Форум Краматорська

  • 28 Березень 2024, 20:34:31
  • Ласкаво Просимо, Гість
Будь ласка увійдіть або зареєструйтесь.

Увійти

Новини:

Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Повідомлення - ЦеговГороховский

Сторінок: 1 [2] 3 4 ... 11
16
С. КОВАЛЁВ:
 Я сильно сомневаюсь, что Бандера великий национальный герой, а вот с бандеровцами, с Украинским Сопротивлением мне приходилось сидеть. Это очень достойные люди, как правило.
......Можно ли считать героем убийцу и террориста, тогда как в другой стране его считают убийцей и террористом. А в своей стране можно считать?

 І Ковальов туди ж...
Кацап, навіть Ковальов,  завжди в душі імперець.  Пропаганда НКВД йому близька, вона в підкорці.

Звинувачення на адресу УПА в злочинах проти мирного населення має принципову недоречність.
Чомусь про ці "злочини" не пам'ятає саме населення Західної України і практично одностайно вважає УПА героями. Натомість, населення дуже добре пам'ятає про злочини проти мирного населення з боку тих, з ким УПА боролася.
Цю недоречність досі не здатна пояснити жодна пропаганда.

Пчему обвинения  Бандеры  в преступлениях против мирного населения имеет принципиальную несуразицу.
Почему-то об этих "преступлениях"  не помнит само население Западной Украины и практически единогласно считает его героем.  Вместе с этим  население очено хорошо помнит о злодеяниях против мирного населения со стороны тех, с кем Бандеровцы сражались. Эту нестыковку доныне не может обяснить никакая пропаганда.




17
Общество, политика, экономика / Re: УПА
« : 29 Травень 2009, 18:46:55 »
Русские корпуса и дивизии СС
Автор: Прол ( )
Дата: 12 May. 2005 р. 02:15

15-й (казачий) кавалерийский корпус СС
29-я гренадерская дивизия СС
30-я гренадерская дивизия СС
1001-й гренадерский полк абвера

Даже гитлеровцы были шокированы "подвигами" русских эсэсовцев из 29-й дивизии при подавлении Варшавского восстания - в то самое время, когда другие русские солдаты, в красноармейской форме, два месяца равнодушно наблюдали с противоположного берега Вислы за агонией обреченного города. 29-я русская дивизия СС заслужила столь одиозную репутацию, что немцы вынуждены были ее расформировать.

Советская пропаганда шла на любую ложь, чтобы откреститься от вопиющего факта: в боевых действиях на стороне Германии участвовало более миллиона советских граждан. Это соответствовало штатной численности примерно 100 стрелковых дивизий

Итак, в России, с ее традиционным культом патриотизма, после двадцати лет господства большевиков на стороне внешнего агрессора воевало в несколько раз больше граждан, чем во всех белогвардейских армиях, вместе взятых. Многовековая история страны, да и вообще история войн такого еще не знала. Ничего даже отдаленно подобного не было ни в одной другой стране-участнице Второй мировой войны.
Вот о чем нужно почаще напоминать политикам и журноламерам, пытающимся представить сталинщину чуть ли не законной формой существования Российского государства.

К концу 1942 года в составе немецкой армии воевали русские батальоны с номерами:
207,263,268,281,285,308,406,412,427,432,439,441,446,447,448,449,456,510,516,517,561,581,582,601,602,603,604,605,606,607,608,609,610,611,612,613,614,615,616,617,618,619,620,621,626,627,628,629,630,632,633,634,635,636,637,638,639,640,641,642,643,644,645,646,647,648,649,650,653,654,656,661,662,663,664,665,666,667,668,669,674,675,681.

Только после поражения под Сталинградом немецкое руководство начало формирование добровольческих дивизий СС и к началу 1944-го года были сформированы украинская, литовская и две эстонских дивизии ваффен СС.

Может хватит пиздеть про дивизию "Галичина" в 44-м, когда ещё в 42-м против нас воевали русские батальоны СС?

18
Новодворская:

Вопрос следует формулировать совершенно иначе: кто помог человечеству оказаться в необходимости и нужде побеждать фашизм, и кто довел мир до этой замечательной перспективы? Если бы не Красная Армия, если бы не красная ВЧК, красная Россия, то никогда бы нацисты не пришли к власти в Германии. Это была постоянная угроза для среднего класса, для крупного бизнеса. И никогда бы крупный бизнес не дал денег нацистам на войну, если бы не Советская Россия. Война на два фронта - это было чистым безумием, и генералы Вермахта это хорошо понимали. И это очень хорошо понимал крупный бизнес. Он не ожидал от Гитлера такого маниакала. Воевать с Западом - это крупному бизнесу никогда бы и в голову не пришло. Он собирался воевать с Советской Россией. Если бы Россия не была советской, то не исключено, что и войны не было бы.

