Ковальсько-пресовий присмак (10)
Моєму татові присвячується...
Для монтажу преса німцям довелося частково демонтувати дах цеху. Автокран, вантажопідйомність та виліт стріли якого дозволяли вести монтаж через отвір у покрівлі, був орендований у Нідерландах. Таких було лише кілька в Європі і година його роботи коштувала якихось неймовірних грошей. Тому графік монтажних робіт за його участю був спланований та розписаний за хвилинами. Щоб переконатися, що отвір у покрівлі цеху достатній для маневрів крана, Ігор Абраменко взяв рулетку та піднявся нагору. Погода була сира, огорож не було. Посковзнувся, упав. Впав прямо в цю дірку і полетів униз. Дивом залишився живим. Дивом приземлився не на металоконструкції, а на дах електропідстанції. Вона, ця покрівля з листового металу, відпрацювала як батут і, власне, врятувала йому життя. Обійшовся легкими забоями. Це був перший дзвіночок. Прес відчайдушно сигналізував, що збиратися не хоче.
Другий дзвіночок не забарився. Досить швидко з'ясувалося, що через поспіх із видачею замовлення, контрольне складання преса на НКМЗ не було здійснено. Або було виконано дуже формально. Фатальна розбіжність посадкових місць та отворів. І якщо здебільшого вдалося “натягнути”, то стіл преса зажадав демонтажу та розточувальних робіт. Доктор Гельбах погодився виконати розточувальні роботи силами верстатного парку компанії. Але категорично відмовився фінансувати повторну оренду автокрану. Підори зі станкоімпорту теж і чути не хотіли про якісь додаткові витрати. Давайте, там, як-небудь, вирішуйте питання… Інженер Анатолій Макаренко вирішив підняти стіл за допомогою двох дизельних навантажувачів. Операція є ризикованою. Ігор Абраменко підтримав цю ідею як єдину можливу в умовах, що склалися. Німці були категорично проти. І мали рацію. У якийсь момент дії навантажувачів розсинхронізувалися і стіл зісковзнув із маніпуляторів. Багатотонна плита зажила своїм життям і поповзла. Німці почали розбігатися. Анатолій Макаренко теж почав розбігатися, але спіткнувся та впав. Йому не пощастило. Багатотонна плита придавила кисть його руки та зупинилася. За допомогою домкратів визволили руку Анатолія. Німці викликали швидку допомогу. Роздроблена рука, в окалині та оливі, в якомусь бруді та стружці, являла собою сумне видовище. Анатолія завантажили до карети швидкої допомоги. Ігор Абраменко заліз туди теж, хоч лікарі й заперечували. Це було правильне рішення. Бо у шпиталі лікарі одразу націлилися на ампутацію кисті. Яка ампутація???? Хлопцю всього 35 років! Ніякої ампутації, робіть що-небудь… Лікарі, щоб зняти з себе відповідальність, запропонували транспортувати Анатолія до шпиталю гірників, є такий на околицях Гельзенкірхена. Типу у них досвіду більше, вони там завжди мають справу з травматизмом у шахтах. Вірне рішення. Лікарі цього шпиталю не просто зберегли Анатолію Макаренко руку, а зберегли її працездатність та рухливість. Після виписки зі шпиталю, Анатолію перервали відрядження та відкликали додому.
Інженеру Ігорю Абраменку довелося керувати подальшими монтажними роботами самостійно. Мобілізував Шило. Типу, добре прохолоджуватися. Мобілізував німецьких слюсарів. Робочий стіл преса було встановлено на своє місце з допомогою гідравлічних домкратів. Багатоходівка, розтягнута в часі. Графік монтажних робіт було зірвано. У німців профспілка. Жодних понаднормових. Доводилося до глибокої ночі залишатись у цеху, планувати роботи наступного дня буквально за хвилинами. Щоб німці встигали за свій робочий день виконати по максимуму. Методом проб та помилок. Завдяки високій кваліфікації та відповідальності німецьких робітників. У липні 1974 року вдалося вийти на етап пусконалагоджувальних робіт.
На випробування кривошипного преса зусиллям 6300 тонн на завод Гельдбаха в Гельзенкірхені приїхав головний інженер НКМЗ Віталій Абрамовський. Приїхав не сам. Привіз із собою італійського фірмача із Туріна сеньйора Коррадо Дальє. Натякнув, що намічаються шикарні контракти з італійцями на такі самі машини. І він дуже розраховує на Ігоря Абраменка й надалі. Там, в Італії, дуже знадобиться його досвід. Зрозуміло, якщо ось зараз з німцями розійдемося як належить. І закриємо контракт. Дуже багато браку. Усі отримають пиздюлей, хто випхав цей прес за ворота заводу. Сумний досвід буде враховано. Зроблять висновки. Хоча звичайно всі розуміють, що причини браку глибини і глобальні. І жодні пиздюліни справі не допоможуть. Система.
