Форум Краматорська
- 11 Жовтня 2024, 08:33:06
- Ласкаво Просимо, Гість
Новини:
Показані пости, в яких вам сказали Дякую. Ви також можете переглянути пости, де Вам подякували інші користувачі.
Дякую, дуже цікаво. Очікую на продовження.
Ковальсько-пресовий присмак (7)
Моєму татові присвячується...
Пресові перегони, як і будь-які перегони, зажадали жертв. Юра Уманський. Трагічна доля цієї прекрасної людини та чудового інженера. Ігор Абраменко та Юрій Уманський міцно потоваришували за той рік спільної роботи у Брно. І продовжили дружити родинами після повернення. На заводі якийсь час були за героїв. Але не довго. Потім почали дратувати. Своїми спробами виправити ті недоліки конструкції преса 6300, які були виявлені в процесі монтажу. І впровадити всі ті корисні плюшки, які підглянули у Smeral. Хибне відчуття людини, що повернулася із зони свободи думок та свободи прийняття рішень. Що твої міркування когось цікавлять. Юру зжерли. Швидко. Роздмухали якийсь безглуздий адюльтер до неба. Збудилися партком, профком та йобана громадськість. Серпентарій. Витерли ноги. Згадали що єврей. Зробили невиїзним. До кінця 80-х продовжував животіти у своєму конструкторському бюро. Потім плюнув на все і поїхав до Монголії. На будівництво металургійного комбінату у Дархані. Це було початком кінця. Монгол, блядь, шудан...
Ігоря Абраменка теж спробували зжерти. Спершу підтягли легку артилерію, комсомольців. Вихваляння чужого способу життя. Зазнайство. Ще якась херня. Але крапку у цій справі поставив Віталій Абрамовський, на той момент заступник директора НКМЗ із серійного виробництва. Десь у надрах заводського комітету партії натиснув на потрібні важелі. І цькування припинилося.
Віталій Абрамовський. Про цю людину я тут ще не раз згадуватиму. Бо це безперечно особистість масштабна і різнобічно обдарована. Яка вміла помічати навколо себе талановитих людей. І допомагала їм у всьому і до кінця. Чудовий організатор та гарний інженер. Зав'язав на собі і тягнув ракетні та оборонні програми, в яких брав участь завод. Вчасно розглянув перспективу та дав поштовх пресової історії. Усі пресові контракти на той час це безсумнівно його заслуга. Вміло використавши кон'юнктури, що склалися, зробив карколомну кар'єру. Примудрившися при цьому не йти головами оточуючих. З майстрів 6-го механозбірного цеху. У заступниках та в кріслі керівника цеху довго не затримався. Очолив серійне виробництво заводу. Згодом головний інженер НКМЗ. Стало тісно. Дуже бажав стати директором заводу. Але коли зрозумів, що "Бетонного Женю" (так він називав директора заводу Мацегору, дуже цінував його людські якості, але про ділові був невисокої думки) не зрушити, пішов директором на харківський "Турбоатом". Потім, до самого розвалу срср, був заступником міністра важкої промисловості із зовнішньоекономічних зв'язків. Великий дипломат. І в той же час людина складна, іноді навіть просто нестерпна. Вразливий, як усі невизнані поети. А він був поетом, писав вірші і пробував себе в прозі. Але про це мало хто знав. Ігор Абраменко знав. Вони дружили. Потоваришували вони в західній Німеччині, я про це пізніше розповім.
Недарма верстатімпорт так заряджав бабками західну пресу і роздмухував успіхи радянського пресобудування аж до неба. Потім ще одна фішка. Росіяни нарешті зрозуміли, що марно при штурмі західних ринків працювати з безпосередніми споживачами. Що так ніхто на заході не робить. Можна випити море горілки з фірмачем і з'їсти пуд чорної литки. Але справа не зрушить і на міліметр. Тому що в усьому нормальному світі такі справи робляться через маклерів. І маклер це не якийсь пузатий торгаш цінними паперами з Волл-стріт. А це людина, агент, яка знає ринок, знає фірмачів, знає їхні потреби та тенденції розвитку, може забезпечити та гарантувати сервісне обслуговування, їй довіряють, у неї багаторічна репутація… А якщо грати зовсім у довгу, то треба прагнути створювати спільні підприємства. Які й виконуватимуть маклерські функції. Ну щось типу - американські долари і російська балалайка...
1972 рік. Довгоочікуваний контракт із французами. Ось він справжній прорив. Ось вона перемога. Кривошипно-шатунний прес 6300 поїхав до Ле Бурже. Французькі газети тоді писали “росіяни знову у Парижі”. Шеф-монтаж очолив інженер Андрій Надточенко. Що там було та як, нехай напишуть діти Андрія. Якщо їм це цікаво, або якщо вони щось про це знають. Але ми до цієї машини ще повернемось. Неочикувано.
Все-таки, якщо вже згадав про Надточенка, то ось ще одна цікава історія. Тоді з Франції Андрій привіз рибальський човен із поліетилену. А це були часи, коли кожне підприємство в срср змушували налагодити випуск “товарів народного споживання”. Щоб хоч чимось підкріпити гасло, що жити стало краще, жити стало веселіше. Не довго думаючи з човна Надточенко скопіювали модель, виготовили прес-форми та налагодили серійний випуск на НКМЗ. Назвали його "Дельфін". Популярний своего часу у рибалок. У нас такий був у сім'ї. Непоганий човен. Непотоплюваний.
