Випадок з терористичною окупацією Криму і Новоросії збройними силами Росії не може вважатися процесом самовизначення корінного народу.
Ці випадки відповідають стратегії терориста який використовує відомий Гельсінський синдром заручників у власних цілях. Коли заручники починають з більшою симпатією ставитися до терориста аніж до тих, хто хоче знешкодити терориста. Таке явище зрозуміле як відхилення від норми і не може вважатися підставою для визнання законності пограбування на тій підставі, що мовляв жертва не проти і навіть за.