Форум Краматорська

"Патриарх Кирилл: Террористам нужно дать мощный ответ 
 
Патриарх Московский и всея Руси Кирилл надеется, что ответ властей России на подрыв Невского экспресса будет мощным и эффективным.


Об этом патриарх сказал в воскресенье 29 ноября в храме Христа Спасителя по окончания заупокойной литии по жертвам подрыва поезда.

"Сегодня каждый должен ответить на то, что произошло. У власти - свой ответ, у правоохранительных органов - свой ответ, и мы верим, что этот ответ будет эффективным, мощным, способным показать бесчестным и страшным людям, что Россия - это правовое государство, Россия - это мирная страна, но, когда поднимается рука врага на нашу жизнь, мы способны защитить наших сограждан. Я верю, что таким будет ответ государства", - считает он."

  Коли з вуст Патріарха,  то перша думка - ВЛАДА ОРГАНІЗУВАЛА, щрб був ворог,  щоб народ  тримати в тонусі. Тема смерті найбільш ефктивна в маніпулятивних технологіях.
 

 А нові руки тягнуться до "Артеку" не для того, щоб роздерибанити?

Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами: Буковиною і Закарпаттям.
Мій батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик був у той час парохом в Угринові Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було - Білецька. Моя мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого - Володимира Ґлодзінського і Катерини з дому Кушлик. Я був другою дитиною моїх батьків. Старшою від мене була сестра Марта. Молодші: Олександер, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям.
Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з'їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, кревні і їхні знайомі, наприклад, мої вуйки: Павло Ґлодзінський - один з основників “Маслосоюзу” і “Сільського Господаря” (українські господарські установи), Ярослав Весоловський - посол до Віденського парляменту, скульптор М. Гаврилко й інші. Під час першої світової війни я пережив дитиною-юнаком чотирикратне пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914-15 і 1917 рр., а в 1917 р. важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австрійсько-російський фронт, і наш дім був частинно знищений гарматними стрільнами. Тоді ж, літом 1917 р., ми спостерігали прояви революції в армії царської Росії, прояви національно-революційних зрушень і велику ріжницю між українськими та московськими військовими частинами.
У жовтні-листопаді 1918 р., як несповна десятирічний хлопець, я пережив хвилюючі події відродження і будови української держави. Мій батько належав до організаторів державного перевороту в Калуському повіті (з лікарем д-ром Курівцем) і я був свідком формування ним з селян довколишніх сіл військових відділів, озброєних захованою в 1917 р. зброєю. Від листопада 1918 р. наше родинне життя стояло під знаком подій у будуванні українського державного життя та війни в обороні самостійности. Батько був послом до парляменту Західньо-Української Народньої Республіки - Української Національної Ради в Станиславові і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині. Особливий вплив на кристалізацію моєї національно-політичної свідомости мали величні святкування і загальне одушевлення злуки ЗУНР з Українською Народньою Республікою в одну державу, в січні 1919 р.
У травні 1919 р. Польща вжила у війні проти української держави армію ген. Галлера, яка була зформована й озброєна державами Антанти з призначенням до боротьби з большевицькою Москвою. Під її перевагою фронт почав пересуватися на схід. Разом з відступом Української Галицької Армії подалася на схід ціла наша родина, переїхавши до Ягольниці біля Чорткова, де ми зупинилися. Тут замешкали у дядька (брата матері) о. Антоновича, який був там парохом. У Ягольниці ми пережили тривожні й радісні моменти великої битви т. зв. Чортківської офензиви, що відкинула польські війська на захід. Але через брак військового постачання припинилася офензива української армії. Знову мусів початися відступ, цим разом за річку Збруч. Усі чоловіки з моєї родини, в тому числі й батько, як військовий капелян у рядах УГА, перейшли за Збруч в половині липня 1919р. Жінки й діти залишилися в Ягольниці, де пережили прихід польської окупації. У вересні того ж року моя мати, разом із дітьми, повернулася до родинного села - Угринова Старого.
Мій батько перебув усю історію УГА на “Великій Україні” (тобто на Наддніпрянщині) в роках 1919-1920, боротьбу з большевиками й біломосковськими військами, тиф. До Галичини він повернувся літом 1920 р. Спершу укривався перед польськими офіційними органами з уваги на переслідування українських політичних діячів. Восени того ж року батько повернувся на попереднє становище пароха в Угринові Старому.
Весною 1922 р. померла моя мати на туберкульозу горла. Батько був на парафії в Угринові Старому до 1933 р. Того року перенесли його на парафію до Волі Задеревецької, повіт Долина, а опісля до села Тростянець, теж у Долинщині (вже після мого арештування).
У вересні, або жовтні 1919 року я поїхав до Стрия і тут, після складення вступного іспиту, вступив до української гімназії. До народньої школи я не ходив взагалі, бо в моєму селі, як і в багатьох інших селах Галичини, школа була нечинна від 1914 р. з уваги на покликання учителя до війська та інші події воєнного часу. Навчання в обсягу народньої школи я дістав у домі батьків, разом з сестрами й братами, користаючи з несистематичної допомоги домашніх учительок.
Українська гімназія в Стрию була організована й втримувана спершу заходами українського громадянства, а згодом дістала право публічної, державної гімназії. Около 1925 р. польська державна влада відібрала їй окремішність, перетворивши її на українські відділи при місцевій польській державній гімназії. Українська гімназія в Стрию була клясичного типу. У ній я пройшов усі вісім кляс у роках 1919-1927, виявляючи добрі успіхи в науці. В 1927 р. я склав там матуральний іспит.
