Їхня родина могла проживати, наприклад, в Одесі, протягом кількох століть, а могла й переїхати в Україну після проголошення її незалежності. Їхня культурна батьківщина – Росія, їхня політична батьківщина – Україна.
Ці люди цінують демократичний устрій, і бачать з ним своє майбутнє – у повазі до держави, до культури народу, що дав цій державі ім'я, і водночас не бояться за свою ідентичність та ідентичність своїх нащадків.
Ці люди не бояться українців і почувають себе впевнено і спокійно, тому, що в Україні вони - у своїй державі. Вони відчувають свою окремішність від Росії як країни з геть інакшою політичною культурою, і, будучи громадянськими патріотами України, не відчувають, що їхня ідентичність є якимось чином під загрозою.
Вони не живуть казками про "диких бандерівців" і "ворогів з Заходу", не прагнуть обов'язкової "союзної держави". Вони почувають себе вільними людьми вільної країни.
