Оце знайшов гарну статтю. Цікаво, що на це скаже наша "Свобода"?
http://www.pic.com.ua/svobodi-nachhaty-na-shevchenka-abo-ukrajintsi-pomyjte-tarasa.htmlСвободі начхати на Шевченка, або Українці, помийте Тараса! Мітинг, що на Покрова провела Свобода під пам’ятником Шевченку в Києві, ще раз наочно показав: триндіти – не мішки ворочати.
Тринділи панове націоналісти багато і завзято. Як завжди. Бризкались у всі боки войовничим патріотизмом. Градус любові до батьківщини, пошани до її героїв і ненависті до кривдників подекуди зашкалював. Повітря струшували несамовиті викрики «Слава!» і «Ганьба!». Але нікому з професійних патріотів не спало на думку задрати тикву вгору і розгледіти справжню, неприкриту і цинічну національну ганьбу. Очевидно, їм повилазило.
Пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку, під яким зібралися свободівці, ніколи, здається, не виглядав настільки убого та депресивно. Таке враження, наче його чимось облили зверху – навіть не помиями, а якоюсь бридкою зеленуватою субстанцією підозрілого походження. Її видно здалеку. Не помітити цього неможливо. Не звертати уваги – непорядно. Особливо – на тлі патетичних завивань на честь «провідника нації» (які теж, як годиться, звучали на свободівському мітингу).
Мабуть, я чогось не розумію. То, може, хтось пояснить, чому комуняцький істукан – Ленін і радянський генерал Ватутін – стоять чистенькі, а нашого Тараса Григоровича ніби хтось, вибачаюсь, навмисно обстругав з висоти пташиного польоту?
Я правда не знаю, у чому тут справа. У птахах, які не літають над вождем світового пролетаріату (а якщо і літають, то з ідеологічних міркувань не серуть йому на голову), у київській мерії, яка зобов’язує бессарабських двірників забезпечувати вождю особисту гігієну, або ж у рядових комуністах, які раз на тиждень приставляють до Ілліча драбинку та відшкрябують йому лисину від пташиного лайна. Я бачу наочний результат: Володимир Ілліч навпроти Бесарабки – сяє як пасхальне яєчко, Тарас Григорович навпроти університету – наче після шинка у калюжі вивалявся.
І не треба тут ля-ля про те, що бронза має властивість окислюватися, що це не бруд, а патина, з якою неможливо боротися, що усі бронзові пам’ятники з часом зеленіють і т. д. Так, на відміну від комуністів нам не пощастило з матеріалом, із якого зроблено пам’ятник Кобзарю. Звичайно, за гранітом доглядати легше – він не зеленіє, не пліснявіє, не вкривається патиною.
Але, друзі мої! Якщо патина схожа на блювотину, з цим таки треба щось робити. Що саме – питання до спеціалістів. Помити, почистити, пофарбувати – то вже деталі. Головне – замість прапора і мегафона взяти до рук мочалку, або щітку, або пензля і зробити врешті хоч щось. Хоч пам’ять людини вшанувати по-людськи. А коли здоровезні бугаї і кобили – з руками, з ногами, з мозком яким-ніяким (хоч мало функціональним, але все ж таки), репетують «Слава Україні», і збираються від когось її рятувати, а безпорадний Тарас стоїть геть обгажений і нікому не потрібний… якось воно… того… гидко воно якось. Лицемірно. Нечесно.
Ну, добре, місцеві мешканці – вони вже звикли. Пригледілись, притерпілись, принюхались. Як і до всього іншого. Відростили собі товсту куленепробивну шкіру. А як це виглядає, приміром, в очах іноземців, які приїжджають подивитися на «Славу України» і бачать, перепрошую, ОТАКЕ? Вмитого Леніна і брудного Шевченка. Який «розрив шаблона» відбувається в їх нещасних головах? Яким буде ставлення до українців, які настільки не шанують, вибачте, єдине, що в них є?..
…Заради наочності – поставимо їх поруч. Зліва – тиран, породив «радянський рай», а потім рясно залив його кров’ю. Справа – батько української нації, завдяки якому, на думку деяких істориків, вона не загнулася у 19 столітті.
Вас усе влаштовує?..
