Форум Краматорська

  • 29 Березень 2024, 12:27:25
  • Ласкаво Просимо, Гість
Будь ласка увійдіть або зареєструйтесь.

Увійти

Новини:

Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Олександр Ворсін

Сторінок: 1 2 [3] 4 5 ... 28
31
Пішов на війну після поранення брата: у Краматорську попрощалися з військовослужбовцем Олексієм Бежаном

В нього залишилися дружина і двоє дітей

У понеділок, 13 листопада, на Алеї Слави у Краматорську поховали військовослужбовця Олексія Бежана. Провести його в останню путь прийшли рідні, знайомі та бойові побратими загиблого.

До великої війни Олексій Бежан працював на заводі “Енергомашспецсталь” у Краматорську, а до того працював на Новокраматорському машинобудівному заводі.

Повномасштабну війну чоловік зустрів у Маріуполі, де перебував по роботі. Але згодом через активні бойові дії, які були там фактично з першого дня, ненадовго повернувся до Краматорська.

Олексій прийняв рішення захищати Україну від російського окупанта після поранення свого молодшого брата під час тяжких кровопролитних боїв за селище Красная Поляна Волноваського району 9 березня 2022 року. Проте той факт, що він воює, чоловік приховував від своїх рідних до червня 2022 року, розповідавши їм, що нібито перебував у територіальній обороні і знаходився в гаражах у Краматорську. Але насправді Олексій був військовим 56-ї мотопіхотної маріупольської бригади, у складі якої він перебував на Бахмутському та Вугледарському напрямках.

Загинув Олексій Бежан 7 листопада 2023 року в районі селища Тихонівка Краматорського району.

У загиблого воїна залишилися дружина та двоє неповнолітніх дітей.

32
У Краматорську поховали військовослужбовця Романа Бочарова

У нього залишилось троє дітей

У суботу, 11 листопада, на Алеї Слави у Краматорську поховали військовослужбовця 3-ї штурмової бригади Романа Бочарова. Попрощатися з ним прийшли його близькі, друзі та бойові побратими.

Роман Бочаров до великої війни працював газозварником на Старокраматорському машинобудівному заводі. У вільний від своєї роботи час чоловік захоплювався розкопкою артефактів часів Другої світової війни у селищі Довгеньке, що на межі Харківщини та Донеччини.

Після отримання повістки 15 лютого 2023 року Роман Бочаров пішов на службу до лав Збройних Сил України. Під час своєї армійської служби він був у складі 3-ї штурмової бригади, яка перебуває на Бахмутському напрямку.

Загинув Бочаров біля селища Кліщіївка Бахмутського району 3 вересня 2023 року.

У загиблого залишилися троє дітей.

33
У вівторок, 7 листопада, на Алеї Героїв у Іванівці, провели в останню путь бійця 5 окремої штурмової бригади Олексія Фоміна (позивний "Медик")

Попрощатися з ним прийшли його рідні, знайомі та бойові побратими.

Про це інформує Kramatorsk Post

Майбутній Герой завжди мріяв стати медиком. Для втілення своєї мрії він поступив спочатку до медичного училища у Костянтинівці, а після цього поїхав навчатися до Луганська, де знаходився на той момент медичний інститут. Проте там своє навчання він не зміг завершити. Зрештою він далі навчався на лікаря у Дніпровській медичній академії.

До повномасштабної російсько-української війни чоловік працював слюсарем на комунальному підприємстві "Краматорські тепломережі".

Свою мрію стати лікарем Олексій Фомін зміг реалізувати  під час великої війни. Чоловік став військовим медиком (зокрема, і в 5 окремій штурмовій бригаді, з якою він воював на Бахмутському напрямку).

Загинув Олексій Фомін 2 листопада 2023 року під час виконання своїх обов'язків в районі селища Кліщіївка.

34
У Краматорську поховали загиблих військовослужбовців Євгена Корнієнко та Кирила Васильєва

За останній місяць Краматорськ втратив 13 своїх воїнів.

