Форум Краматорська

  • 02 Березень 2024, 09:11:08
  • Ласкаво Просимо, Гість
Будь ласка увійдіть або зареєструйтесь.

Увійти

Новини:

Автор Тема: Ковальсько-пресовий присмак  (Прочитано 3077 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

02 Червень 2023, 11:33:34
Прочитано 3077 раз
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (1)

Моєму татові присвячується...


У той час, як у Сполучених Штатах та Великій Британії літаки збиралися шляхом клепки окремих фасонних деталей з листового металу. У той час, як друга армія світу збирала свої літаки з фанери, чого доведеться й іншого гівна. Німецькі інженери примудрилися сконструювати та побудувати небачені на ті часи і найпотужніші у світі гідравлічні преси: один зусиллям на 33 000 тонн та два зусиллям 16 500 тонн. Які дуже стали в нагоді при виробництві перших у світі, знову ж таки німецьких, реактивних винищувачів Messerschmitt Me 262.
Після краху Третього Рейху, радянський союз забрав за репараціями прес 33 тис. тонн. Американцям дісталися менші машини. І ті, й ці, використовуючи досвід та технологічні напрацювання німецьких інженерів, стрімголов включилися в гонку. Гонку зі створення найбільших та найпотужніших пресів у світі.

Лідерами були американці. У 50-х роках вони ввели в експлуатацію два найбільші гідравлічні преси зусиллям 50000 тонн. Перший, виготовлений компанією Mesta Machinery, важить 8000 тонн та має висоту 27 метрів. Другий був побудований фірмою Loewy Hydropress. Ці унікальні машини пережили декілька модернізацій та працюють досі. Для того, заради чого це все і починалося. Для виробництва компонентів літаків Boeing 747, бомбардувальників Stealth та винищувачів F-35.



Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


Форум Краматорська

Ковальсько-пресовий присмак
« : 02 Червень 2023, 11:33:34 »

02 Червень 2023, 11:38:15
Відповідь #1
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (2)

Моєму татові присвячується...


Лідерство США тривало лише два роки. У 1957 році українська компанія НКМЗ із Краматорська несподівано видала цілих два преси зусиллям 75 000 тонн кожен. Ці колоси мали висоту 35 метрів та розміри робочого столу 16 на 3,5 метрів. Вони досі скриплять десь у лаптестані.

Вочевидь на подяку за такий своєчасний технологічний стрибок, стратегічні бомбардувальники лаптестану, для програми створення яких ці краматорські преси і були збудовані, днями обстріляли крилатими ракетами інженерний корпус НКМЗ.

Мені все ж таки незрозуміло, як підприємство, яке ніколи не випускало ні гідравлічних пресів, ні якихось пресів взагалі, примудрилося видати відразу дві машини. Та й ще таких колосальних. У той час, коли півкраїни жило в бараках і ходило у кирзових чоботях та фуфайках. Але факт залишається фактом.



Російський військовий корабель, йди на ***!!!

02 Червень 2023, 11:44:59
Відповідь #2
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (3)

Моєму татові присвячується...


Але залишимо на якийсь час гідравлічні преси. Подивимося у бік гарячештампувальних пресів кривошипного типу (КГШП). Основні переваги яких перед гідравлічними пресами це відносно низька ціна, вища швидкість роботи, простота та ремонтопридатність. І, власне, це був справді реальний сегмент ковальсько-пресового обладнання, з яким радянська імперія спромоглася вийти на ринки дійсно розвинених європейських країн.

Перші кривошипні гарячештампувальні преси, придатні для гарячого штампування сталевих поковок в умовах серійного виробництва, з'явилися у світовій ковальській промисловості на початку 30-х років минулого століття. І тут вже законодавцями мод були на диво не німці, а американські компанії Ajax і National Machinery. Трохи пізніше, у 1935 році, виробництво КГШП запровадила і німецька фірма Eumuco з Леверкузена.

Після закінчення Другої Світової війни до цього дівізіону підтягнулися і інші. Усі як на підбір, мастодонти, красені: Erie, Bliss, Mesta та Massey (США); Wilkins & Mitchell та Lamberton (Великобританія); Hasenclever (Німеччина); Bliss-Paris, Brett та Spiertz (Франція); Komatsu та Sumitomo (Японія); Innocenti Clearing (Італія) і ще з десяток дрібніших підприємств.

Перший в радянському союзі кривошипний гарячештампувальний прес був створений копірайтерами з НКМЗ (м. Краматорськ, Україна) у 1951 році. Це був прес зусиллям 1500 тонн, який повторював майже без змін конструкцію американської Ajax. Там же, у 1955-1957 роках, було створено преси зусиллями 2500, 4000 та 6300 тонн. Преси зусиллям 4000 та 6300 тонн мали у своїй основі конструктивну схему пресів американської компанії National Machinery. Ці дві машини виявилися дуже вдалими та затребуваними. І випускалися протягом тривалого часу.

Конкурентами новокраматорців на просторах імперії та найближчих її сателітів були воронеж (воронежці завжди копіювали краматорські машини та видавали за оригінальні напрацювання), східні німці з Ерфурта та Šmeral із Чехословаччини. Стартувавши першими, з великим відривом, лідируючи майже до початку 90-х, новокраматорці цю гонку продули. Ганебно і безладно. Чому, я розповім пізніше.









Російський військовий корабель, йди на ***!!!

02 Червень 2023, 11:49:41
Відповідь #3
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (4)

Моєму татові присвячується...

Історія династії Абраменків цікава, заплутана і навіть має деякі елементи детективного жанру. Зустрічаються там і священики, і козачі офіцери, і селяни, і сільські вчителі... І навіть загадковий заступник народного комісара вугільної промисловості срср. Який чомусь не був членом комуністичної партії. То був нонсенс. Це було не за правилами. Але він був призначений на цю посаду власноруч імператором Йосипом. Тому на партійну приналежність усі поклали. Але це окрема історія. Хоч і цікава, але без будь-якого ковальсько-пресового присмаку.

А ось про інженерів, механіків або на худий кінець))) ковалів нічого невідомо. Тому прийнято вважати, що перший інженер Абраменко взагалі, і в Краматорську зокрема, з'явився в 1930 році. Коли мій дід Артем Антонович після закінчення Харківського технологічного інституту був направлений на Краммашбуд. Після запуску Новокраматорського машинобудівного заводу ім. Сталіна у 1934 році, працював на ньому інженером-конструктором підйомно-транспортних механізмів. Мав відношення до створення портальних кранів. Коли 1937 року НКМЗ було поставлено завдання у найкоротші терміни освоїти випуск 203-мм гаубиці Б-4 зразка 1931 року, приймав участь у цьому проекті. У роки Другої Світової війни, з 1941 по 1946 рік, займався ремонтом та обслуговуванням гаубиць Б-4 у фронтових умовах. Ремонтував мабуть добре і обслуговував своєчасно. Бо мав чотири бойових ордени та с десяток медалів. Інженер-капітан 120-ї гаубичної артилерійської бригади ВП (великої потужності). Після війни повернувся на завод.