Развязывание Второй мировой войны - это обоюдная вина Сталина и Гитлера. Я уж не говорю о пакте Молотова-Риббентропа. Очень долго советские асы учили немецких пилотов на специальных военных базах. Потом истребители и бомбардировщики, которые потом бомбили Советский Союз, пилотировали именно летчики, прошедшие советскую летную школу. А запасов пшеницы, которую Сталин поставил Гитлеру, хватило до 1943 года. А наши солдаты находили в своих окопах куски разорвавшихся снарядов, где на оболочке было написано 'Сделано в СССР'. Еще и сталь и некоторые детали для военной техники поставлял Германии Советский Союз. Я уже не говорю про совместный военный парад в Бресте по поводу раздела Польши. И не говорю по поводу чудовищного раздела мира...

Если бы Гитлер и Сталин не сцепились по поводу раздела Литвы, то мир они поделили достаточно 'по-братски'.

Несчастный народ здесь ни при чем. А вот у государства нет никакой заслуги в том, что фашизм был повержен. У государства, которое спровоцировало фашизм, сотрудничало с фашизмом, браталось с фашизмом. Я лично читала газеты того времени, газеты 1939 года, где было сказано: 'даже и думать нельзя, чтобы бороться с фашизмом' - это фанатизм, что 'фашизм - это нормальная идеология, которая имеет право на существование'. И это 'Правда' писала. Через 2 года, в 1941 году, она будет писать нечто другое.

А о Польше там было сказано, что польское государство не должно существовать, что это курьез. Я уже не говорю о том, что творилось в СССР... Фашизм ведь может быть с разными знаками: может быть красный фашизм, может быть черный. Фашистское сталинское государство, поработившее собственный народ, имеет такие же заслуги по развязыванию Второй мировой войны, как и гитлеровское государство.

И мало чести в том, чтобы вначале создать бедствие, а потом его ликвидировать. Если Сергей Шойгу в МинЧС ликвидирует бедствия, то не он их создает. А чтобы мы сказали бы Сергею Шойгу, если бы он вначале устроил землетрясение в 9 баллов, а потом бы стал разгребать последствия. Думаю, мало кто ему 'спасибо' бы сказал. И вряд ли он бы остался на своей работе после этого.

А что касается Берлина, то именно потому, что Сталин не хотел, чтобы в Берлин вошли одновременно с ним союзники, было столько положено под Берлином людей. Это был очень дорогой пиар. Во-первых, мы здесь первые, а англичане, американцы и другие здесь не при чем. А, во-вторых, один из английских исследователей опубликовал книгу о том, что была еще одна причина торопиться и положить лишние десятки тысяч солдат под Берлином, чтобы опередить американцев и англичан: советским войскам было дано задание (определенным людям) хорошо проверить немецкие научные институты, где хранились радиоактивные вещества. Германия близко подошла к созданию атомной бомбы, только не успела закончить эти работы.

Эти запасы радиоактивных веществ были вывезены в Советский Союз. И ради этого несколько десятков тысяч солдат, которые могли бы жить, домой уже не вернулись.

Я уж не говорю о том, что вся военная техника (грузовики, продовольствие и другие вещи) шли с Запада. Без них советская армия не дошла не то что до Берлина, она до Киева бы не добралась.

И я уже не говорю о последствиях. Европа Западная была освобождена от фашизма и освобождена союзниками. Мы здесь, слава Богу, совершенно ни при чем. А Восточная Европа освобождена не была. Потому, что ее освободили от Гитлера, но они попали под сталинское иго. Благодарить нас им не за что. Когда один разбойник выкидывает другого разбойника, а сам занимает мирный дом, то благодарности он за это не дождется.


19
Раз уж тема и так наполнена бредом, вот исчо:

Можете продолжить? Интересная версия.

Всі народи у свій час проходили бум уваги до історії. І це природно, адже лише розуміння свого коріння дає народу і державі міцний ґрунт під ногами.
Навіть екс-президент Кучма по-своєму долучився до цієї дискусії: він заявив, що парламент повинен прийняти закон, "який забороняв би історикам в лапках, які пишуть підручники, займатися словоблуддям".
Між тим, сьогодні перед українськими істориками стоїть питання не про її переписування, а навпаки – про очищення української історії від непідтверджених фактами нашарувань брехні.
Цю брехню було цілеспрямовано нав'язано за умов тотального ідеологічного терору, коли імперські історики могли говорити все, що схочуть, а за правдиве слово про українську історію, і навіть за просте її вивчення, сотні українських вчених поплатилися кар'єрою і самим життям.
Одна з ключових імперських містифікацій – теза про те, що нинішня Росія нібито має якесь відношення до історії Київської Русі, крім того, що окремі її території колись були підконтрольні Києву.
За часів СРСР вперто замовчувався елементарний факт, що за часів Київської Русі, Русь – це виключно територія Центральної України, тобто сучасних Київської, Чернігівської, Житомирської, Сумської, а також частин Вінницької, Черкаської і Полтавської областей.
З кінця XII століття Руссю починає зватися ще й Західна Україна. Доказів цьому така кількість, що радянська історіографія просто не знала, що з ними робити, і видавала в друк "перекази" літописів, а не їхні оригінали.
Що ж стосується літописів, то в них читаємо наступне.
Під 1146 роком: "І Святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: "Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди-но в Руську землю, до Києва".
Коли вигнаний із Київщини Ростислав 1149 року приїжджає до свого батька Юрія Довгорукого в Суздаль, він каже: "Чув я, що хоче тебе вся земля Руська і чорні клобуки".
Згодом літописець додає скаргу Юрія Довгорукого: "Синовець мій Ізяслав, на мене прийшовши, волость мою розорив і попалив, а іще й сина мого вигнав із Руської землі і волость йому не дав, і мене соромом покрив".
 


