это обычная женщина а не сверхчеловек, со своими тараканами в голове
Вот именно - обычный человек, обычный солдат, обычная женщина - ну не совсем обычная, да, со странностями. Когда она сидела в России и там происходил весь этот судебный фарс, я сочувствовала ей, как человеку, незаконно осуждаемому, её поведение на процессе, её первая голодовка вызвала у меня уважение, и я желал её освобождения без всяких политических предпочтений. Послушав её и посмотрев её первые интервью, я утвердилась во мнении, что она не политик - всё на эмоциях, сумбурно, много говорила правильно - но ничего нового, констатация известных фактов и ни одного толкового предложения по их разрешению . Почитав о ней самые разные мнения - хорошие, плохие, неоднозначные- я для себя сделала вывод , что она плохой солдат, в смысле-непредсказуемый, неадекватный. И , кстати, то о чём пишет Забужко,тоже мне приходило в голову - почему Савченко не отправили на психологическую реабилитацию, почему не положили в госпиталь на медобследование, да просто отпуск не дали? Нет, её сразу "с корабля на бал" бросили в политические дрязги, где и у нормального неподготовленного человека крышу снесёт.Сегодня этот пост Забужко многие вспомнили, потому что нет логичного объяснения поведению Савченко .Прочла большое количество абсолютно противоречащие друг другу мнений, ничего конкретного, всё основано на симпатиях, антипатиях, логических выкладках и догадках.Правду, может быть, узнаем через время.
"Оksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
8 марта ·
Що треба знати, і чого нас не вчили в школі: дещо про чекістські "політтехнології".
У 1970-ті найславнішим радянським політв'язнем був - ні, не Сахаров - а український історик Валентин Мороз. Чули про такого? Ні? Так отож...((
Герой-інтелектуал - саме його виступ на відкритому суді в січні 1966 р. став першим в СРСР публічним "правозахисним". Роки одиночного ув'язнення, голодівок, примусових годувань. Роки петицій, протестів, маніфестацій під радянськими посольствами по всьому світу. "Free Valentyn Moroz!" - було найпопулярніше гасло міжнародних правозахисних організацій. І в 1979-му славетного в'язня нарешті випустили - обміняли, разом із 4-ма іншими, на двох упійманих радянських шпигунів. Коли він прилетів до США, розістеризоване діаспорне жіноцтво падало перед ним навколішки. Цілували руки. Кричали: "Слава майбутньому Президенту України!"
Тим більшим став наступний шок. Випущені слідом за ним дружина й син не впізнавали чоловіка й батька. Ніби відбулось "переформатування особистости" - колишні дрібні "вади характеру" роздулись до мегаломанського масштабу, і вся поведінка Мороза на Заході виглядала суцільною компрометацією українського правозахисного руху. (М.ін., щось подібне, тільки менш скандально, відбулось і з "випущеним" Солженіциним - хоча того й не з тюрми випускали...)
"Казус Мороза" досі належне не проаналізовано. Зрозуміло, що, доки Москва тримає в секреті архіви КГБ, це й неможливо. Але це не привід не винести з нього бодай елементарні уроки. І з них головний: у чекістській тюрмі людина, попри всю можливу увагу "всього прогресивного людства", перебуває в "чорному ящику" - є об'єктом "закритого експерименту". На неї професійно чиниться постійний, 24 год на добу, тиск - інформаційний (їй створюють викривлену "картину світу"), психологічний (на те працюють спецлабораторії), фармакологічний (навіть Леонідові Плющу, якого французькі лікарі визнали здоровим, довелось після звільнення півроку лікуватися!), і бозна-який іще. Що довший термін експерименту, то більше шансів, що на виході з "чорного ящика" тюремники продемонструють "прогресивному людству" вже не суб'єкта власної волі, а несамовільного рознощика "зашитих" ними "програм" - Вінстона Сміта, випущеного з "кімнати 101". І не розуміти цього, МОВЧАТИ про це, ба більше - створювати гучну презумпцію "героїзму й незламности", поки жертву замкнено в "чорному ящику", - значить грати по стороні тюремників.
Коли рік тому мене спитали, що я хочу переказати Наді Савченко, я сказала, що благаю її про одне - не вірити нікому, абсолютно НІКОМУ й НІЧОМУ з того, що допускають до неї "з зовнішнього світу". Просто, замкнути очі й вуха, як ченці-трапісти, - з усіх "контактів зі світом" залишити собі тільки хороші книжки. Зняти голодівку. І пам'ятати про Валентина Мороза.
Чи переказали - не знаю. Можу тепер тільки повторити те саме ще раз, уже публічно. І рекомендувати спогади Раїси Левтерової-Мороз, героїчної жінки й Великої Українки родом з Донбасу (з приазовських греків), як книжку, конче потрібну ВСІМ.
Мастрід, що його слід вивчати в школах.
Уважно. З олівчиком. Не минаючи ні титли.
Повний текст спогадів за лінком:
http://library.khpg.org/files/docs/1358354582.pdf"
