Повідомлення - Свой
Нам начальник сказав...
Як набридли мені дорослі дядьки та тітки, які здатні тільки на те, що їм начальник сказав.
Прихожу до міліції у чергову частину, подаю заяву про порушення законних прав. Прийняли, зареєстрували. Дивлюсь, сидять за ґратами двоє підлітків.
Один проситься "А можна до вбиральні?"
Якесь чувирло у погонах відповідає: "Канєшно нєт".
Не знаю, як в таких випадках реагувати (
Розглядали, розглядали мою заяву про те, що невідома мені людина зі зброєю захопила моє майно і каже, що то їй так чинити начальник сказав, а який начальник вона не скаже, бо начальник заборонив казати. Ну ладно, людина з автоматом зрозуміло може бути трохи неосвічена, про законні права може нічого і не знати. Може у військоматі погано перевірили і взяли на службу людину з розумовими вадами. Війна, так сказати, вороги напали, взяли тих хто є, але у міському відділі міліції казали, що добре перетрясли кадри. Перетрясені кадри то повинні бути кращими.
Коли це виходить дільничний, який і раніше працював: «Ви розумієте, я нічого зробити не можу. З'їздив наш наряд до людини з автоматом, а він не каже, який в нього начальник. Сходіть до військової прокуратури. А я нічого не можу, напишу вам відповідь у встановлений законом термін.»
Та ну як же так, мені тут пропонують усіх вас осудити за те, що ви ходили на службу коли бандити захопили мене у полон. Я ж таки змушений буду проти ваших злочинів виступати. Може хоч зараз станете трохи правником та спробуєте як дільничний зі мною поїхати до тієї людини з автоматом і ніхто з часом не скаже, що не було ніякої людини з автоматом, бо я то все вигадав.
«Ні,- каже,- не можу, щось начальник сказав...»
Тю....
На виході зустрічаю знайому людину з обласної прокуратури і питаю: "А порадьте будь ласка, що робити, коли людина з автоматом захоплює майно і каже, що то їй начальник сказав, а який вона вам не скаже, бо то ТАЄМНИЦЯ".
Пом'явся робітник прокуратури і відповідає: «Ви знаєте, Вам краще до самого головного військового начальника, я Вам скажу де він є.»
«Та ні,- кажу,- я якось як прості люди хочу, це ж дурня буде, в місті двісті тисяч, якщо всі підуть до самого головного начальника, то мабуть нічого з цього гарного не вийде.»
«Ну Ви мені все ж зателефонуйте, я вам скажу де він.»
Іду далі, за рогом до чергового військового прокурора як порадив дільничний. Заходжу, сидять два молодих прокурорських. Три столи у кабінеті, купа зброї навколо, в осаді хлопці. Стільців для відвідувачів немає. Питаю, хто тут черговий? Молодий чоловік відповідає, що він. Представляюсь. На столі на папері перед чиновником стоїть чашка з кавою - людина відпочиває.
Мені незручно, питаю: "А я вам не заважаю каву пити?".
«Ні,- каже,- не заважаєте.»
«Ну добре, тоді реєструйте мою заяву. Порушені мої права людьми у камуфляжі та зі зброєю, подав заяву до міліції, а міліція каже, щоб я до вас сходив. То чи поможете Ви мені, чи ні?»
На підмогу черговому приходить сусід: «А може у Вас була усна домовленість або ще якась домовленість і ви добровільно віддали своє майно людині з автоматом. Та і взагалі може у вас зовсім ніякого майна не було?»
Стою, блимаю очима
Було, було, а такого не було. «Добре,- кажу,- давайте мені ваші дані та на кого писати заяву.»Сказали.
Поїхав написав заяву, розписав про побачену каву і відсутні стільці. Приїжджаю з заявою. Виходить вже їх прокурорський начальник, усміхнена людина. Щось в ній є невловиме від пана Пашинського. Роблю комплімент.
І цей начальник починає бідкатися: «От раніше у нас був нагляд, а тепер немає. Нам взагалі робити нічого. Не можемо ми вам нічим допомогти. Якщо ми у того, що з автоматом, щось спитаємо, нам пришиють перешкоджання АТО.»
Оце так! Бідні нещасні прокурори! Прочитав він мою заяву та передав її реєструвати, а реєстратор перечитав та і догледів, що в заяві я згадую про його чемну відповідь, що я йому каву пити не заважаю: «Ой, каже, а навіщо Ви у заяві про каву та стільці пишете, та і прізвище тут не моє?!»
«Як не ваше? Ви ж мені казали саме це, я його і записав.»
«Та ні, в мене друге»,- каже.
Начальник почув, що заява якась не така, перечитав її знову: «Ой, каже, на таку заяву ми вам дамо формальну відповідь. От приберіть з неї абзац про каву і я спробую поговорити з самим головним, я в нього кожен день буваю, а завтра вам дамо відповідь.»
«Добре,- кажу,- взагалі-то я своє обурення можу стримати і дати згоду прибрати абзац з заяви, от тільки ви дайте мені дозвіл, щоб я оце все, що тут тільки що відбулося опублікував.»
«Добре»,- згодився начальник.
Прислали новий лист з заявою і я оце з дозволу публікую історію як начальник сказав. Почекаємо, що скаже самий начальник з начальників.
Далі буде )
Мне стало немного спокойнее....