Євген Корнієнко



У бою з російськими окупантами загинув прикордонник з Краматорська Євген Корнієнко. Це сталося 27 жовтня під час штурму ворожих позицій біля Бахмута, повідомив голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок.

"Захищав Україну з початку війни [тобто, з 2014 року], пішов добровольцем, служив у свободівському батальйоні "Січ". Згодом перейшов на службу у ДПСУ [Державну прикордонну службу України], захищав Київщину, Чернігівщину, Сумщину та Донеччину", - повідомив політик на своїй сторінці у Фейсбук.

Євген Корнієнко - син Сергія Корнієнка, багаторічного лідера краматорського осередку ВО "Свобода", який помер у 2021 році.

Як повідомиляє видання "Kramatorsk.Post", військовослужбовця поховали 2 листопада на кладовищі мікрорайону "Лазурний".

Кирило Васильєв



3-го листопада на Алеї Слави поховали ще одного краматорця, 26-річного Кирила Васильєвв із позивним "Снайпер". Молодий чоловік служив у 93-й бригаді "Холодний яр". Він пішов на підтримку до своїх товаришів, де вже йшов бій, після чого більше не повернувся.

До повномасштабної війни Кирило навчався у 10-й школі, а потім працював у роздрібній торгівлі. Як кажуть родичі та друзі, у нього до російської агресії не було бажання служити, але як почалося вторгнення, вирішив для себе, що потрібно захищати Батьківщину. У жовтні 2022 року пішов добровольцем та потрапив до складу 93-ї бригади.

“Ми навіть не знали, що він пішов, він від нас це приховав. Це було потрясіння. Якби знали, то, напевно, неможливо було відмовити. Якщо він ухвалив рішення, то він брав і робив”, - каже батько загиблого.

Кирило був патріотом своєї країни, вірним другом, завжди у важку хвилину приходив на допомогу. Його запам'ятали веселим та товариським.

35
На війні загинув краматорець Максим Курочкин

Загинув захисник України, краматорець Максим Курочкин.

Про сумну подію повідомляється у Фейсбуці, на сторінці ЗОШ №26, яку закінчив захисник.

"Війна продовжує наносити рани... немає сил стримувати сльози...

З великим сумом у серці ми оголошуємо про загибель нашого випускника Курочкина Максима, який став на захист нашої країни і кожного з нас!

Це батько нашого учня Посохова Артема Максимовича.

Розділяємо з його рідними цей пекучий біль.

Просимо Господа про підтримку для його близьких в такий важкий час.

Вічна пам'ять і слава Герою!",

- написали вчителі.

36
У Краматорську поховали прикордонника Артема Турчіна

Він загинув за день до свого 40-річчя.

31 жовтня у Краматорську поховали прикордонника Артема Турчіна, який загинув біля Бахмута внаслідок російського артилерійського обстрілу за день до свого 40-річчя, - повідомляє видання "Kramatorsk.Post".

Артем Турчін народився у Краматорську, він був єдиною дитиною у сім'ї. Навчався у 12-й школі, потім опанував професію електрика у 123-му училищі. Після училища пішов в армію, служив у Бахмуті. Після армії познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мариною, якій на той час було 15 років.

"[Після армії] він працював охоронцем у Запоріжжі, а коли ми познайомились, і поки зустрічались, він переїхав назад до Краматорська, працював охоронцем на КЗТС, потім в охороні на НКМЗ", - розповідає Марина Турчіна.

У 2007-му році вони відгуляли весілля, а за два роки в них народився син. Артем продовжував працювати на Новокраматорському машинобудівному заводі, але перейшов на робочі спеціальності - зокрема, працював у кислородно-компресорному цеху. Потім деякий час працював у дорожній компанії, а у 2018 році вирішив вступити до лав новоствореної Патрульної поліції. Після навчання кілька місяців працював у Патрульній поліції Києва, а коли у Марини народилась друга дитина - дівчинка - то перевівся до патрульної поліції Краматорська і Словʼянська. У 2020 році Артем ще раз різко змінив своє життя і став служити у прикордонній службі.