Але ковальсько-пресова історія нашої сім'ї почалася зовсім з іншого інженера. Коли мій тато у 1960 році закінчив електромеханічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту. І в тому ж році молодого інженера Ігоря Артемовича Абраменка було прийнято на Новокраматорський машинобудівний на посаду інженера-конструктора відділу електроприводу та автоматизації ковальсько-пресового обладнання.
 
На той час НКМЗ вже випустив декілька десятків кривошипних пресів різного зусилля. Але переважна більшість цих машин були призначені для внутрішніх потреб радянського машинобудування. Або ж для найближчих сателітів імперії. Прес КГШП-2500тс: 1955 року по одному в Польщу та Китай. Прес КГШП-4000тс: у 1959-1960 роках 6 штук у Китай, у 1960 році один до Угорщини. Наївно було б думати, що угорці з китайцями тоді могли самі вирішувати, що їм купувати. Що їм дав старший брат, тим й користувалися.

Але але для чого на світлинах підшипник та трактор? Про це далі







Російський військовий корабель, йди на ***!!!

02 Червень 2023, 11:54:38
Відповідь #4
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (5)

Моєму татові присвячується...

Хто не знає, Zetor - це марка чеських тракторів із Брно. Виробництво яких було розпочато після Другої світової війни. А оскільки ніякий трактор не може обходитися без підшипників, то 1947 року там же, у Брно, було організовано й виробництво підшипників. І у трактора, і у підшипника, ноги ростуть із знаменитої збройової компанії Zbrojovka. Поступово підшипникове виробництво розширювалося і в 1953 виділилося в окремий завод ZKL (чеш. Závody na kuličková ložiska). Зрозуміло, що чехам до шведського SKF було ще тоді ой як далеко. Але поступово напрацьовували репутацію якісного виробу. І коли в середині 60-х років намітилося розширення виробництва, виникла проблема оновлення ковальсько-пресового обладнання. Знадобилося щось потужніше і продуктивніше. Хлопці із ZKL довго чухали ріпу. Чи не фантазувати і віддати перевагу передбачуваному вітчизняному Smeral. Чи пуститися в авантюру і купити машину у росіян. Нехай і з якимись казковими характеристиками. Але росіяни схильні пускати пилюку в очі і видавати бажане за дійсне. Чехи приїхали до Краматорська. Подивилися на прес. Помацали повзун. Випили добряче горілки. Та вирішили ризикнути.

Тому, наприкінці 1966 року, між каламутною радянською конторою Станкоімпорт і фірмою ZKL було підписано контракт на постачання гарячештампувального кривошипного преса КГШП-6300тс. За яким Новокраматорський машинобудівний завод (на той момент ім'я імператора Йосипа з назви заводу прибрали і замінили на вовку-морквинку) мав виготовити, відвантажити, виконати монтаж, провести випробування та здати чехам цю машину. Для здійснення авторського нагляду та шеф-монтажу до Чехословаччини вирішили відправити двох інженерів заводу. Механіка та електрика. Ну і когось третього, пофігу кого, але надійного. Щоб доглядав тих двох. А в ідеалі, щоб усі один за одним наглядали. І тут розпочалося.

Оооо… Відрядження за кордон. Закордонка. Усі публічно лаяли загниваючий капіталізм. Але всі мріяли туди потрапити. Хоч одним оком. За залізну завісу. Хоч Чехословаччина і не Бог знає яке закордоння, але все ж таки. Мріяти та потрапити це дві великі різниці. Самовіддане вилизування дупи керівництва, доречно і не доречно вихваляння мудрої політики партії, доноси на товаришів за читання самвидаву, ще не гарантували жаданого закордоння. Але підживлювали сподівання.

На цей раз перевірена схема не спрацювала. Мабуть “червоні купці” іноді намагалися мислити масштабно. Чехословаччина їм здалася (і правильно здалася!) тим хитким містком, через який можна буде зачепитися за ринки європейських капіталістичних країн. Бо це валюта. Бо за щось треба було купувати хліб у Канаді. Фуражного зерна було хоч греблю гати. Але хліб з нього гівно. Тому було спущено негласну вказівку - цього разу не потрібно відправляти гідних. Потрібно відправити грамотних та слушних. Інженери Абраменко та Уманський не мріяли про жодне закордоння. По табелю про ранги їм світили відрядження хіба що в липецьк чи кустанай. Але механізм закрутився. І почалося
Заздрість. Ненависть гідних. Тупі питання у КДБ:

- Ви не є членом кпрс? Чому?
- Та знаєте… все якось… не гідний…
- Погано! Стоп, ви були в окупації з 1941 по 1943 рік…
- Війна, розумієте… мені було тоді 5 років…
- Все одно це дуже погано! Чекайте… чому ви приховуєте що єврей?
- У мене мама єврейка, а тато українець…
- Чорт забирай, кого надсилають... Не завод, а синагога...





Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


02 Червень 2023, 11:59:43
Відповідь #5
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (6)

Моєму татові присвячується...

1967 рік. Осінь. Головний залізничний вокзал Праги. Ігор Абраменко та Юра Уманський тинялися по платформі. Їх мали зустріти. Та не зустріли. По перону повз них вже втретє промчав якийсь хлопець. Зупинили про всяк випадок. Запитали, чи не їх розшукує. Виявилося, що їх. Зустрічає "двох росіян". Як з'ясувалося, хлопця дезорієнтував зовнішній вигляд приїжджих. Бо росіяни це обов'язково чорні костюми, білі сорочки та краватки. І обов'язково має смердіти дешевим одеколоном.

В Брно інженерів поселили у приватному будинку неподалік заводу. Район Лишень. Із господарями будинку мешкали душа в душу. Вчили їх варити борщ, юшку та смажити рибу. Опанували чеську мову шляхом читання «Пригоди бравого вояка Швейка» в оригіналі. Вешталися. Пили пиво. Брно, Прага, Острава, Чеські Будейовиці... У вихідні часто вибиралися до Судетів. Були прийняті до товариства рибалок міста Брно. Дивувалися що незважаючи на соціалізм, дрібне приватне підприємництво (перукарні, кафешки, невеличкі магазинчики. авторемонтні майстерні тощо) все ж таки дозволено. Вражало, що чехи можуть вільно подорожувати до західної Німеччини чи Австрії. Переконувалися, що в побутовому плані чеські робітники, не кажучи вже про інженерів, живуть набагато краще, ніж їхні колеги в радянському союзі. Та й взагалі, якось тут життя таке... інше... різнобарвне.

