З дитинства Шестьоркін не любив дві речі- банальность і банани. Банани він не їв, а банальностей намагався уникати. Але чим більш Шестьоркін намагався не виглядіти банальним, тим більше таким його вважали..
Буває, задумає Шестьоркін чергового разу здибатися якоїсь банальності в своєму житті, і придумає шось таке-растаке...
Наприклад, поговорити про необхідність володіння зброєю....
А йому:
-Бліііін, та скільки ж можна..... Та говорили вже переговорили....
Тоді Шестьокін вирішує внести небанальність і робить фінт, який, на його думку, має змусити опонетів притамувати подих від ахрєнєнія і отнинє і навєкі перестати вважати Шестьоркіна банальним...
Нєбрєжно, розглядуючі мозоль на вказівному пальці на правій руці, нібито від спускового гачка, а насправді від... гм.. ну, це до діла не відноситься! Волоси ж на ладошках не виросли, і ладно.. А, так про що ми? ага..
.. нєбрєжно кидає Шестьоркін в товпу:
-Убівал я... нє панравілас....
і спльовує (теж нєбрєжно) собі під ноги, одними бровями поправляючі сповзаючі на очі сталевого кольору бандану...
(далі буде)
