Форум Краматорська

  • 28 Березень 2024, 20:11:30
  • Ласкаво Просимо, Гість
Будь ласка увійдіть або зареєструйтесь.

Увійти

Новини:

Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Олександр Ворсін

Сторінок: 1 [2] 3 4 ... 28
16
У Краматорську пішла з життя відома зооволонтерка Ірина Захарова

Родині потрібна допомога.

Краматорський Благодійний фонд захисту тварин "Друг" повідомив у Facebook скорботну звістку: "Сьогодні пішла з життя зооволонтер, чудова, світла та добра душа Ірина Захарова. Нехай Ірочка назавжди залишиться у наших серцях..."

Як йдеться у повідомленні Фонду, у сім'ї Ірини дуже важке фінансове становище, грошей на похорон немає, оскільки сестра Ірині теж проходить дороге лікування. Дуже потрібна фінансова допомога сім'ї.

Надати допомогу:

4149 4993 4660 3994

одержувач Черкасова Кіріна.

При переказі коштів просять обов'язково вказувати у призначенні платежу "на похорон".

17
"Він був безстрашним і сміливим": у Краматорську поховали військовослужбовця Олексія Єрмакова

Він загинув від атаки ворожого дрону

23 січня у Краматорську на Алеї слави поховали Олексія Єрмакова - військовослужбовця Збройних сил України, який добровольцем пішов на фронт.

"Завжди посміхався, завжди був позитивним, завжди підтримував усіх. Надійний і люблячий брат. У житті у нас було і хороше, і погане. І ми сварилися, і обіймалися, і бігали грати у футбол", - каже брат та родичі покійного.

30-річний Єрмаков вчився в 2-й школі Краматорська. До повномасштабної війни працював у гуманітарному розмінуванні HALO Trust. Він завжди мав на меті допомагати суспільству. З початком повномасштабної війни Олексій відправився в військкомат, але його не прийняли через стан здоров'я. Як каже його брат, який служив разом з ним, Олексія взяли лише на третій або четвертий раз. Практично з самого початку російської агресії у 2022 році хлопець захищав свою рідну область і країну.

"Льоха завжди був веселим, ніколи не втрачав посмішку, завжди був душею компанії. Відповідально ставився до служби, завжди наполегливо діяв. Також можна точно сказати, що він був безстрашним, сміливим і ніколи не залишав своїх", - кажуть побратими.

На жаль, 18 січня життя військовослужбовця обірвалося під час виконання службового завдання. Ворожий FPV-дрон увірвався в окоп, в якому перебував Олексій.

18
У Краматорську прощалися із загиблим воїном Євгеном Кисляковим

Сьогодні, 15 січня, у Краматорську прощалися із загиблим воїном Євгеном Кисляковим, який віддав своє життя за мир і незалежність своєї країни.

Поховали військовослужбовця на Алеї слави, де вже в серпні 2022 року відбулося поховання його молодшого брата Сергія, який також був воїном.

У Євгена Кислякова залишилось троє дітей, які втратили батька. Ця втрата є надзвичайною та болісною для цієї родини, і ми співчуваємо їм у цей важкий момент.

Прощання з Героєм – це завжди важка і емоційно виснажлива подія. Але воїни, такі як Євген Кисляков, завжди живуть у пам’яті народу.

Вічна пам’ять і слава Герою Євгену Кислякову, який віддав життя за нашу країну. Щирі співчуття його рідним та близьким.

19
Загинув захисник України із Краматорська Сергій Стукаленко

Він пішов добровольцем на війну у квітні 2022 року.

Краматорськ знову ховатиме свого Героя: під Роботино загинув 54-річний Сергій Леонтійович Стукаленко.

Останні 20 років він працював у мартенівському цеху Новокраматорського машинобудівного заводу. Є сім'я: дружина Алла, дочка Катерина та двоє онуків - Дмитро та Іван.

В квітні 2022 року Сергій Стукаленко вивіз родину до Львова і пішов добровольцем у військкомат - захищати країну і свою сім'ю від російських окупантів.

З 19 квітня, в складі 65 бригади, старший водій-гранатометник зенітно- ракетного взводу 1 механізованого батальйону. Сергій Стукаленко відправився на Запоріжський напрямок, де воював до теперішнього часу. Воював гідно, має нагороду "Ветеран Війни".

Третього січня 2024 року головний сержант Сергій Стукаленко загинув на Запоріжському напрямку при виконанні бойового завдання поблизу н.п Роботино.