Прес зібрався без особливих проблем. Дрібні косяки усунули на місці. Чеські слюсарі-збирачі та електрики опинилися на висоті. Замовник не приховував задоволення результатом. Торгове представництво срср надсилало переможні реляції в центр. По монтажному майданчику почали вештатися журналісти. Ігор та Юра зазбиралися додому. Липень 1968 року. До окупації Чехословаччини радянськими військами залишався місяць…

Минуло 55 років. За цей час сталося багато змін. Вже немає такої країни, як Чехословаччина. Ковальсько-пресове виробництво заводів ZKL у 2004 році виділилося в окреме підприємство Zetor Kovárna. Вже багато чого та кого немає. Але прес крутиться. Пережив декілька модернізацій системи змащення та електроприводу. У 2020 році виконавчий директор компанії Zetor Kovárna пан Петер Куйович запросив інженера Абраменка Ігора Артемовича обов'язково відвідати ковальсько-пресовий цех компанії, якщо буде така нагода. На жаль нагоди вже не буде
 
На світлинах: Кривошипний прес КГШП-6300тс виготовлений Новокраматорським машинобудівним заводом у 1967 році. В ковальсько-пресовому цеху компанії Zetor Kovárna. Брно. Чехія. 2020 рік.







Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


02 Червень 2023, 12:04:46
Відповідь #6
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (7)

Моєму татові присвячується...

Пресові перегони, як і будь-які перегони, зажадали жертв. Юра Уманський. Трагічна доля цієї прекрасної людини та чудового інженера. Ігор Абраменко та Юрій Уманський міцно потоваришували за той рік спільної роботи у Брно. І продовжили дружити родинами після повернення. На заводі якийсь час були за героїв. Але не довго. Потім почали дратувати. Своїми спробами виправити ті недоліки конструкції преса 6300, які були виявлені в процесі монтажу. І впровадити всі ті корисні плюшки, які підглянули у Smeral. Хибне відчуття людини, що повернулася із зони свободи думок та свободи прийняття рішень. Що твої міркування когось цікавлять. Юру зжерли. Швидко. Роздмухали якийсь безглуздий адюльтер до неба. Збудилися партком, профком та йобана громадськість. Серпентарій. Витерли ноги. Згадали що єврей. Зробили невиїзним. До кінця 80-х продовжував животіти у своєму конструкторському бюро. Потім плюнув на все і поїхав до Монголії. На будівництво металургійного комбінату у Дархані. Це було початком кінця. Монгол, блядь, шудан...

Ігоря Абраменка теж спробували зжерти. Спершу підтягли легку артилерію, комсомольців. Вихваляння чужого способу життя. Зазнайство. Ще якась херня. Але крапку у цій справі поставив Віталій Абрамовський, на той момент заступник директора НКМЗ із серійного виробництва. Десь у надрах заводського комітету партії натиснув на потрібні важелі. І цькування припинилося.

Віталій Абрамовський. Про цю людину я тут ще не раз згадуватиму. Бо це безперечно особистість масштабна і різнобічно обдарована. Яка вміла помічати навколо себе талановитих людей. І допомагала їм у всьому і до кінця. Чудовий організатор та гарний інженер. Зав'язав на собі і тягнув ракетні та оборонні програми, в яких брав участь завод. Вчасно розглянув перспективу та дав поштовх пресової історії. Усі пресові контракти на той час це безсумнівно його заслуга. Вміло використавши кон'юнктури, що склалися, зробив карколомну кар'єру. Примудрившися при цьому не йти головами оточуючих. З майстрів 6-го механозбірного цеху. У заступниках та в кріслі керівника цеху довго не затримався. Очолив серійне виробництво заводу. Згодом головний інженер НКМЗ. Стало тісно. Дуже бажав стати директором заводу. Але коли зрозумів, що "Бетонного Женю" (так він називав директора заводу Мацегору, дуже цінував його людські якості, але про ділові був невисокої думки) не зрушити, пішов директором на харківський "Турбоатом". Потім, до самого розвалу срср, був заступником міністра важкої промисловості із зовнішньоекономічних зв'язків. Великий дипломат. І в той же час людина складна, іноді навіть просто нестерпна. Вразливий, як усі невизнані поети. А він був поетом, писав вірші і пробував себе в прозі. Але про це мало хто знав. Ігор Абраменко знав. Вони дружили. Потоваришували вони в західній Німеччині, я про це пізніше розповім.

Недарма верстатімпорт так заряджав бабками західну пресу і роздмухував успіхи радянського пресобудування аж до неба. Потім ще одна фішка. Росіяни нарешті зрозуміли, що марно при штурмі західних ринків працювати з безпосередніми споживачами. Що так ніхто на заході не робить. Можна випити море горілки з фірмачем і з'їсти пуд чорної литки. Але справа не зрушить і на міліметр. Тому що в усьому нормальному світі такі справи робляться через маклерів. І маклер це не якийсь пузатий торгаш цінними паперами з Волл-стріт. А це людина, агент, яка знає ринок, знає фірмачів, знає їхні потреби та тенденції розвитку, може забезпечити та гарантувати сервісне обслуговування, їй довіряють, у неї багаторічна репутація… А якщо грати зовсім у довгу, то треба прагнути створювати спільні підприємства. Які й виконуватимуть маклерські функції. Ну щось типу - американські долари і російська балалайка...

1972 рік. Довгоочікуваний контракт із французами. Ось він справжній прорив. Ось вона перемога. Кривошипно-шатунний прес 6300 поїхав до Ле Бурже. Французькі газети тоді писали “росіяни знову у Парижі”. Шеф-монтаж очолив інженер Андрій Надточенко. Що там було та як, нехай напишуть діти Андрія. Якщо їм це цікаво, або якщо вони щось про це знають. Але ми до цієї машини ще повернемось. Неочикувано.

Все-таки, якщо вже згадав про Надточенка, то ось ще одна цікава історія. Тоді з Франції Андрій привіз рибальський човен із поліетилену. А це були часи, коли кожне підприємство в срср змушували налагодити випуск “товарів народного споживання”. Щоб хоч чимось підкріпити гасло, що жити стало краще, жити стало веселіше. Не довго думаючи з човна Надточенко скопіювали модель, виготовили прес-форми та налагодили серійний випуск на НКМЗ. Назвали його "Дельфін". Популярний своего часу у рибалок. У нас такий був у сім'ї. Непоганий човен. Непотоплюваний.