Матеріяльну спромогу вчитися в гімназії я мав завдяки тому, що мешкання й утримання забезпечили батьки мого батька, які мали своє господарство в тому ж місті. Там ще жили мої сестри і брати під час шкільної науки. Літні й святкові ферії ми проводили в родинному домі, в Угринові Старому, який був віддалений від Стрия около 80 кілометрів. Як у батька під час ферій, так і в діда під час шкільного року я працював у господарстві у вільному від науки часі. Крім того, почавши від четвертої гімназійної кляси, я давав лекції іншим учням і тим способом заробляв на власні видатки.
Виховання і навчання в українській гімназії в Стрию відбувалося за пляном і під контролем польських шкільних властей. Проте ж деякі вчителі зуміли вкласти в обов'язуючу систему український патріотичний зміст. Але основне національно-патріотичне виховання молодь набула в шкільних молодечих організаціях.
Такими явними - леґальними організаціями в Стрию були:
Пласт - організація українського скавтінґу, і “Сокіл” - спортово-руханкове товариство. Крім того, існували таємні гуртки підпільної організації середньошкільників, яка стояла в ідейному зв'язку з Українською Військовою Організацією - УВО - і мала своїм завданням виховувати дібрані кадри в національно-революційному дусі, впливати в тому напрямі на загал молоді та залучувати старші річники до допоміжних дій революційного підпілля (наприклад, збірки на втримання українського таємного університету, поширювання підпільних і заборонених польським урядом українських закордонних видань, протидія спробам виломів з фронту національної солідарности - бойкоту польських товариств, конскрипції, перших виборів тощо).
До Пласту я належав від 3-ої гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5-му пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після матури - в 2-му курені старших пластунів “Загін Червона Калина”, аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р. (Мої попередні старання вступити до Пласту в 1-ій, згл. 2-ій клясі були безуспішні через ревматизм суглобів, на який я хворів від раннього дитинства, не раз не міг ходити, і в 1922 р. був ок. два місяці в лічниці на водну пухлину в коліні). До підпільної Організації середньошкільників я належав від 4-ої кляси і був членом провідного звена (ланки) Стрийської гімназії.
Після закінчення гімназії й іспиту зрілости в половині 1927 р., я старався виїхати до Подєбрад у ЧСР на студії в Українській Господарській Академії, але цей плян відпав, бо я не міг одержати пашпорту на виїзд закордон. Того ж року я залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні “Просвіти”, провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство “Луг” і належав до основників кооперативи). При цьому я провадив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколішніх селах.
У вересні 1928 року я переїхав до Львова і тут записався на аґрономічний відділ Високої Політехнічної Школи. Студії на цьому відділі тривали вісім семестрів; два перші роки у Львові, двох останніх роках більшість викладів, семінарійних і лябораторійних праць відбувалися в Дублянах коло Львова, де містилися агрономічні заведення Львівської Політехніки. Абсольвенти складали, крім поточних іспитів під час студій, дипломний іспит й отримували диплом інженера-аґронома. Згідно з пляном студій, я пройшов 8 семестрів у роках 1928-29 - 1931-32, доповнивши два останні семестри в 1932-33 році. Мої студії закінчилися абсолюторією приписаних 8 семестрів, а дипломного іспиту я вже не вспів зробити через політичну діяльність і ув'язнення. Від осени 1928 р. до половини 1930 р. я мешкав у Львові, потім два роки в Дублянах і знову у Львові 1932-34. Під час ферій перебував на селі у батька.
У своїх студентських роках я брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки “Основа” та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюрі товариства Сільський Господар, що займався піднесенням аґри-культури на Західніх Українських Землях. В ділянці культурно-освітньої праці з рамени товариства “Просвіта” я відбував у неділі і свята поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організуванні інших імпрез. У ділянці молодечих і спортово-руханкових організацій я був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів “Загін Червона Калина”, в Українському Студентському Спортовому Клюбі (УССК), а деякий час теж у товариствах “Сокіл-Батько” і “Луг” у Львові. До моїх спортових зайнять належали біги, плавання, лещетарство, кошиківка і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алькоголю.
Найбільше часу й енергії я вкладав у своєму студентському періоді в революційну, національно-визвольну діяльність. Вона полонювала мене щораз більше, відсуваючи на другий плян навіть завершення студій. Виростаючи від дитинства в атмосфері українського патріотизму й змагань за державну самостійність України, я вже в гімназійному періоді шукав і знаходив контакт з українським підпільним, національно-визвольним рухом, що його в той час організувала й очолювала на Західньо-Українських Землях Революційна Українська Військова Організація (УВО). З її ідеями і діяльністю я познайомився частково через родинні зв'язки, а ще більш під час праці в підпільній Організації середньошкільників. У вищих гімназійних клясах я почав виконувати деякі допоміжні завдання в діяльности УВО: поширювання її кличів, підпільних видань та служба зв'язку. Членом УВО я став формально в 1928 р., діставши призначення до розвідувального, а потім до пропагандивного відділу. Одночасно я належав до студентської групи української націоналістичної молоді, яка була тісно зв'язана з УВО. Коли на початку 1929 р. постала ОУН - Організація Українських Націоналістів - я зразу став її членом. Того ж року я був учасником 1-ої конференції ОУН Стрийської округи.