"Чекаємо татуся додому, щоб придати його тіло землі, - пише у Facebook дочка Героя Катерина Матюшина. - Дату та час поховання напишу на своїй сторінці. Ховати будемо на Алеї Слави в Краматорську".

Вічна пам'ять Герою...

20
Поховали за рік після загибелі: історія гранатометника з Краматорська Сергія Буренка

Військовий загинув під час штурму ворожих позицій на Луганщині

9 січня на Алеї слави у Краматорську поховали військовослужбовця 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Сергія Буренка. Він загинув ще у грудні 2022-го року, вважався зниклим безвісти, але зараз його тіло змогли ідентифікувати за ДНК і поховати з військовими почестями.

Сергій Буренко народився у Краматорську 2 серпня 1978 року, закінчив 8-у школу, потім опанував професію токаря у 14-му училищі. Працював у підрядній компанії, яка виконувала роботи з будівництва і ремонту доріг у Маріуполі, Полтаві, Чугуєві, Бахмуті.

У травні 2022 року Сергій був мобілізований, служив гранатометником у 82-й бригаді. У листопаді того року отримав поранення, коли поруч вибухнув ворожий снаряд - з тіла військовослужбовця дістали пʼять уламків.

Сергій місяць лікувався у госпіталі, а після виписки з лікарні знову був відправлений на фронт. Перед поверненням на війну зміг побачитися з мамою - як виявилося, востаннє.

"2 грудня він з госпіталю приїхав після реабілітації, 5-го у мене побув один день, після мене він одразу поїхав до своєї частини. 5-го ввечері він мені дзвонив, 6-го дзвонив, 7-го вранці подзвонив і сказав: "Мам, після обіду мені не дзвони і не переживай, я відключаю телефон, нас забирають на фронт знову", - згадує Тамара Отарівна.

14 грудня 2022 року військовослужбовці, серед яких був і Сергій Буренко, штурмували позиції росіян під Білогорівкою Луганської обалсті. Під час цього штурму краматорець загинув.

"Мені розповідали, що бачили, як він під час штурму біг, впав і більше не піднімався - сказали, що Сергія, напевно, вбили", - розповідає мама військового.

Тіло загиблого краматорця не могли евакуювати з поля бою впродовж року. Тамара Отарівна плекала надію, що її син вижив і перебуває у полоні.

"Я чекала на нього, навіть приготувала інвалідний візок - думала, раптом він залишився без ноги чи двох, я би за ним доглядала!", - каже жінка.

Через деякий час після зникнення Сергія його мама евакуювалася до Німеччини - там були їхні родичі, які могли б доглядати за жінкою, адже вона хворіє на цукровий діабет та має проблеми з зором. На початку січня Тамара Отарівна приїхала до України на лікування, і коли чекала на поїзд на вокзалі у Львові, їй зателефонував слідчий і повідомив, що Сергія впізнали за ДНК.

"Виявилось, що я приїхала з Німеччини на поховання сина", - плаче пані Тамара.

"У мене з ним завжди був звʼязок вранці і ввечері - він завжди питав, як у мене справи, адже у мене погане здоров'я, про себе розповідав. Ми були як одне ціле, я про нього все знала. Я цей рік [від мобілізації до загибелі] знаю всі події в його житті - до єдиного дня, по всіх числах, коли і що трапилось. Я з ним дуже тісно було повʼязана", - з сумом згадує мама військовослужбовця.

Сергія Буренка поховали на Алеї слави з військовими почестями - з почесною вартою, хвилиною мовчання і вшануванням його памʼяті під пісню "Пливе кача", а Тамарі Отарівні військові вручили прапор України.

Вічна памʼять і слава герою!

21
115 років тому народився лідер ОУН Степан Бандера

115 років тому, 1 січня 1909 року, у селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області) в родині греко-католицького священика народився лідер Організації Українських націоналістів Степан Бандера.

Про це інформує Донецька обласна державна адміністрація

Степан Бандера увійшов в історію як український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття. Після розколу в 1940 році Організації українських націоналістів Бандера був головою Проводу ОУН-Б. Попри багаточисленні домисли та наклепи, які поширювала радянська пропаганда навколо його імені, сьогодні для всіх свідомих патріотів України Степан Бандера є національним героєм, а його статус Борця за незалежність України у XX столітті є законодавчо визначеним.

