Звільнення 5 липня
Звільнили наше місто чи ні? Давайте подивимося на факти. Міліція, яка працювала на бандитів та окупантів, так досі і залишилася при посадах. СБУ, суд і прокуратура - ті самі. Держслужбовці, які продовжували працювати при бандитах і окупантах, які були, ті і залишилися. Військові з міста повністю не виходили. Аеродром входить у землі міста Краматорська і ні на день не був зданий.
Український суд не вважає службу на бандитів та окупантів провиною, достатньою для звільнення з держслужби, бо сам працював на окупантів і бандитів.
Внаслідок подій минулого року чиновників звільнили від обов'язків і дали їм більше прав, а пересічних громадян звільнили від хат та прав і дали їм більше обов'язків. Той, хто танцює і кричить,що його звільнили, той або входить у число чиновників, або не сповна розуму. Від чого і хто вас звільнив?
Всі ці події більше нагадують покарання населення України кримінальними чиновниками за те, що народ захотів на майдані свободи. А тепер хочуть станцювати святкування і заявити: “Так Вам же це подобається, ось Ви уже і річницю перемоги відсвяткували. Радійте, а ми і дали будемо продовжувати.” Це класична шахрайська розводка: “Ну Ви ж не проти.”
Поки я сидів у камері, у місті відбувався обстріл. Мати і брат носили під обстрілом мені передачі. Кожен раз я, отримуючи ті передачі, як і всі, казав “спасибі”. А потім усвідомив, на яку небезпеку щодня наражаються близькі, несучі під обстрілом мені поїсти. І припинив казати ментам “спасибі”. З часом припинили казати “спасибі” і всі інші, хто сиділи у сусідніх камерах. Казати “спасибі” за хліб злочинного насилля - у тому є щось неправильне. Чи Вам так не здається?
У цей день я був випущений з-за грат. Мені вже стало відомо, що начальство мене випускати не збиралося. Це була ініціатива чергових. Треба розуміти, що є публічні начальники, а є реальні начальники. Так і під час “окупації” були публічні і реальні начальники. Так от реальні начальники нікуди не тікали.
Але мушу Вам пояснити, реальні начальники роблять тільки те, що хочуть люди і чому радіють. На те вони і реальні начальники. Я не дякую за цей день нікому, бо я не хотів, щоб хтось брав мене у заручники і не хочу цього знову.
Разом з тим, під час всіх цих подій я спостерігав людей і деякі їхні вчинки мені в тих ситуаціях закарбувалися. Генерал Крутов безумовно заслуговує згадки. Його запальна промова у ютубі надихнула простих альфівців дати бій бандитам. Він також проявив себе чемним гостем в моєму домі. Дивно, що у ці дні про нього не згадують.
Як не дивно, готовий я згадати у цей день і вчинок російського нападника Стрєлкова, який для мене зробив жест, знявши балаклаву і повідомивши всьому світові, що саме російські громадяни напали на мій дім. Це дає змогу порушити справу проти російських окупантів.
Його терористичний напад проявив на моїх очах мужність командира гелікоптеру, який зміг вирівняти підбиту машину і вберіг від знищення Аеровокзал, набитий боєкомплектом і людьми. То був колега Надії Савченко. На жаль, її мати не дала мені згоди розголошувати його прізвище.
Також хочеться згадати першого офіцера України, який дав збройну відсіч, захищаючи аеродром. Це Ялишев. Його вчинок відомий, але для вузького кола стоячих у черзі за нагородами він мабуть зайвий.
Є також людина, яка довела, що всього того нещастя, якого отримала Україна, могло і не бути, аби всі сумлінно виконували свої обов'язки. Це Трель — чоловік, який у Краматорську, коли бандити і їх посібники обступили військову техніку, щоб її захопити, витягнув гранату і зумів пояснити оточенню, що його змусять зрадити тільки ціною смерті. Ніхто таку ціну приймати не схотів. А якби всі діяли так, то ніякої війни у нас би не було і не було би радянської звички давати бюджети чиновникам та їх посіпакам річниці справляти.
А це я сьогодні у гостях ЕспресоTV
Люб'язний колектив, довго шукав до них вхід. Вже думав що заблукав. Зустрів дівчину що гралася м'ячиком. Провела.