Після того, як Ізяслав Мстиславич вчергове вигнав Юрія Довгорукого з Києва, літопис під 1151 роком повідомляє, що син Юрія Андрій Боголюбський "тим часом випросив у отця піти наперед до Суздаля, кажучи: "Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі ні раті, ні чого іншого. Тож затепла підем".
Про черговий невдалий похід Юрія Довгорукого на Київ літопис під 1154 роком повідомляє: "У тім же році рушив Юрій з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь. І стався мор серед коней в усьому війську його, якого ж не було ніколи".
Після смерті Київського князя Ізяслава Мстиславича "тої ж зими (1154 року) рушив був Юрій у Русь, почувши про смерть Ізяславову".
1174 року Суздальський князь Андрій Боголюбський, відповідаючи на звернення князів Ростиславичів сказав: "Пождіте трохи, я послав до братів своїх в Русь. Як мені вість буде од них, тоді й дам відповідь".
Коли суздальського князя Андрія Боголюбського вбили змовники у заснованому ним містечку Боголюбові під Суздалем, його придворний Кузьмин, згідно з літописом, сказав: "Уже тебе, господине, пахолки твої не признають. Не так як колись, коли купець приходив із Цесарограда, і з інших країв, і з Руської землі..."
Після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри (з Володимира-на-Клязьмі) говорили: "Князь наш убитий, а дітей у нього немає, синок його в Новгороді, а брати його в Русі".
Під 1175 роком літопис повідомляє: "Того ж року коли оба Ростиславичі сиділи на княжінні у землі Ростовській, роздавали вони були посадництва руським отрокам. А ті велику тяготу людям сим учинили продажами і вірами".
Таким чином, "руські отроки", приведені Ростиславичами з Київщини, чужі на Ростовщині.
Під 1180 роком повідомляється про похід чернігівського князя Святослава Всеволодовича на Суздаль і Рязань: "І тоді спішно приготувалися до бою у війську Святославовім, і Всеволод Святославич уборзі примчав до руських полків зі своїм полком. І тоді рязанські князі втекли, а інших вони побили".
Коли Святослав повертався із Суздалі, літопис повідомляє: "А коли вийшов він із Суздальської землі, то одпустив брата свого Всеволода, і Олега, сина свого, і Ярополка в Русь, а сам із сином Володимиром пішов до Новгорода Великого".
В 1187 року князь Рюрик Київський послав у Суздаль до князя Всеволода сватати його восьмилітню дочку Верхуславу за свого сина Ростислава. Всеволод згодився, дав велике придане і відпустив її "в Русь".
Князь Рюрик справив пишне весілля, якого "несть бувало в Русі", а потім тих, що привезли Верхуславу з Суздалю, "Якова свата і с бояре одпустив ко Всеволоду в Суздаль". Яков "приїхав із Русі (в Суздаль), проводивши Верхуславу, і бисть радість".
1223 року на допомогу українським князям у їхній боротьбі проти монголо-татар послали з ростовським полком Василя Костянтиновича, але він буцімто, не встиг "до них в Русь".
Під 1406 роком у вітчизняному літописі повідомляється, що "Свидригайло... почав много зла з Москвою творити Литовській землі і Русі".
Під 1415 роком повідомляється: "Вітовт, Великий князь Литовський, бачивши, що митрополити, приходивши з Москви в Київ, забирають з святої Софії все, що красно ... і  в Московську землю відносять", щоб "не умалялося багатство в землі Руській", наказав обрати свого митрополита.
 