http://oun-upa.org.ua/personalities/bandera_1.html

 Краматорский завод панельного домостроения всю осень активно разрушали, но с созидатеной целью. На ремонте крыши в прошлом месяце насчитал более 30-ти строителей. Не сидели и не курили. Бегали.
 Что будет на этом объекте?
 Кому он приглянулся?
 Хорошо это или плохо?

Открытое письмо Ринату Ахметову.
Пользователь: aleksandr-kovalevski (IP-адрес скрыт)
Дата: 14.07.2007 20:16:16


«Я возглавлю комитет по борьбе с организованной преступность», — с глумливой ухмылочкой пошутил на своей предвыборной пресс-конференции кандидат от Партии регионов Ринат Ахметов, чем вызвал ободряющие смешки у присутствующих в зале акул пера. Не знаю как журналистам, но мне, как подполковнику милиции в отставке такие несколько странные шуточки человека, которого накануне И.о. начальника главного управления по борьбе с оргпреступностью МВД Сергей Корнич открыто назвал лидером ОПГ, показались не смешными.

«Я глубоко убежден в том, что Ахметов – реальный руководитель организованной преступной группировки. Пусть он на меня не обижается», — сказал Корнич журналистам на вопрос, есть или в распоряжении ГУБОП материалы по Ахметову.