Поки що інженер Надточенко збирав прес у французькому Ле Бурже. Поки заводські інженери, проклинаючи таке відрядження, мучилися з усуненням якихось фатальних дефектів преса 6300 у Болгарії. Поки інженер Ігор Абраменко сумно відпочивав на лаві запасних у Краматорську. Непомітно підтягувався 1973 рік. А з ним і початок історії. Ні, епохи. Яку я довго думав, як назвати. Але назву просто. Лаконічно.
Гельдбах
На світлинах: 1. Віталій Федорович Абрамовський 2. Рибальський човен із поліетилену “Дельфін” (НКМЗ) 3. Логотип підприємства “Фрідріх Гельдбах”
Моєму татові присвячується...
Пресові перегони, як і будь-які перегони, зажадали жертв. Юра Уманський. Трагічна доля цієї прекрасної людини та чудового інженера. Ігор Абраменко та Юрій Уманський міцно потоваришували за той рік спільної роботи у Брно. І продовжили дружити родинами після повернення. На заводі якийсь час були за героїв. Але не довго. Потім почали дратувати. Своїми спробами виправити ті недоліки конструкції преса 6300, які були виявлені в процесі монтажу. І впровадити всі ті корисні плюшки, які підглянули у Smeral. Хибне відчуття людини, що повернулася із зони свободи думок та свободи прийняття рішень. Що твої міркування когось цікавлять. Юру зжерли. Швидко. Роздмухали якийсь безглуздий адюльтер до неба. Збудилися партком, профком та йобана громадськість. Серпентарій. Витерли ноги. Згадали що єврей. Зробили невиїзним. До кінця 80-х продовжував животіти у своєму конструкторському бюро. Потім плюнув на все і поїхав до Монголії. На будівництво металургійного комбінату у Дархані. Це було початком кінця. Монгол, блядь, шудан...
Ігоря Абраменка теж спробували зжерти. Спершу підтягли легку артилерію, комсомольців. Вихваляння чужого способу життя. Зазнайство. Ще якась херня. Але крапку у цій справі поставив Віталій Абрамовський, на той момент заступник директора НКМЗ із серійного виробництва. Десь у надрах заводського комітету партії натиснув на потрібні важелі. І цькування припинилося.
Віталій Абрамовський. Про цю людину я тут ще не раз згадуватиму. Бо це безперечно особистість масштабна і різнобічно обдарована. Яка вміла помічати навколо себе талановитих людей. І допомагала їм у всьому і до кінця. Чудовий організатор та гарний інженер. Зав'язав на собі і тягнув ракетні та оборонні програми, в яких брав участь завод. Вчасно розглянув перспективу та дав поштовх пресової історії. Усі пресові контракти на той час це безсумнівно його заслуга. Вміло використавши кон'юнктури, що склалися, зробив карколомну кар'єру. Примудрившися при цьому не йти головами оточуючих. З майстрів 6-го механозбірного цеху. У заступниках та в кріслі керівника цеху довго не затримався. Очолив серійне виробництво заводу. Згодом головний інженер НКМЗ. Стало тісно. Дуже бажав стати директором заводу. Але коли зрозумів, що "Бетонного Женю" (так він називав директора заводу Мацегору, дуже цінував його людські якості, але про ділові був невисокої думки) не зрушити, пішов директором на харківський "Турбоатом". Потім, до самого розвалу срср, був заступником міністра важкої промисловості із зовнішньоекономічних зв'язків. Великий дипломат. І в той же час людина складна, іноді навіть просто нестерпна. Вразливий, як усі невизнані поети. А він був поетом, писав вірші і пробував себе в прозі. Але про це мало хто знав. Ігор Абраменко знав. Вони дружили. Потоваришували вони в західній Німеччині, я про це пізніше розповім.
Недарма верстатімпорт так заряджав бабками західну пресу і роздмухував успіхи радянського пресобудування аж до неба. Потім ще одна фішка. Росіяни нарешті зрозуміли, що марно при штурмі західних ринків працювати з безпосередніми споживачами. Що так ніхто на заході не робить. Можна випити море горілки з фірмачем і з'їсти пуд чорної литки. Але справа не зрушить і на міліметр. Тому що в усьому нормальному світі такі справи робляться через маклерів. І маклер це не якийсь пузатий торгаш цінними паперами з Волл-стріт. А це людина, агент, яка знає ринок, знає фірмачів, знає їхні потреби та тенденції розвитку, може забезпечити та гарантувати сервісне обслуговування, їй довіряють, у неї багаторічна репутація… А якщо грати зовсім у довгу, то треба прагнути створювати спільні підприємства. Які й виконуватимуть маклерські функції. Ну щось типу - американські долари і російська балалайка...
1972 рік. Довгоочікуваний контракт із французами. Ось він справжній прорив. Ось вона перемога. Кривошипно-шатунний прес 6300 поїхав до Ле Бурже. Французькі газети тоді писали “росіяни знову у Парижі”. Шеф-монтаж очолив інженер Андрій Надточенко. Що там було та як, нехай напишуть діти Андрія. Якщо їм це цікаво, або якщо вони щось про це знають. Але ми до цієї машини ще повернемось. Неочикувано.
Все-таки, якщо вже згадав про Надточенка, то ось ще одна цікава історія. Тоді з Франції Андрій привіз рибальський човен із поліетилену. А це були часи, коли кожне підприємство в срср змушували налагодити випуск “товарів народного споживання”. Щоб хоч чимось підкріпити гасло, що жити стало краще, жити стало веселіше. Не довго думаючи з човна Надточенко скопіювали модель, виготовили прес-форми та налагодили серійний випуск на НКМЗ. Назвали його "Дельфін". Популярний своего часу у рибалок. У нас такий був у сім'ї. Непоганий човен. Непотоплюваний.