Таких згадок безліч у літописах, і кожен читач при бажанні може легко знайти ще пару сотень.
Між тим, ніколи в літописі не згадано ані "Суздальської Русі", ані "Заліської Русі", ані "Московської Русі" – усе це пізні вигадки імперських ідеологів. Русь завжди була лише одна – Київська.
Руссю не була не лише Північно-Східна околиця, але й інші підлеглі Києву землі.
У 1147 році коли чернігівський князь Святослав Ольгович обступив місто Неринськ (у Рязанському князівстві), літопис пише: "У той же час прибігли до Святослава із Русі отроки". Таким чином, і Рязань не є Руссю.
Під 1148 роком літопис повідомляє про обмін дарами між Великим Київським князем Ізяславом Мстиславичем і його братом Ростиславом Мстиславичем, князем Смоленським: "Ізяслав дав дари Ростиславу, котрі од Руської землі і од усіх цесарських земель (тобто земель, підвладних Київському князю Ізяславу, якого часто називали цесарем, на зразок Візантійських імператорів), а Ростислав дав дари Ізяславу, котрі од верхніх земель і од варягів".
Під 1154 роком Київський князь Юрій Довгорукий посилає по свого племінника Ростислава у Смоленськ, кажучи: "Сину? Мені з ким Руську землю удержати? З тобою. Поїдь-но сюди".
1173 року коли Ростиславичам було запропоновано залишити Київ і навколишні міста Білгород і Вишгород та піти до Смоленська, літопис повідомляє, що "І заремствували вельми Ростиславичі, що він позбавляє їх Руської землі".
Тож, Смоленськ – це "верхні землі" по Дніпру, які не є Руссю.
Усі ці дані абсолютно чітко й однозначно свідчать про те, що Суздаль і вся Північно-Східна околиця Київської держави, ані Смоленськ, ані Новгород, ані під час перебування під владою Києва, ані після сепарації, не називалася Руссю.
Русь – це територія сучасної Центральної, а з кінця ХІІ століття і Західної України, і ніяк інакше.
Цей факт для вчених – загальновідомий "секрет Полішинеля".
Так, російський вчений Робінсон писав, що "серед усіх випадків вживання поняття "Руська земля" в "Слові о полку Ігоревім" немає жодного, який говорив би за те, що в ньому виражене уявлення автора про всі східнослов'янські князівства".
Інший російський історик Ключевський небезпідставно вважав суздальського князя Андрія Боголюбського першим власне російським князем: "З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену".
Менш добросовісні російські ідеологи довго намагалися створити міф, що нібито столиця Русі "переїхала" з Києва.
Теорія про масове переселення була сформована російським вченим Погодіним, однак навіть за радянських часів була визнана ненауковою.
Річ у тім, що хоча літописи фіксують переселення сотень людей, в жодному з них немає згадки про масове переселення з Русі до Залісся.
Таке переселення досі є бездоказовим і ґрунтується виключно на здогадках, а також на тому факті, що в деяких російських містах (Переяславлі-Заліському, Рязані, Володимирі-на-Клязьмі тощо) назви річок повторюють назви Київщини і Переяславщини – Почайна (в російській мові вона стала "Пучай-рекою", Ручай, Либідь тощо.
Однак, хто здійснив це перейменування – переселенці чи ностальгуючі за Батьківщиною князі – достеменно не відомо.
Насправді нікуди столиця Русі не переїжджала, як не переїжджала й сама Русь. Водночас, у предків росіян внаслідок сепарації від Києва утворилася своя держава – Суздаль, яка потім дістала назву
Залісся, а ще пізніше – Московія.
Ця держава стала для предків росіян, більш актуальною, ніж колишня метрополія. Із бездержавного статусу колишні фіно-угорські колонії Києва перейшли в державний, ще кілька сотень років після того і не помишляючи називатися Руссю.
Цікаво, що й Новгород, з якого нині в Росії намагаються зробити "першу столицю Росії", також не вважався Руссю.
Зокрема, у літописах читаємо, коли 1148 року Великий Київський князь Ізяслав Мстиславич прийшов у Новгород, щоб разом із новгородцями, очолюваними його сином Ярославом, йти на Юрія Довгорукого, київський князь каже новгородцям: "Осе, браття, син мій і ви прислали до мене, що вас ображає стрий мій Юрій. На нього я прийшов сюди, залишивши Руську землю".
Коли того ж року київське і новгородське військо пішло війною на Суздальщину, літопис чітко розділює новгородців і Русь: "І звідтіля послали вони новгородців і Русь пустошити до Ярославля", "І в той час прийшли новгородці і Русь, попустошивши, од Ярославля, і здобичі багато вони принесли".
Отже, новгородці не є русинами – вони новгородці і ніяк інакше.
У літописі за 1141 рік читаємо: "А коли Святослав (Ольгович) утікав із Новгорода йшов у Русь до брата, то послав Всеволод назустріч йому". Тобто Новгород не є Руссю.
