Краматорськ та світ навколо нас > История родного края
Ковальсько-пресовий присмак
Константин:
Ковальсько-пресовий присмак (1)
Моєму татові присвячується...
У той час, як у Сполучених Штатах та Великій Британії літаки збиралися шляхом клепки окремих фасонних деталей з листового металу. У той час, як друга армія світу збирала свої літаки з фанери, чого доведеться й іншого гівна. Німецькі інженери примудрилися сконструювати та побудувати небачені на ті часи і найпотужніші у світі гідравлічні преси: один зусиллям на 33 000 тонн та два зусиллям 16 500 тонн. Які дуже стали в нагоді при виробництві перших у світі, знову ж таки німецьких, реактивних винищувачів Messerschmitt Me 262.
Після краху Третього Рейху, радянський союз забрав за репараціями прес 33 тис. тонн. Американцям дісталися менші машини. І ті, й ці, використовуючи досвід та технологічні напрацювання німецьких інженерів, стрімголов включилися в гонку. Гонку зі створення найбільших та найпотужніших пресів у світі.
Лідерами були американці. У 50-х роках вони ввели в експлуатацію два найбільші гідравлічні преси зусиллям 50000 тонн. Перший, виготовлений компанією Mesta Machinery, важить 8000 тонн та має висоту 27 метрів. Другий був побудований фірмою Loewy Hydropress. Ці унікальні машини пережили декілька модернізацій та працюють досі. Для того, заради чого це все і починалося. Для виробництва компонентів літаків Boeing 747, бомбардувальників Stealth та винищувачів F-35.
Константин:
Ковальсько-пресовий присмак (2)
Моєму татові присвячується...
Лідерство США тривало лише два роки. У 1957 році українська компанія НКМЗ із Краматорська несподівано видала цілих два преси зусиллям 75 000 тонн кожен. Ці колоси мали висоту 35 метрів та розміри робочого столу 16 на 3,5 метрів. Вони досі скриплять десь у лаптестані.
Вочевидь на подяку за такий своєчасний технологічний стрибок, стратегічні бомбардувальники лаптестану, для програми створення яких ці краматорські преси і були збудовані, днями обстріляли крилатими ракетами інженерний корпус НКМЗ.
Мені все ж таки незрозуміло, як підприємство, яке ніколи не випускало ні гідравлічних пресів, ні якихось пресів взагалі, примудрилося видати відразу дві машини. Та й ще таких колосальних. У той час, коли півкраїни жило в бараках і ходило у кирзових чоботях та фуфайках. Але факт залишається фактом.
Константин:
Ковальсько-пресовий присмак (3)
Моєму татові присвячується...
Але залишимо на якийсь час гідравлічні преси. Подивимося у бік гарячештампувальних пресів кривошипного типу (КГШП). Основні переваги яких перед гідравлічними пресами це відносно низька ціна, вища швидкість роботи, простота та ремонтопридатність. І, власне, це був справді реальний сегмент ковальсько-пресового обладнання, з яким радянська імперія спромоглася вийти на ринки дійсно розвинених європейських країн.
Перші кривошипні гарячештампувальні преси, придатні для гарячого штампування сталевих поковок в умовах серійного виробництва, з'явилися у світовій ковальській промисловості на початку 30-х років минулого століття. І тут вже законодавцями мод були на диво не німці, а американські компанії Ajax і National Machinery. Трохи пізніше, у 1935 році, виробництво КГШП запровадила і німецька фірма Eumuco з Леверкузена.
Після закінчення Другої Світової війни до цього дівізіону підтягнулися і інші. Усі як на підбір, мастодонти, красені: Erie, Bliss, Mesta та Massey (США); Wilkins & Mitchell та Lamberton (Великобританія); Hasenclever (Німеччина); Bliss-Paris, Brett та Spiertz (Франція); Komatsu та Sumitomo (Японія); Innocenti Clearing (Італія) і ще з десяток дрібніших підприємств.
Перший в радянському союзі кривошипний гарячештампувальний прес був створений копірайтерами з НКМЗ (м. Краматорськ, Україна) у 1951 році. Це був прес зусиллям 1500 тонн, який повторював майже без змін конструкцію американської Ajax. Там же, у 1955-1957 роках, було створено преси зусиллями 2500, 4000 та 6300 тонн. Преси зусиллям 4000 та 6300 тонн мали у своїй основі конструктивну схему пресів американської компанії National Machinery. Ці дві машини виявилися дуже вдалими та затребуваними. І випускалися протягом тривалого часу.
Конкурентами новокраматорців на просторах імперії та найближчих її сателітів були воронеж (воронежці завжди копіювали краматорські машини та видавали за оригінальні напрацювання), східні німці з Ерфурта та Šmeral із Чехословаччини. Стартувавши першими, з великим відривом, лідируючи майже до початку 90-х, новокраматорці цю гонку продули. Ганебно і безладно. Чому, я розповім пізніше.
Константин:
Ковальсько-пресовий присмак (4)
Моєму татові присвячується...
Історія династії Абраменків цікава, заплутана і навіть має деякі елементи детективного жанру. Зустрічаються там і священики, і козачі офіцери, і селяни, і сільські вчителі... І навіть загадковий заступник народного комісара вугільної промисловості срср. Який чомусь не був членом комуністичної партії. То був нонсенс. Це було не за правилами. Але він був призначений на цю посаду власноруч імператором Йосипом. Тому на партійну приналежність усі поклали. Але це окрема історія. Хоч і цікава, але без будь-якого ковальсько-пресового присмаку.