"У нас двоє дітей. Він хотів звільнити весь Донбас, щоб ми просто більше не боялись", - каже Марина про мотивацію свого чоловіка піти в прикордонники.

Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, Артем наполіг, щоб дружина з дітьми виїхали до західної України, зрештою вони осіли на Київщині, де у Марини робота. А прикордонник продовжував служити - їхній підрозділ був у Святогірську, Чернігові, Чернівцях, Сумах, Чорнобилі, а в жовтні їх перевели на Донеччину, на позиції під Бахмутом.

"Вони вдруге мали заступити на позиції, ми з ним якраз у суботу [21-го жовтня] востаннє розмовляли, і він казав, що заступають на позиції і чотири дні не буде зв'язку. 25-го жовтня у нього день народження, мало бути 40 років, а 24-го він загинув…, - плаче Марина. - Мені сказали, що він почав витягувати хлопців, "двохсотих", і його накрило артилерією".

"Він був дуже люблячий батько і чоловік. Все намагався робити для дітей, як він казав: "Це - мої крила". Для друзів завжди віддавав усе і простягав руку допомоги. Як його побратими мені сказали: "Він був найкращий і ця клята війна забирає найкращих", - додає вона.

З Артемом Турчіним прийшли попрощатися його родичі, друзі, сусіди і побратими. Прикордонника поховали на кладовищі селища Біленьке...

37
Загинув захисник України із Краматорська Дмитро Семенов

Похорон Героя відбудеться 1 листопада.

Клята війна продовжує забирати життя краматорців. У ніч з 28 на 29 жовтня загинув сержант 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Дмитро Семенов.

Дмитру було 26 років, він народився у Краматорську, в селищі Василівка, навчався у 28 школі, потім у машинобудівному технікумі, відслуживши у армії, пішов працювати на НКМЗ, одружився.

Все обірвалося 24 лютого 2022 року. Вже наступного дня після вторгнення Дмитра Семенова знову призвали до армії. У складі Краматорського прикордонного загону, за ці півтора роки Дмитро пройшов Ізюм, Чернігів, Суми та Бахмут.

"Він був дуже щирою, життєрадісною людиною, навіть коли все було погано, обстріли, він завжди залишався оптимістом і підтримував рідних, хоча сам був у небезпеці", - каже брат Дмитра, Сергій Овчаров.

Дмитро Семенов загинув під час ворожого обстрілу.

У нього залишилася дружина та 10-місячна донечка Емма.

Похорон Героя відбудеться 1 листопада. Вічна пам'ять...

Допомогти сім'ї:

4149 4993 8678 4936, Семенова Єва;

5375414123522673 Овчаров Сергій (брат)

38
У Краматорську попрощалися з військовослужбовцем Валерієм Кінденко

Прикордонник загинув 22 жовтня під ворожим обстрілом.

На Алеї Героїв у Краматорську стало ще однією могилою більше: 28 жовтня тут попрощалися з 49-річним військовим, прикордонником Валерієм Кінденком.

Валерій був приватним підприємцем, займався продуктами харчування. За кілька років до російського вторгнення, Валерій та його син Вадим зацікавилися діяльністю Міжнародної організації з гуманітарного розмінування HALO Trust. Пройшли там навчальні курси. І, вже маючи практичні навички, обидва уклали контракт із ЗСУ, потрапивши до Краматорського прикордонного загону.

Настане час – і назва цього військового підрозділу назавжди буде вписана золотими літерами в історію нашого міста, як символ військової мужності, честі та слави. З 24 лютого 2022 року і до цього дня краматорські прикордонники постійно перебувають на передньому краї боротьби з ворогом. Б'ються, як і личить захисникам Батьківщини. На жаль, зазнають втрат...

Сержант Валерій Кінденко загинув на позиції внаслідок ворожого обстрілу 22 жовтня.

Попрощатися із загиблим Героєм на Алею Слави прийшли городяни, бойові побратими прикордонника.

Вічна тобі пам'ять, Воїн. Дякуємо за все.

39
Захищаючи Україну загинув краматорський вчитель Максим Фідря

Захищаючи Україну загинув краматорець Максим Фідря.