Цей факт є досить важливим. Єдину в усьому масиві літописів звістку про якесь інше, не київське походження назви Русь записано в новгородському літописі, де сказано, що "І од тих варягів, приходьків, назвалася Русь, і од них зветься Руська земля; і новгородські люди до цього дня від роду варязького".
Водночас, у більш ранньому Початковому Київському зводі кінця ХІ століття, з якого переписувалися всі ранні повідомлення Новгородських літописів, такого уривку немає.
У самому Новгородському літописі стверджується, що Середня Наддніпрянщина почала зватися Руссю ще до приходу варягів у Новгород, у 854 році.
Ці очевидні неузгодженості дали можливість російському академіку Шахматову довести, що уривок у єдиному списку Новгородського літопису про походження Русі від варягів як і про походження новгородців не від словен і чуді (як воно було насправді), а від тих таки варягів, є дуже пізньою вставкою, зробленою орієнтовно в першій половині ХV століття для зміцнення престижу Новгорода.
Новгородцям було конче потрібно прикласти до себе шляхетне варязьке походження (хоча насправді в Новгороді жили словени й чудь) в ході суперечки за свій статус.
Треба сказати, що лише з кінця XII століття, з часу діяльності князя Романа Мстиславича Західну Україну починають називати Руссю.
Галицько-волинського князя Романа Мстиславича називають "самодержцем усієї Русі", у той час як, скажімо, щодо Андрія Боголюбського літопис повідомляє, що він "хотів бути самовладцем усієї Суздальської землі".
Відтоді всі галицько-волинські князі, продовжуючи цю традицію, називалися князями і господарями "Руської землі" або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений титул "короля Русі" (Rex Russiae). І в XV, і в XVI, і навіть у XVIII столітті у літописах географи чітко розрізняють Московію і Русь (див., наприклад, французьку карту 1754 р.).
У самій Московії терміни "Росия", "Россия" на позначення країни вперше і дуже обмежено почали вживати лише в XVI столітті, з того часу, як в Москві з'являється ідея "Третього Риму", а московські царі починають претендувати на землі України.
Московія перейменувалася за царськими командами 1713 і 1721 років. Етнонім "русский" закріпився і того пізніше – лише наприкінці XVIII століття, коли цариця Катерина II "высочайшим повелением" остаточно наказала московському народові називатися "руськими" і заборонила йому вживати назву "московитяне".
Цікаво, що Московщина взяла для своєї нової назви грецьку транскрипцію слова "Русь", хоча, навряд чи є ще народ, який би взяв назву своєї країни з іноземної мови.
До речі, Україна, як і Московія, теж міняла назву, але тільки один раз, і взяла цю назву з власної мови.
Саме той факт, що Росія, отримавши свою назву в кращому разі в XVIIІ столітті, претендувала на  історичний спадок Русі, створений на сімсот років раніше, дав підстави Карлу Марксу стверджувати у своїй праці "Викриття дипломатичної історії XVIII століття", що "Московська історія пришита до історії Русі білими нитками".
Додамо, ця праця Карла Маркса – єдина, що ніколи не друкувалася в СРСР без купюр.
Українці ніколи не визнавали крадіжки імені "Русь". Вже в середині 18 століття в Україні з'являється "Історія русів", яка стверджує однозначно український характер Русі.
Тарас Шевченко у своїх творах жодного разу не застосовує слів "Русь" і навіть "Росія" і завжди пише про "Московщину".
В сучасній українській літературній мові утвердився етнонім "росіяни", у той час як прикметник "руський" залишено для всього давньоукраїнського.
Наостанок треба сказати, що в Русі назвою народу були етноніми "русин" (в знаменитій "Руській правді", княжих грамотах, літописах) і, зрідка, "рус". У літописах рус чи русин – це завжди мешканець Київщини.
Етнонім "русичі" зустрічається лише в "Слові о полку Ігоревім", і, на думку сучасних істориків, в побуті не вживався, а був ознакою високого мовного стилю.
Саме цей етнонім "русин" масово зберігався на Західній Україні до ХХ століття, а подекуди на Закарпатті – й до сьогодні.
Виходячи з усього вищенаведеного, історія Росії має таке ж відношення до історії Русі, як, скажімо, історія Анголи і Мозамбіку до історії Португалії.
Чи історія Індії – до історії Великої Британії. Якби, приміром, сьогодні Росія захотіла перейменуватися на Китай, це зовсім би не означало, що разом із такою нехитрою маніпуляцією вона б отримала у спадок кількатисячолітню китайську історію і культуру.
Сьогодні є підстави чекати, що незабаром, у випадку успішності України, ідеологічна суперечка за історичний спадок Київської Русі, яку протягом останніх півтисячоліття вели Київ і Москва, закінчиться перемогою України.
Причина цього – очевидність аргументів про приналежність Україні спадку Русі. Ці аргументи в наш інформаційний вік не можна ні знищити, ні приховати.