Поки що інженер Надточенко збирав прес у французькому Ле Бурже. Поки заводські інженери, проклинаючи таке відрядження, мучилися з усуненням якихось фатальних дефектів преса 6300 у Болгарії. Поки інженер Ігор Абраменко сумно відпочивав на лаві запасних у Краматорську. Непомітно підтягувався 1973 рік. А з ним і початок історії. Ні, епохи. Яку я довго думав, як назвати. Але назву просто. Лаконічно.

Гельдбах

На світлинах: 1. Віталій Федорович Абрамовський  2. Рибальський човен із поліетилену “Дельфін” (НКМЗ) 3. Логотип підприємства “Фрідріх Гельдбах”





Російський військовий корабель, йди на ***!!!

02 Червень 2023, 13:17:31
Відповідь #7
Offline

alexmar


Offline alexmar

  • ****
  • Старожил
  • Повідомлень: 1266
  • Карма: +22/-1
  • Дякую
  • Сказав: 2704
  • Отримав: 396
    • Перегляд профілю
Дякую, дуже цікаво. Очікую на продовження.

11 Червень 2023, 13:23:24
Відповідь #8
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (8 )

Моєму татові присвячується...

Іноді, щоб зробити приємне татові, я тягав на руці швейцарський годинник Брайтлінг. Які мені подарував він. Зараз звичайно рідко кому спаде на думку маячня передати свій годинник дитині. Бо епоха пластмасового гівна. Недовговічного. Інша річ за часів сера Артура Конан Дойла. Годинник у родині переходив від батька до старшого сина, закладався у ломбард, знову повертався до власника... Згадайте, наприклад, як Холмс підніс приголомшеному Ватсону трагічну біографію його старшого брата-п'яниці. Ледве одним оком глянувши на годинника. У цього хронографа G.Leon Breitling Sprint 1971 року історія звичайно не така багата, як у родинного годинника доктора Ватсона. Інженер Ігор Абраменко отримав його у 1974 році як презент від доктора Гельдбаха. За успішний пуск кривошипного преса зусиллям 6300 тонн на заводі пана доктора у Гельзенкірхені (Німеччина).

Для радянської людини промислове підприємство це було щось таке величезне, якийсь гігантський, на 1000 гектарів, black box. У який засипають металеву руду. А з нього крокує екскаватор. Або танк. Або ще якась величезна хрень. Тут тобі, звісно, і своя електростанція. Поскільки без води нікуди, поряд обов'язково річка, яку хрестоматійно треба засрати. Тут тобі і кузня кадрів, і лікарня, і житло для пролетаріату. І ще купа будь-якої супутньої нісенітниці, без якої ніяк. І все це, в принципі, непідйомне господарство на утриманні цього індустріального монстра. Саме такою була залізна логіка планової економіки. Die erste Kolonne marschiert nach rechts, die zweite Kolonne marschiert nach links. Пролетаріат, він хоч і бухой постійно, але гегемон. А інженер це вошива, паршива інтелігенція. І коли ця ідеологічна хуйня накладалася на управлінський хаос, то бажєш не бажаєш, але на виході з цієї чорної скриньки все частіше вискакував гідний homo sovieticus. І все рідше гарний екскаватор.

І коли ось такий homo sovieticus потрапляв до країн, де все не так. Де робітник ніколи, за жодних обставин, не покладе зіпсовану деталь у ящик із готовою продукцією. Де інженер не малює а креслить (мене досі бавить, коли дипломовані інженери отвір називають діркою, є щось у цьому гінекологічне, швидше за все дитина свого часу виш переплутала) і цих інженерів там скажімо не тисяча а всього чотири. То він відчував шок. Від того, що компанія може бути успішною, виробляючи лише банальні фланці для труб і безглузді фітинги. І продаючи цю нісенітницю по всьому світу. І є світовим лідером у цій галузі. І для цього необхідно не 10000 співробітників, а всього 400. І за такої виробничої немочі можна вигравати урядові замовлення для Бундесверу. І що є таке поняття як інжиніринг. І це зовсім не дешева річ. І якщо на табличці написано, що тут мешкає інженер, то три рази чоботи витиратимеш, перш ніж постукати. І профспілка це не для поширення путівок, а реальний інструмент стримувань та противаг. Так було у тій Німеччині. На жаль, у сучасній Німеччині багато чого вже не так. Результати очевидні.
 
Компанія Friedrich Geldbach GmbH була заснована в 1894 році в німецькому Гельзенкірхені як сімейне підприємство. У той час вона займалася виробництвом поковок для будівельної галузі, колес для шахтних вагонеток та всілякої арматури для гірничодобувної та кар'єрної промисловості. А ще раніше Гельдбахи просто кували підкови для коней. Компанія пережила бурхливий розвиток внаслідок індустріалізації Рурської області наприкінці ХІХ - початку ХХ століття. Але у першій половині ХХ століття зосередила свої зусилля виключно на виробництві різноманітних трубних фланців для суднобудування, гірничої та хімічної промисловості насамперед. Про період Третього Рейху біографи компанії чомусь не бажають згадувати. Можемо тільки здогадуватися чому. Але у 1953 році Гельдбах вийшов вже на довоєнні обсяги виробництва. Нові виробничі будівлі на Бергманштрасе, 170. Гельдбахи фінансово підтримують футбольний клуб "Шальке 04". Пароповітряний молот бухає так, що тремтить посуд в шафах усіх домогосподарок району Юкендорф.

На початку 70-х Гельдбахи відчули необхідність нарощування виробничих потужностей. І насамперед зосередилися на оновленні ковальсько-пресового обладнання. Бо фланець це перш за все поковка. Як червоні вийшли на посередницьку фірму Гартнера з Кельна, мені не відомо. Але саме Гартнер переконав доктора Гельдбаха придбати прес 6300 саме у росіян. Тим більше, що червоні люто демпінгували. Тристоронній контракт між Гельбахом, Гартнером і радянським станкоімпортом передбачав, що Новокраматорський машинобудівний завод передає замовнику працездатний прес КГШП-6300тс не пізніше 1 вересня 1974 року. Віталій Абрамовський заявив, що шеф-монтаж у Гельзенкірхені здійснюватимуть інженери Макаренко та Абраменко. Крапка. Але тут збудився заводський партійний комітет. Жодного комуніста у делегації. Віталій махнув рукою, чорт із вами, давайте і вашого комуніста…







Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


17 Червень 2023, 10:00:07
Відповідь #9
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (9)

Моєму татові присвячується...


