Nastya Stanko (журналистка "Громадського")
У моїй родині є історії, котрі вся ця родина чула, як каже моя бабця, коли дід починає котрусь з них на новий лад - мІльйон раз. Саме так - з наголосом на і. Так і каже:
- Йване, ну кому се траба, я се вже чула мІльйон раз, мІльйон (так з притиском вона це все говорить)
Але попри мІльйон раз деякі історії звучать по новому. До прикладу історії про війну.
Моїй бабці було 10 років, коли вона побачила війну.
Ми от з нею сиділи і щось балакали за переселенців, вона розповідала, що там дивиться по телевізору. І питала мене, як там ті люди на сході.
- Бабо, а пам'ятаєте, ви ж все розказуєте, як вам катюша хату спалила.
- Ну, ми такі були як то кажут переселенцєми, ми сі ховали на Кадубищіх, поки була бомбьожка, а прийшли додому, то хату вже катюша спалила.
- То нагадайте, скільки ви відтоді хат змінили?
- Та сіки, в сімох хатах ми були. Дали були нам польску хату перше, а потім звідти вігнали, а потім ми по родичах ходили, а відтак вернулисі і таки свою хату клали там на погорілім.
- ну то десь так, бабо, і виглядає та історія з нинішніми переселенцями, ну хіба може чуть краще.
Я собі по тому думала, що часто варто просто щось висмикнути з власної пам'яті чи історії власної родини і вже все трохи інакше виглядає і по іншому починаєш розуміти якісь речі. Не кажучи вже про те, що дуже чітко починаєш собі все це уявляти.
Як і до прикладу завжди буде виглядати сучасне лише так, а не інакше. Зараз поясню, яке і чому.
Цій самій вже тоді 11 -ти річній бабці, а також її мамі і двом братам 6 і 4 років прийшла похоронка за батьком акурат на 9 травня 1945 року.
Я вже колись про це писала тут. Але тепер воно якось трохи зрозуміліше все теж почало виглядати. Про які дати і спосіб їх відзначення йдеться я думаю ви самі здогались.
Піс нам, бразерс енд сістерс.