Отвечая на вопрос, дают ли основания заявлять о причастности бизнесмена к преступному миру собранные относительно него материалы, Корнич сказал: «Точно».

«Это наша работа. Поэтому мы собираем материалы полностью, потом передаем их следствию, возбуждается уголовное дело, ведется расследование, люди задерживаются, передаем в суд. Вот это очень четкая, правильная позиция», — сказал он.

К сожалению, все расследование прегрешений Ахметова свелось к чаепитию в кабинете «Терминатора», то бишь, тогдашнего министра МВД Ю. Луценко.

Я считал и считаю Юрия Луценко хорошим парнем, но такой должности «хороший парень» в милиции нет, и на поверку новый министр, получивший (мне сдается, незаслуженно) прозвище Терминатор, оказался грозой только для толстозадых генералов, скомпрометировавших себя открытой поддержкой Януковича, да гаишников, которых то расформировывали по указу «народного» Президента, то опять выставляли вместо светофоров. Революционный же лозунг Майдана «Бандиты должны сидеть в тюрьмах» превратился в откровенный фарс.

Убедившись, что бывший «полевой командир Майдана» в кресле министра МВД не представляет для него никакой угрозы, преспокойно вернулся на родину главный авторитет Украины Ринат Ахметов и даже попил с ним чайку. Для прессы знаменательная встреча министра МВД с человеком, именем которого не так давно пугали детей, прошла незамеченной.

Ожидаемой сенсации не произошло: Ахметова не вывели из кабинета министра с заломленными за спиной руками (как предполагалось), а он вышел сам, без конвоя и наручников, причем пребывал в прекрасном расположении духа. Он шел на чай к министру, как на допрос, а у него просто взяли эксклюзивное интервью, в чем не было, впрочем, ничего удивительно, ведь до того как стать министром МВД, «терминатор» работал журналистом и Ринат Леонидович мог только порадоваться тому, что министерством внутренних дел руководит такой «крутой профессионал».

Их доверительная беседа за чашкой чая мне представляется так:
— Ринат Леонидович, а не вы ли в восемьдесят седьмом году в кого-то там стреляли? — полюбопытствовал министр, помешивая ложечкой свежезаваренный чай.
— Нет, не я, — подумав немного, как бы вникая в суть поставленного в лоб вопроса, ответил Ринат.
— Ну на нет, как говорится, и суда нет, — разочарованно вздохнул министр-экс-журналист, похоронив надежду «расколоть» гостя, с лица которого не сходила волчья ухмылка. На том «допрос» фактически и закончился. Ну покалякали еще немного о футболе, пока допивали чай, и расстались они если не друзьями, то во всяком случае и не врагами.

…Все это было бы смешно, если бы не было так грустно. Ахметов, попив чайку с министром МВД, настолько уверовал в свою безнаказанность, что потерял всякий страх перед милицией. Действительно, чего бояться, если глава некогда грозного для бандитов ведомства прилюдно заявляет, что «по линии МВД сегодня проходит передовой окоп борьбы за демократию». То есть, раз милиция окопалась, значит, она скорее обороняется, чем наступает, а значит, таким как Ахметов и Колесников с гоп-компанией беспокоиться не о чем. Интересно, сам то Терминатор понял, что сморозил из своего «передового окопа по линии МВД»?

В стране, где бандиты становятся героями нашего времени, а милиция засела в окопы «бороться за демократию», рассчитывать на то, что удастся победить организованную преступность не приходится. Зачем вообще нужна такая демократия, при которой состоялось второе пришествие на пост премьер-министра человека, имеющего две судимости за совершение уголовных преступлений? Сегодняшнее беспрецедентное сращивание криминала с государственной властью, окончательно превратившейся в преступный клан, в сравнении с которым сицилийская мафия и американская «Коза ностра» выглядят скаутскими организациями — это и есть демократия?