2008 року Степан Бандера визнаний третім зі ста Великих Українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками опитування громадської думи «Великі Українці».

Знадобилося чимало часу, перш ніж вдалося відновити історичну справедливість навколо постаті Степана Бандери, і на сьогодні, завдяки дослідникам, відтворено об’єктивну картину ролі Степана Бандери у роки Другої світової війни як політика, що протистояв гітлеризму і ніколи не йшов на співпрацю з німецькими окупантами. Отже, згідно з хронологією подій Другої світової війни, провідником, тобто головою Проводу ОУН, «Сірого» (Степана Бандеру) обрали у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН, який відбувався 31 березня-4 квітня 1941 року. 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української держави (автори Акту Степан Бандера та Ярослав Стецько).

5 липня 1941 року ґестапо арештувало С. Бандеру біля Белза, і через Люблін його відіслали до Кракова. Наступного дня відбулася розмова шефа уряду Генеральної Губернії Бюглера і Степана Бандери з вимогою відкликати Акт 30 червня. Коли Степан Бандера відмовився, гестапо заарештувало провідника українських націоналістів.

9 липня Степана Бандеру разом із жінкою Ярославою і тримісячною дочкою Наталкою відправлено в Берлін, під домашній арешт. 15 вересня 1941 року етаповано в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост. З початку січня 1942 року до серпня 1944 року він перебував у спеціальному блоці № 9 Целленбау (Zellenbau) для осіб високого статусу концтабору Заксенхаузен. Невисокий (159 см.) 33-річний в’язень на прізвисько «Сірий» знаходився у камері № 73, поряд з якою була камера сина Нансена – Одда.

Там С. Бандера поневірявся до листопада 1944 року, поки його не викупив гетьман П.Скоропадський. У вересні 1944 року нацисти запропонували колишньому в’язню участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився.

Жертвами окупації – як нацистської, так і більшовицької, у різні роки стали рідні Степана Бандери та його дружини Ярослави, а також багато соратників провідника ОУН. У липні-вересні 1941 році в окупованому нацистами Львові були заарештовані члени ОУН (бандерівці), які доклалися до підготовки та проголошення «Акту відновлення Української держави», й акумульовані у тюрмі на Лонцького та в тюрмі «Монтелюпіх» у Кракові. В результаті перша група ОУН у складі 24 осіб, серед яких були двоє братів Степана Бандери - Олександр і Богдан, привезена в липні 1942 року до концтабору Аушвіц (Освєнцім).

Олександр Бандера, який був доктором політекономії, загинув у таборі Аушвіц у липні 1942 року.

В окупованому німцями Херсоні (є версія, що в Миколаєві) ґестапо розстріляло третього брата Бандери Богдана. А у львівській в’язниці вбили брата дружини. Тещу С. Бандери 26 липня 1944 року закатували лише за те, що її донька була заміжня за Бандерою. НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.

Не полишаючи жаги до розправи, радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.

Нині, в умовах майже дворічного супротиву українців повномасштабному російському вторгненню, що триває з 24 лютого 2022 року, для багатьох наших співвітчизників ім'я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України. Пісня «Батько наш Бандера, Україна – мати» є однією з улюблених у патріотичній спільноті. В публічному просторі пісня з'явилася у березні 2019 року у виконанні священиків ПЦУ під проводом протоієрея Анатолія Зінкевича. 1 січня 2021 року після панахиди з нагоди 112-ї річниці від дня народження Степана Бандери пісня прозвучала у виконанні духовенства ПЦУ Івано-Франківська.

На Донеччині, як і в Києві, Тернополі, Сумах, Полтаві та багатьох інших містах, щороку 1 січня на вшанування пам’яті Степана Бандери проводиться Смолоскипна хода. Зокрема у м. Слов'янську проведення Смолоскипної ходи на честь річниці з дня народження Бандери у 2015-2022 роках стало яскравою щорічною традицією. Всьоме відбулася масова Смолоскипна хода у Слов'янську й 1 січня 2022 року – майже за два місяці до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Близько сотні людей з прапорами та смолоскипами у супроводі бійців Нацгвардії та поліції тоді пройшли середмістям Слов'янська від Соборної площі до пам'ятника Шевченка, після чого відбувся мітинг.

22
Logitech Lift Vertical Ergonomic - Найкраща миша для роботи знайдена!

23
Kramatorsk.INFO вітає усіх з Новим 2024 роком!

Вітаємо вас з прийдешнім Новим 2024 роком!