А ось про інженерів, механіків або на худий кінець))) ковалів нічого невідомо. Тому прийнято вважати, що перший інженер Абраменко взагалі, і в Краматорську зокрема, з'явився в 1930 році. Коли мій дід Артем Антонович після закінчення Харківського технологічного інституту був направлений на Краммашбуд. Після запуску Новокраматорського машинобудівного заводу ім. Сталіна у 1934 році, працював на ньому інженером-конструктором підйомно-транспортних механізмів. Мав відношення до створення портальних кранів. Коли 1937 року НКМЗ було поставлено завдання у найкоротші терміни освоїти випуск 203-мм гаубиці Б-4 зразка 1931 року, приймав участь у цьому проекті. У роки Другої Світової війни, з 1941 по 1946 рік, займався ремонтом та обслуговуванням гаубиць Б-4 у фронтових умовах. Ремонтував мабуть добре і обслуговував своєчасно. Бо мав чотири бойових ордени та с десяток медалів. Інженер-капітан 120-ї гаубичної артилерійської бригади ВП (великої потужності). Після війни повернувся на завод.
Але ковальсько-пресова історія нашої сім'ї почалася зовсім з іншого інженера. Коли мій тато у 1960 році закінчив електромеханічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту. І в тому ж році молодого інженера Ігоря Артемовича Абраменка було прийнято на Новокраматорський машинобудівний на посаду інженера-конструктора відділу електроприводу та автоматизації ковальсько-пресового обладнання.
На той час НКМЗ вже випустив декілька десятків кривошипних пресів різного зусилля. Але переважна більшість цих машин були призначені для внутрішніх потреб радянського машинобудування. Або ж для найближчих сателітів імперії. Прес КГШП-2500тс: 1955 року по одному в Польщу та Китай. Прес КГШП-4000тс: у 1959-1960 роках 6 штук у Китай, у 1960 році один до Угорщини. Наївно було б думати, що угорці з китайцями тоді могли самі вирішувати, що їм купувати. Що їм дав старший брат, тим й користувалися.
Але але для чого на світлинах підшипник та трактор? Про це далі
Константин:
Ковальсько-пресовий присмак (5)
Моєму татові присвячується...
Хто не знає, Zetor - це марка чеських тракторів із Брно. Виробництво яких було розпочато після Другої світової війни. А оскільки ніякий трактор не може обходитися без підшипників, то 1947 року там же, у Брно, було організовано й виробництво підшипників. І у трактора, і у підшипника, ноги ростуть із знаменитої збройової компанії Zbrojovka. Поступово підшипникове виробництво розширювалося і в 1953 виділилося в окремий завод ZKL (чеш. Závody na kuličková ložiska). Зрозуміло, що чехам до шведського SKF було ще тоді ой як далеко. Але поступово напрацьовували репутацію якісного виробу. І коли в середині 60-х років намітилося розширення виробництва, виникла проблема оновлення ковальсько-пресового обладнання. Знадобилося щось потужніше і продуктивніше. Хлопці із ZKL довго чухали ріпу. Чи не фантазувати і віддати перевагу передбачуваному вітчизняному Smeral. Чи пуститися в авантюру і купити машину у росіян. Нехай і з якимись казковими характеристиками. Але росіяни схильні пускати пилюку в очі і видавати бажане за дійсне. Чехи приїхали до Краматорська. Подивилися на прес. Помацали повзун. Випили добряче горілки. Та вирішили ризикнути.
Тому, наприкінці 1966 року, між каламутною радянською конторою Станкоімпорт і фірмою ZKL було підписано контракт на постачання гарячештампувального кривошипного преса КГШП-6300тс. За яким Новокраматорський машинобудівний завод (на той момент ім'я імператора Йосипа з назви заводу прибрали і замінили на вовку-морквинку) мав виготовити, відвантажити, виконати монтаж, провести випробування та здати чехам цю машину. Для здійснення авторського нагляду та шеф-монтажу до Чехословаччини вирішили відправити двох інженерів заводу. Механіка та електрика. Ну і когось третього, пофігу кого, але надійного. Щоб доглядав тих двох. А в ідеалі, щоб усі один за одним наглядали. І тут розпочалося.
Оооо… Відрядження за кордон. Закордонка. Усі публічно лаяли загниваючий капіталізм. Але всі мріяли туди потрапити. Хоч одним оком. За залізну завісу. Хоч Чехословаччина і не Бог знає яке закордоння, але все ж таки. Мріяти та потрапити це дві великі різниці. Самовіддане вилизування дупи керівництва, доречно і не доречно вихваляння мудрої політики партії, доноси на товаришів за читання самвидаву, ще не гарантували жаданого закордоння. Але підживлювали сподівання.
На цей раз перевірена схема не спрацювала. Мабуть “червоні купці” іноді намагалися мислити масштабно. Чехословаччина їм здалася (і правильно здалася!) тим хитким містком, через який можна буде зачепитися за ринки європейських капіталістичних країн. Бо це валюта. Бо за щось треба було купувати хліб у Канаді. Фуражного зерна було хоч греблю гати. Але хліб з нього гівно. Тому було спущено негласну вказівку - цього разу не потрібно відправляти гідних. Потрібно відправити грамотних та слушних. Інженери Абраменко та Уманський не мріяли про жодне закордоння. По табелю про ранги їм світили відрядження хіба що в липецьк чи кустанай. Але механізм закрутився. І почалося
Заздрість. Ненависть гідних. Тупі питання у КДБ:
- Ви не є членом кпрс? Чому?
- Та знаєте… все якось… не гідний…
- Погано! Стоп, ви були в окупації з 1941 по 1943 рік…
- Війна, розумієте… мені було тоді 5 років…
- Все одно це дуже погано! Чекайте… чому ви приховуєте що єврей?
- У мене мама єврейка, а тато українець…
- Чорт забирай, кого надсилають... Не завод, а синагога...
Навігація
Go to full version