Про сумну подію повідомляється у Фейсбуці на сторінках Донецького обласного художнього музею та Управління культури і туризму облдержадміністрації.

Співробітники музею, Управління культури та туризму ДонОДА висловили щирі співчуття Олені Фідрі з приводу загибелі її чоловіка.

"Колектив Донецького обласного художнього музею висловлює співчуття директорці музею Олені Фідрі з приводу загибелі її чоловіка, захисника України Максима Фідрі. Неможливо знайти слова втіхи.... Сумуємо разом з Вами і схиліємо голови у скорботі. Нехай душа загиблого знайде вічний спокій. Низко склоняємось перед Героєм".

"Біль, який пронизує і до якого не можна звикнути і не можна пробачити… На жаль, словами важко загоїти болючу рану втрати.
Управління культури і туризму облдержадміністрації та культурна спільнота Донеччини висловлюють щирі співчуття ФІДРІ ОЛЕНІ ЄВГЕНІВНІ, директору КЗК «Донецький обласний художній музей» з приводу героїчної загибелі її чоловіка, захисника України ФІДРІ МАКСИМА ЮРІЙОВИЧА.
В цю гірку мить поділяємо горе Вашої сім’ї та разом з Вами схиляємо голову в глибокій скорботі. Наша безмежна шана українському захиснику, який захищав рідну Україну та кожного з нас. Добрий світлий спомин про покійного захисника назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях!".

Вчителька КУГ, колега Максима Фідрі Наталія Міщенко написала у Фейсбуці:

"Сьогодні вночі загинув, як Герой, рятуючи пораненого, наш дорогий колега, учитель історії, справжній патріот, інтелектуал, чудова людина, педагог з великої літери Фідря Максим Юрійович. З перших днів вторгнення він на фронті, був у найгарячіших точках... Не можу писати"був"... Не можу повірити... Не можу дібрати слів, щоб висловити весь біль і розпач... Щирі співчуття родині...Доземний уклін батькам Зої Максимівні та Юрію Івановичу за сина! Царство Небесне рабу Божому Максимові! Вічна пам'ять Герою! Гине інтелектуальна еліта нації...".

Колеги-історики так відгукуються про Максима Фідрю: "Фідря Максим Юрійович - справжній патріот, інтелектуал, Педагог з великої літери. З перших днів повномасштабного вторгнення він був на передовій і загинув, як Герой, рятуючи пораненого бійця. Важко дібрати слова, щоб висловити співчуття родині... Пекучий біль і розпач...".

Картка для допомоги родині 5168 7451 6476 5270 (Олена Фідря).

40
Загинув військовослужбовець із Краматорська Дмитро Шестаков

24 лютого 2022 року він достеменно знав, де його місце і що потрібно робити.

Краматорськ знову втратив свого захисника. 22 жовтня під час ворожого мінометного обстрілу загинув 30-річний Дмитро Шестаков.

Після закінчення 23-ї школи Дмитро вступив до ДДМА, потім, провчившись два курси, вирішив, що час розпочати роботу, і знайшов собі місце у фірмі "Комп'ютер Про". 2013-го був призваний на термінову службу до армії і тут пройшов сувору школу життя.

Підрозділ внутрішніх військ, в якому служив Дмитро, охороняв хімзавод в Рубіжному. У Києві кипів Майдан, бушували пристрасті в Донецькій та Луганській областях, а частина Дмитра, фактично заблокована на складській території, несла охоронну службу, маючи одне завдання: не допустити вивезення вибухівки. І – витримала випробування, незважаючи на напівголодний пайок та відсутність ротації. У результаті замість року Дмитро прослужив в армії два.

2015-го, демобілізувавшись, Дмитро знову повернувся до Краматорська, і почав працювати в комп'ютерній фірмі, одружився, у нього народився син.

Вранці 24 лютого 2022 року, почувши перші вибухи та дізнавшись про напад Росії, Дмитро точно знав, що треба робити. Відвіз сім'ю до передмістя Краматорська, а сам зібрав необхідні речі та прийшов у військкомат.

