Знаменита Лондонська опера поставила на своїй сцені першу twitter-оперу. Лібрето написали користувачі twitter. Музика складається з фрагментів кількох відомих опер та власних творів композитора Хелен Портер«Твітерство» є нині надзвичайно модним захопленням, особливо у Великобританії. Платформу для коротких повідомлень в інтернеті знають видатні політики і митці. Тож, нікого не дивує, що й респектабельна Королівська опера "Ковент Гарден" у Лондоні також захотіла долучитися до цього заняття. Викрадення, плутанина, кохання, монастир, смерть і чарівний напій. Про це йдеться в першій у світі twitter-опері, яка називається «Twitter-Світанок».
«Це повчальна історія, послухайте мою казку, мене ніколи не звали Ісмаелем..» Головного героя Вільяма викрадає пташина банда. Ганс хоче його врятувати. За допомогою Хельги. Біохімік варить чарівний напій у лабораторії. Так починається епос колективної творчості - з багатьма діями, однак завдовжки лише чверть години. «Найдивніша казка, яку колись набирали на twitter, найтрагічніша казка твітера Долорес»,- декламує помпезний пан у чорному костюмі й циліндрі - оповідач.
Лібрето складається з twitter-меседжів, створених усім загалом: деякі звисають зі стелі, занотовані на папірцях: «Есмеральдо, понюхай це, Есмеральдо». «Як ми повернемося на землю без крил?» Twitter перекладається з англійською як цвірінькати, розмова горобців, тож, пташина тематика зовсім не випадкова.
Змагання опери за широку аудиторію«Ес твіт мір ляйд» - співають оперні голоси німецький вираз, що перефразовано від «мені шкода». Уже багато років Королівська опера бореться із закидами, що вона є елітарною організацією, намагаючись зацікавити широку публіку. Якось керівництво опери спільно з бульварною газетою The Sun запропонувало дешеві квитки на «Кармен». Джон Ллойд-Девіс, креативний директор опери, пояснює свою позицію: опера повинна бути не шедевром досконалості, а актом звільнення, музичним святом.
Протягом шести тижнів надіслані електронним шляхом «твіти» сортували. Це не так вже й складно, розповідає Джон Ллойд-Девіс, тому що короткі повідомлення вже містили величезну палітру класичних міфів.
«Звичайно, вистава є абсолютно божевільною, але це такий собі Монті Пітон: сюрреалістичний, нелогічний. У справжнього драматурга стався б серцевий напад, оскільки все це так нелогічно. Але в справжній опері, особливо ХІХ століття, не логіка є головною. Наприклад, ми минулого сезону ставили «Трубадура». Там ідеться про почуття і пристрасть».
Актори в захваті, публіка чекає продовження Чорне крило, пурпурова плюшева софа, позолочений стілець. Декорації мінімальні. Усі ролі уособлюють два оперних виконавці: Ендрю Слейтер та Ханна Педлі. На пробах потрібно було все швидко вчити, багато імпровізувати, ділиться враженнями Ханна Педлі:
«Ми мали всього лише два дні на те, щоб скомпонувати оперу і зробити на сцені більш-менш правдоподібну постановку. Але ми отримали величезне задоволення від роботи і хотіли показати, що не варто все це сприймати дуже серйозно. Це не є новою формою опери. Ця постановка нагадала мені, чому я так люблю стояти на сцені».
Публіка відреагувала на постановку позитивними відгуками, хоча були й такі, хто очікував, що музика в twitter-опері також буде складатися з окремих шматочків, як пазл, і звучатиме по-новому, а не як звична опера. Втім, зважаючи на неочікувану людність в залі, у лондонській опері не виключають продовження практики експериментальних «народних опер».
http://telekritika.ua/daidzhest/2009-09-24/48149