Випробування пройшли успішно. Машину крутили у всіх режимах. Доктор Вільгельм Гельдбах був задоволений якістю поковок. Він до кінця не вірив що червоні реанімують цю, у його німецькому розумінні, купу металобрухту. Був бенкет. Німці нажралися горілки нетипово для німців. Віталій Абрамовський та Ігор Абраменко втекли з банкету до Мюнхена. Віталій мріяв відвідати мюнхенську Пінакотеку. Блукали пивними. Бухали. Абрамовський читав свої вірші. Скаржився на Женю Мацегору. Потоваришували.
Інженеру Ігорю Абраменко довелося побувати у Гельзенкірхені ще раз. Несподівано. У 1975 році. Короткостроково. Усього на пару місяців. Німці прийняли рішення оснастити прес системами контролю та моніторингу від Сіменса. І треба було все синхронізувати з оригінальною системою управління електроприводом.
Подальша доля цього преса відповідає всій його попередній історії. Поки був живий доктор Вільгельм Гельдбах, йому вдавалося тримати в вузді своїх дітей. Він вийшов і дуже щільно закріпився на американському ринку. Переозброїв та розширив виробництво. Придбав ще один прес 6300 у чехів зі Smeral. Потім ще один, вже на 8000 тонн, від німецького Hasenclever. Замінив застарілі лінійні газові печі на обертові. Таким чином, стало можливим виробляти 12 тонн поковок на годину. До кінця 80-х років виробнича лінія Гельдбаха по праву вважалася однією з найбільших на ковальсько-пресовій світовій арені. Після смерті пана доктора, діти пересварилися, почали ділити активи, кожен пішов у свій бік. Відчайдушно експлуатуючи ім'я свого діда на світовому ринку виробництва фланців. Просрали всі ринки. Довели Friedrich Geldbach GmbH до банкрутства. У 2003 році напівмертву компанію придбала Farina Group з Італії. Яка знищила підприємство у Гельзенкірхені остаточно. Преси 6300 та 8000 були демонтовані та відправлені до Італії. Прес 6300 виробництва НКМЗ продали з аукціону. Кому продано, куди продано, ніхто з Фаріна на мій запит так і не відповів. У квітні 2020 року компанія Friedrich Geldbach GmbH припинила своє існування. Муніципальна влада Гельзенкірхена тепер ламає голову що робити з цією промзоною. Всю цю історію мені розповіла донька доктора Гельбаха, яка мешкає та розвиває фланцевий бізнес в Арабських Еміратах. Я тільки тішуся що ось це все не розповів батькові. Щоб його не засмучувати. Він був упевнений, що прес 6300 продовжує досі успішно працювати в Німеччині.
Моєму татові присвячується...
Для монтажу преса німцям довелося частково демонтувати дах цеху. Автокран, вантажопідйомність та виліт стріли якого дозволяли вести монтаж через отвір у покрівлі, був орендований у Нідерландах. Таких було лише кілька в Європі і година його роботи коштувала якихось неймовірних грошей. Тому графік монтажних робіт за його участю був спланований та розписаний за хвилинами. Щоб переконатися, що отвір у покрівлі цеху достатній для маневрів крана, Ігор Абраменко взяв рулетку та піднявся нагору. Погода була сира, огорож не було. Посковзнувся, упав. Впав прямо в цю дірку і полетів униз. Дивом залишився живим. Дивом приземлився не на металоконструкції, а на дах електропідстанції. Вона, ця покрівля з листового металу, відпрацювала як батут і, власне, врятувала йому життя. Обійшовся легкими забоями. Це був перший дзвіночок. Прес відчайдушно сигналізував, що збиратися не хоче.
Другий дзвіночок не забарився. Досить швидко з'ясувалося, що через поспіх із видачею замовлення, контрольне складання преса на НКМЗ не було здійснено. Або було виконано дуже формально. Фатальна розбіжність посадкових місць та отворів. І якщо здебільшого вдалося “натягнути”, то стіл преса зажадав демонтажу та розточувальних робіт. Доктор Гельбах погодився виконати розточувальні роботи силами верстатного парку компанії. Але категорично відмовився фінансувати повторну оренду автокрану. Підори зі станкоімпорту теж і чути не хотіли про якісь додаткові витрати. Давайте, там, як-небудь, вирішуйте питання… Інженер Анатолій Макаренко вирішив підняти стіл за допомогою двох дизельних навантажувачів. Операція є ризикованою. Ігор Абраменко підтримав цю ідею як єдину можливу в умовах, що склалися. Німці були категорично проти. І мали рацію. У якийсь момент дії навантажувачів розсинхронізувалися і стіл зісковзнув із маніпуляторів. Багатотонна плита зажила своїм життям і поповзла. Німці почали розбігатися. Анатолій Макаренко теж почав розбігатися, але спіткнувся та впав. Йому не пощастило. Багатотонна плита придавила кисть його руки та зупинилася. За допомогою домкратів визволили руку Анатолія. Німці викликали швидку допомогу. Роздроблена рука, в окалині та оливі, в якомусь бруді та стружці, являла собою сумне видовище. Анатолія завантажили до карети швидкої допомоги. Ігор Абраменко заліз туди теж, хоч лікарі й заперечували. Це було правильне рішення. Бо у шпиталі лікарі одразу націлилися на ампутацію кисті. Яка ампутація???? Хлопцю всього 35 років! Ніякої ампутації, робіть що-небудь… Лікарі, щоб зняти з себе відповідальність, запропонували транспортувати Анатолія до шпиталю гірників, є такий на околицях Гельзенкірхена. Типу у них досвіду більше, вони там завжди мають справу з травматизмом у шахтах. Вірне рішення. Лікарі цього шпиталю не просто зберегли Анатолію Макаренко руку, а зберегли її працездатність та рухливість. Після виписки зі шпиталю, Анатолію перервали відрядження та відкликали додому.