Його розподілили до Краматорського прикордонного загону. Військова частина пересувалася територією країни залежно від обстановки, що склалася, брала участь у боях.

Побратими Дмитра цінували його, як надійного товарища, друга, з яким можна було розділити і радість, і горе. "Таких світлих людей, як Дімка, не буває... Він найкращій з нас, недарма позивний його Святий".

22 жовтня Дмитро Шестаков загинув під час ворожого мінометного обстрілу. Його тіло вдалося вивезти з місця загибелі не одразу, але у результаті його бойові побратими зробили все, що змогли.

Про дату та місце похорону Дмитра Буде повідомлено додатково.

Вічна пам'ять тобі, солдате...

41
Загинув прикордонник із Краматорська Андрій Костін

У перший же день нападу росії він зняв з себе "бронь" і пішов у військкомат.

До Краматорська знову надійшла чорна звістка: захищаючи Україну та рідне місто від російських окупантів, загинув 52-річний співробітник Краматорського прикордонного загону Андрій Костін.

Він закінчив 24-ту школу, потім навчався в Машинобудівному технікумі, Слов'янському педінституті, пройшов термінову службу в армії, після чого працював у СБУ. Увійшовши у відставку 2010-го, продовжив працювати в одному з департаментів Донецької облдержадміністрації.

2015-го, після оголошення АТО на Донбасі, Андрій Костін знову повернувся до армії, протягом року проходив службу у 93-й бригаді. Демобілізувався 2016-го, знову повернувся на роботу в ДонОДА.

24 лютого 2022 року Андрій Костін відмовився від "броні" і прийшов у військкомат.

"Він завжди знав, у чому його обов'язок чоловіка-захисника, - каже дружина Андрія, Олена Костіна. - Таким був завжди, таким і залишиться в моїй пам'яті..."

Андрій Костін потрапив до Краматорського прикордонного загону. Підрозділ виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, у середині жовтня було передислоковано до Донецької області.

25 жовтня під час ворожого мінометного обстрілу Андрій Костін отримав поранення, несумісні із життям. Він до кінця виконав свій обов'язок захисника...

Похорон Андрія Костіна відбудеться у Краматорську. Про дату похорону буде повідомлено додатково.

Вічна пам'ять Герою.

42
На війні загинув випускник Краматорського машинобудівного коледжу

21 жовтня, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Надія Сватівського району Луганської області, загинув розвідник-сапер, солдат Сергій Онищенко.

Йому назавжди залишиться 28 років.

Про це повідомляє начальник Словʼянської міської ВА Вадим Лях.

"Сергій народився у Словʼянську. Закінчив ЗОШ № 11 і Краматорський машинобудівний коледж.

Працював на заводах «Енергомашспецсталь» та НКМЗ.

На захист України став з перших днів повномасштабного вторгнення.

У Словʼянську в Героя залишилися батьки. Тепер їм доведеться вчитися жити без єдиного сина.

Без тата буде зростати і його власний маленький синок.

Розділяємо з рідними Сергія Онищенка біль тяжкої утрати.

Вічна пам‘ять і слава українському Воїнові!", - йдеться у повідомленні.

43
Юлія Дугінова була щирою, розумною, яскравою людиною з серцем справжнього патріота

Місяць тому, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ, загинула краматорська вчителька Юлія Дугінова.

Молода, розумна, щира, талановита жінка пішла захищати Україну за покликом серця. Загибель Юлії шокувала її родину, вчителів, колег, друзів та учнів. На прохання людей, які добре знали Юлію, цей матеріал пам’яті.

Юлія Дугінова народилася 21 травня 1987 року у Краматорську. Закінчила ЗОШ №4 (наразі ОЗЗСО №4 «Успіх»), потім Донбаський державний педагогічний університет. Стала вчителем математики та інформатики. Працювала за своєю спеціальністю у навчальних закладах Краматорська та області.

