набувають особливого значення.

Уповноважена Донецького національного медичного університету (ДНМУ) з питань захисту державної мови Юлія Сердюченко поділилася в інтерв'ю Kramatorsk Post своїм досвідом, викликами та натхненням, які допомагають їй утверджувати українську мову в освітньому середовищі.

Її історія — це приклад того, як любов до рідного слова може об’єднувати людей і підтримувати їх у найскладніші часи.

— Розкажіть про себе: чим займаєтесь, яка ваша роль у ДНМУ? Як стали уповноваженою особою із захисту мови?

— Я — викладачка української мови та літератури за освітою. У Донецькому національному медичному університеті (ДНМУ) працюю дев’ять років, займаюся діловодством Вченої ради. У 2023 році за ініціативи ректорки Майї Єрмолаєвої мене призначили уповноваженою особою із захисту державної мови на громадських засадах. Також викладаю українську в краматорському репетиторському центрі "Світ точних наук", готуючи учнів до ЗНО/НМТ.

— Чому обрали шлях захисту української мови?

— Любов до української мови прищепили мені ще в дитинстві вихователі та вчителі. У ДНМУ я не викладаю мову через брак годин для нефілологічних спеціальностей, але компенсую це роботою в репетиторському центрі. Захист мови для мене — це спосіб зберегти ідентичність і підтримати студентів у їхньому праві навчатися українською.

— У чому полягає ваша робота як уповноваженої особи? З якими завданнями стикаєтесь найчастіше?

— Моя мета — забезпечити право студентів на освіту українською мовою. Я розглядаю скарги щодо порушень мовного законодавства, але частіше організовую заходи для популяризації мови: літературні зустрічі, квести, флешмоби. Наприклад, ми створили електронний часопис "Анатомія душі" та проводили проєкти, що поєднують мову й медицину, як-от діагностика Тараса Шевченка.

Юлія Сердюченко на лекції перед студентами. Фото: з власного архіву Юлії Сердюченко

— Чи часто виникають мовні скарги, чи конфлікти? Як їх вирішуєте?

— Скарг майже немає. Ми регулярно нагадуємо про мовну політику університету та Закон про державну мову. Якщо виникають проблеми, наприклад, хтось не може швидко висловитись українською, ми вирішуємо це через бесіди. У разі офіційних звернень складаємо акт і повідомляємо завідувачів кафедр.

— Як змінилося ставлення до української мови в університеті після початку повномасштабної війни?

— Ставлення до мови завжди було позитивним, адже більшість нашого колективу — свідомі українці з Донеччини та Кропивницького. Після 2022 року ще більше людей перейшло на українську, що дуже тішить.

— Які виклики є у студентів із вивченням української, особливо з регіонів, де переважала російська мова?

— Студенти-медики мають доступ до україномовної професійної літератури, але бувають труднощі через неунормовану медичну термінологію. Для абітурієнтів з окупованих територій, які вступають за програмою "Донбас-Україна", бракує годин на поглиблене вивчення мови. Хотілося б більше аудиторних занять.

— Що мотивує молодь вивчати українську? Як університет сприяє цьому?

— Молодь хоче ідентифікувати себе українцями, особливо під час війни. Університет проводить онлайн-зустрічі з письменниками, як-от Дара Корній, літературні квести, флешмоби, кінопокази. Ми створили проєкти, як-от "Який ти лікар-письменник" чи "Словник побутових висловів ДНМУ", які поєднують мову й медицину.

Проєкт Юлії "Анатомія душі", що поєднує мову та медицину. Фото з власного архіву Юлії Сердюченко

— Чи помічаєте прогрес у використанні української студентами?

— Так, за останні роки студенти дедалі частіше спілкуються українською, і це дуже тішить.

— Наскільки активно студенти й викладачі беруть участь у мовних заходах?

— Участь активна, особливо в онлайн-форматі. Наприклад, після ракетної атаки 2022 року на зустріч із Дарою Корній приєдналося майже 80 людей, хоча я хвилювалася, що через проблеми зі зв’язком прийде 10-15 осіб. Участь добровільна, і це працює.

— Яка мовна політика ефективніша: жорстка чи заохочувальна?

— Заохочення й особистий приклад працюють краще. Примус може викликати відторгнення. Держава має стабільно підтримувати мову через фестивалі, курси, збільшення годин на її вивчення. Нестабільна політика гальмує українізацію.

— Які інструменти найкраще формують україномовне середовище?

— Мотивація та приклад. Змушування — не наш шлях. Треба допомагати людям, які хочуть опанувати мову, а не критикувати за помилки. Молодь уже не має мовних бар’єрів, і це велике досягнення.

Юлія Сердюченко на лекції зі студентами проводить мовну битву факультетів. Фото: з власного архіву Юлії Сердюченко

— Який міф про українську мову чуєте найчастіше?

— Багато хто вважає деякі українські слова "неправильними" чи "вигаданими", бо вони здаються незвичними. Це наслідок впливу російської мови, коли наші лексеми сприймають як чужі.

— Як ви перейшли на українську в побуті?

— Українська завжди була зі мною — від дитсадка до університету. Мої вихователі, вчителі та рідні прищепили любов до мови. З 2007 року я майже не читаю російською, а з 2014-го не споживаю російськомовний контент. Мої сни — українською, і це для мене показник.

— Яка роль мови в ідентичності українця під час війни?

— Мова — основа нації та зброя в боротьбі за нашу державність. Як писав Володимир Сосюра: "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема".

Мовна захисниця Юлія Сердюченко. Фото з власного архіву Юлії Сердюченко

— Чи були ситуації, коли мова ставала фактором спротиву чи підтримки?

— У 2014 році, під час окупації Краматорська, я на шкільній лінійці нагороджувала учнів українською, хоча окупанти забороняли нашу мову, гімн і прапор. Мене підтримала колега, і це був мій маленький спротив.

— Як ваша позиція вплинула на оточення?

— Моє оточення завжди нормально сприймало мою українську. Друзі тепер спілкуються державною в особистих і публічних розмовах. Але я була шокована вбивством Артема Мірошниченка в Бахмуті за мову — це показує, що боротьба триває.

— Яке ваше улюблене українське слово чи вислів?

— Люблю слово "гикавка" — воно милозвучне й рідне. Також подобаються діалектні "пацьорки" (пасма волосся), "тормозок" (їжа на дорогу) і фрази, як «тебе всю ніч свинки смоктали» (про скуйовджене волосся). Ці слова — частина моєї родинної спадщини, яка спростовує міф про "російськомовну" Донеччину.

Юлія в українському національному вбранні — стрій. Вишивала його разом з мамою у 2010 році. Фото з власного архіву Юлії