Поки що інженер Надточенко збирав прес у французькому Ле Бурже. Поки заводські інженери, проклинаючи таке відрядження, мучилися з усуненням якихось фатальних дефектів преса 6300 у Болгарії. Поки інженер Ігор Абраменко сумно відпочивав на лаві запасних у Краматорську. Непомітно підтягувався 1973 рік. А з ним і початок історії. Ні, епохи. Яку я довго думав, як назвати. Але назву просто. Лаконічно.
Гельдбах
На світлинах: 1. Віталій Федорович Абрамовський 2. Рибальський човен із поліетилену “Дельфін” (НКМЗ) 3. Логотип підприємства “Фрідріх Гельдбах”
Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:
Ковальсько-пресовий присмак (6)
Моєму татові присвячується...
1967 рік. Осінь. Головний залізничний вокзал Праги. Ігор Абраменко та Юра Уманський тинялися по платформі. Їх мали зустріти. Та не зустріли. По перону повз них вже втретє промчав якийсь хлопець. Зупинили про всяк випадок. Запитали, чи не їх розшукує. Виявилося, що їх. Зустрічає "двох росіян". Як з'ясувалося, хлопця дезорієнтував зовнішній вигляд приїжджих. Бо росіяни це обов'язково чорні костюми, білі сорочки та краватки. І обов'язково має смердіти дешевим одеколоном.
В Брно інженерів поселили у приватному будинку неподалік заводу. Район Лишень. Із господарями будинку мешкали душа в душу. Вчили їх варити борщ, юшку та смажити рибу. Опанували чеську мову шляхом читання «Пригоди бравого вояка Швейка» в оригіналі. Вешталися. Пили пиво. Брно, Прага, Острава, Чеські Будейовиці... У вихідні часто вибиралися до Судетів. Були прийняті до товариства рибалок міста Брно. Дивувалися що незважаючи на соціалізм, дрібне приватне підприємництво (перукарні, кафешки, невеличкі магазинчики. авторемонтні майстерні тощо) все ж таки дозволено. Вражало, що чехи можуть вільно подорожувати до західної Німеччини чи Австрії. Переконувалися, що в побутовому плані чеські робітники, не кажучи вже про інженерів, живуть набагато краще, ніж їхні колеги в радянському союзі. Та й взагалі, якось тут життя таке... інше... різнобарвне.
Прес зібрався без особливих проблем. Дрібні косяки усунули на місці. Чеські слюсарі-збирачі та електрики опинилися на висоті. Замовник не приховував задоволення результатом. Торгове представництво срср надсилало переможні реляції в центр. По монтажному майданчику почали вештатися журналісти. Ігор та Юра зазбиралися додому. Липень 1968 року. До окупації Чехословаччини радянськими військами залишався місяць…
Минуло 55 років. За цей час сталося багато змін. Вже немає такої країни, як Чехословаччина. Ковальсько-пресове виробництво заводів ZKL у 2004 році виділилося в окреме підприємство Zetor Kovárna. Вже багато чого та кого немає. Але прес крутиться. Пережив декілька модернізацій системи змащення та електроприводу. У 2020 році виконавчий директор компанії Zetor Kovárna пан Петер Куйович запросив інженера Абраменка Ігора Артемовича обов'язково відвідати ковальсько-пресовий цех компанії, якщо буде така нагода. На жаль нагоди вже не буде
На світлинах: Кривошипний прес КГШП-6300тс виготовлений Новокраматорським машинобудівним заводом у 1967 році. В ковальсько-пресовому цеху компанії Zetor Kovárna. Брно. Чехія. 2020 рік.
Моєму татові присвячується...
1967 рік. Осінь. Головний залізничний вокзал Праги. Ігор Абраменко та Юра Уманський тинялися по платформі. Їх мали зустріти. Та не зустріли. По перону повз них вже втретє промчав якийсь хлопець. Зупинили про всяк випадок. Запитали, чи не їх розшукує. Виявилося, що їх. Зустрічає "двох росіян". Як з'ясувалося, хлопця дезорієнтував зовнішній вигляд приїжджих. Бо росіяни це обов'язково чорні костюми, білі сорочки та краватки. І обов'язково має смердіти дешевим одеколоном.
В Брно інженерів поселили у приватному будинку неподалік заводу. Район Лишень. Із господарями будинку мешкали душа в душу. Вчили їх варити борщ, юшку та смажити рибу. Опанували чеську мову шляхом читання «Пригоди бравого вояка Швейка» в оригіналі. Вешталися. Пили пиво. Брно, Прага, Острава, Чеські Будейовиці... У вихідні часто вибиралися до Судетів. Були прийняті до товариства рибалок міста Брно. Дивувалися що незважаючи на соціалізм, дрібне приватне підприємництво (перукарні, кафешки, невеличкі магазинчики. авторемонтні майстерні тощо) все ж таки дозволено. Вражало, що чехи можуть вільно подорожувати до західної Німеччини чи Австрії. Переконувалися, що в побутовому плані чеські робітники, не кажучи вже про інженерів, живуть набагато краще, ніж їхні колеги в радянському союзі. Та й взагалі, якось тут життя таке... інше... різнобарвне.
Прес зібрався без особливих проблем. Дрібні косяки усунули на місці. Чеські слюсарі-збирачі та електрики опинилися на висоті. Замовник не приховував задоволення результатом. Торгове представництво срср надсилало переможні реляції в центр. По монтажному майданчику почали вештатися журналісти. Ігор та Юра зазбиралися додому. Липень 1968 року. До окупації Чехословаччини радянськими військами залишався місяць…
Минуло 55 років. За цей час сталося багато змін. Вже немає такої країни, як Чехословаччина. Ковальсько-пресове виробництво заводів ZKL у 2004 році виділилося в окреме підприємство Zetor Kovárna. Вже багато чого та кого немає. Але прес крутиться. Пережив декілька модернізацій системи змащення та електроприводу. У 2020 році виконавчий директор компанії Zetor Kovárna пан Петер Куйович запросив інженера Абраменка Ігора Артемовича обов'язково відвідати ковальсько-пресовий цех компанії, якщо буде така нагода. На жаль нагоди вже не буде
На світлинах: Кривошипний прес КГШП-6300тс виготовлений Новокраматорським машинобудівним заводом у 1967 році. В ковальсько-пресовому цеху компанії Zetor Kovárna. Брно. Чехія. 2020 рік.
