Загальна характеристика
Індустрія СРСР від початку ґрунтувалася на двох основних пороках. Перший — це непомірно висока частка військового виробництва в загальному обсязі виробництва. Другий — це будівництво заради будівництва, виробництво заради нього самого, тобто насправді — заради певних партійних працівників (або груп працівників), які робили кар'єру, отримували владу і гроші на різних «ініціативах» в області створення все нових заводів і фабрик, а також — божевільних проектів, на кшталт «повороту північних річок». Останнє робило радянську економіку жахливо безглуздою спорудою, що працює не для людей, не для ринку товарів, а в значній мірі — тільки на себе, та й то вкрай погано через централізовану «планову» або «командно-адміністративну» систему управління. Залучаючи величезні маси робітників, ця конструкція в разі розвалу прирікала їх на безробіття таких грандіозних масштабів, яких не знала жодна країна світу![10]
Кредитна реформа (січень 1930 р.) і реорганізація в.1932 р. управління промисловістю (ліквідація ВРНГ й системи раднаргоспів і створення загальносоюзних промислових наркоматів), спрямовані на якнайсуворішу централізацію управління економікою, завершили в основному перехід від переважно економічних методів управління народним господарством, характерних для непу, до переважно адміністративно-командних, що базувалися не на матеріальній заінтересованості, а на адміністративному наказі, тобто на примусі[11].
На відносно невеликий сектор послуг СРСР припадало трохи менше 60 % ВВП країни в 1990 р., а в промисловому і сільськогосподарському секторах — 21,9 % і 20 % відповідно в 1991 р. Сільське господарство було переважним заняттям в СРСР до масової індустріалізації за Йосипа Сталіна. Сектор послуг був низької важливості в СРСР, причому більшість робочої сили було зайнято в промисловому секторі. Робоча сила становила 152 300 000 чоловік. До переліку великих промислових товарів СРСР можна віднести нафту, сталь, автомобілі, аерокосмічну, телекомунікаційну, хімічну, електронну, харчову, лісову, оборонну промисловості.
Як відомо , свого часу становлення і розвиток двох світових систем - капіталізму і соціалізму - в процесі внутрішньосистемної регіональної інтеграції пройшло цілий ряд етапів і стадій, перш ніж набуло остаточний , більш-менш завершений вигляд багато років по тому. В результаті соціалістична інтеграція досягла найбільшою мірою в СРСР ( 1 / 6 частина земної суші ) - з прозорими адміністративними кордонами союзних і автономних республік , з єдиним центральним державним банком і грошово -кредитною системою , жорсткою спеціалізацією і кооперацією господарських суб'єктів , п'ятирічними планами , при гегемонії Комуністичної партії. Далі , за зменшенням ступеня інтеграції слідували країни Варшавського договору і Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), пов'язані в єдиний економічний і військово-політичний блок соціалістичних країн Центральної та Східної Європи[12]. Декомпозиція СРСР позначилася глибокою системною кризою, розривом єдиного народногосподарського механізму по усіх республіках більшою чи меншою мірою.
Економіка СРСР у світовій
За офіційними даними на 1938, зовнішньоторговельний оборот СРСР становив лише 0,5 млрд руб. (нижче рівня позик за передплатою у радянського населення)[17].
На початку 70-х рр. в результаті світової сировинної та енергетичної кризи ціни на західних ринках на енергоносії зросли в середньому в 20 разів. Як наслідок, збільшився оборот зовнішньої торгівлі, обсяг якого до середини 80-х рр. досяг 25% в національному доході, або 12-15% ВНП, що було порівняно з аналогічними показниками для великих індустріальних країн . Частка СРСР у світовій торгівлі підвищилася з 4% в 1970 р. до 5% до середини 80-х рр. Разом з тим зовнішня торгівля країни набувала яскраво виражений «колоніальний» характер. Доходи від реалізації нафти і нафтопродуктів в ці роки за найскромнішими підрахунками склали 176 млрд інвалютних рублів[19].
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0_%D0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0Радянська економіка у 60-90 роках: наростання кризових явищ. Реферат
https://ru.osvita.ua/vnz/reports/econom_history/24603/В 1979 році була здійсненна ще одна спроба уряду О. М. Косигіна реформувати економіку, покінчити з валовими показниками. З цією метою було встановлено показник нормативне чистої продукції, за яким підприємствам повинні були зараховувати тільки новостворену вартість, не враховуючи витрат на сировину, матеріали і т. ін. Передбачалось, що це нововведення буде стимулювати впровадження нової техніки, підвищення якості продукції, змусить відмовитись від поділу продукції на вигідну і невигідну.
Але це не передбачало радикального реформування командно-адміністративної системи, а було спрямовано всього лише на її чергову модернізацію. Спроби одночасного посилення госпрозрахунку і адресного директивного планування, активізація економічних стимулів при одночасному обмеженні прав підприємств не могли забезпечити економіці серйозних позитивних результатів.
Поступово наростала ціла система блокування економічних важелів регулювання народногосподарських пропорцій, в результаті чого сформувався механізм соціально-економічного гальмування. Середньорічний обсяг виготовленої продукції в країні (в натуральному виразі) за 1979 - 1982 роки виявився на 40% меншим у порівняні з 1978 роком. Додаткові надходження енергоносіїв і сировини на експорт не дозволили подолати загальне розбалансування в господарстві країни. Гострий дефіцит, неможливість задовольнити потреби населення в найбільш необхідних товарах, відсутність стимулів праці - все це приводило до соціальної і фізичної деградації суспільства.
В листопаді 1982 року після смерті Л. І. Брежнєва генеральним секретарем ЦК КПРС став Ю. В. Андропов, чия діяльність була спрямована на масову заміну міністрів, секретарів обкомів і ЦК союзних республік і всебічного посилення дисципліни. Здавалось, що, змінюючи одних бюрократів на інших, можна буде встановити порядок. До порушників трудової дисципліни застосовувались різноманітні форми покарання: зменшення заробітної плати, позбавлення премій, зняття з черги при розподілі житла.