Все, про що мріє зараз кожна українська родина і про що ми обов’язково замовимо перше бажання в новорічну ніч – це мирне небо над Україною. Всі знаємо, що це можливо лише за умови беззаперечної перемоги у війні з російськими окупантами. Тож, насамперед, дякуємо нашим захисникам, які її наближають, за можливість жити і працювати на рідній землі.

Велика вдячність волонтерам і усім, хто донатить на ЗСУ. Лікарям, вчителям, рятувальникам і правоохоронцям, пекарям, залізничникам і енергетикам: разом ми - найпотужніша сила, яку неможливо здолати.

Віримо, що скоро страждання припиняться, країна розправить крила і державний прапор замайорить над кожним українським містом і селом!

Щиро бажаємо, щоб у новому році замість сирен на наших вулицях і в домівках лунав дитячий сміх, і щоб з фронту ми отримували лише добрі новини.

Щастя кожній родині, Божого захисту й благословення, сімейного затишку і благополуччя! Зробимо цей рік переможним!

24
У Краматорську поховали загиблого військовослужбовця Вадима Погорєлова

Він загинув у боях з російськими окупантами на Купʼянському напрямку.

22 грудня у Краматорську поховали військовослужбовця 68-ї окремої єгерської бригади Вадима Погорєлова, який загинув у боях з російськими окупантами на Купʼянському напрямку.

Вадим Погорєлов народився у Краматорську 15 липня 1988 року, навчався у 12-й школі, потім закінчив 14-е училище, де опанував професію автослюсаря. Працював на Новокраматорському машинобудівному заводі, в останні роки перед великою війною влаштувався ремонтну компанію.

Повномасштабне російське вторгнення застало Вадима у Маріуполі - у нього саме було відрядження на металургійний комбінат Ілліча і вони з колегами змогли вирватися з охопленого боями міста.

У липні 2022-го року Вадим Погорєлов добровольцем пішов до армії.

"15-го липня він відзначив свій день народження, а 25-го вже був на полігоні, потрапив у 68-у єгерську бригаду. Вона була під Марʼїнкою, під Вугледаром, потім вони потрапили під Купʼянськ", - розповідає Галина, мама Вадима.

Оскільки у Вадима була освіта автослюсаря, то спочатку він був в автомобільній роті - займався ремонтом машин. Згодом перекваліфікувався у зенітники - збивав російські дрони.

Востаннє Галина спілкувалась із сином 18 грудня, за день до його смерті...

Вадим Погорєлов спочиває на Алеї слави на Іванівському кладовищі. У нього залишився син.

Вічна памʼять і слава Герою!

25
Пішла з життя Жанна Сєрікова — колишній директор ЗОШ №3

Важко повірити, але сталося непоправне – 19.12.2023 року на 66 році життя внаслідок тяжкої хвороби відійшла у вічність Сєрікова Жанна Володимирівна, колишній директор ЗОШ №3.

Про це інформує Краматорська міська рада

Краматорська міська рада, управління освіти, разом з усіма мешканцями Краматорська висловлює глибокі співчуття родині, друзям та колегам з приводу непоправної втрати. Сьогодні місто втратило не лише видатного педагога, а й віддану душу, яка несла світло й добро в життя кожного, хто мав щастя знати її і працювати з нею.

Згадуючи Жанну Володимирівну, ми пам’ятатимемо її як виразника мудрості, людяності та великого професійного досвіду. Її внесок у розвиток освіти в нашому місті неоцінений.

В цей важкий час для всіх нас ми спільно відчуваємо біль втрати. Нехай наші спільні слова підтримки допоможуть родині та близьким перенести цю непоправну втрату. Нехай спогади про шляхетну душу Жанни Володимирівни залишаться в наших серцях і підтримують нас у подальшій праці, присвяченій розвитку освіти, на шляху, який вона самовіддано прокладала.

Щира подяка Жанні Володимирівні за все, що вона зробила для освіти міста. Нехай земля буде їй пухом, а спокій і світла пам’ять про неї залишаться з нами назавжди.

Для допомоги та підтримки родини Сєрікової Жанни Володимирівни:

картка Приватбанку:

5168745105851254

картка Монобанку:

4441114445387952

Отримувач: Сєрікова Анастасія Олександрівна.