Ковальсько-пресовий присмак (5)
Моєму татові присвячується...
Хто не знає, Zetor - це марка чеських тракторів із Брно. Виробництво яких було розпочато після Другої світової війни. А оскільки ніякий трактор не може обходитися без підшипників, то 1947 року там же, у Брно, було організовано й виробництво підшипників. І у трактора, і у підшипника, ноги ростуть із знаменитої збройової компанії Zbrojovka. Поступово підшипникове виробництво розширювалося і в 1953 виділилося в окремий завод ZKL (чеш. Závody na kuličková ložiska). Зрозуміло, що чехам до шведського SKF було ще тоді ой як далеко. Але поступово напрацьовували репутацію якісного виробу. І коли в середині 60-х років намітилося розширення виробництва, виникла проблема оновлення ковальсько-пресового обладнання. Знадобилося щось потужніше і продуктивніше. Хлопці із ZKL довго чухали ріпу. Чи не фантазувати і віддати перевагу передбачуваному вітчизняному Smeral. Чи пуститися в авантюру і купити машину у росіян. Нехай і з якимись казковими характеристиками. Але росіяни схильні пускати пилюку в очі і видавати бажане за дійсне. Чехи приїхали до Краматорська. Подивилися на прес. Помацали повзун. Випили добряче горілки. Та вирішили ризикнути.
Тому, наприкінці 1966 року, між каламутною радянською конторою Станкоімпорт і фірмою ZKL було підписано контракт на постачання гарячештампувального кривошипного преса КГШП-6300тс. За яким Новокраматорський машинобудівний завод (на той момент ім'я імператора Йосипа з назви заводу прибрали і замінили на вовку-морквинку) мав виготовити, відвантажити, виконати монтаж, провести випробування та здати чехам цю машину. Для здійснення авторського нагляду та шеф-монтажу до Чехословаччини вирішили відправити двох інженерів заводу. Механіка та електрика. Ну і когось третього, пофігу кого, але надійного. Щоб доглядав тих двох. А в ідеалі, щоб усі один за одним наглядали. І тут розпочалося.
Оооо… Відрядження за кордон. Закордонка. Усі публічно лаяли загниваючий капіталізм. Але всі мріяли туди потрапити. Хоч одним оком. За залізну завісу. Хоч Чехословаччина і не Бог знає яке закордоння, але все ж таки. Мріяти та потрапити це дві великі різниці. Самовіддане вилизування дупи керівництва, доречно і не доречно вихваляння мудрої політики партії, доноси на товаришів за читання самвидаву, ще не гарантували жаданого закордоння. Але підживлювали сподівання.
На цей раз перевірена схема не спрацювала. Мабуть “червоні купці” іноді намагалися мислити масштабно. Чехословаччина їм здалася (і правильно здалася!) тим хитким містком, через який можна буде зачепитися за ринки європейських капіталістичних країн. Бо це валюта. Бо за щось треба було купувати хліб у Канаді. Фуражного зерна було хоч греблю гати. Але хліб з нього гівно. Тому було спущено негласну вказівку - цього разу не потрібно відправляти гідних. Потрібно відправити грамотних та слушних. Інженери Абраменко та Уманський не мріяли про жодне закордоння. По табелю про ранги їм світили відрядження хіба що в липецьк чи кустанай. Але механізм закрутився. І почалося
Заздрість. Ненависть гідних. Тупі питання у КДБ:
- Ви не є членом кпрс? Чому?
- Та знаєте… все якось… не гідний…
- Погано! Стоп, ви були в окупації з 1941 по 1943 рік…
- Війна, розумієте… мені було тоді 5 років…
- Все одно це дуже погано! Чекайте… чому ви приховуєте що єврей?
- У мене мама єврейка, а тато українець…
- Чорт забирай, кого надсилають... Не завод, а синагога...
Моєму татові присвячується...
Хто не знає, Zetor - це марка чеських тракторів із Брно. Виробництво яких було розпочато після Другої світової війни. А оскільки ніякий трактор не може обходитися без підшипників, то 1947 року там же, у Брно, було організовано й виробництво підшипників. І у трактора, і у підшипника, ноги ростуть із знаменитої збройової компанії Zbrojovka. Поступово підшипникове виробництво розширювалося і в 1953 виділилося в окремий завод ZKL (чеш. Závody na kuličková ložiska). Зрозуміло, що чехам до шведського SKF було ще тоді ой як далеко. Але поступово напрацьовували репутацію якісного виробу. І коли в середині 60-х років намітилося розширення виробництва, виникла проблема оновлення ковальсько-пресового обладнання. Знадобилося щось потужніше і продуктивніше. Хлопці із ZKL довго чухали ріпу. Чи не фантазувати і віддати перевагу передбачуваному вітчизняному Smeral. Чи пуститися в авантюру і купити машину у росіян. Нехай і з якимись казковими характеристиками. Але росіяни схильні пускати пилюку в очі і видавати бажане за дійсне. Чехи приїхали до Краматорська. Подивилися на прес. Помацали повзун. Випили добряче горілки. Та вирішили ризикнути.
