Volodimir Ryba
Феномен "ПП" або I'll be back
30 років незалежності – безкінечний калейдоскоп, у якому наше життя іноді докорінно мінялось за місяць, а то й за день. П'ять президентів – п'ять епох, та й ці епохи можна розділити на дрібніші.
Кравчук - як продовження УРСР, можливо і без особливого бажання взяв активну участь у народженні нової держави. Кучма створив нинішню Україну такою як вона є, в найгіршому сенсі цього слова. Але саме він приніс яку-не-яку стабільність внутрішню і зовнішню. Янукович – як уособлення найгірших рис українця. Ющенко – як уособлення нашої страждальницької суті.
Тепер дайте собі відповідь на просте питання: чи міг би кожен з чотирьох перших президентів претендувати на булаву після того, як отримав префікс ЕКС?
На мою думку – НІ. І причини цьому різні.
Одразу після відставки, вони перестали бути суб'єктами української політики, а стали історичними персонажами, які іноді вигулькують в інфопросторі і викликають радше насмішку та ностальгію.
Чого не скажеш про п'ятого.
Порошенко продовжує залишатись на політичному полі, після місцевих виборів, складається враження, що йому цілком можливо знову стати главою держави.
У чому ж його феномен.
Звичайний українець, який ніколи не обтяжує себе глибоким аналізом подій що відбуваються навколо, завжди прагне дива. При цьому він перекладає свою відповідальність на когось, а найперше на президента. Дива не стається і президент в очах цього ж громадянина стає об'єктом ненависті.
Україна впевнено крокує у проєвропейському напрямі, покращуються економічні показники, хоч і кволо але з'являються антикорупційні потуги, впроваджується чимало корисних реформ, армія, віра, мова. Але…
Виходить на сцену збудовану на стадіоні веселий молодий чоловік і урочисто проголошує, що все вищесказане – брехня. А правда – це свинарчуки. Коли ж він стане главою, все зміниться докорінно, і всі будуть какати рожевим пломбіром.
Йому аплодують прихильники, його підтримують "палкі революціонери" та "освідченні правдоруби", його навіть цитує ватна публіка. А головне, він простому українцю знову дарує надію на ДИВО.
І от ця надія вчергове жорстоко розбивається. Причому дуже швидко і з особливим цинізмом. Все менший відсоток перебуває у приємній ілюзії, більшість повертається до перманентної ненависті.
Але всеохоплююча ненависть спалює, треба комусь симпатизувати. А кому ж симпатизувати. Нові обличчя себе продовжують компрометувати, братія Януковича вже приводила Україну до катастрофи, інші теж "ні про що". І тут пересічному усе більше згадуються часи дворічної давності: коли війна, але вперше поїхав у Париж, коли барига, але купив собі майже новий Фольксваген, коли свинарчуки, але в під'їзді нові вікна і через відремонтовану дорогу розташувався сучасний сквер.
А, головне, схоже що сам Порошенко зробив висновки з помилок минулої каденції та й українці все ж змінились.
Тому: I'll be back?
Голосування