Колись мені потрапив до рук підручник 1976 року з загальновійськової тактики для курсантів радянських військових училищ. Так ось там стверджувалося, що Федеративна Республіка Німеччина є другим можливим потужним противником срср. Після США. Зараз, дивлячись на сучасну Німеччину, таке складно уявити навіть у запаленій уяві. Але тоді, вочевидь під враженням свого часу отриманої від Вермахту низки піздюлін, така омана мала місце. Тому будь-кого, хто виїжджав в капіталістичну країну, а тим більше до Німеччини, державна безпека і партійні функціонери просвічували буквально рентгеном. Апріорі виходили з того, що кожна радянська людина 99,99% обов'язково попросить політичного притулку і не повернеться. Принаймні, складалося враження, що якби у цих чиновників була хоч якась ліквідна на заході професія, то вони б обов'язково втекли. Воістину, блядь, в'язниця народів...

Червоних німці зустріли за вищим розрядом. Поселили в готелі "Марітім" (зараз це готель "Плаза"). Допомогли дотягнути до номера величезний баул із горілкою “Столична”. Якою наші завбачливі інженери запаслися в москві для презентів німцям (у німецьких магазинах цієї "Столичної" виявилося як бруду, десь близько 15 марок за пляшку). У вихідні німці організовували найцікавіші екскурсії Німеччиною. Одного разу доктор Гартнер навіть несподівано завіз їх до Нідерландів. І вони страшенно хвилювалися, що голландці чи німці на кордоні поставлять штампи в паспортах. І потім у москві кдбешники почнуть крутити на предмет що вони там робили. Але минуло, бо вже тоді ці кордони були здебільшого номінальні. Ну і неодмінно Гамбург, неодмінно Репербан. Бо де таке у своїх єбенях ще колись побачиш.

До речі, про Репербан. Вже потім, удома, держбезпека питала про Німеччину. Що бачили, що чули, що думали… І поцікавилися, а чому не згадав про відвідання “району червоних ліхтарів” у Гамбурзі. Це було зроблено так незграбно, так не професійно взагалі. Якщо раніше Ігор Абраменко мав лише якісь підозри, то тепер це була впевненість. Шило. Єбаний слюсар. Це той надійний комуніст, бригадир слюсарів одного із збиральних цехів НКМЗ, якого в останній момент впихнули незрозуміло навіщо до складу делегації. Професійний стукач хрестоматійно має бути трохи поетом, його має нести, він повинен отримувати задоволення від процесу, вміти бухати, бути комунікабельним та незамінним у будь-якій компанії. Шило поводився зовсім інакше. Тинявся по монтажному майданчику без особливих справ. З німецькими слюсарями не комунікував, бо не знав німецької мови і не прагнув її опанувати. У друзі особливо не набивався. Але ображався, що доктор Гельбах, коли відвідував монтажний майданчик, з інженерами Макаренком та Абраменком вітався за руку (бо вони диплом-інженери), а його, Шило, вітав недбалим кивком (бо хоч і червоний, але звичайний слюсар). Марний попутник. На щастя поряд був Анатолій Макаренко. Чудова людина. Надійний друг. Чудовий інженер. Фахівець найвищого класу. Механік вогонь.

Монтаж преса 6300 не склався з самого початку. Поспіх, у якому його виготовляли, виліз назовні. До того ж прес вочевидь транспортувався морем. Електроустаткування було залито морською водою і з ним довелося неабияк пововтузитися. Найгірше, що це бачили німці. І настрій в них, м'яко кажучи, був скептичний. Один пан Гартнер випромінював упевненість. Наші інженери трохи зажурилися, потім позакочували рукави і взялися до роботи. Die erste Kolonne marschiert nach rechts, die zweite Kolonne marschiert nach links. Через кілька десятиліть по тому я запитав Ігоря Абраменка, яка машина складалася найлегше. Він сказав, що в Брно, у чехів. А найважче? У німців, у Гельзенкірхені. Довелося буквально з гівна зробити цукерку.







Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


18 Червень 2023, 11:29:47
Відповідь #10
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (10)

Моєму татові присвячується...


Для монтажу преса німцям довелося частково демонтувати дах цеху. Автокран, вантажопідйомність та виліт стріли якого дозволяли вести монтаж через отвір у покрівлі, був орендований у Нідерландах. Таких було лише кілька в Європі і година його роботи коштувала якихось неймовірних грошей. Тому графік монтажних робіт за його участю був спланований та розписаний за хвилинами. Щоб переконатися, що отвір у покрівлі цеху достатній для маневрів крана, Ігор Абраменко взяв рулетку та піднявся нагору. Погода була сира, огорож не було. Посковзнувся, упав. Впав прямо в цю дірку і полетів униз. Дивом залишився живим. Дивом приземлився не на металоконструкції, а на дах електропідстанції. Вона, ця покрівля з листового металу, відпрацювала як батут і, власне, врятувала йому життя. Обійшовся легкими забоями. Це був перший дзвіночок. Прес відчайдушно сигналізував, що збиратися не хоче.

Другий дзвіночок не забарився. Досить швидко з'ясувалося, що через поспіх із видачею замовлення, контрольне складання преса на НКМЗ не було здійснено. Або було виконано дуже формально. Фатальна розбіжність посадкових місць та отворів. І якщо здебільшого вдалося “натягнути”, то стіл преса зажадав демонтажу та розточувальних робіт. Доктор Гельбах погодився виконати розточувальні роботи силами верстатного парку компанії. Але категорично відмовився фінансувати повторну оренду автокрану. Підори зі станкоімпорту теж і чути не хотіли про якісь додаткові витрати. Давайте, там, як-небудь, вирішуйте питання… Інженер Анатолій Макаренко вирішив підняти стіл за допомогою двох дизельних навантажувачів. Операція є ризикованою. Ігор Абраменко підтримав цю ідею як єдину можливу в умовах, що склалися. Німці були категорично проти. І мали рацію. У якийсь момент дії навантажувачів розсинхронізувалися і стіл зісковзнув із маніпуляторів. Багатотонна плита зажила своїм життям і поповзла. Німці почали розбігатися. Анатолій Макаренко теж почав розбігатися, але спіткнувся та впав. Йому не пощастило. Багатотонна плита придавила кисть його руки та зупинилася. За допомогою домкратів визволили руку Анатолія. Німці викликали швидку допомогу. Роздроблена рука, в окалині та оливі, в якомусь бруді та стружці, являла собою сумне видовище. Анатолія завантажили до карети швидкої допомоги. Ігор Абраменко заліз туди теж, хоч лікарі й заперечували. Це було правильне рішення. Бо у шпиталі лікарі одразу націлилися на ампутацію кисті. Яка ампутація???? Хлопцю всього 35 років! Ніякої ампутації, робіть що-небудь… Лікарі, щоб зняти з себе відповідальність, запропонували транспортувати Анатолія до шпиталю гірників, є такий на околицях Гельзенкірхена. Типу у них досвіду більше, вони там завжди мають справу з травматизмом у шахтах. Вірне рішення. Лікарі цього шпиталю не просто зберегли Анатолію Макаренко руку, а зберегли її працездатність та рухливість. Після виписки зі шпиталю, Анатолію перервали відрядження та відкликали додому.