Тому, наприкінці 1966 року, між каламутною радянською конторою Станкоімпорт і фірмою ZKL було підписано контракт на постачання гарячештампувального кривошипного преса КГШП-6300тс. За яким Новокраматорський машинобудівний завод (на той момент ім'я імператора Йосипа з назви заводу прибрали і замінили на вовку-морквинку) мав виготовити, відвантажити, виконати монтаж, провести випробування та здати чехам цю машину. Для здійснення авторського нагляду та шеф-монтажу до Чехословаччини вирішили відправити двох інженерів заводу. Механіка та електрика. Ну і когось третього, пофігу кого, але надійного. Щоб доглядав тих двох. А в ідеалі, щоб усі один за одним наглядали. І тут розпочалося.
Оооо… Відрядження за кордон. Закордонка. Усі публічно лаяли загниваючий капіталізм. Але всі мріяли туди потрапити. Хоч одним оком. За залізну завісу. Хоч Чехословаччина і не Бог знає яке закордоння, але все ж таки. Мріяти та потрапити це дві великі різниці. Самовіддане вилизування дупи керівництва, доречно і не доречно вихваляння мудрої політики партії, доноси на товаришів за читання самвидаву, ще не гарантували жаданого закордоння. Але підживлювали сподівання.
На цей раз перевірена схема не спрацювала. Мабуть “червоні купці” іноді намагалися мислити масштабно. Чехословаччина їм здалася (і правильно здалася!) тим хитким містком, через який можна буде зачепитися за ринки європейських капіталістичних країн. Бо це валюта. Бо за щось треба було купувати хліб у Канаді. Фуражного зерна було хоч греблю гати. Але хліб з нього гівно. Тому було спущено негласну вказівку - цього разу не потрібно відправляти гідних. Потрібно відправити грамотних та слушних. Інженери Абраменко та Уманський не мріяли про жодне закордоння. По табелю про ранги їм світили відрядження хіба що в липецьк чи кустанай. Але механізм закрутився. І почалося
Заздрість. Ненависть гідних. Тупі питання у КДБ:
- Ви не є членом кпрс? Чому?
- Та знаєте… все якось… не гідний…
- Погано! Стоп, ви були в окупації з 1941 по 1943 рік…
- Війна, розумієте… мені було тоді 5 років…
- Все одно це дуже погано! Чекайте… чому ви приховуєте що єврей?
- У мене мама єврейка, а тато українець…
- Чорт забирай, кого надсилають... Не завод, а синагога...
А как вам вариант закрыть некоторые темы от гостей? Ну например Слухи... или предлагайте?
ХЗ
В 14 мы все за просто спасибо "напрягались". А иногда и без спасиба.
Церкви наши - как к гуманитарке, причастны, паству поддерживают?
В 14 мы все за просто спасибо "напрягались". А иногда и без спасиба.
Церкви наши - как к гуманитарке, причастны, паству поддерживают?
Почему-то не даёт сделать новую тему. Вынесите в отдельную ветку!
Думаю стоит как-то поделиться информацией по поводу бизнеса в Краматорске. Многие закрылись, хотя есть спрос.
Хотелось бы узнать по строймагазинам, стоматологиям. Где есть газ и бензин (дизель почти везде есть). Пишите.
Новая Почта - с 14го числа работает только отделение №1, возможно и его закроют. Все посылки с 5го уехали в Днепр.
Meest - все отделения закрыты, посылки можно получить только в частном порядке, если есть контакт с владельцем точки. Ближайшие отделения Лозовая.
УкрПочта - 84301 думаю будет работать. 84331 14го было закрыто.
Автомойки:
Работает Олекси Тихого 70Б (возле НП 1).
Компьютерные:
Компьютер Про - в ограниченом режиме, звоните.
СТО:
Талисман - работает в ограниченом режиме, звоните. Какие-то запчасти есть, могут отремонтировать.
Строймагазины:
(дополняйте)
Думаю стоит как-то поделиться информацией по поводу бизнеса в Краматорске. Многие закрылись, хотя есть спрос.
Хотелось бы узнать по строймагазинам, стоматологиям. Где есть газ и бензин (дизель почти везде есть). Пишите.
Новая Почта - с 14го числа работает только отделение №1, возможно и его закроют. Все посылки с 5го уехали в Днепр.
Meest - все отделения закрыты, посылки можно получить только в частном порядке, если есть контакт с владельцем точки. Ближайшие отделения Лозовая.
УкрПочта - 84301 думаю будет работать. 84331 14го было закрыто.
Автомойки:
Работает Олекси Тихого 70Б (возле НП 1).
Компьютерные:
Компьютер Про - в ограниченом режиме, звоните.
СТО:
Талисман - работает в ограниченом режиме, звоните. Какие-то запчасти есть, могут отремонтировать.
Строймагазины:
(дополняйте)
Кредит под нуль видсоткив в реале три процента в день при просрочке. И просрачивают!Я один ничего не понял из этого набора слов? Иногда мне кажется, что даже "Тень отца Гамлета" адекватнее некоторых форумчан
Сцуко головку крана на даче открутили.
Несколько кущиков клубники откопали.
Страна которая не может не сдохнуть.
Созидания не вижу в упор.
Торговые центры и ларьки в аренду, а то мало пустых.
Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:
Начну с того, что «Линия Молотова» это система укреплений, построенная СССР в 1940-1941 годах вдоль своей новой западной границы. Которая отодвинулась на запад после того, как СССР оккупировал Латвию, Литву, Эстонию, восточную часть Польши и Бессарабию с Буковиной. Нет сомнений, что эта укрепленная линия получила такое свое название из-за того, что изменение западных границ СССР являлось прямым следствием заключения Пакта “Молотова-Риббентропа” между Германией и СССР.
