Hennadii MoskalСьогодні прийняв в Ужгороді гостей із Луганщини. Четверо бійців афганської роти “Айдару”, відчайдушні хлопці з лінії фронту. Вперше ми зустрічалися в Золотому-4, на самій передовій. Я знав їх тільки по позивних. Зліва направо — Саід, Івжик, Баграм, ліворуч мене — Мирон. Афганська рота стояла в селищі Родіна на крайньому блокпосту, за яким два кілометри нічийної території, а далі так звана лнр. Її обстрілювали майже щодня й щоночі — з ДШК, мінометів, автоматичних гранатометів, навіть снайпери, що залазили на сусідній терикон. Ці хлопці були й тоді, коли я затримав у Родіні 11 фур із коньяком, пивом і котячим кормом, які хотіли переправити на окуповану територію. Саме завдяки афганській роті “Айдару” ми повністю перекрили “контрабас” через Родіну на Первомайськ. Вони просто перестали пропускати фури через свій блокпост, і цього виявилося досить. Те, що перед лінією хтось намагався домовитися з кимось, уже не мало ніякого значення. Так і тут на Закарпатті — якщо є принципові прикордонники з митниками, ніякої контрабанди не буде.
Кілька разів я заїжджав за лінію фронту в присілок Родіни, який контролюється лнр, щоб поспілкуватися з людьми, побачити, як там живеться. Деякі силовики, екіпіровані й нафаршировані під саму зав’язку, відмовлялися мене супроводжувати (це ж усе одно, що лізти чорту на роги!). А ці хлопці брали автомати з кулеметами, сідали в машину і їхали з нами. Дехто був у шльопанцях на босу ногу…
Після мого переведення на Закарпаття афганську роту вивели з Родіни. І ось тепер четверо бійців приїхали в гості — просто, щоб трохи поспілкуватися… Коли прощалися, сказали: “Якщо тут щось хтось спробує — тільки скажіть. Ми приїдемо, швидко наведемо лад і поїдемо”.
Хлопці, на таких як ви — безбашенних і відчайдушних — тримається армія на Донбасі і вся Україна. Дякую за те, що ви є!