Когда в середине девяностых в Крыму могущественная ОПГ «Сейлем», подмяв под себя весь криминальный мир «украинской Сицилии», выдвинулась в поход за официальной властью и бывшие «наперсточники», рэкетиры, «кидалы» и их паханы прошли в депутаты, создав в местных советах из бандитов с мандатами целые депутатские фракции, милиции удалось разгромить этот «бандитский корпус» потому что была на то политическая воля высшего руководства страны. Пока такой воли нет ни у Президента, ни у его силовых министров, ни у Генпрокуратуры, превратившейся в «генеральный могильник», как выразился с трибуны парламента Луценко, а точнее в адвокатскую контору, открыто «крышующую» высокопоставленным бандитам.

Сегодня Юрий Луценко совершенно справедливо обвиняет Генпрокуратуру в бездеятельности. Только что толку с этих обвинений? Меньше надо было в свое время чаи гонять с «авторитетами», господин Терминатор.

Ну да ладно, надеюсь, Юрий Луценко, став первым номером в мегаблоке демократических сил, в который почему-то не вошел БЮТ (единственная в парламенте политическая сила, которая не бегала с заднего двора втихаря договариваться с бандюковичами о «широкой коалиции») в будущем будет действовать более решительно, а главное профессионально.

Сегодня я, как один из авторов «Народной правды», хочу поставить свою подпись под нижеприведенным письмом журналистского коллектива «Обозревателя»:

«Ринатові Ахметову

Шановний пане Ахметов!

Ваші британські адвокати надіслали копію позовної заяви, поданої до Високого суду Лондону, в якій містяться претензії щодо змісту статей, опублікованих в Інтернет-виданні «Обозреватель»: «Ахметов працював у «нічну зміну», «У Рината Ахметова стріляли. Правдива історія олігарха». Паралельно Ваші представники запропонували «Обозревателю» від Вашого імені укласти мирову угоду. Нині ми заявляємо про готовність укласти таку угоду, в якій єдиним зобов’язанням нашого колективу буде надати Вам, Ринате Леонідовичу, право опублікувати статтю-відповідь, в якій ви матимете право викласти свою версію про те, чим займалися останніх 15 років до обрання народним депутатом України.

Зрештою, правом публікації в Інтернет-виданні «Обозреватель» Ви могли скористатися і без укладення мирової угоди, про що ми Вас неодноразово сповіщали. Ми також готові надати копії диктофонних записів розмов зі свідками подій Вашої молодості, котрі, власне, і ділилися з нашим кореспондентом тими спогадами, що, на думку Ваших адвокатів, є наклепницькими щодо Вас.

На нашу думку, це дуже показовий факт, що Ви подали до суду за фактом публікацій. До того ж, наприклад, не Харцизького, а до Високого суду Лондону: це безпечний спосіб з’ясування істини. Бо донецького журналіста Ігоря Александрова не судили, а до смерті забили бейсбольними битами. Журналістові Георгію Гонгадзе відрізали голову. І наших колег з Росії Влада Лист’єва, Анну Політковську і Пола Хлебнікова також не тягли на лаву підсудних, а розстріляли впритул.

Оскільки судовий позов проти «Обозревателя» набув широкого резонансу, ми вважаємо своїм обов’язком, по-перше, продовжити ретельне вивчення Вашої біографії; по-друге, отримуємо повне моральне право озвучити в Лондонському суді ті зібрані в ході розслідування факти, котрих не зважилися оприлюднити у згаданих публікаціях.

Дивно було дізнатися, що Ваші адвокати у своєму зверненні до суду говорять про образу Вашої честі і гідності як бізнесмена. І як доказ вашої високої платоспроможності наводять рейтинги найбагатших людей світу журналу «Форбс», у яких Ви фігуруєте останніми роками. Нагадуємо, що з того часу, як Ви, Ринате Леонідовичу, склали присягу народного депутата України, ви не можете займатись підприємницькою діяльністю. Інакше це — грубе порушення вже не британського, а українського закону про статус народного депутата. Ви неодноразово заявляли, що ви є законослухняним громадянином України. Виходячи з цього, ви не могли займатись підприємницькою діяльністю в час, коли були розміщені на сайті «Обозреватель» матеріали про Вас. А значить, ми не могли завдати шкоди Вашій діловій репутації. Інакше доведеться визнати, що ви поєднуєте політичну діяльність із підприємницькою, що є грубим порушенням як українського, так і загальноприйнятого у світі права.