«Линия Молотова» строилась от Балтийского моря до Карпат и включала в себя 13 укрепленных районов (УРов): Тельшяйский, Шауляйский, Каунасский, Алитусский, Гродненский, Осовецкий, Замбровский, Брестский, Ковельский, Владимир-Волынский, Струмиловский, Рава-Русский и Перемышльский. На данный момент фортификационные сооружения «Линии Молотова» находятся на территориях современных Белоруси. Литвы, Польши и Украины. [1]
Для вооружения артиллерийских фортификационных сооружений «Линии Молотова» (собственно, и для модернизации подобных сооружений на «Линии Сталина») широко использовалась 76-мм казематная артиллерийская установка Л-17 обр. 1940 г. Создана на Кировском заводе в 1938 году под руководством И.А. Маханова. Принята на вооружение в 1940 году. В мае 1940 года Кировский завод получил заказ на 600 установок Л-17. Часть амбразурных коробов установки Л-17 (короб предназначался для помещения в нем собранной системы, а также для защиты стенок амбразурного проема. Короб заделывался в амбразурном проеме фортификационного сооружения) изготовил Новокраматорский машиностроительный завод им. Сталина. Короба первоначально имели длину 1500 мм с толщиной брони 80 мм, а затем соответственно 1350 мм и 60 мм. [2] По состоянию на 1 января 1941 года НКМЗ им. Сталина изготовил и отправил на Кировский завод 367 амбразурных коробов для укомплектования ими казематных артиллерийских установок Л-17. [3]
Участие Новокраматорского машиностроительного завода им. Сталина в изготовлении казематных артиллерийских установок Л-17 и, таким образом, в оснащении укрепленных районов «Линии Молотова» вооружением, подтверждается не только архивными документами. Коллегами из польской группы исследователей фортификации «Kriepost», при проведении поисково-исследовательских работ в Брестском укрепленном районе, был выявлен амбразурный короб установки Л-17. Который имеет маркировку «НКМЗ». [1]
Источники:
1. Fortyfikacje Łuku Białostockiego 1940-1941. Badawcza Kriepost Grupa. Eko-dom, 2019
2. Широкорад А.Б. Гений советской артиллерии: Триумф и трагедия В. Грабина. М.: ООО «Издательство АСТ», 2003
3. ЦДАГО України, ф. 57, оп. 4, д. 57
Фотографии:
1. 76-мм казематная артиллерийская установка Л-17 обр. 1940 г. в музее Войска Польского в Варшаве. Фотография взята из книги Fortyfikacje Łuku Białostockiego 1940-1941. Badawcza Kriepost Grupa. Eko-dom, 2019
2. Клеймо Новокраматорского машиностроительного завода им. Сталина (НКМЗ) на амбразурном коробе казематной артиллерийской установки Л-17. ДОТ 62-РТ-03 Брестского УРа в районе Путковице Надольне (Польша). Фотография взята из книги Fortyfikacje Łuku Białostockiego 1940-1941. Badawcza Kriepost Grupa. Eko-dom, 2019
«Линия Молотова» строилась от Балтийского моря до Карпат и включала в себя 13 укрепленных районов (УРов): Тельшяйский, Шауляйский, Каунасский, Алитусский, Гродненский, Осовецкий, Замбровский, Брестский, Ковельский, Владимир-Волынский, Струмиловский, Рава-Русский и Перемышльский. На данный момент фортификационные сооружения «Линии Молотова» находятся на территориях современных Белоруси. Литвы, Польши и Украины. [1]
Для вооружения артиллерийских фортификационных сооружений «Линии Молотова» (собственно, и для модернизации подобных сооружений на «Линии Сталина») широко использовалась 76-мм казематная артиллерийская установка Л-17 обр. 1940 г. Создана на Кировском заводе в 1938 году под руководством И.А. Маханова. Принята на вооружение в 1940 году. В мае 1940 года Кировский завод получил заказ на 600 установок Л-17. Часть амбразурных коробов установки Л-17 (короб предназначался для помещения в нем собранной системы, а также для защиты стенок амбразурного проема. Короб заделывался в амбразурном проеме фортификационного сооружения) изготовил Новокраматорский машиностроительный завод им. Сталина. Короба первоначально имели длину 1500 мм с толщиной брони 80 мм, а затем соответственно 1350 мм и 60 мм. [2] По состоянию на 1 января 1941 года НКМЗ им. Сталина изготовил и отправил на Кировский завод 367 амбразурных коробов для укомплектования ими казематных артиллерийских установок Л-17. [3]
Участие Новокраматорского машиностроительного завода им. Сталина в изготовлении казематных артиллерийских установок Л-17 и, таким образом, в оснащении укрепленных районов «Линии Молотова» вооружением, подтверждается не только архивными документами. Коллегами из польской группы исследователей фортификации «Kriepost», при проведении поисково-исследовательских работ в Брестском укрепленном районе, был выявлен амбразурный короб установки Л-17. Который имеет маркировку «НКМЗ». [1]
Источники:
1. Fortyfikacje Łuku Białostockiego 1940-1941. Badawcza Kriepost Grupa. Eko-dom, 2019
2. Широкорад А.Б. Гений советской артиллерии: Триумф и трагедия В. Грабина. М.: ООО «Издательство АСТ», 2003
3. ЦДАГО України, ф. 57, оп. 4, д. 57
Фотографии:
1. 76-мм казематная артиллерийская установка Л-17 обр. 1940 г. в музее Войска Польского в Варшаве. Фотография взята из книги Fortyfikacje Łuku Białostockiego 1940-1941. Badawcza Kriepost Grupa. Eko-dom, 2019
2. Клеймо Новокраматорского машиностроительного завода им. Сталина (НКМЗ) на амбразурном коробе казематной артиллерийской установки Л-17. ДОТ 62-РТ-03 Брестского УРа в районе Путковице Надольне (Польша). Фотография взята из книги Fortyfikacje Łuku Białostockiego 1940-1941. Badawcza Kriepost Grupa. Eko-dom, 2019
Предлагаю выйти из области догадок и слухов и обратиться к архивным документам. А документы эти гласят, что по состоянию на 01 января 1941 года Новокраматорский машиностроительный завод им. Сталина изготовил и отгрузил следующее количество оборонной продукции:
203-мм гаубиц Б-4 — 45 шт.