Анна Анохіна, колега Юлії, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності в ДРУЦКРОІ "Донбас", досі не може говорити про загиблу у минулому часі. Біль втрати не відступає. Адже Юлія була прекрасною людиною, всебічно розвинутою і багато зробила у професії для слухачів Центру.

«З Юлечкою ми познайомились у нашому рідному місті Краматорську, ми разом були вихованцями гуртка позашкільного дозвілля " Декоративно-прикладного мистецтва" будинку Юних техніків під керівництвом чудового викладача Шаповалової Людмили Василівни.

Юлечка була дуже талановитою дівчинкою, вихованою, скромною. Вона робила красиві вироби, шила цікаві м'які іграшки, її роботи завжди брали на міські виставки.

Як мою колегу, я знаю Юлію Олексіївну щирою, доброзичливою, досвідченою, працьовитою і відповідальною, завжди відкритою до спілкування людиною, дуже ввічливою, готовою допомогти в будь-який час!

Я не хочу говорити про Юлечку у минулому часі, бо в моїй пам'яті і в пам'яті всіх, хто хоч один раз мав за щастя спілкуватися з нею, вона назавжди залишиться світлою, активною і яскравою людиною, життєлюбом. Я жодного разу не бачила її без усмішки на вустах, вона була дуже добра і освічена дівчина у різних питаннях. Я досі не можу повірити в її загибель.

Юлія Дугінова останнім часом працювала методисткою кафедри природничо-математичних дисциплін та методики їх викладання Донецького облІППО. У мирні часи ми разом співпрацювали у Державній реабілітаційній установі " Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Донбас" під керівництвом Фоміної Світлани Олександрівни. Юлія Дугінова була чудовим викладачем Інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів під керівництвом Останкової Лариси Анатоліївни і навчала групи слухачів нашого центру: "Операторів комп'ютерного набору", "Операторів комп'ютерної верстки".

Юлія також викладала "Ментальну арифметику". Вона сама розробила і використовувала, унікальну і пізнавальну методику викладання незрячим і нечуючим людям. Мала потужний, математичного складу розум!

Я пригадую, що якось у нас був на реабілітації молодий хлопчина, який нічого не бачив і не чув. Юлія Олексіївна придумала для нього наклеїти на клавіатуру літери зі шрифтом Брайля, вона навіть залишалася і індивідуально займалася з цим хлопчиною у свій власний час. І результати цих зайнять були чудові!!!

Юлію Олексіївну любили і поважали не лише слухачі, яким вона викладала предмети, а й колеги і керівництво. Вона завжди ретельно пояснювала матеріал слухачам центру і жодному не відмовила у допомозі, якщо комусь вона була потрібна. А які професійні слайд - презентації і відеоролики вона вміла робити і навчала інших цій справі. Мене особисто і моїх колег у тому числі. Я дуже вдячна їй за передані знання.

Юлія була всебічно розвинута особистість! Вона цікавилася не лише роботою, а й захоплювалася мистецтвом, була креативною людиною, полюбляла відвідувати вистави, грати в настільні ігри з друзями, придумувати щось нове і цікаве, опікуватися тваринами. У неї жила дуже стара собачка, яка постійно хворіла, але Юлія її дуже любила і постійно водила по різним ветеринарним закладам. На роботу, по вулиці Парковій, вона полюбляла їздити на своєму гироскутері.

З перших днів повномасштабного вторгнення Юлія пішла добровольцем захищати нашу Україну. Вона писала мені, що займається волонтерством... Більше ми ніякі теми не обговорювали... 21 травня Юлія народилась, а 19 вересня 2023 року Юлія загинула, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ. Я вважаю, що вона по життю була справжнім патріотом роботи, середовища, рідної Батьківщини. Вона завжди до всього підходила даже відповідально і старанно!

Про загибель на військовому полігоні під Львовом Дугінової Юлії Олексіївни мені першою повідомила директорка ДРУ "Донбас- Прикарпаття". Я не можу досі отямитися від цієї новини. Потім вже мені зателефонували багато людей, які її знали, спілкувалися з нею, у яких вона викладала, вони також плачуть і не можуть повірити в її загибель... Юлею поховали у Краматорську 23 вересня 2023 року на цвинтарі по вулиці Кима на 3 вулиці (ліворуч і до четвертого перехрестя, і праворуч могила).