 
Олександр Палій

20
[
Кстати АнтЦ нет в украинском языке слова "гордітєсь" - а есть "пишаєтесь".

а шо вы сделали для государства, если требуете к себе того же?
[/quote]

      Коли хтось з українців хоче підкреслити   своє ставлення до мови хохлів то каже такому наприклад так: "Дівіся, дівіся как я віпачкався, тепер усе треба стірати".

21
Верхний мой пост не того )) Чето сглючило мабуть )))

По теме - ИМХО бред. Сколько уже можно обмусоливать эти праздники? Все как в моей аналогии с необитаемым островом, в соседней теме. Мне вообще по-барабану праздники - повод выпить , если надо, найти не проблема  :P.


Та ні!  Свята мають значення. Памятаєте - "Принимаеш веру - принимаеш и праздники."   
Коли немає почуття свята, то є почуття пустоти. Приховане.
Від мами ці почуття стосовно Різдва, Величодня, Зелених Свят, Спаса і "Празник" - тобто Храмовий день.

22
Будет лишний день попить вотки. Только и всего.


 Саме це і закладено у філософію усяких святкових днів.  Особливо це використовує  релігія. І відшліфувала за тисячоліття.  А те,  про що  говорить Мерлін - звичайна профанація. Почуття має бути постійно, а не раз у рік.
Це як минулого року проведений у Росії "День зачатия".

23
 Президент обіцяв,  що запровадить ДЕНЬ ЗАХИСНИКА ВІТЧИЗНИ 29 Січня. На честь захисників України під Крутами від орди московської.
23 февраля необхідно повернути його "исконную" назву - День Советской Армии и Военно-Морского флота.
Так буде і логічно і справедливо?.

24

 Та не зовсім так просто. Це демагогія - бути сучасним.  Батьківщина починається з могили, де лежать дід з бабою, прадід.  А дім будують вночі поставивши паркан. Якщо внука не привчиш відвідувати могилу діда, він виросте космополітом, Іваном не помнящим родства.

25

 Це приклад в точку.  Землі їм мало. Тому давай Сталінград, цьому Крим, іншому достатньо Севастополя.   Гидота з вавкою в голові скрізь однакова. Лише маштаб різний.   Бачив в одному містечку  напис на асвальті тротуару і стрілку  "Цей будинок збудовано на костях.  Діти в ньому будуть хворіти і ...".   Девелопери херові і до сьгодні не продали квартир.

26

  Пробачте, вибачте , перепрошую "публічні люди" - це хзто?  Це тіщо на публіці, ще раз вибачте, як тепер кажкть, трахаються? 

чи це люди,  які в значній мірі мають зносини з т.з. "публічними домами".
Як мені, безпартійному, розібратись у цьому.?

27
 
Найкращим памятником для окупантів є доглянуті їх могили на чужині.  У 90-х роках був у Польщі, в Саноку. Там з царських часів чудовий меморіал солдатам руської армії.  Поляки доглядають не гірше за власними кладовищами. Поляк пояснив,  що це найсильніший аргумент для простого росіянина,  що йому не варто переходити кордон зі зброєю.  Могили застерігають...

28
Украънцыв ы росыян  обэднуэ...  СТЕПАН БАНДЕРА!