Співчуваємо, сумуємо, пам’ятаємо…

26
У Краматорську попрощались з Героєм Олександром Ігнат'євим

В Краматорську попрощались з Героєм, який мав честь, мудрість, велике серце, його життєвий досвід мав стати у нагоді спадкоємцям, але його вбила рашиська сволота...

Спочивай з миром... Царство небесне... Вічна пам'ять...

Написала у Фейсбук Наталія Лімішенко.

27
В Краматорську родину прийшло велике горе, загинув молодий козак, син, батько - Павлюченко Олександр

У Краматорську поховали військовослужбовця Олександра Павлюченка, який загинув на війні.

«В Краматорську родину прийшло велике горе, загинув молодий козак, син, батько, надія всієї родини...
Царство небесне...

Православна Церква України завжди буде поминать усіх поіменно.

Моліться за нашіх Захистників, допомогайте їм, дякуйте, вони наш захист від московицької орди, яка лізе і немає в них нічого святого», - написала у Фейсбук Наталія Лімішенко.


https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1376952916242285&id=100017827690948

28
У Краматорську попрощалися із військовим Олегом Глінниковим

Він воював у складі 3-ої штурмової бригади

У суботу, 19 листопада, на Алеї Слави у селищі Іванівка поховали воїна з Краматорська Олега Глінникова.

Провести в останню путь чоловіка прийшли його рідні, знайомі та бойові побратими.

У мирному житті Олег Глінніков навчався у школі № 16, де закінчив 9 класів. Згодом навчався у ВПУ № 14.

Військову службу проходив у академії Міністерства внутрішніх справ України в Донецьку.

До великої війни працював на заводах у Дніпрі та Краматорську.

Вже під час повномасштабної російсько-української війни Олега Глінникова призвали до лав Збройних Сил України. Свої бойові обов'язки він виконував у складі 3-ої штурмової бригади на Куп’янському напрямку.

Саме там отримав поранення, від яких так і не оговтався. Помер Олег Глінніков 14 листопада 2023 року у лікарні імені Мечникова в Дніпрі.

Рідні згадують загиблого воїна як доброго та веселого хлопця. Вони додають, що Олег дуже добре піклувався про них.

29
Благодійний Фонд «Всі Поруч» запрошує приєднатися та стати частиною команди

Друзі, запрошуємо Вас приєднатися до нашої благодійної ініціативи та стати частиною команди, яка працює на перемогу.

Наш благодійний фонд в Краматорську активно шукає волонтерів, які бажають приєднатися до нашої спільної праці та внести свій внесок у допомогу тим, хто цього найбiльш потребує.

Ми шукаємо талановитих та наполегливих волонтерів.

Ваше залучення стане важливим кроком у напрямку створення кращого середовища для тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах. Разом ми зможемо зробити більше!

Долучайтеся до нашої команди волонтерів та станьте частиною доброчинного руху. Будьмо разом у турботі про інших та робімо світ яскравішим разом.

Для участі та отримання додаткової інформації звертайтеся в повідомлення інстаграм:

https://www.instagram.com/bf_vsi_poruch

З найкращими побажаннями, блайгодiйний фонд «Всі Поруч».

Слава Українi!

30
Загинув прикордонник із Краматорська Артем Товпига

Краматорськ знову втратив свого захисника.

13 листопада під час обстрілу під Курдюмівкою загинув 38-річний прикордонник Артем Товпига.

Артем навчався спочатку у 12-й, а старші класи закінчив у 22-й школі. Після продовжив навчання у 47-му училищі за спеціальністю "зварювальник".

Потім – армія, служба в ракетних військах. Демобілізувавшись, Артем Товпига працював за спеціальністю на НКМЗ та КЗМК. Одружився, у нього народилася дочка.

Шість років тому Артем вирішив круто змінити своє життя, вступивши за контрактом на службу до прикордонних військ. Працював у сфері логістики водієм-дизелістом, і у складі Краматорського прикордонного загону зустрів чорний ранок 24 лютого 2022 року.

Бійці Краматорського прикордонного загону, не шкодуючи себе, відбивають атаки російських окупантів на найскладніших напрямках. На жаль, зазнають втрат.

Сержант Артем Товпига загинув під час обстрілу під Курдюмівкою.

Вічна пам'ять Герою, дякуємо йому за все.

Про дату та місце похорону Артема буде повідомлено додатково.

Сторінок: 1 [2] 3 4 ... 28