Наша Героїня, мужня та смілива молода дівчина, справжня патріотка залишиться назавжди у наших серцях!

Словами не можна передати цю біль! Вічна тобі пам'ять, Юлечко! Ця клята війна забирає найкращих, цвіт нації, залишаючи у серцях болючу рану втрати! Співчуття мамі, рідним і близьким людям! Шана та доземний уклін всім загиблим! Ще одним янголом на небі стало більше».

Олена Дрига, вчителька, однокласниця Юлії Дугінової каже, що в неї було гаряче серце справжнього Патріота. І тому вона не могла сидіти в такій ситуації і просто чекати Перемоги . Але серце болить за Юлію, яка не встигла навіть пожити та стати мамою.

«З Юлею ми навчалися у ЗОШ №4 з 1 класу і до закінчення школи. Я її пам'ятаю завжди зосередженою, уважною, вона, здавалося, "не літала у хмарах", як інші діти. Юля була спокійна та врівноважена.

У дитинстві вона ходила на гурток пошиття м'яких іграшок, їй дуже подобалося щось робити своїми руками. Розповідала, як із мамою пекла торти. У старших класах Юля захоплювалася астрономією - займалася в Малій академії наук і писала роботу з астрономії. У неї завжди був потяг до математики.

Якщо було завдання з зірочкою, то Юля завжди його вирішувала. Вона навчалася у Донбаському державному педагогічному університеті на фізико-математичному факультеті та після його закінчення стала учителем математики.

Я не знала до повідомлення про її загибель, що вона пішла служити. Новина про загибель стала шоком. Як так? Чому й за що? Вона так і не встигла стати мамою...

Але мабуть, вона не змогла сидіти, склавши руки, і пішла безпосередньо сама наближати нашу Перемогу. Гаряче серце справжнього Патріота. Так, вона була такою... І неймовірно шкода, що пішла так рано і так несправедливо. Пишаємось і пам'ятаємо...».

Катерина Ульянова, класна керівниця Юлії Дугінової добре знала родину загиблої.

«Я була 7 років класним керівником у класі, де навчалася Юлія. Я також навчала і її брата. Тому я дуже добре знаю цю родину. З мамою Юлії, Людмилою Миколаївною, ми багато спілкувалися, втратили зв'язок тільки після початку війни. І батько теж прекрасна людина. Родина Юлії дуже гарна, працьовита. Вони ніколи не відмовляли вчителям, завжди допомагали у всьому. Я коли дізналася про загибель Юлії, не могла довго повірити і заспокоїтися.

Юлія була дуже вихованою дівчиною. Вона ні з ким не сварилася, не ставила себе вище за когось. Скільки було проведено в нас класних годин, на теми працьовитості, патріотизму, охорони природи та ін., вона все це сприймала, як якийсь закон, що от потрібно робити так і не інакше.

Скромна, вихована, доброзичлива, старанна. Але вона прагнула брати участь у всіх заходах. Це така працьовита дівчина, ви навіть не уявляєте. А найголовніше – вона кожному хотіла допомогти.  Така вона була.

І ще вона була така тиха, але наполеглива у досягненні мети. Якщо вона чогось хотіла досягти, то йшла до цього і досягала.

Юля завжди знала, що буде вчителем. Просто вона це знала, це було, як факт. Ніяких вагань з цього приводу. І після школи вона закінчила ДДПУ. Була вчителем інформатики у школі, потім працювала у ДІТМі та інших навчальних закладах. Серед учнів її у ДІТМі була також моя учениця, дитина з інвалідністю. І вона стільки уваги їй приділила, стільки занять провела для неї…

Я не знала, що Юлія пішла захищати нашу країну. Бо ми в березні виїхали з Краматорська. І я шокована новиною про загибель Юлії. Не знаю, які слова можна підібрати, щоб втішити її матір. Матір, яка душі не чаяла в своїх дітях і втратила їх обох. Брат Юлії пішов з життя кілька років тому. Я дуже співчуваю матері Юлії, дуже сумую, що так сталося. Так не має бути.

