Ковальсько-пресовий присмак (5)
Моєму татові присвячується...
Хто не знає, Zetor - це марка чеських тракторів із Брно. Виробництво яких було розпочато після Другої світової війни. А оскільки ніякий трактор не може обходитися без підшипників, то 1947 року там же, у Брно, було організовано й виробництво підшипників. І у трактора, і у підшипника, ноги ростуть із знаменитої збройової компанії Zbrojovka. Поступово підшипникове виробництво розширювалося і в 1953 виділилося в окремий завод ZKL (чеш. Závody na kuličková ložiska). Зрозуміло, що чехам до шведського SKF було ще тоді ой як далеко. Але поступово напрацьовували репутацію якісного виробу. І коли в середині 60-х років намітилося розширення виробництва, виникла проблема оновлення ковальсько-пресового обладнання. Знадобилося щось потужніше і продуктивніше. Хлопці із ZKL довго чухали ріпу. Чи не фантазувати і віддати перевагу передбачуваному вітчизняному Smeral. Чи пуститися в авантюру і купити машину у росіян. Нехай і з якимись казковими характеристиками. Але росіяни схильні пускати пилюку в очі і видавати бажане за дійсне. Чехи приїхали до Краматорська. Подивилися на прес. Помацали повзун. Випили добряче горілки. Та вирішили ризикнути.
Тому, наприкінці 1966 року, між каламутною радянською конторою Станкоімпорт і фірмою ZKL було підписано контракт на постачання гарячештампувального кривошипного преса КГШП-6300тс. За яким Новокраматорський машинобудівний завод (на той момент ім'я імператора Йосипа з назви заводу прибрали і замінили на вовку-морквинку) мав виготовити, відвантажити, виконати монтаж, провести випробування та здати чехам цю машину. Для здійснення авторського нагляду та шеф-монтажу до Чехословаччини вирішили відправити двох інженерів заводу. Механіка та електрика. Ну і когось третього, пофігу кого, але надійного. Щоб доглядав тих двох. А в ідеалі, щоб усі один за одним наглядали. І тут розпочалося.
Оооо… Відрядження за кордон. Закордонка. Усі публічно лаяли загниваючий капіталізм. Але всі мріяли туди потрапити. Хоч одним оком. За залізну завісу. Хоч Чехословаччина і не Бог знає яке закордоння, але все ж таки. Мріяти та потрапити це дві великі різниці. Самовіддане вилизування дупи керівництва, доречно і не доречно вихваляння мудрої політики партії, доноси на товаришів за читання самвидаву, ще не гарантували жаданого закордоння. Але підживлювали сподівання.
На цей раз перевірена схема не спрацювала. Мабуть “червоні купці” іноді намагалися мислити масштабно. Чехословаччина їм здалася (і правильно здалася!) тим хитким містком, через який можна буде зачепитися за ринки європейських капіталістичних країн. Бо це валюта. Бо за щось треба було купувати хліб у Канаді. Фуражного зерна було хоч греблю гати. Але хліб з нього гівно. Тому було спущено негласну вказівку - цього разу не потрібно відправляти гідних. Потрібно відправити грамотних та слушних. Інженери Абраменко та Уманський не мріяли про жодне закордоння. По табелю про ранги їм світили відрядження хіба що в липецьк чи кустанай. Але механізм закрутився. І почалося
Заздрість. Ненависть гідних. Тупі питання у КДБ:
- Ви не є членом кпрс? Чому?
- Та знаєте… все якось… не гідний…
- Погано! Стоп, ви були в окупації з 1941 по 1943 рік…
- Війна, розумієте… мені було тоді 5 років…
- Все одно це дуже погано! Чекайте… чому ви приховуєте що єврей?
- У мене мама єврейка, а тато українець…
- Чорт забирай, кого надсилають... Не завод, а синагога...
Моєму татові присвячується...
Хто не знає, Zetor - це марка чеських тракторів із Брно. Виробництво яких було розпочато після Другої світової війни. А оскільки ніякий трактор не може обходитися без підшипників, то 1947 року там же, у Брно, було організовано й виробництво підшипників. І у трактора, і у підшипника, ноги ростуть із знаменитої збройової компанії Zbrojovka. Поступово підшипникове виробництво розширювалося і в 1953 виділилося в окремий завод ZKL (чеш. Závody na kuličková ložiska). Зрозуміло, що чехам до шведського SKF було ще тоді ой як далеко. Але поступово напрацьовували репутацію якісного виробу. І коли в середині 60-х років намітилося розширення виробництва, виникла проблема оновлення ковальсько-пресового обладнання. Знадобилося щось потужніше і продуктивніше. Хлопці із ZKL довго чухали ріпу. Чи не фантазувати і віддати перевагу передбачуваному вітчизняному Smeral. Чи пуститися в авантюру і купити машину у росіян. Нехай і з якимись казковими характеристиками. Але росіяни схильні пускати пилюку в очі і видавати бажане за дійсне. Чехи приїхали до Краматорська. Подивилися на прес. Помацали повзун. Випили добряче горілки. Та вирішили ризикнути.
Тому, наприкінці 1966 року, між каламутною радянською конторою Станкоімпорт і фірмою ZKL було підписано контракт на постачання гарячештампувального кривошипного преса КГШП-6300тс. За яким Новокраматорський машинобудівний завод (на той момент ім'я імператора Йосипа з назви заводу прибрали і замінили на вовку-морквинку) мав виготовити, відвантажити, виконати монтаж, провести випробування та здати чехам цю машину. Для здійснення авторського нагляду та шеф-монтажу до Чехословаччини вирішили відправити двох інженерів заводу. Механіка та електрика. Ну і когось третього, пофігу кого, але надійного. Щоб доглядав тих двох. А в ідеалі, щоб усі один за одним наглядали. І тут розпочалося.
Оооо… Відрядження за кордон. Закордонка. Усі публічно лаяли загниваючий капіталізм. Але всі мріяли туди потрапити. Хоч одним оком. За залізну завісу. Хоч Чехословаччина і не Бог знає яке закордоння, але все ж таки. Мріяти та потрапити це дві великі різниці. Самовіддане вилизування дупи керівництва, доречно і не доречно вихваляння мудрої політики партії, доноси на товаришів за читання самвидаву, ще не гарантували жаданого закордоння. Але підживлювали сподівання.
На цей раз перевірена схема не спрацювала. Мабуть “червоні купці” іноді намагалися мислити масштабно. Чехословаччина їм здалася (і правильно здалася!) тим хитким містком, через який можна буде зачепитися за ринки європейських капіталістичних країн. Бо це валюта. Бо за щось треба було купувати хліб у Канаді. Фуражного зерна було хоч греблю гати. Але хліб з нього гівно. Тому було спущено негласну вказівку - цього разу не потрібно відправляти гідних. Потрібно відправити грамотних та слушних. Інженери Абраменко та Уманський не мріяли про жодне закордоння. По табелю про ранги їм світили відрядження хіба що в липецьк чи кустанай. Але механізм закрутився. І почалося
Заздрість. Ненависть гідних. Тупі питання у КДБ:
- Ви не є членом кпрс? Чому?
- Та знаєте… все якось… не гідний…
- Погано! Стоп, ви були в окупації з 1941 по 1943 рік…
- Війна, розумієте… мені було тоді 5 років…
- Все одно це дуже погано! Чекайте… чому ви приховуєте що єврей?
- У мене мама єврейка, а тато українець…
- Чорт забирай, кого надсилають... Не завод, а синагога...
Записаний