Всю історію Московії, а далі і Російскої імперії, можна простежити по її історичних постатях, починаючи від 13-го сторіччя, тобто від часів колонізації Золотою Ордою. Вихрещені татари ставали найвищою знаттю в первопрестольній і Московському князівстві. Ними були Наришкіни, Сабурови, Салтикови, Басманови, Мансурови, Карамзіни, Аракчеєви, Годунови (Борис - один з царів Московських). До речі, цар, а потім російський імператор Петро І - син вихрещенної татарки Наталії Наришкіної. Якщо список продовжити, то слід пригадати і першопоета Росії Державіна та його вірш «Да не забудется во мне последний род Багрима». А далі будуть ще «Юсупови, Темирязеви, Чулкови, Тарханови, Бутурліни, Беклемішев и, Вельямінови, Тургеневи, Чепчугови, Куракіни, Булгакови, Бердяєви, Ромодановські, Анічкови, Татіщеви, Плещеєви, Голіцини, Булганіни, Чаадаєви, Бібікови, Булатови, Алмазови, Бестужеви, Хабарови, Кутузови, Тютчеви, Арбатови, Урусови, Сусаніни, Анкудінови і нест ь ім числа». Не важко здогадатись, в мові якого народу вживались окремі слова, від яких пішли призвіща - Барсуков, Бурлаков, Колпаков, Башмаков, Толмачов, Кушаков, Арбузов, Тараканов і. т.д. Немало населених пунктів центральної Росії мають назви татарські, як наприклад: Саратов, Астрахань, Казань, Царицин («Сари-чін»), Тула, Єлабуга, Балашов, Баскаково (більше десятка назв) і.т.п. Недарма спадкоємець князів Трубецьких, вихрещених татар, в книзі. «Наследіє «Чингізхана» (Берлін, 1925 р.) доводить, що «...Москва - спадкоємниця Орди».
Якщо з сучасної російської мови вилучити слова татаро-монгольського походження, то вона стане непридатною для спілкування. Як-от в пісні :
У кибитке кочевой
Едет ямщик молодой
В кибитке сундук с бахромой,
У ямщика колпак дорогой, кушак золотой,
Смотри, смотри, будет кутерьма.
Десять татаро-монгольських слів, лише сім українських. Якщо ще є сумніви, то уявіть собі московську мову без слів (теж татарських) бумага, деньги, тетрадь, казна, балик, карандаш, кабак, глаза, караул, калитка, вор, кандалы, тюрма, таможня, лапша, войлок, кочевать, очаг, чучело, палач, кинжал, табун, халат, а це ж лише маленька частка мовного татарського внеску. Попробуйте уявити нинішню Москву без Арбата, Ординки, Таганки, Басманної і багатьох інших вулиць і площ, і стане зрозуміло, як будувалась і заселялась в давні часи першопрестольна.
Цікавим є також питання походження національної самоназви «русский» чого немає в жодній європейській мові. Там існують означення «француз, німець, українець, поляк» і т.д. Чому ж такий вийняток, чому не хто ти, а чий ти? Це теж уламок московської історії, який дещо прояснює складові формування московської людності, нинішніх «русских». Так, при колонізації Руссю місцевих угро-фінських племен вони змінювали свою приналежність і називались вже руською мордвою, руською мещерою, руською чуддю і т.д. Так само пізніше при масовому переході татар в православ'я вони вже ставали на відміну від татарських татар, що сповідували предківську віру, «русскими татарами». І на питання: «Чиї ви?» цілком слушно відповідали: «Ми русскіє». А, власне, корінні русичі, себто представники слов'янської народності Русі, ніколи не говорили про себе «русскіє», тому що вони мали власну самоназву «русичі».
Російською мовою цілком доречно звучить: „Я русский человек ", і абсолютно недоречним для інших мов буде сказано: „Я французский человек, я польский человек, я украинский человек". Яка потр**а, якщо простіше буде: „Я француз, я поляк, я українець". До речі, щодо досконалості мов. Зверніть увагу на таке. Українець скаже: „Людина, люди, людство", а росіянин скаже: „Человек, люди (а чому не «человеки»?), человечество". Знову суміш різнокореневих слів. Ще цікавіше виходить з поняттям „Всесвіт". Тут українець розуміє весь світ, весь космос, що складається зі світла. Росіянин скаже «Вселенная», ну і нехай, це його справа. Але які недоречні тоді назви «Вселенський патріарх», «Вселенський собор». І таких недоречностей безліч. Українець своєю мовою демонструє зовсім інший спосіб мислення і іншу будову психіки. Щоби не бути голослівним, наведу парами українсько-російські визначення: «св'ято – праздник”, «лікарня - больница», «дружина - супруга», «тиждень - неделя». Якщо українець каже «св'ято», то він цим хоче вказати на приналежність до святого, а росіянин розуміє під цим певне неробство (праздный человек, ничего не делающий). Тому і наш «тиж-день» у росіян «не-деля» (не для діла), а потім «воскресенье». «Красота! Сплошной «праздник», браги только не напасешся».
Українець, кажучи «лікарня», в своїй уяві формує образ того місця, де людина лікується, а росіянин подає образ того місця, «где больно», потому что «больница». Для українця «дружина» - це один з «подружжя», а в росіян «жена» - це підпорядкована половина «по упряжке» тяглова сила.
Творення російської мови йшло шляхом широких іншомовних запозичень, що призвело до певної неузгодженості і «строкатості» при визначенні багатьох понять і явищ. Одночасно це вказує і на те, що на момент виникнення та формування російської мови «материнські» угро-фінські, татарська, німецька, українська мови вже давно існували.
Русич від кореневого слова творить його похідні форми, що свідчить про нерозривність в його образному мисленні. Він каже «хлопчик - хлопець, вогонь -вогнище, вечір -вечеря, мур - муляр -мурувати, південь - північ». Москвин часто-густо ці частини бере з різних мов, і тому виходить « мальчик - парень, огонь - костер, вечер - ужин, каменная стена —каменщик - ложить каменную стену, юг - север». Українці і пізніше дотримувались своєї руської граматики і говорили «прати - прачка, цукор -цукроварня - цукерка, око - окуляри», а росіяни «стирать -прачка (а чому не «стиралка»?), сахар - сахарн ый завод -конфета, глаз - очки» і т. д.
Одночасно з переселенням до Російської імперії німецьких вчителів та ремісників
впроваджувалась і німецька лексика в техніці, побуті, війську. Згадаймо « январь, февраль, март, штангенциркуль, минута, солдат, фельдфебель, капитан, майор, армія» тощо. Українці-русичі зберігали свою предківську мову і тому казали « січень, лютий, березень, хвилина, старшина, сотник, хорунжий, полковник, військо». На жаль, науково-технічна термінологія в українську мову впроваджувалась переважно теж іноземна через відсутність своєї державності на час виникнення та розвитку окремих технічних галузей.
Слід також відмітити, що вже в XIX сторіччі російська мова досягла своєї завершеності
завдяки впливу творчості О. Пушкіна, М. Гоголя (українця за походженням і душею),
Ф.Достоєвського, І.Тургенєва, Л.Толстого, О.Купріна, М.Лєскова та багатьох інших, які
підняли її до світового рівня.
На жаль, сучасна російська мова деградує через інтенсивне її засмічування і підміну
різноманітними матюками, кримінальним сленгом, суржиком. Частково цей процес торкнувся і української, та, на наше щастя, «русская матерная» українською не перекладається.
«Современньй жаргонно-опошленный русский язык, который даже языком-то не назовешь, для целей богослужения использовать невозможно, потому что в нем много зла...». Такуо цінку дали ієрархи московської церкви сучасній розмовній російській мові в «Аргументах и фактах», №11 за 1999 р.
Найбільшою бідою української мови є суржик, здолати який може лише освіченість.
Можливо, тому опанувати українську не можуть не тільки такі «видатні українці», як Микола Азаров чи Сергій Кивалов.
Європейські науковці вважають, що українська абетка - продукт тисячоліть і
неперевершений зразок в історії європейських алфавітів з його чудовою відповідністю
звукам рідної мови. Для відтворення українських звуків і літер «ї, х, ц, ч, ш, щ» латинська граматика використовує по 2, 3 а то і 4 літери. Але навіть і при таких складнощах латинський алфавіт передає назву нашого міста «Хмельницький» з двома помилками. Знайдіть їх, будь ласка, самі
Видатний лінгвіст кінця ХІХ-го століття, польський вчений Михайло Красуцький зазначив таке: „Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я дійшов висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов'янських, не виключаючи т. зв. старослов'янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських мов».
Також історичні дослідження останніх десятиліть такої пам'ятки як Кам'яна Могила під
Мелітополем дають нам свідчення, що це древнє святилище містить багато писемних зразків ще до шумерського періоду. Так що нам є чим пишатись.
На завершення хочу сказати: «Пишаймося, українці, бо ми того варті». Пишаймося своєю мовою, своєю багато тисячолітньою історією, своєю культурою і не дозволяймо її ніяким чужинцям і своїм «хохлам» принижувати її. Негоже нам прислухатись до того, що говорять різні невігласи. Розмовляймо скрізь рідною мовою. Будьмо!
Р.S. А взагалі, кожна мова, як і кожен народ, від Бога має невід'ємне однакове право на своє існування і розвиток, збагачуючи світову цивілізаційну скарбницю. І зовсім інша справа, коли декому дуже кортить довести свою «вищість і своє право», зазіхаючи на чуже. Тоді нехай отримає йому належне.