29
Бойові дії УПА проти Німецьких та Радянських каральних військ

100 найбільш переможних битв УПА з Німецькими каральними військами

З літа 1942 року почалося масове створення відділів самооборони в населених пунктах, котрі ліквідували німецьку жандармерію, поліцію та захищали мирне населення від карателів. У вересні 1942 року Провід ОУН(Б) прийняв рішення про організацію більш мобільних збройних відділів, розмірами сотень для допомоги місцевим сільським боївкам (СКБ).
Протягом жовтня 1942 року першу сотню УПА організував референт Крайового проводу ОУН Сергій Качинський-Остап в Кивинському повіті на Берестейщині. У листопаді 1942 року другу сотню УПА організував поручник Іван Перегійняк (Кавбешко) поблизу Луцька. У грудні 1942 року організували сотні УПА: хорунжий Ярема в районі Колки-Степань, Ворон в Пустомитських лісах і Крук на Крем'янеччині, Тернопільщина. Усі сотні перейшли під безпосереднє командування поручника Василя Івахіва (Роса, Сонар, Сом). У грудні 1942 року усі сотні ОУН(Б) одержали назву: Українська Повстанська Армія (УПА).
У вересні 1942 року боївка ОУН(Б) під командуванням Сергія Качинського-Остап ліквідувала станицю жандармів у с.Піддубці, р-н Луцька.
07 лютого 1943 - - - сотня УПА під командуванням Довбешка-Коробка провела наступ на загін жандармерії у м.Володимирець. Містечко повністю визволено від ворога, здобуто 20 одиниць вогнепальної зброї, 65 ковдр, амуніцію та інші речі. Втрати ворога: 7 вбитих, включно з командиром жандармерії інші розбіглися. Втрати УПА: 1 вбитий і 2 ранених.
22 лютого 1943 на лагер УПА біля Висоцька напали дві німецькі роти. Відділ УПА вступив у важкий бій, після прибуття допомоги німцям чисельністю 350 осіб відділ відступив у ліс. Втрати німців: 20 вбитих; втрати УПА: 2 вбитих, включно із к-ром Коробкою.
З лютого 1943 розпочинаються широкомасштабні бойові дії на Поліссі з метою усунути німецьку адміністрацію і очистити широкі терени для створення "повстанських республік".
10 березня сотня УПА провела успішний наступ на укріплені позиції німців в с.Оржеві, де знаходились також склади зброї. Втрати німців: 60 вбитих і ранених; втрати УПА: 4 вбитих, к-р Остап (Сергій Качинський), що особисто керував боєм. Здобуто величезну кількість зброї і військової амуніції, котру успішно передано тиловим структурам УПА.
20 березня відділ УПА розгромив лагер полонених в Луцьку і усіх заарештованих звільнив.
Протягом березня організовано багато постійно діючих станиць УПА по селах Луччини і Ковельщини.
28 березня німці, чисельністю 1500 осіб, напали на сотню УПА, що квартирувала у м.Людвиполі. Розгорівся довготривалий, жорстокий бій. Підоспілі частини СС незмогли захопити укріплені позиції УПА і відступили до Костополя. Втрати ворога: 58 вбитих і ранених, 5 знищених автомашин; втрати УПА: 10 вбитих і ранених.
29 березня відділ УПА розбив табір полонених в Ковелі і тюрму. Визволено багато полонених.
Під кінець березня на Кременеччині майже всі села опинились під контролем УПА. Німецькі загони сидять постійно в Кременці і тільки в день роблять вилазки у навколишні села силами багаточисельних підрозділів.
Березень-квітень 1943 УПА в боях з німцями займає міста й містечка та звільняє полонених місцевих жителів із тюрем: Володимирець, Степань, Топоровиці, Людвипіль, Деражне, Олика, Цумань, Горохів та інші. Захоплено багато зброї і військової амуніції.
Березень-квітень 1943 відділи УПА в більших містах Волині і Полісся розбили в'язниці і звільнили в'язнів: Крем'янець, Дубно, Ковель, Луцьк, Рівне, Ківерці. Захоплено багато зброї і військової амуніції.
02-04 квітня загін УПА опанував м.Горохів. Опановано банк, пошту, тюрму і звільнено політичних в'язнів. Здобуто багато зброї і військової амуніції.
У на 03-04 квітня відділ УПА розбив карний лагер на Горохівщині. В'язнів звільнено.
04 квітня німці в силі 300 осіб напали на с.Постійно. Багато хат спалили, господарства пограбували. При відступі німців із села невеликий загін УПА організував добре сплановану засідку. Результатом короткого бою була повна поразка німців. Втрати ворога: 50 вбитих і ранених; втрати УПА 3 ранених. Здобуто: 2 важкі кулемети, радіостанцію, 2 фіри амуніції, польову аптеку.
З 12 на 13 квітня відділ УПА наскочив на укріплені позиції ворга в м.Цумань. Німців розгромлено, звільнено полонених, здобуто зброю, коні та іншу військову амуніцію. Втрати ворога: 20 вбитих і 15 ранених - решта втекла. Втрати УПА: 0.
В квітні на Володимирщині спалено майже всі держгоспи, переіменовані німцями на т.зв. лігеншафти. Це були маєтки колишніх куркулів, знаціоналізовані большевиками та захоплені німцями, де рабською працею працювало місцеве населення. Довший час після цього люди отримали можливість працювати на власних полях і годувати тільки себе.
17 квітня біля с.Борщівки відділ УПА організував засідку на німецький моторизований загін. Втрати ворога: 16 вбитих. Втрати УПА: 1 вбитий і 3 ранених.
З 21 на 22 квітня організовано військову операцію силами двох сотень УПА по визволенню Іванової Долини, Костопильщина. Позиції ворога були добре укріплені, а підрозділи багато чисельні. Знищено адміністративні будинки каральних підрозділів окупанта, зірвано два залізничних мости, здобуто багато зброї, військової амуніції і 1 тону вибухівки. Втрати ворога: 250 вбитих, 150 ранених і полонених. Втрати УПА: 4 вбитих і 3 ранених.
