Експерт: російських громадян цілеспрямовано готують до війни з Україною
http://unian.net/ukr/news/news-334076.html«Проросійські» настрої дуже міняються під свист куль. Порушення з боку ЧФ викликані бажанням командувача вислужитися перед керівництвом...
Тема «загрози військового конфлікту» в Криму, «осетинського сценарію» в Криму, «майбутньої російської провокації в Криму» стала нав`язливою. Так відразу можу назвати десяток західноєвропейських видань, які після російсько-грузинського конфлікту минулого року припускали, що наступним об`єктом агресії Росії стане Крим. Подібні прогнози звучали з вуст глави французького МЗС Бернара Кушнера, заступника глави чеського МЗС Томаша Пояра, американського дипломата Річарда Холбрука. Ми вирішили звернутися до теми російської загрози в Криму, оскільки недавно офіційний представник НАТО Джеймс Аппатурай заявив, що Альянс нібито не надаватиме військову допомогу Україну в разі загрози її безпеці.
Про те, наскільки далеко готова піти Росія в своїх домаганнях, ми розмовляємо з керівником міжнародних програм центру “Номос”, розташованого в Севастополі, Дмитром Штибліковим.
«ПРОРОСІЙСЬКІ» НАСТРОЇ СИЛЬНО МІНЯЮТЬСЯ ПІД СВИСТ КУЛЬ
Дмитре Анатолійовичу, ймовірність військового конфлікту на Кримському півострові і реальна ситуація в Криму відповідають, скажімо так, очікуванням російських еліт?
Коли дивишся публікації російських ЗМІ, створюється враження, що громадян Росії просто цілеспрямовано готують до війни з Україною. В Інтернеті з`явилася маса сценаріїв повернення України в «братську сім`ю». У деяких з них навіть не виключається застосування ядерної зброї. І не думаю, що цікаво обговорювати не зовсім здорові фантазії, рівно, як і не допускаю повномасштабної війни Росії з Україною. Але витоки подібного інтересу зрозумілі, після російсько-грузинської війни в Севастополі побували журналісти практично всіх західних країн. Я спілкувався з багатьма з них, вони приїжджали з запитанням про можливість «південноосетинского сценарію в Криму». Деякі з них, начитавшись російської преси, були впевнені, що в Криму вже ось-ось щось має статися і навіть збиралися сидіти і чекати цього «чогось». Важко переоцінити силу сценаріїв, що вкидаються.
Окремі російські ЗМІ описують гіпотетичний сценарій «бліц-кригу» з анексією Севастополя і окупацією Тузли...
Автори цих сценаріїв забули, що Севастополь сьогодні - база двох флотів: ВМС України і ЧФ Росії. І приєднання великого, більше тисячі квадратних кілометрів, міста, де стоять частини ВМС і ЗС України не може бути «блискавичним», як це «планують» автори такого сценарію. Якби навіть російський генштаб і захотів втілити в життя цей сценарій, то це призвело б до значних жертв серед мирного населення, адже в Севастополі військові об`єкти часто розташовані поруч з житловими будинками. При цьому дуже сумніваюся, що у жителів Севастополя збереглися б «проросійські настрої», якби їх рідне місто було зруйноване. «Проросійські» настрої дуже міняються під свист куль і розрив снарядів.
Що стосується Тузли. Так звана «окупація» Тузли – це якщо не авантюра, то дурість. Контролювати Керченську протоку з неї неможливо, зате війська, які гіпотетично її «окуповують», опиняться під прямим вогнем берегової артилерії.
Ви не допускаєте можливості, що Москва може направити до Криму десант - і морська піхота спробує зайняти ключові інфраструктурні об`єкти?
Я детально вивчав це питання. Загальна чисельність російської морської піхоти на Чорному морі – 2900 чоловік. Максимальна десантомісткість кораблів Чорноморського флоту - 2100 піхотинців. У збройних силах Російської Федерації транспортно-десантних літаків вистачає тільки, щоб підняти в повітря одну дивізію, та й то без важкої техніки. Загалом, при мобілізації всіх ресурсів російська армія змогла б перекинути до восьми з половиною тисяч чоловік. А в операції в Південній Осетії, за офіційними даними, брало участь п`ятнадцять з половиною тисяч чоловік особового складу, та і у самій Південній Осетії були свої збройні формування. Загальна чисельність угрупування там могла становити 25–30 тисяч військовослужбовців. У Росії немає засобів для створення чисельної і збройної переваги і проведення операції в Криму.
І потім давайте не забувати про наші збройні сили. Якими б скромними не були наші ресурси, але поставити міни на десантнонебезпечних ділянках побережжя наша армія зможе, як і зможе протидіяти вогнем берегової артилерії. Вже не кажу про можливість перекинути частини української армії із західного і південно-західного напряму для посилення угрупування в Криму.
ПЕРЕВОЗИТИ ВІЙСЬКА ПО ПОВІТРЮ У РОСІЇ НЕМАЄ НІ СИЛ, НІ ЗАСОБІВ
Оптимістичні у вас оцінки...
Останні події в російській владі вносять деякі корективи. Я маю на увазі поправку Медведєва до закону про оборону, яку він подав 10 серпня. Згідно з цією поправкою, РФ має право захищати права співвітчизників на території інших держав. Якщо Держдума прийме зміни до закону, то ми одержуємо неоднозначну ситуацію в Криму. Оскільки вона реально міняє співвідношення сил. Наприклад, відбувся суд і прийшли судові виконавці до маяка. Так, за новою статтею закону, це може трактуватися як «напад», перешкоджання дії російських військовослужбовців і може стати причиною для оголошення війни.
