Щоб обурення не перетворювалося у шкідливі для організму процеси оце вирішив майже літературно описати відвідини начальників за вчора.
Нам начальник сказав...
Як набридли мені дорослі дядьки та тітки, які здатні тільки на те, що їм начальник сказав.
Прихожу до міліції у чергову частину, подаю заяву про порушення законних прав. Прийняли, зареєстрували. Дивлюсь, сидять за ґратами двоє підлітків.
Один проситься "А можна до вбиральні?"
Якесь чувирло у погонах відповідає: "Канєшно нєт".
Не знаю, як в таких випадках реагувати (
Розглядали, розглядали мою заяву про те, що невідома мені людина зі зброєю захопила моє майно і каже, що то їй так чинити начальник сказав, а який начальник вона не скаже, бо начальник заборонив казати. Ну ладно, людина з автоматом зрозуміло може бути трохи неосвічена, про законні права може нічого і не знати. Може у військоматі погано перевірили і взяли на службу людину з розумовими вадами. Війна, так сказати, вороги напали, взяли тих хто є, але у міському відділі міліції казали, що добре перетрясли кадри. Перетрясені кадри то повинні бути кращими.
Коли це виходить дільничний, який і раніше працював: «Ви розумієте, я нічого зробити не можу. З'їздив наш наряд до людини з автоматом, а він не каже, який в нього начальник. Сходіть до військової прокуратури. А я нічого не можу, напишу вам відповідь у встановлений законом термін.»
Та ну як же так, мені тут пропонують усіх вас осудити за те, що ви ходили на службу коли бандити захопили мене у полон. Я ж таки змушений буду проти ваших злочинів виступати. Може хоч зараз станете трохи правником та спробуєте як дільничний зі мною поїхати до тієї людини з автоматом і ніхто з часом не скаже, що не було ніякої людини з автоматом, бо я то все вигадав.
«Ні,- каже,- не можу, щось начальник сказав...»
Тю....
На виході зустрічаю знайому людину з обласної прокуратури і питаю: "А порадьте будь ласка, що робити, коли людина з автоматом захоплює майно і каже, що то їй начальник сказав, а який вона вам не скаже, бо то ТАЄМНИЦЯ".
Пом'явся робітник прокуратури і відповідає: «Ви знаєте, Вам краще до самого головного військового начальника, я Вам скажу де він є.»
«Та ні,- кажу,- я якось як прості люди хочу, це ж дурня буде, в місті двісті тисяч, якщо всі підуть до самого головного начальника, то мабуть нічого з цього гарного не вийде.»
«Ну Ви мені все ж зателефонуйте, я вам скажу де він.»
Іду далі, за рогом до чергового військового прокурора як порадив дільничний. Заходжу, сидять два молодих прокурорських. Три столи у кабінеті, купа зброї навколо, в осаді хлопці. Стільців для відвідувачів немає. Питаю, хто тут черговий? Молодий чоловік відповідає, що він. Представляюсь. На столі на папері перед чиновником стоїть чашка з кавою - людина відпочиває.
Мені незручно, питаю: "А я вам не заважаю каву пити?".
«Ні,- каже,- не заважаєте.»
«Ну добре, тоді реєструйте мою заяву. Порушені мої права людьми у камуфляжі та зі зброєю, подав заяву до міліції, а міліція каже, щоб я до вас сходив. То чи поможете Ви мені, чи ні?»
На підмогу черговому приходить сусід: «А може у Вас була усна домовленість або ще якась домовленість і ви добровільно віддали своє майно людині з автоматом. Та і взагалі може у вас зовсім ніякого майна не було?»
Стою, блимаю очима
Було, було, а такого не було. «Добре,- кажу,- давайте мені ваші дані та на кого писати заяву.»
Сказали.
Поїхав написав заяву, розписав про побачену каву і відсутні стільці. Приїжджаю з заявою. Виходить вже їх прокурорський начальник, усміхнена людина. Щось в ній є невловиме від пана Пашинського. Роблю комплімент.
І цей начальник починає бідкатися: «От раніше у нас був нагляд, а тепер немає. Нам взагалі робити нічого. Не можемо ми вам нічим допомогти. Якщо ми у того, що з автоматом, щось спитаємо, нам пришиють перешкоджання АТО.»
Оце так! Бідні нещасні прокурори! Прочитав він мою заяву та передав її реєструвати, а реєстратор перечитав та і догледів, що в заяві я згадую про його чемну відповідь, що я йому каву пити не заважаю: «Ой, каже, а навіщо Ви у заяві про каву та стільці пишете, та і прізвище тут не моє?!»
«Як не ваше? Ви ж мені казали саме це, я його і записав.»
«Та ні, в мене друге»,- каже.
Начальник почув, що заява якась не така, перечитав її знову: «Ой, каже, на таку заяву ми вам дамо формальну відповідь. От приберіть з неї абзац про каву і я спробую поговорити з самим головним, я в нього кожен день буваю, а завтра вам дамо відповідь.»
«Добре,- кажу,- взагалі-то я своє обурення можу стримати і дати згоду прибрати абзац з заяви, от тільки ви дайте мені дозвіл, щоб я оце все, що тут тільки що відбулося опублікував.»
«Добре»,- згодився начальник.
Прислали новий лист з заявою і я оце з дозволу публікую історію як начальник сказав. Почекаємо, що скаже самий начальник з начальників.