Кінець квітня 1943 на терені Остріг, Крем'янець, Шумськ відбуваються великі бої підрозділів УПА-Пінвніч та УПА-Захід із німецькою дивізією, котра складалася із двох армійських полків Вермахту, полку СС, полку жандармерії та полку козаків, завербованих німцями з полонених Червоної Армії. Після кількаденних боїв дивізію розбито. Армійські частини з неохотою вступали в бій і швидко розпорошились. Найбільші втрати німців біля населених пунктів: Верба - 120 вбитих, Шумське - 29 вбитих, Остріг - 32, Мізоч 11...
09 травня німці силою 400 осіб напали на село Яполоть, Костопільщина, грабуючи людей. УПА силою двох сотень окружив німців з трьох сторін. Розгорівся шестигодинний важкий бій. Втрати німців: 80 вбитих і ранених; втрати УПА: 0
14 травня німці окружили с.Любашу, Костопіль з наміром спалити хати, а мешканців розстріляти. Несподівано наскочили два рої УПА, котрі в короткому бою розігнали німаків. Знищено 11 авт, 35 німців, здобуто 2 скрині гранат.
В травні 1943 року на шляху Ковель - Берестя-Литовське в засідку сотні УПА потрапив шеф гітлерівського СА Віктор Люце із штабом і великим загоном охорони. Один із представників найвищого командного складу Німеччини разом із своїм штабом знищений.
В травні 1943 Головна Команда УПА-Північ вілправила відділ УПА у тримісячний рейд по Житомирщині і західній Київщині. За час рейду відділ провів 15 успішних боїв з німецькими поліційними частинами і більшовицькими грабіжницькими групами. Цей відділ знищив німецьку поліційну школу коло Житомира з залогою 260 поліцаїв, а недалеко с.Устинівка, Потиївського р-ну, 25 липня розбив німецький військовий підрозділ, що був спеціально відправлений на розгром спецвідділу УПА. З німецького боку було понад сто вбитих, ранених і полонених. У селі Камінка, Ярунського р-ну, було розбито більшовицьку диверсійну групу, що грабувала селян і вже стала причиною багатьох відплатних німецьких акцій на селянах. Диверсійна група котрозвідки ЧА в паніці втікла залишаючи на полі бою 66 вбитих та багато поранених.
В травні 1943 у великому бою біля Дружкополя на Горохівщині повністю розбито великий загін СС, Знищено 56 німців і 140 фольксдойчів, ранених 200.
В травні 1943 в бою в Пилипичах на Володимирщині вбито 96 німців.
В травні 1943 УПА під стягом С.Бандери очистила від німців територію площею 2000 кв.км. на Волині. А місто Колки стало столицею повстанської Колківської республіки.
В червні 1943 цілком очищено від німців Горохівщину і Деражнянщину.
20-25 червня 1943 захоплено містечка Любитів і Дивин на Поліссі. Залоги знищено, зброю і боєприпаси забрано.
19 серпня 1943 року здійснено наступ на м.Камінь Каширський. В акції брали участь: курінь Назара-Криги, сотня Лисого та сотня Кубіка. Добре спланована акція розпочалась рано вранці і завершилася о 17 годині. Протягом дня очищено від ворога усе місто. Втрати ворога: 120 вбитих (польські поліцаї та солдати вермахту). Втрати УПА: 2 ранених. Здобуто багато зброї і військової амуніції.
21 серпня 1943 відділ УПА знищив над рікою Іквою Манилівського р-ну на Рівненщині загін німців. Втрати ворога: 60 солдат.
25 серпня 1943 азербайджанський відділ УПА розгромив німців у Гощанському районі на Волині.
27 вересня 1943 на Долинщині німці здійснюють великий напад на вишкільний табів УПА. Триденні бої розгортаються на широкому терені наслідком яких є перемога відділів УПА. Вбито німці близько 350 солдатів. Основні ворожі втрати були, коли їх військовий підрозділ попав в пастку в урочищі. Тоді загинуло біля 200 німецьких солдат. Втрати УПА: 35 вбитих.
В жовтні 1943 рейдуюча група УПА в кількості 6 сотень по Житомирщині, Київщині, Вінничині і Кіровоградщині зводить цілий ряд важких і великих боїв із німецькими і румунськими військами. Найбільші бої і величезні втрати у ворога: 15.10.1943 - біля с.Могилівка, на шляху Зв'ягель-Коростень, 17.10.1943 - в містечку Бараші, 20.10.1943 в с.В'язовець, Пулинського р-ну та інші.
03 жовтня 1943 відділ УПА опановує станиці німецької поліції в Литині (Вінничина), визволяє в'язнів, здобуває 300 одиниць вогнепальної зброї. Завдяки УПА все збіжжя залишилося в руках населення і люди почали трошки краще жити.
05 жовтня 1943 курінь УПА захопив місто Козин на Рівненщині. Знищено ворожий гарнізон, спалено тюрму, звільнено близько сотні в'язнів, здобуто зброю, продовольство, медикаменти.
08 жовтня 1943 сотня УПА провела переможний бій із ворогом біля м.Володимирець. Ворог втратив кілька десятків убитими. Здобуто велику кількість зброї і навіть один справний танк.
09 квітня 1944 в с.Лукавець, Сторожинецького р-ну на Буковинщині, знищено окупаційну залогу і всі харчі роздано людям.
В квітні 1944 проведено визвольні акції на інших теренах Буковинщини: в селах Багна, Міліїв, Каратчів, Чорноус, Вилавче і інші.

30
 Аскетисм Симоненка - на його мордяці, як казала у дворі одна баба, за три дні не обісрати. Такі харі при виступах проти памяті трагедії голомору - просто негідництво. Ще Голубок у нього такий самий - коли нахиляється, то з пики сало капає. Теж проти памяті замордованих.
(удалено модератором)

Сторінок: 1 [2] 3 4 ... 11