Ми нагадуємо Вам, пане Ахметов, що йдучи у політику, Ви де-факто погодилися стати публічною людиною. Це — поширена у світі практика. Як і наполеглива цікавість журналістів до деталей біографії відомих політиків та бізнесменів. Ми свідомі того, що багато українських підприємців йдуть у владу для того, щоб захистити і розвинути свій бізнес. Але прагнемо допомогти кожному політику зрозуміти, що влада – це не синекура, а Голгофа.

З повагою

журналістський колектив «Обозревателя».


Я ставлю свою подпись под этим письмом Ринату Ахметову, к чему призываю и своих коллег по перу.

P.S.

Только без пометки «З повагою», ибо как гражданин Украины не испытываю никакой поваги к нардепу Ахметову, который имел совесть получать зарплату народного депутата Украины, занимаясь при этом своим бизнесом, и практически не появлялся на заседаниях ВР, а свою карточку для голосования отдал корешу Б. Колесникову, что также является прямым нарушением Закона.



[aleksandr-kovalevski.narod.ru]


http://forum.fraza.com.ua/read.php?1,144127

https://www.kramatorsk.info/?view&39302
Лычакивский районный суд Львова остановил действие решения Высшего совета юстиции от 31 мая этого года в части возобновления полномочий Виктора Медведчука как члена ВСЮ

В даному питанні особливи шарм. Знаю трохи Львів.   Назва "Личаківський суд Львова"  звучить приблизно так само як "Байківський суд Києва",  або "Новодевичкий (Ваганьковский) суд Москви".  Моторошно за дружинника-розбишаку. Московський Патріархат йому. Амінь.

 З новин узнав  що Росія заборонила поставки продукції обєднання "Гадячсир".

Чи там немає скільки-небудь грамотного маркетолога, спеціаліста по PR?  Місто хай собі, а прдукція, як казав Жванецький" для внутрішнього споживання не повинна бути гадяцькою. Це як женитись з місс Кривий Ріг. Чи не так?

Британцы заявили, что конец нефти начнется уже через 4 года

Британские ученые настаивают, что мировые резервы нефти истощаются, и мы можем начать чувствовать эффект этого истощения уже в ближайшие года. Как пишет в четверг британская The Independent со ссылкой на специалистов лондонского Аналитического центра истощения нефтяных резервов, производство нефти пройдет свое пиковое значение в ближайшие четыре года, после чего начнет все быстрее убывать.

Как рассказал руководитель центра Колин Кемпбелл, бывший глава геологической службы и вице-президент нескольких ведущих нефтяных компаний - British Petroleum, Shell, Fina, Exxon и ChevronTexaco - пик добычи дешевой нефти уже был пройден в 2005 году. По его оценкам, с более дорогой нефтью - добываемой из глубинных скважин, полярных регионов и со дна океанов - тоже самое произойдет уже к 2011 году. Вместе с тем, потребление нефти растет, а превышение потребления над добычей всего на несколько процентов может легко поднять цену на нефть над границей в $100 за баррель.

По словам Кемпбелла и его единомышленников, в нефтяных компаниях не принято принимать их аргументы всерьез, и "теория пика" считается своего рода ересь. Так, обнародованный накануне отчет British Petroleum утверждает, что при современном уровне потребления доказанных запасов нефти хватит еще как минимум на сорок лет.

Дискуссия между двумя лагерями нефтяников идет уже более 50 лет, и обе стороны выдвигают различные аргументы в свою пользу. Впрочем, есть и третий лагерь, которому эсхатологические споры вокруг времени истощения запасов нефти кажутся совсем не актуальными. Согласно этой теории, нефть вообще не является результатом подземной переработки древних биологических отложений, а производится в каких-то процессах в земной коре без участия жизни. Среди сторонников этой теории есть и несколько членов национальных академий наук бывшего Советского Союза.

Газета.ru