Інженеру Ігорю Абраменку довелося керувати подальшими монтажними роботами самостійно. Мобілізував Шило. Типу, добре прохолоджуватися. Мобілізував німецьких слюсарів. Робочий стіл преса було встановлено на своє місце з допомогою гідравлічних домкратів. Багатоходівка, розтягнута в часі. Графік монтажних робіт було зірвано. У німців профспілка. Жодних понаднормових. Доводилося до глибокої ночі залишатись у цеху, планувати роботи наступного дня буквально за хвилинами. Щоб німці встигали за свій робочий день виконати по максимуму. Методом проб та помилок. Завдяки високій кваліфікації та відповідальності німецьких робітників. У липні 1974 року вдалося вийти на етап пусконалагоджувальних робіт.

На випробування кривошипного преса зусиллям 6300 тонн на завод Гельдбаха в Гельзенкірхені приїхав головний інженер НКМЗ Віталій Абрамовський. Приїхав не сам. Привіз із собою італійського фірмача із Туріна сеньйора Коррадо Дальє. Натякнув, що намічаються шикарні контракти з італійцями на такі самі машини. І він дуже розраховує на Ігоря Абраменка й надалі. Там, в Італії, дуже знадобиться його досвід. Зрозуміло, якщо ось зараз з німцями розійдемося як належить. І закриємо контракт. Дуже багато браку. Усі отримають пиздюлей, хто випхав цей прес за ворота заводу. Сумний досвід буде враховано. Зроблять висновки. Хоча звичайно всі розуміють, що причини браку глибини і глобальні. І жодні пиздюліни справі не допоможуть. Система.

Випробування пройшли успішно. Машину крутили у всіх режимах. Доктор Вільгельм Гельдбах був задоволений якістю поковок. Він до кінця не вірив що червоні реанімують цю, у його німецькому розумінні, купу металобрухту. Був бенкет. Німці нажралися горілки нетипово для німців. Віталій Абрамовський та Ігор Абраменко втекли з банкету до Мюнхена. Віталій мріяв відвідати мюнхенську Пінакотеку. Блукали пивними. Бухали. Абрамовський читав свої вірші. Скаржився на Женю Мацегору. Потоваришували.


Інженеру Ігорю Абраменко довелося побувати у Гельзенкірхені ще раз. Несподівано. У 1975 році. Короткостроково. Усього на пару місяців. Німці прийняли рішення оснастити прес системами контролю та моніторингу від Сіменса. І треба було все синхронізувати з оригінальною системою управління електроприводом.

Подальша доля цього преса відповідає всій його попередній історії. Поки був живий доктор Вільгельм Гельдбах, йому вдавалося тримати в вузді своїх дітей. Він вийшов і дуже щільно закріпився на американському ринку. Переозброїв та розширив виробництво. Придбав ще один прес 6300 у чехів зі Smeral. Потім ще один, вже на 8000 тонн, від німецького Hasenclever. Замінив застарілі лінійні газові печі на обертові. Таким чином, стало можливим виробляти 12 тонн поковок на годину. До кінця 80-х років виробнича лінія Гельдбаха по праву вважалася однією з найбільших на ковальсько-пресовій світовій арені. Після смерті пана доктора,  діти пересварилися, почали ділити активи, кожен пішов у свій бік. Відчайдушно експлуатуючи ім'я свого діда на світовому ринку виробництва фланців. Просрали всі ринки. Довели Friedrich Geldbach GmbH до банкрутства. У 2003 році напівмертву компанію придбала Farina Group з Італії. Яка знищила підприємство у Гельзенкірхені остаточно. Преси 6300 та 8000 були демонтовані та відправлені до Італії. Прес 6300 виробництва НКМЗ продали з аукціону. Кому продано, куди продано, ніхто з Фаріна на мій запит так і не відповів. У квітні 2020 року компанія Friedrich Geldbach GmbH припинила своє існування. Муніципальна влада Гельзенкірхена тепер ламає голову що робити з цією промзоною. Всю цю історію мені розповіла донька доктора Гельбаха, яка мешкає та розвиває фланцевий бізнес в Арабських Еміратах. Я тільки тішуся що ось це все не розповів батькові. Щоб його не засмучувати. Він був упевнений, що прес 6300 продовжує досі успішно працювати в Німеччині.










Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


27 Червень 2023, 14:12:28
Відповідь #11
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (11)

Моєму татові присвячується...


У першому наближенні, це звичайно була перемога. Але локального характеру. Контракт було виконано, термін витримано. Але глобально, німецький ринок ковальсько-пресового обладнання було втрачено. Зустрічають по одягу. Ще не почавши працювати, прес почав акумулювати негативну репутацію. Серійна машина, та такі проблеми зі старту. Якість механообробки надзвичайно низька. Гельбах, як і всі потенційні клієнти пана Гартнера, що бажали заощадити, все частіше почали дивитись у бік чеського Šmeral.

Як би там не було, а у вересні інженер Абраменко зазбирався додому. Втрутився випадок. А точніше "француз" 6300 з Ле Бурже. Французи пред'явили рекламацію заводу-виробнику. Прес почав уходити в аварійний режим. Прибув “червоний” інженер-механік. Зробив висновок, що якась проблема з електроприводом. Робити нема чого, необхідно направляти до французів профільного фахівця. Оформлення виїзних документів триватиме щонайменше чотири місяці. А тут якраз Абраменко у західній Німеччині бовтається вже без діла. Нехай він і займеться вирішенням цього питання. Від Кельна до Парижа там ФІГНЯ, а не відстань.