Інженеру Ігорю Абраменку довелося керувати подальшими монтажними роботами самостійно. Мобілізував Шило. Типу, добре прохолоджуватися. Мобілізував німецьких слюсарів. Робочий стіл преса було встановлено на своє місце з допомогою гідравлічних домкратів. Багатоходівка, розтягнута в часі. Графік монтажних робіт було зірвано. У німців профспілка. Жодних понаднормових. Доводилося до глибокої ночі залишатись у цеху, планувати роботи наступного дня буквально за хвилинами. Щоб німці встигали за свій робочий день виконати по максимуму. Методом проб та помилок. Завдяки високій кваліфікації та відповідальності німецьких робітників. У липні 1974 року вдалося вийти на етап пусконалагоджувальних робіт.
На випробування кривошипного преса зусиллям 6300 тонн на завод Гельдбаха в Гельзенкірхені приїхав головний інженер НКМЗ Віталій Абрамовський. Приїхав не сам. Привіз із собою італійського фірмача із Туріна сеньйора Коррадо Дальє. Натякнув, що намічаються шикарні контракти з італійцями на такі самі машини. І він дуже розраховує на Ігоря Абраменка й надалі. Там, в Італії, дуже знадобиться його досвід. Зрозуміло, якщо ось зараз з німцями розійдемося як належить. І закриємо контракт. Дуже багато браку. Усі отримають пиздюлей, хто випхав цей прес за ворота заводу. Сумний досвід буде враховано. Зроблять висновки. Хоча звичайно всі розуміють, що причини браку глибини і глобальні. І жодні пиздюліни справі не допоможуть. Система.
Випробування пройшли успішно. Машину крутили у всіх режимах. Доктор Вільгельм Гельдбах був задоволений якістю поковок. Він до кінця не вірив що червоні реанімують цю, у його німецькому розумінні, купу металобрухту. Був бенкет. Німці нажралися горілки нетипово для німців. Віталій Абрамовський та Ігор Абраменко втекли з банкету до Мюнхена. Віталій мріяв відвідати мюнхенську Пінакотеку. Блукали пивними. Бухали. Абрамовський читав свої вірші. Скаржився на Женю Мацегору. Потоваришували.
Інженеру Ігорю Абраменко довелося побувати у Гельзенкірхені ще раз. Несподівано. У 1975 році. Короткостроково. Усього на пару місяців. Німці прийняли рішення оснастити прес системами контролю та моніторингу від Сіменса. І треба було все синхронізувати з оригінальною системою управління електроприводом.
Подальша доля цього преса відповідає всій його попередній історії. Поки був живий доктор Вільгельм Гельдбах, йому вдавалося тримати в вузді своїх дітей. Він вийшов і дуже щільно закріпився на американському ринку. Переозброїв та розширив виробництво. Придбав ще один прес 6300 у чехів зі Smeral. Потім ще один, вже на 8000 тонн, від німецького Hasenclever. Замінив застарілі лінійні газові печі на обертові. Таким чином, стало можливим виробляти 12 тонн поковок на годину. До кінця 80-х років виробнича лінія Гельдбаха по праву вважалася однією з найбільших на ковальсько-пресовій світовій арені. Після смерті пана доктора, діти пересварилися, почали ділити активи, кожен пішов у свій бік. Відчайдушно експлуатуючи ім'я свого діда на світовому ринку виробництва фланців. Просрали всі ринки. Довели Friedrich Geldbach GmbH до банкрутства. У 2003 році напівмертву компанію придбала Farina Group з Італії. Яка знищила підприємство у Гельзенкірхені остаточно. Преси 6300 та 8000 були демонтовані та відправлені до Італії. Прес 6300 виробництва НКМЗ продали з аукціону. Кому продано, куди продано, ніхто з Фаріна на мій запит так і не відповів. У квітні 2020 року компанія Friedrich Geldbach GmbH припинила своє існування. Муніципальна влада Гельзенкірхена тепер ламає голову що робити з цією промзоною. Всю цю історію мені розповіла донька доктора Гельбаха, яка мешкає та розвиває фланцевий бізнес в Арабських Еміратах. Я тільки тішуся що ось це все не розповів батькові. Щоб його не засмучувати. Він був упевнений, що прес 6300 продовжує досі успішно працювати в Німеччині.
Записаний