Молодые языки индоевропейской группы, такие как английский, французский, немецкий и даже хинди, напрямую восходящий к санскриту, должны применять глагол “is”, без чего приведенное выше предложение не может существовать ни в одном из этих языков. Только русский и санскрит обходятся без глагола-связки “is”, оставаясь при этом совершенно верными и грамматически и идиоматически. Само слово “is” похоже на “est” в русском и “asti” санскрита.
Я хоч і не філолог, але це тверження здається сумнівним. Так само як англійське is чеський глагол být виконує туж функцію та спрягається jsem, jsou, jsi, jsme, jste, je (j при розмові зазвичай не вживається). В українській та російській мові глагол бути (точніше його спряжені форми) дуже спростився, не завжди вживається та ставився після смислового глагола, а потім і зовсім злився. Цем рудиментом є частинка -ся. І цікаво що в деяких західних українських діалектах її продовжують ставити попереду смислового глаголу. Таким чином зі статті виходить що при розвитку східнослов'янськи мови зменьшуючи зачення глаголу бути стають більш подібні до санскриту. Що якось дивно бо споріднені мови як раз навпаки - чим давніше взяти тим подібніше будуть.
А загальне враження від статті - якось заполітизовано виглядає.