Ігор Абраменко прибув до торгового представництва срср у Парижі. Отримав кошти на відрядження та заробітню плату з розрахунку, що пробуде у Франції близько місяця. Готель, звичайно, ніхто не забронював. Не великий бос, сам ці питання вирішуй. І німецькою з французами ні в якому разі не спілкуйся, вони ще з війни дуже злі на “бошів”. Довелося шукати житло самостійно. А от як тут не використовувати німецьку, якщо це єдина іноземна мова, якою володієш? У підсумку знайшов недорогий готель на вулиці адмірала Гамелена. Це недалеко від Тріумфальної арки. Використовуя німецьку мову. Насправді парижанам пофігу німець ти чи ні.

Наступного дня інженер Абраменко вирушив до Ле Бурже. І там він побачив щось таке, чого ніколи в житті не бачив. Ніагарський водоспад з оливи. Весь прес у оливі. Навантажувачі не встигали підвозити бочки з оливою. Французи розповіли, що був "ваш" інженер. З таким смішним і таким що важко вимовляється прізвищем. Зи-ма. Так ось він казав, що це нормально. Що так прес може працювати до повного усунення проблем з електрикою. Лютий пиздець. Ігор закотив рукави сорочки і через спеціальні технологічні люки навпомацки дослідив бронзографітовий підшипник повзуна. Ага, ось воно, лопнув підшипник, повзун у задирах. Ось причина аварійного режиму. Потрібно зупиняти машину повністю, міняти підшипник, шабрити повзун... Французи замахали руками. Вони й чути не хочуть про зупинку пресу. Термінове відповідальне замовлення. Продовжуватимуть працювати як є. А ремонт виконають потім самотужки. Інженер Абраменко вважав свою місію виконаною і вирушив до торговельного представництва закривати відрядження. Передчуваючи дорогу додому.

Чиновник торговельного представництва СРСР у Франції був чомусь не в захваті від такого повороту подій. Виходить, що потрібно робити повернення невитрачених виплат на відрядження. Але не це турбувало чинушу, а те, що треба пояснювати, чому так вийшло. Виходить, що потреби в інженері-електрику і не було зовсім. А потрібний був інженер-механік. А хто наплутав? Французи? Французів сюди мабуть приплітати не варто. Чиновник несподівано став більш лагіднішим. Та розмова перейшла у неформальну площину. Слухай, Ігоре, ти колись був у Парижі? Думаю, що такий шанс випадає радянській людині раз у житті. Не будь бовдурем. Не втрачай свій шанс. Гуляй, відвідувай музеї. Раз на тиждень навідуйся до французів, тормоши їх там… Добре? Ну добре…

Це напевно той рідкісний випадок, коли вдавалося насунути радянську державу. Зазвичай завжди вона тебе насувала. Місяць у Франції. Свобода. Ніяких наглядачів. Лувр. Версаль. Будинок Інвалідів. Клошари. Платівка Висоцького. Марсель. Монпельє. Даліда. Шербурські парасольки Леграна. Як у казці.

Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


11 Липень 2023, 15:01:19
Відповідь #12
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (12)

Моєму татові присвячується...


Недаремно Віталій Абрамовський привозив до Гльзенкірхена італійського фірмача. Італійці рішуче були налаштовані на придбання преса 6300. І наприкінці 1974 року між станкоімпортом срср і туринською фірмою сеньйора Коррадо Дальє було укладено контракт на постачання преса КГШП-6300тс виробництва НКМЗ. Згідно з яким, до першої половини 1976 року його потрібно було ввести в експлуатацію.

І відразу, майже через декілька місяців, придбати такий самий прес виявила бажання інша італійська компанія ACSA Steel Forgings з Оджоно. Ось тут НКМЗ залихоманило. І справа тут зовсім була не в цих нещасних двох пресах.

Справа в тому, що наприкінці 1973 року до світових “пресових перегонів” вирішила приєднатися і Франція. Для французів це було в першу чергу не питання престижу, а гостра необхідність виробляти крила для Конкордів. Та не обісратися з задоволенням зростаючего попиту на продукцію концерну Airbus. Французи історично тяжіли до росіян. До того ж червоні мали змогу впоратися з таким завданням. Тому гідравлічний прес зусиллям 65000 тонн було замовлено в срср. То була вже не економіка. То була політика. Виготовлення такої потужної машини уряд доручив безумовно НКМЗ. Який мав досвід і вже готові інженерні та технологічні рішення. Тому всі виробничі потужності заводу були завантажені на повну. Це було завдання найвищого пріоритету. Замовник преса, французька металугічна компанія Aubert & Duval, спеціально під цей прес розпочала будівництво нового ковальсько-пресового підприємства Interforge в Ісуарі.

Ігор Абраменко дуже бажав взяти участь у цій програмі. І можливо прийняв би, якби не ці "італійські" преси 6300. Навіть зважився попрохати (він дуже не любив прохати) Абрамовського переключити його на "француза". Але Віталій Федорович відмовив. Хто “італійців” до пуття доводитиме? Але в Ісуарі Ігор згодом все ж таки побував.

Забігаючи наперед. 13 січня 1977 року президент Французької Республіки Жискар блядь д'Естен урочисто відкрив нове підприємство в Ісуарі. З радянської сторони була величезна делегація на чолі із заступником голови ради міністрів срср кириловим. Брежнєв був на той момент хворий, а то б точно приїхав. Я перепрошую своїх французьких друзів за ось це “блядь” стосовно їх колишнього президента. Справа в тому, що цей гівняний дідусь у 2014 році публічно схвалив та підтримав окупацію українського Криму військами лаптестану.

Сорок шість років у строю. Гідравлічний прес зусиллям 65000 тонн і сьогодні продовжує працювати на заводі Interforge компанії Aubert & Duval в Іссуарі. Саме його 65000 тонн зусилля стиснення, що відповідають вазі десяти Ейфелевих веж, у поєднанні з міліметровою точністю, дозволяють компанії досі брати участь у найпрестижніших світових промислових програмах. В основному в галузі аеронавтики. Завдяки можливості штампувати великогабаритні деталі для Airbus A350 та Boeing 787. На допомогу велетню, на початку ХХІ століття, Aubert & Duval залучив ще два суперважких преса зусиллям 20000 та 40000 тон. Але це були вже машини від американської SMS Group. Треба сказати, що французи тоді не відхиляли варіант участі НКМЗ. Але на жаль, навіть в теорії, НКМЗ з таким завданням вже не мав можливості впоратися. Навіть залучивши інжинірінг тих самих американців. 





Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


09 Серпень 2023, 15:41:31
Відповідь #13
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (13)

Моєму татові присвячується...