Далі буде )
Нам начальник сказав...
Як набридли мені дорослі дядьки та тітки, які здатні тільки на те, що їм начальник сказав.
Прихожу до міліції у чергову частину, подаю заяву про порушення законних прав. Прийняли, зареєстрували. Дивлюсь, сидять за ґратами двоє підлітків.
Один проситься "А можна до вбиральні?"
Якесь чувирло у погонах відповідає: "Канєшно нєт".
Не знаю, як в таких випадках реагувати (
Розглядали, розглядали мою заяву про те, що невідома мені людина зі зброєю захопила моє майно і каже, що то їй так чинити начальник сказав, а який начальник вона не скаже, бо начальник заборонив казати. Ну ладно, людина з автоматом зрозуміло може бути трохи неосвічена, про законні права може нічого і не знати. Може у військоматі погано перевірили і взяли на службу людину з розумовими вадами. Війна, так сказати, вороги напали, взяли тих хто є, але у міському відділі міліції казали, що добре перетрясли кадри. Перетрясені кадри то повинні бути кращими.
Коли це виходить дільничний, який і раніше працював: «Ви розумієте, я нічого зробити не можу. З'їздив наш наряд до людини з автоматом, а він не каже, який в нього начальник. Сходіть до військової прокуратури. А я нічого не можу, напишу вам відповідь у встановлений законом термін.»
Та ну як же так, мені тут пропонують усіх вас осудити за те, що ви ходили на службу коли бандити захопили мене у полон. Я ж таки змушений буду проти ваших злочинів виступати. Може хоч зараз станете трохи правником та спробуєте як дільничний зі мною поїхати до тієї людини з автоматом і ніхто з часом не скаже, що не було ніякої людини з автоматом, бо я то все вигадав.
«Ні,- каже,- не можу, щось начальник сказав...»
Тю....
На виході зустрічаю знайому людину з обласної прокуратури і питаю: "А порадьте будь ласка, що робити, коли людина з автоматом захоплює майно і каже, що то їй начальник сказав, а який вона вам не скаже, бо то ТАЄМНИЦЯ".
Пом'явся робітник прокуратури і відповідає: «Ви знаєте, Вам краще до самого головного військового начальника, я Вам скажу де він є.»
«Та ні,- кажу,- я якось як прості люди хочу, це ж дурня буде, в місті двісті тисяч, якщо всі підуть до самого головного начальника, то мабуть нічого з цього гарного не вийде.»
«Ну Ви мені все ж зателефонуйте, я вам скажу де він.»
Іду далі, за рогом до чергового військового прокурора як порадив дільничний. Заходжу, сидять два молодих прокурорських. Три столи у кабінеті, купа зброї навколо, в осаді хлопці. Стільців для відвідувачів немає. Питаю, хто тут черговий? Молодий чоловік відповідає, що він. Представляюсь. На столі на папері перед чиновником стоїть чашка з кавою - людина відпочиває.
Мені незручно, питаю: "А я вам не заважаю каву пити?".
«Ні,- каже,- не заважаєте.»
«Ну добре, тоді реєструйте мою заяву. Порушені мої права людьми у камуфляжі та зі зброєю, подав заяву до міліції, а міліція каже, щоб я до вас сходив. То чи поможете Ви мені, чи ні?»
На підмогу черговому приходить сусід: «А може у Вас була усна домовленість або ще якась домовленість і ви добровільно віддали своє майно людині з автоматом. Та і взагалі може у вас зовсім ніякого майна не було?»
Стою, блимаю очима
Було, було, а такого не було. «Добре,- кажу,- давайте мені ваші дані та на кого писати заяву.»Сказали.
Поїхав написав заяву, розписав про побачену каву і відсутні стільці. Приїжджаю з заявою. Виходить вже їх прокурорський начальник, усміхнена людина. Щось в ній є невловиме від пана Пашинського. Роблю комплімент.
І цей начальник починає бідкатися: «От раніше у нас був нагляд, а тепер немає. Нам взагалі робити нічого. Не можемо ми вам нічим допомогти. Якщо ми у того, що з автоматом, щось спитаємо, нам пришиють перешкоджання АТО.»
Оце так! Бідні нещасні прокурори! Прочитав він мою заяву та передав її реєструвати, а реєстратор перечитав та і догледів, що в заяві я згадую про його чемну відповідь, що я йому каву пити не заважаю: «Ой, каже, а навіщо Ви у заяві про каву та стільці пишете, та і прізвище тут не моє?!»
«Як не ваше? Ви ж мені казали саме це, я його і записав.»
«Та ні, в мене друге»,- каже.
Начальник почув, що заява якась не така, перечитав її знову: «Ой, каже, на таку заяву ми вам дамо формальну відповідь. От приберіть з неї абзац про каву і я спробую поговорити з самим головним, я в нього кожен день буваю, а завтра вам дамо відповідь.»
«Добре,- кажу,- взагалі-то я своє обурення можу стримати і дати згоду прибрати абзац з заяви, от тільки ви дайте мені дозвіл, щоб я оце все, що тут тільки що відбулося опублікував.»
«Добре»,- згодився начальник.
Прислали новий лист з заявою і я оце з дозволу публікую історію як начальник сказав. Почекаємо, що скаже самий начальник з начальників.
Далі буде )
Записаний