... а от кірпіч, навіть маючи "халявне" перевезення, зачасту все-таки вигідніше виробляти на місці (чи близько до нього)
Цілком згоден з такою думкою. Скоріш за все, так воно й відбувалося насправді - купували цеглу місцевого виробництва.
...кірпіч могли маркувати по заказу (хоча не факт), або кірпічний заводік міг належати великому синдикату і маркуватись, відповідно, загально-корпоративною маркою (як Кока-Кола, наприклад)
Ні. Цегельні були приватними. А вимога була єдина для всіх без виключення: кожен мав ставити на цеглині тавро, на якому зазначались або ініціали власника, або його ініціали й прізвище. В окремих випадках - рік виготовлення. У разі, коли мова йшлася про акціонерне товариство - його назва. Перш за все, це стосувалось червоної будівельної цегли. Деякі відмінності мала вогнетривка цегла. Щодо черепиці, то на ній - те ж саме, а на додаток - місце виробництва або назва підприємства. Є цілі сайти, присвячені цій темі. Виявляється, люди колекціонують ці речі. З різною метою. Але здебільшого це - один з напрямів краєзнавчого характеру.
Зразок цеглини, виробленої за неуточненими даними у Бахмуті або Часовому Ярі:
Зразок зі Слов'янська:
