Форум Краматорська

Ничто так не провоцирует агрессию, как демонстрируемая слабость и нежелание защититься. Это касается и агрессии мелкого уголовника в темном переулке, и имперской агрессивности титулованных грабителей в Кремле ...

Чиї ВІН  виконує обов'язки?

Росія - не Русь.


https://www.facebook.com/yuriygu/posts/4114607799818

Тепер на урочистостях будуть сидіти три бувших президенти і гумовий "ЗАМЕНИТЕЛЬ ЯНУКОВИЧА".

А админы kramatorsk.info запретили доступ к сайту из России.
Ну что сказать - достойный ответ. Там им, этим проклятым кацапам-москалям, и надо!

РОСБАЛТ закрив Форум.

Ахметов себя не обделит...

Ахметка - чистий від депутантської недоторканості. Він бізнесмен, а відтак по визначенню глитай і павук. Це його життєва філософія - гребти під себе. Чим закінчить - не відомо, бо ще молодий. Є приклади у світі - Нобель та т.п.
Меценатство таких глитаїв - піар. Дають гривню каліці - і 10 грн телеканалам, щоб галасували про ту одну гривню.

А курс, думаю, буде 15, а можливо і більше.

Цитата: Vorshan від 17 Лютий 2014, 14:55:19

Русских в Украине было 1-3% на тот период, и то в областных центрах, где не голодали.

конкретные цифры можно,по колхозам и деревням задавленных голодом?если нет,то ты откровенно врёшь со своим другом юрой.

Не можна.   Бо ніхто їх не складав.  Померли. А хто випадково вижив,  то навіть у1985 році про те,  що його вся рідня вимерла "від голодовки" мені НАМЕКНУЛ за бутилкою один ветеран. Тема була ТАБУ.   Треба знати совецкую власть і її методи переконання НЕ БОЛТАТЬ.   
Не заперечуй українського Голодомору 1932-33 рр.

может чего то и не допонимаю в истории... но мое имхо мнение на смысл темы созданную ТАК, где в первом посте он явно говорит что Крассная армия - враги а УПА - герои... я этого никогда непойму... да и ветераны, однополчане которых погибли от рук своих же... тоже думаю не поймут...

А що тут розуміти? Це ж так просто. І Красная Армія - герої, і УПА - герої.  Тільки різниця,  що Красная Армія боролась за країну, якої не стало. Вона програла.
А УПА боролась за УССР (Українську Соборну Свобідну Республіку) - і вона є!   УПА - перемогла. А переможці завжди Герої.

Часы и трусы - це важливо, але що зробить Таежній Союз по питанню КРУЖКИ. Давно не згадували.




Щоб кицька нявкнула – треба наступити їй на хвоста. Порада дiткам.

Був собi 1939 рiк. Був вiн у глухому полiському селi. У тому Полiссi, яке потiм дехто на сходi i пiвднi називатиме бандерiвським краєм...

Хтось там десь у верхах з кимось перехилив чарчину – i вiдiйшло те село пiд росiйський патронат. Чи, може, протекторат – автор плутається в значеннi цих слiв...

Ну i, певна рiч, в село вступив загiн. Щоб той патронат-протекторат утвердити. Щоб росiяни зайвий раз не ображались – скажемо, що то був загiн не росiйської, а радянської армiї. Бо Росiйська Iмперiя на ту пору чомусь звалася СРСР.

Отож, пройшов той загiн селом, все оглянув, розселився i став вчити недалеких полiщукiв цивiлiзацiї...

Стояла в тому селi криниця. Ще тими, старими,  копана. А на очiпку у тiєї криницi стояла кружка. Легка, алюмiнiєва – щоб, значить, не iржавiла i не билась. Щоб довго служила i легкою в користуваннi була. В спiльному сiльському користуваннi.
Ну i для перехожих, звiсно. Щоб, якщо хочеш напитися, не пив, як худоба, з вiдра, а пив, як людина. З кружки.
Бо ж ти людина. Хай і незнайома...
I перше, що зробила нова влада у виглядi того загону – це прикувала легку алюмiнiєву кружку до криницi важким залiзним ланцюгом. I де вони взяли того ланцюга? Невже з собою несли?
I тепер кожен, хто хотiв з тiєї криницi напитися, сповiщав про це все село гуркотом того ланцюга.
Здивувались полiщуки. Довго обдивлялись ту чудасiю, а потiм пiшли до командира того загону.

- Навiщо, пане, – спитали вони командира, – бiля кружки ланцюг?

- Как это навiщо? – на цей раз здивувався командир. – Так украдут же!

- Як це украдут? – не зрозумiли полiщуки.

- Ну, стыбрят. Своруют. Приделают ноги. Уведут... - ще раз спробував пояснити цим дикунам-аборигенам основнi засади цивiлiзацiї командир.

- Спiльну громадську кружку? – знову здивувались полiщуки. – Одну для всiх?

- Ну да! – полегшено пiдтвердив командир, радiючи, що порозумiння нарештi досягнуто...

По дорозi назад тема розмови не змiнилася:

- Стiльки рокiв стояла – не крали, – не могли повiрити такому прогнозу i все ще дивувались полiщуки. – Чому ж зараз мають вкрасти?

Дивувались вони даремно. I дивувались недовго.

На ранок кружки таки не стало. I ланцюга теж не стало. Де подiлись – нiхто не вгледiв...

Полiщуки весь день приходили до криницi за водою. Кожен, набравши води, обходив криницю, шукаючи кружку, що зазвичай стояла на очiпку. Потiм ошелешено чухали потилицю (чоловiки), сплескували руками (жiнки) i, весь час оглядаючись на криницю, йшли до свох домiвок...
Ввечерi зiбралися дядьки...
- Так жити не можна! – констатував радикально налаштований дядько Станiслав.
- Але ж треба якось жити, – спробував сповзти до компромiсу з владою прагматичний дядько Петро.
- Нi, з цим треба щось робити, – пiдсумував рiшучий i не схильний до компромiсiв дядько Степан...
I дядьки, порадившись, послали наймолодшого, найрозумнiшого i наймобiльнiшого (бо ще не одруженого) дядька Романа до Нiмеччини. Вчитися на диверсанта.

Далась їм тая кружка...

Пили б собi з вiдра...