железнодорожных артиллерийских транспортеров — 3 шт.
Качающихся частей МК-1 к 406-мм пушке Б-37 — 4 комплекта.
А Старокраматорский машиностроительный завод им. Орджоникидзе, соответственно:
Морских командно-дальномерных постов — 35 шт.
3-х орудийных башенных установок — 12 шт.
Береговых дальномерных рубок — 8 шт. [1]
Так же, очень интересная информация по тресту “Донмашстрой” (г. Краматорск). По состоянию на 26 сентября 1941 года структурами треста изготовлено:
Бронепоезд — 1 шт
Стальных нагрудников СН-40А — 51 шт.
Железобетонных сборных казематов 2-го типа — 150 комплектов. [2]
Я не буду останавливаться на всех видах выпущенной продукции. При желании, каждый может найти ее описание в Интернете. Перейду сразу к «железобетонным сборным казематам». К сожалению, у меня пока нет информации, что же конструктивно представлял из себя именно этот каземат, да еще 2-го типа. Известен только его вес — 47 тонн. Но как известно, в первые месяцы Второй Мировой войны, военными инженерами в рекордно сжатые сроки были разработаны новые типы закрытых огневых и наблюдательных сооружений из заранее заготовленных деталей. Собираемых насухо или на цементном растворе из стандартных железобетонных балок.
Развитие событий на советско-германском фронте в первые месяцы войны поставило перед оборонительным строительством ряд серьезных задач. Отсутствие временного и материального ресурса для строительства монолитных фортификационных сооружений, заставило перейти к широкому применению сборного строительства, организовать предварительную централизованную заготовку деталей и конструкций для последующего монтажа на оборонительных рубежах. Так, для изготовления конструкций сборных огневых сооружений были привлечены 23 крупнейших бетонных завода и предприятия Харьковской, Ворошиловградской, Сталинской и Полтавской областей. В начале сентября 1941 года, с целью организации производства сборных ДОТов, на эти предприятия были направлены опытные инженеры-строители из Харькова. Только за первые месяцы войны в районы оборонительного строительства Южного фронта такие строительные организации и управления, как Донмашстрой, Азовстальстрой, Макеевскстрой, Никитовский завод бетонных труб, Харьковское стройуправление, отправили по железным дорогам юга Украины около 3100 вагонов железобетонных блоков. [3]
Источники:
1. ЦДАГО України, ф. 57, оп. 4, д. 57
2. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, д. 49
3. Маляров В.Н. Строительный фронт Великой Отечественной войны: Создание стратегических рубежей и плацдармов для обеспечения оборонительных операций вооруженных сил в годы войны 1941-1945 гг. УВИТУ. - СПб. 2000
Фотографии:
1. Сборная огневая точка на подступах к Севастополю. Из книги Gerhard Taube «Festung Sewastopol»; Гамбург, Берлин, Бонн, Mittler, 1995 г.
2. Сборная артиллерийская огневая точка. Из Denkschrift uber die russische Landesbefestigung, 1942, Berlin
3. Сборная огневая точка в районе Дорогобужа. Взято с http://rufort.info
4. Элементы сборной огневой точки. Взято с http://rufort.info
203-мм гаубиц Б-4 — 45 шт.
железнодорожных артиллерийских транспортеров — 3 шт.
Качающихся частей МК-1 к 406-мм пушке Б-37 — 4 комплекта.
А Старокраматорский машиностроительный завод им. Орджоникидзе, соответственно:
Морских командно-дальномерных постов — 35 шт.
3-х орудийных башенных установок — 12 шт.
Береговых дальномерных рубок — 8 шт. [1]
Так же, очень интересная информация по тресту “Донмашстрой” (г. Краматорск). По состоянию на 26 сентября 1941 года структурами треста изготовлено:
Бронепоезд — 1 шт
Стальных нагрудников СН-40А — 51 шт.
Железобетонных сборных казематов 2-го типа — 150 комплектов. [2]
Я не буду останавливаться на всех видах выпущенной продукции. При желании, каждый может найти ее описание в Интернете. Перейду сразу к «железобетонным сборным казематам». К сожалению, у меня пока нет информации, что же конструктивно представлял из себя именно этот каземат, да еще 2-го типа. Известен только его вес — 47 тонн. Но как известно, в первые месяцы Второй Мировой войны, военными инженерами в рекордно сжатые сроки были разработаны новые типы закрытых огневых и наблюдательных сооружений из заранее заготовленных деталей. Собираемых насухо или на цементном растворе из стандартных железобетонных балок.