Тетяна Чегринець, перша вчителька Юлії Дугінової, назвала свою ученицю «своєю відмінницею та надією». Дівчинкою, з добрим та щирим серцем.

«Зараз говорю, але сльози ллються... Маленька, повненька дівчинка, завжди з посмішкою на обличчі. Хоча, як учениця, була дуже серйозна! Моя відмінниця, надія!!!

Дуже комунікабельна, ватажок серед однолітків, які її поважали за чесність та добре серце! Вона вміла переконувати усіх, але ставилась доброзичливо до інших. Бо в неї було присутнє співпереживання.

Легко зближалася з однолітками,бо їй була присутня простота в спілкуванні. Не одні виховні заходи не обходилися без Юлечки!!! Вона вміла, як співати, так і танцювати. А як вона читала вірші!!!! Але найулюбленіше заняття - це малювання. Скрізь, хоть на маленькому аркуші, хоть на обкладинці зошиту, були тваринки, яких вона обожнювала!!!!

Дуже добре знаю її матір! Люся, щира тобі подяка за те, що виховала патріота, справжню захисницю України. Хай Господь Бог допомагає перенести важкий біль втрати рідної донечки. А ми будемо пам’ятати Юлечку та пишатися нею».

Колеги Юлії Дугінової з Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти також висловили глибокі співчуття родині та близьким.

«19 вересня 2023 року Юлія загинула, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ. З перших днів повномасштабного вторгнення вона пішла добровольцем захищати нашу країну. Сумуємо разом із вами і низько схиляємо голови у скорботі. Колеги завжди пам’ятатимуть її щирість, доброзичливість, професіоналізм, добрі справи та світлу душу. Шана та вічна пам’ять Героїні, яка стала на захист рідної України та кожного з нас! Герої та справжні патріоти не вмирають, вони залишаються у наших серцях!».

44
Краматорськ поховав загиблого на війні військовослужбовця Олександра Мамая

Сьогодні Краматорськ знов поховав свого Героя.

Мамай Олександр був сміливий, надійний, відважно боронив свою Батьківщину.

Це велика втрата.

Спочивай з миром.

Пам'ятаємо за ціну, яка дуже величезна, і не забуваємо про тих, хто, попри все, тримає небо над нами!

Допомагайте ЗСУ, не забувайте дякувати, їм дуже важко!!!

Написала у Фейсбук Лімішенко Наталія, яка опублікувала ці фото:


https://www.facebook.com/KramatorskPost/posts/813826417302560

45
У бою з російськими окупантами загинув краматорець Сергій Ільєнко

Це сталося 29 вересня під час штурму Кліщіївки.

Краматорськ втратив ще одного свого захисника: у бою з російськими окупантами обірвалося життя старшого лейтенанта Сергія Ільєнко.

Сергій закінчив 35-у школу Краматорська, після чого навчався у Ленінградському військовому училищі зв'язку. Повернувшись додому, працював за спеціальністю, зокрема, на телерадіопередавальному центрі, розташованому на горі Карачун під Слов'янськом, у свій час навіть обіймав посаду начальника Центру. Його дружина Вікторія - відома краматорська майстриня, учасниця Клубу народної вишивки "Чарівниця", дорослий син Михайло також працював у телерадіоцентрі на Карачуні.

"Як у працівника спецзв'язку, він мав "броню", - розповідає Вікторія. - Але 14 березня цього року він зателефонував і повідомив, що сам прийшов у військкомат, бажаючи захищати всіх нас..."

53-річний Сергій Ільєнко обіймав посаду командира взводу протитанкових керованих ракет 426-го окремого стрілецького батальйону.

29 вересня 2023 року він загинув у бою під час штурму населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району.

Про дату та місце його похорону буде повідомлено додатково.

Глибокі співчуття рідним загиблого. Вічна пам'ять Герою...

Сторінок: 1 2 [3] 4 5 ... 28