Рівер, що до порівняння голодомору та становища 90х і надалі, хіба можно порівняти це? жертви від голоду ви протиставите декількам мільонів виїхавшим з України, померлим від природних а не штучних причин? я згоден з вами що до політики, яка несприяла підвищенню населення та умов існування, але ж це зовсім різні речі...
ось вам, почитайте:
"...Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 21-го року, економічні наслідки Світової та громадянської воїн, але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зникали цілі покоління землеробів-універсалів, було зруйновано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Аналіз змісту опублікованих протягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКПБ, Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КПБУ засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, що призвело до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали. Після приїзду Молотова до України восени 1932 року, коли, здавалося б, з нашої держави вивезли все, що тільки можливо, Сталін присилає Кагановича, за участі якого 29 грудня цього ж року відбувається засідання Політбюро ЦК КПБ(у), на якому ухвалюється рішення забрати з України все, в тому числі й посівний матеріал з колгоспів.
У документах Політбюро ЦК КПБУ збереглося свідчення про те, що восени 1932 року організовувалися з України так звані зелені ешелони для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили навіть квашені огірки, капусту та помідори. Таким чином, ті люди, котрі вирощували цю продукцію, залишалися приреченими на голодну смерть.
За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення і розстріл за будь-яке використання хліба на трудодні в колгоспах та районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система масового вилучення насіннєвих фондів та "незаконно" розданого хліба колгоспникам, натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом взятих. Голодомор 33-го року, таким чином, спричиняли також непосильні плани хлібозаготівель з мізерного врожаю попереднього року.
Наслідки голодомору. Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.
Вчені продовжують вивчати архівні джерела, з'ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертв голодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національної катастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
Політико-правова оцінка голоду 32-33-го років вимагає нетрадиційних історико-політологічних методик з'ясування його специфіки. Обмежитись простим переліком причин та висвітленням наслідків голоду на сьогодні вже недостатньо.
Географія смертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першої половини 32-го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32-го та першої половини 33-го років. Голодною смертністю вирізнялися села і райони, які мали економічну зумовленість, тобто впиралися в обсяги, терміни та методи хлібозаготівель.
Голод 33-го року в Україні - це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники і політики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України в 1932-33 роках засвідчують глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Архівні документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало. Так, весною 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували півмільйона голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70 відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 чоловік. Поіменні списки полеглих від голоду селян, які відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодоморів в Україні, це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.
Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн. чоловік, і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне...."
http://www.geocities.com/finukr/golodomor.htm==================================================================================================
Раніше про голодомор не можна було ні писати, ні говорити, ні згадувати. У людей намагалися стерти пам'ять про ті події. Але ще живі люди, які пам’ятають голодомор і які можуть розповісти про нього. Тож у нас ще зберігається шанс засвоїти урок історії не заочно, за підручниками, а через безпосередній контакт з нею. І пам'ять про цю трагедію буде жива, поки живуть свідчення ...
Долока Василь Павлович, 1926 року народження, в 19932-1933 роках проживав с. Леонтовичі Новоєгорівської сільради, нині проживає в м. Новоукраїнка
В 1932 році було 6 років.
Голод почався з осені 1932 року. Батька посадили на три роки в тюрму. На той час він працював в колгоспі, а колгоспного коня, який раніше належав йому тримав вдома. Батько повинен був супроводжувати арештованого сільрадою до Новоукраїнки (з карабіном). Карабін у хаті випадково вистрелив, арештований помітивши, що карабін розряджений , по дорозі втік.
Нас залишилось п'ятеро: я , дві сестри, грудна дитина і мати. Грудна дитина невдовзі померла. Щоб вижити збирали по степу мерзлу картоплю, залишки кукурудзи (поки було), а перед весною рвали в болоті коріння рогози і товкли, потім варили. Знайшли снаряд. Мати хотіла зробити ступку і вкинула його в кабицю. Вибухом хату розвернуло, вбило матір, сестру, а мене з сестрою поранило. Сестру завезли в лікарню, де вона й померла. Я залишився при колгоспі. Дядько Ковгань, що возив бідонами молоко в Новоукраїнку взяв мене у сім"ю, де можна було жити. Я вночі тайком напився сколотин і найшов масло і в папірці сховав шматочок в кишеню, воно витекло. Дядько не кричав, але другого дня завіз мене до дитбудинку (біля млина Варшавського). В дитбудинку годували погано. Я у баби Бібічки (в будинку, якої був організований дитбудинок) пас курей, за що в неї їв той хліб, що вона не їла із-за немочі.
Пам"ятаю дівчинку, що здичавіла, півроку жила на траві. З дерези не вилізала півроку, розучилась навіть говорити, а взимку її з дерези витягли!
Батько, прийшовши з "допру", став працювати від міськради биндюжником, мене не признавав, бо коли знаходились батьки , дітей зразу ж відправляли до батьків. Одного разу під час прогулянки в парку , батько мене визнав і мусив мене забрати, потім він знову оженився і мене випровадили з дитбудинку.
Люди в 1933 році падали на ходу. Я був в дитбудинку з Ігорем Яковичем Заславським.
Записано 25 листопада 2002 року
http://www.kw.ukrtel.net/novoukr/golodomor.files/spogad.htm