Развитие событий на советско-германском фронте в первые месяцы войны поставило перед оборонительным строительством ряд серьезных задач. Отсутствие временного и материального ресурса для строительства монолитных фортификационных сооружений, заставило перейти к широкому применению сборного строительства, организовать предварительную централизованную заготовку деталей и конструкций для последующего монтажа на оборонительных рубежах. Так, для изготовления конструкций сборных огневых сооружений были привлечены 23 крупнейших бетонных завода и предприятия Харьковской, Ворошиловградской, Сталинской и Полтавской областей. В начале сентября 1941 года, с целью организации производства сборных ДОТов, на эти предприятия были направлены опытные инженеры-строители из Харькова. Только за первые месяцы войны в районы оборонительного строительства Южного фронта такие строительные организации и управления, как Донмашстрой, Азовстальстрой, Макеевскстрой, Никитовский завод бетонных труб, Харьковское стройуправление, отправили по железным дорогам юга Украины около 3100 вагонов железобетонных блоков. [3]
Источники:
1. ЦДАГО України, ф. 57, оп. 4, д. 57
2. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, д. 49
3. Маляров В.Н. Строительный фронт Великой Отечественной войны: Создание стратегических рубежей и плацдармов для обеспечения оборонительных операций вооруженных сил в годы войны 1941-1945 гг. УВИТУ. - СПб. 2000
Фотографии:
1. Сборная огневая точка на подступах к Севастополю. Из книги Gerhard Taube «Festung Sewastopol»; Гамбург, Берлин, Бонн, Mittler, 1995 г.
2. Сборная артиллерийская огневая точка. Из Denkschrift uber die russische Landesbefestigung, 1942, Berlin
3. Сборная огневая точка в районе Дорогобужа. Взято с http://rufort.info
4. Элементы сборной огневой точки. Взято с http://rufort.info
А ви вважаєте, що в мене не могло бути такої ситуації? Моя старенька мама померла 07.10.2004 року. Але я просто не виставляю це на загал, і не скаржусь. Це моє життя, і мої труднощі нікого не стосуються. До речі, хочу вам нагадати, що я маю жіночу стать, а він чоловічу. Тому не бачу приводу поважати людину, яка не може нести свою стать достойно.
В любом случае одному в бурные времена легче, чем одному с обозом больных родственников.
И в случае с Порти там не только больная мама.
Тянул мужик лямку, всех уважил, да сам надорвался.
Бывает.
И Вы тоже от сумы и тюрьмы не зарекайтесь, и будьте терпимыми и толерантными - короче будьте европейцем, к чему Вы так упорно стремитесь.
Тут ведь как... Доказывать тут уже бесполезно.
Тут уже идет разделение на ,,мы,, и ,,они,,.
Ни один аргумент не будет восприниматься в таком состоянии.
Все понимают, что вероятность , что Зеленский станет президентом 99 %.
Если, конечно Порох не предоставит видео где Зе самолично дорожку снюхивает.
И то не факт, что это кого-то переубедит.
И , кстати, очень хочется ошибиться в Зеленском. Очень хочется, что бы все эти опасения оказались беспочвенными.
Ведь если что, последствия прийдется расхлебывать всем. И сторонникам и противникам. А не хочется.
Но не получается поверить в Зе, как верят в него его сторонники.
Уж больно гладко стелет, и уж больно много непоняток и натяжек вокруг его светлого образа
А так шо? Поживем увидим. Че сердце рвать?
Где наша не пропадала? Переживем и это, если Бог даст.
Один положительный момент есть во всем этом.
На таком энтузиазме, как на обезболивающем народ еще сможет парочку экспериментов над собой вытерпеть.
Уж не знаю, хорошо это , или плохо.
И на сколько сильное обезболивающее.
Тут уже идет разделение на ,,мы,, и ,,они,,.
Ни один аргумент не будет восприниматься в таком состоянии.
Все понимают, что вероятность , что Зеленский станет президентом 99 %.
Если, конечно Порох не предоставит видео где Зе самолично дорожку снюхивает.
И то не факт, что это кого-то переубедит.
И , кстати, очень хочется ошибиться в Зеленском. Очень хочется, что бы все эти опасения оказались беспочвенными.
Ведь если что, последствия прийдется расхлебывать всем. И сторонникам и противникам. А не хочется.
Но не получается поверить в Зе, как верят в него его сторонники.
Уж больно гладко стелет, и уж больно много непоняток и натяжек вокруг его светлого образа
А так шо? Поживем увидим. Че сердце рвать?
Где наша не пропадала? Переживем и это, если Бог даст.
Один положительный момент есть во всем этом.
На таком энтузиазме, как на обезболивающем народ еще сможет парочку экспериментов над собой вытерпеть.
Уж не знаю, хорошо это , или плохо.
И на сколько сильное обезболивающее.
Ці користувачі сказали Вам ДЯКУЮ:
Дело не в языке, дело в уникальных специалистах завода. Для переговоров есть переводчики, и крупному руководителю подразделения НКМЗ нет необходимости в совершенстве знать языки.Согласен, главный конструктор и руководители выше, возможно, и могут обойтись без знания иностранного языка.
Также, если большой проект, с минимумом стыковок, то можно обойтись переводчиками. Там готовится солидный пакет документации и обмен информации идет на уровне руководителей. Выверяется каждая буква в оригинале и переводе.
Но если мелкая или средняя реконструкция с большим количеством стыков, идет оперативный диалог вопрос-ответ на горизонтальном уровне. Если работать через переводчиков, то вопрос специалиста переводится на НКМЗ с русского на английский, а потом у заказчика, например, с английского на румынский. Далее ответ специалиста у заказчика переводится с румынского на английский, а потом на НКМЗ с английского на русский. Четыре перевода так извратят мысль, что будешь удивляться - неужели это ответ на твой вопрос. Главное, что переводчик, чаще всего, не понимает смысла того, что переводит, и вносит большие искажения. Перевод же специалиста будет простыми фразами, без грамматических изысков, но с однозначными техническими понятиями. Технари со средним знанием иностранного однозначно поймут друг друга.
Сторінок: [1] 2 3 ... 15 |