РЯТІВНИК....
"Сашко повертався додому...
Цілих десять днів в рідній хаті: мамин борщ, скрип криниці, сільський гомін, рідні люди...
Після обіду, дістався районного центру. Касир розвела руками:
- Ні, сину, до Дмитрівки вже не буде автобуса. Хіба, пізно ввечері на Варшаву, через твоє село їде. Попросиш, може підкинуть...
Чекати цілих вісім годин! А тут всього чотирнадцять кілометрів!
Сашко довго не думав, купив пляшку води і пішов. Вже минаючи містечко, згадав слова лікаря, не давати навантажень на поранену ногу. Посміхнувся! Це ж до мами йду!
Дорога простягнулась поліськими лісами. Повз хлопця пролітали дорогі іномарки ( недалеко кордон), сам не наважувався зупинити, а водії на бійця не звертали уваги.
Не помітив, як стемніло. Нога почала нити. Залишалось, якихось сім кілометрів...Раптом:
- Дядьку, а ви з війни йдете?!
Сашко озирнувся. За ним стояв хлопчина, років вісьми, який невідомо де взявся серед лісу, вночі.
- Я молоко возив тітці в сусіднє село. Здалеку побачив, що ви шкутельгаєте.
Тільки тепер, Сашко помітив старенький велосипед, в руках хлопця.
- З війни! Ось, нога розболілась. До Дмитрівки йду, там мама.
- Беріть мій ровер, так скоріше буде!
Не встиг Сашко щось сказати, як хлопчина гайнув в темінь.
- Малий, зачекай, ніч на дворі!
Вже з лісу почув:
- Я не боюсь! Тут недалеко!.
Старенький велосипед добряче виручив Сашка. Година і він вдома...
Вранці, прокинувся в рідній хаті, згадав, що й не спитав як звати малого...
Велосипед стояв біля плота: фарба стерта, колеса погнуті. Сашко усміхнувся.
Після обіду, поїхав з сусідом до райцентру і купив новенького велосипеда, про якого сам мріяв в дитинстві...
За лісом, невелике село. Вулицею йшла бабуся. Розпитав про хлопчину з білим чубом. Та подумала:
- То Юрка вчительки. Він ровером всіх курей розганяє.Он.хата!
На подвір*ї зустрів свого рятівника.
- За допомогу бійцю ЗСУ нагороджую тебе новим велосипедом. Це тобі, козаче, від нашої бригади! - посміхаючись випалив Сашко.
Малий дивився на подарунок, як на диво!
Вже біля воріт, перепинивши Сашка, тремтячи від хвилюваня голосом говорив:
- Дякую! Ви живими поверніться! Всі! Це мама так вчить, що солдатам потрібно допомагати! "
Соломія Українець.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=583965805367661&id=100012627405531
"Сашко повертався додому...
Цілих десять днів в рідній хаті: мамин борщ, скрип криниці, сільський гомін, рідні люди...
Після обіду, дістався районного центру. Касир розвела руками:
- Ні, сину, до Дмитрівки вже не буде автобуса. Хіба, пізно ввечері на Варшаву, через твоє село їде. Попросиш, може підкинуть...
Чекати цілих вісім годин! А тут всього чотирнадцять кілометрів!
Сашко довго не думав, купив пляшку води і пішов. Вже минаючи містечко, згадав слова лікаря, не давати навантажень на поранену ногу. Посміхнувся! Це ж до мами йду!
Дорога простягнулась поліськими лісами. Повз хлопця пролітали дорогі іномарки ( недалеко кордон), сам не наважувався зупинити, а водії на бійця не звертали уваги.
Не помітив, як стемніло. Нога почала нити. Залишалось, якихось сім кілометрів...Раптом:
- Дядьку, а ви з війни йдете?!
Сашко озирнувся. За ним стояв хлопчина, років вісьми, який невідомо де взявся серед лісу, вночі.
- Я молоко возив тітці в сусіднє село. Здалеку побачив, що ви шкутельгаєте.
Тільки тепер, Сашко помітив старенький велосипед, в руках хлопця.
- З війни! Ось, нога розболілась. До Дмитрівки йду, там мама.
- Беріть мій ровер, так скоріше буде!
Не встиг Сашко щось сказати, як хлопчина гайнув в темінь.
- Малий, зачекай, ніч на дворі!
Вже з лісу почув:
- Я не боюсь! Тут недалеко!.
Старенький велосипед добряче виручив Сашка. Година і він вдома...
Вранці, прокинувся в рідній хаті, згадав, що й не спитав як звати малого...
Велосипед стояв біля плота: фарба стерта, колеса погнуті. Сашко усміхнувся.
Після обіду, поїхав з сусідом до райцентру і купив новенького велосипеда, про якого сам мріяв в дитинстві...
За лісом, невелике село. Вулицею йшла бабуся. Розпитав про хлопчину з білим чубом. Та подумала:
- То Юрка вчительки. Він ровером всіх курей розганяє.Он.хата!
На подвір*ї зустрів свого рятівника.
- За допомогу бійцю ЗСУ нагороджую тебе новим велосипедом. Це тобі, козаче, від нашої бригади! - посміхаючись випалив Сашко.
Малий дивився на подарунок, як на диво!
Вже біля воріт, перепинивши Сашка, тремтячи від хвилюваня голосом говорив:
- Дякую! Ви живими поверніться! Всі! Це мама так вчить, що солдатам потрібно допомагати! "
Соломія Українець.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=583965805367661&id=100012627405531
Записаний