Восени 1975 року в Мілані висадився “десант” НКМЗ. Інженери Абраменко, Попов, Мороз, Кононенко. Які повинні були приступити до штурму пресів 6300 для ACSA та Дальє. Чому не в Турині, а у Мілані? Бо було ухвалено рішення, що штаб-квартирою шеф-монтажу та місцем проживання радянських інженерів буде офіс та кампус для співробітників спільної радянсько-італійської фірми Stanitaliana s.p.a. Які знаходилися тоді у Мілані за адресою via Melchiorre Gioia, 55B.

Stanitaliana була однією з декількох тисяч таких самих контор по всьому світу. Через які радянський союз купував/продавав усе що завгодно. Налагоджував різноманітні каламутні схеми. Виводив валюту у західні банки. Фінансував корисні режиму партії та політиків. Підживлював терористичні організації. Забезпечував "дахи" для легальних розвідувальних резидентур. Ну і ще щось по дрібницях. Що стосується Stanitaliana, то вона була заснована у 1971 році. Засновниками виступили зовнішньоторговельне об'єднання “Станкоімпорт” (84% статутного капіталу), та нікому не відома італійська фірма FAMO (16% статутного капіталу). Основною декларованою господарською діяльністю фірми було просування радянського металорізального та ковальсько-пресового обладнання на італійський ринок та їх подальше гарантійне та сервісне обслуговування. Як би там не було, але у 1974 році було продано радянського обладнання на 6900000 доларів США.

Керівництво Stanitaliana у 1975 - 1978 роках здійснювалося “тріумвіратом”: Зав'ялов (генеральний директор), Пінський (фінансовий директор) та Аванян (технічний директор). Зав'ялов був такий кремезний дядько. З дуже кудлатою "рукою". І не в якомусь смердючому Станкоімпорті, а в міністерстві зовнішньої торгівлі. Доброзичливий, уважний. У совколонії його поважали. Персонаж вологих мрій нечисленних співробітниць. Яким ой як не хотілося повертатися у свої вологодські єбєня. Важко сказати про його якості керівника. Але судячи з доступної сьогодні інформації про динаміку продажів, фірма з кожним роком набирала обертів. Вочевидь був на своєму місці. Справно виконував директиви та усні вказівки центру. Тримав рот на замку. До справ секретних служб не ліз. Пінський був на вигляд типовий бухгалтер. Тільки нарукавників, як у бухгалтера Фантоцці, не вистачало. Небагатослівний педант. Нагадував чи то актора філозова, чи то “білястого офіцера” з якогось фільму. Технічний директор Аванян був таким же інженером, як із мене балерина. Принаймні навіть перезавантаження схеми керування електроприводом побутового ліфту для нього було непереборною перешкодою. Ходили чутки, що він із держбезпеки. Але швидше за все був просто "блатним" господарським чиновником із потрібними зв'язками. Таке тоді практикувалося.
     
У ті затерті часи існувало правило. Якщо радянський фахівець перебував у відрядженні за кордоном понад рік, то він міг викликати до себе свою сім'ю. Таким чином намагалися мінімізувати причини піти бездоріжжям. Зрозуміло, якщо були умови для проживання та навчання дітей. У Мілані такі умови були. І інженери Абраменко, Попов, Мороз та Кононенко влітку 1976 року такою можливістю скористалися на повну.

На світлинах: Колишні офіс і кампус Stanitaliana s.p.a. в Мілані. 2017 рік.







Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


13 Вересень 2023, 13:20:59
Відповідь #14
Offline

Константин

Moderator

Offline Константин

  • *****
  • Старожил
  • Moderator
  • Повідомлень: 1442
  • Країна: ua
  • Карма: +70/-0
  • Дякую
  • Сказав: 416
  • Отримав: 157
    • Чоловіча
    • Перегляд профілю
Ковальсько-пресовий присмак (14)

Моєму татові присвячується...


Я не зміг знайти в Турині ні синьйора Дальє, ні якихось слідів краматорського кривошипно-шатунного преса 6300. Можливо, погано шукав. Але найімовірніше діти Дальє-старшого пустили світом справу татуся. Це стандартне лихо сімейних бізнесів. Скільки найвідоміших торгових марок та фірм пішли в дупу часу тільки тому, що діти великих людей виявилися рідкісними довбойобами.
ACSA Steel Forgings з Оджоно до цих пір виробляє сталеві поковки вагою від 0,5 кг до 250 кг. Використовуючи у виробництві 10 ліній кривошипно-шатунних пресів зусиллям від 1600 до 6300 тонн. Один з яких той самий. Краматорський. Живий та здоровий. Керівництво компанії відповіло на мій запит, за що їм велика подяка.


Але повернемося у 1976 рік. Коли до інженерів Абраменка, Попова, Мороза та Кононенка пригриміли дружини з дітьми. Потрібно сказати, що там і без краматорців вистачало і дружин і дітей. Радянська колонія загула як вулик. Ми всі якось миттєво здружилися. Спочатку билися смертним боєм із навколишніми італійськими дітьми. Потім так само зненацька потоваришували. Італійці навчили нас з Андрей Абраменко кататися на справжньому "дорослому" велосипеді. Син генерального директора Зав'ялова, а він був значно доросліший, завжди вбагрював нашу компанію в різні халепи. А я потім чомусь розгрібав все це лайно. Коли вдало, коли не дуже. Так було зі спробою покататись на корпоративному автобусі Фіат. Або з крадіжкою цим олухом аудіокасети з автомобіля якогось сусіда-італійця. Або умовити когось із зовсім малечі на "підготовку до космонавтів" - покрутитися в центрифузі корпоративної пральної машини, це вже зовсім за межею. Втім, взагаллі у Мілані нам жилося доволі весело та безтурботно.


Я вдячний своєму татові за те, що він тоді нас, дітей, витяг за кордон. Ще й у розвинену капіталістичну країну. Усі, хто міг, наполегливо відмовляли його від цього кроку. В принципі він спокійно міг цього не робити. Але зробив. І саме у тому віці, коли світогляд дитини лише формується. Це наклало відбиток на все моє подальше життя. Заклало основи. Тато, книжки, Італія…

 
На світлинах: 1-2.Кривошипний прес КГШП-6300тс виготовлений Новокраматорським машинобудівним заводом у 1975 році. В ковальсько-пресовому цеху компанії ACSA Steel Forgings. Оджоно. Італія. 2021 рік. 3. Мама, Андрей Абраменко та я. Генуя. Італія. 1976 рік





Російський військовий корабель, йди на ***!!!

Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:


Форум Краматорська

Re: Ковальсько-пресовий присмак
« Відповідь #14 : 13 Вересень 2023, 13:20:59 »