Зараз проходить реформування збройних сил Росії. І якщо загальна чисельність військовослужбовців ЧФ не збільшилася, то у зв`язку з переходом на нові штати вона міняється таким чином, що там, де був полк морської піхоти, зараз буде присутня бригада морської піхоти. А її чисельність збільшилася істотно. Нехай в Криму вона збільшилася за рахунок розформовування інших частин, що знаходяться на території Криму. Проте структура міняється.
В угодах у нас записано, що чисельність морської піхоти РФ, морської авіації з частинами наземного базування – це 1982 людини. Якщо раніше полк морської піхоти налічував близько півтора тисячі чоловік, то на сьогоднішній день - близько трьох тисяч чоловік.
Представник НАТО недавно заявив, що Альянс нібито не захищатиме безпеку України...
Крим - не найкраще місце для проведення бойових дій з боку Росії. Крим – півострів, той самий «вузький перешийок» від Росії достатньо далеко. А перевозити війська по повітрю у неї немає ні сил, ні засобів. Я б не розглядав можливість бойових дій, поки у Росії не з`явиться достатньої кількості плавзасобів і авіації для перекидання військових підрозділів. А воювати однією бригадою в Криму навіть не смішно. Та і сильних сепаратистських настроїв в Криму немає, щоб піднімати повстання, блокувати військові частини, силові структури.
У Росії оголосили програму переселення співвітчизників, і якщо не рахувати військовослужбовців, які відслужили в Криму і одержали в Росії квартири, то Крим залишили всього сімсот чоловік за два роки. Отже Росію вони люблять здалеку.
Але в Криму дуже відчувається ностальгія по «великой Родине». Активно працюють проросійські організації, повсюдно російська символіка...
Я колись вже писав, що Крим – це уламок радянського суспільства. А прорадянські ностальгічні настрої – це зовсім не проросійські. Учасники мітингів в Криму – це одягнені в радянську військову форму відставники і люди похилого віку. Розраховувати на прорадянські настрої під час серйозного конфлікту несерйозно.
Національна приналежність росіян і українців в Криму визначається не за етнічним принципом, а за самоідентифікацією громадянина України. Реальна відмінність між росіянами і українцями відносна.
ПОРУШЕННЯ З БОКУ ЧФ ВИКЛИКАНІ БАЖАННЯМ КОМАНДУВАЧА ВИСЛУЖИТИСЯ ПЕРЕД КЕРІВНИЦТВОМ
За минулий місяць в Криму були чотири порушення з боку РФ угоди про статус і умови перебування ЧФ на території України.
Було. Але я схильний приписувати ці порушення до інших військово-політичних подій у Росії, які лише послужили для нагнітання обстановки в Криму. Я схильний думати, що це ініціативи командуючого ЧФ, якого не дуже високо цінують в Москві. Можливо, ці інциденти проходили не під його керівництвом, але виходили від нього, щоб показати російському керівництву свою значимість.
Російський за національністю і проросійський – це не одне і те ж. Зішлюся на результати одного опитування, проведеного політичним рухом «Ми». У Севастополі тільки 16% згодні відмовитися від громадянства України у разі отримання російського громадянства.
У Росії є довгострокові плани щодо півострова. Наскільки далеко вона готова піти в їх реалізації?
Мені важко відповідати за військово-політичне керівництво Росії і командування Чорноморського Флоту. Але колишній начальник розвідки ЧФ пан Соловйов в інтерв`ю телеканалу «Інтер» сказав: ми у 2017 році не підемо. Ця думка широко поширена серед вищого офіцерського складу ЧФ. Вони заявляють, що не підуть просто тому, що йти їм з Севастополя реально нікуди. При цьому положення української Конституції, яка не дозволяє подальшого перебування флоту, не розглядаються.
Флот – це не «Жигулі»: завів і виїхав. Це не тільки кораблі, які можна відвести до Новоросійська. Це величезна інфраструктура, це і Ялта, і Севастополь, і Феодосія, і маса об`єктів, розкиданих по всьому півострову. І якщо не сідати, не домовлятися, не складати графіки виведення, щоб в травні 2017 року ЗАКІНЧИТИ процес, то домовлятися буде все складніше.
Тому, припускаю, першим серйозним випробуванням стане 2017 рік. Або вибухне міжнародний скандал, або доведеться міняти Конституцію.
Що ж треба робити, щоб кримчани не відчували себе в Криму співвітчизниками росіян за кордоном?
Після першої Світової війни до Італії відійшла північна Тіролья – невеликий німецький анклав. Так от, з першої світової війни по сьогоднішній день цей регіон двомовний (точніше – тримовний, зважаючи на тірольську, або ладинську мову. – Авт.) і, ніхто цього не приховує, дотаційний. Туди цілеспрямовано вкладаються гроші, і робиться все, щоб італійські німці не мріяли повернутися на «історичну батьківщину», і рівень життя там вищий, ніж по Італії, і кращий, ніж у прикордонних областях Німеччини.
Можливо, є інші варіанти, Київ забуває, що Крим – проблемний регіон. Курортна інфраструктура зношена, а це безробіття. І з цією територією працюватиме все важче, доводячи, що він наш. Варіантів, як підняти економіку півострова, – маса. Було б бажання.
