Перегляд повідомлень
31
Общество, политика, экономика / Будет ли Украина с собственной нефтью???
« : 15 Лютий 2007, 09:33:44 »
Україна знову зволікає з прийняттям рішення щодо розробки чорноморського шельфу. У результаті ми можемо програти всім країнам-сусідам.
На сьогоднішній день енергетична незалежність України багато в чому пов’язана з розробкою та освоєнням глибоководного шельфу Чорного моря. Разом з тим серед країн Чорноморського басейну наша держава до останнього часу виглядала найбільш відсталою за темпами розвитку морського нафтогазовидобутку.
Сусіди, які тікають
Лідером у цій галузі можна вважати Туреччину, котра ще в 1995 році залучила американські компанії Aramco і BP до дорозвідки глибинних структур у західній і центральній частині Чорного моря, в результаті чого підтвердила наявність 100 млн т нафтового еквівалента в промислових запасах структури Хребет Андрюсова. Не відстають від Туреччини Румунія, Болгарія та Грузія, які змогли залучити до дорозвідки свого шельфу інвестиції ряду невеликих, проте доволі агресивно налаштованих західних нафтокомпаній. На початку 2004 року в розряд просунутих гравців нового ринку чорноморського нафтогазовидобутку зненацька висунулася Росія, надавши максимальну підтримку нафтокомпаніям “ЮКОС” і TotallFinaElf для початку реалізації проекту з освоєння родовищ структури Вал Шацького. У той же час за останній рік наша держава значно наблизилася до головної і жаданої мети — вступу в елітний клуб “глибоководних бурильників”. Проведено тендер на розробку Прикерченської ділянки шельфу Чорного моря, переможцем якого була визнана Vanco International Ltd. — дочірнє підприємство американської компанії Vanco Energy. Однак зі зміною уряду строки укладання угоди про розділ продукції з цією компанією почали відтягатися, а отже, й розробка шельфу. Крім того, новий уряд вирішив підійти до освоєння шельфу за іншою схемою, що значно відрізняється від колишньої. Якщо пріоритетом старої команди було залучення іноземних компаній, то девіз нової можна охарактеризувати так — “Мовляв, ресурсів власних і так небагато. Ось і видобуватимемо їх власними силами”. Разом з тим всі прекрасно розуміють, що ні у держави, ні у вітчизняних приватних інвесторів необхідних коштів, та й технологій, для цього немає. На підтвердження сказаного можна навести ряд прикладів — річний бюджет НАК “Надра України” на геологорозвідку становить аж 60 млн грн, а буравлення лише однієї свердловини на глибоководному шельфі може сягати $60 млн і більше, та й закупити дороге глибоководне встаткування навряд чи вдасться — єдиний підводний човен “Запоріжжя” без акумуляторів стоїть. Крім того, руба постає питання про фізичні можливості вітчизняних “шельфових першопрохідників”. По суті, лише “Чорноморнафтогаз” займається розвідкою ресурсів і буравленням на шельфах Азовського та Чорного морів, однак йдеться далеко не про глибини 2 200 метрів, про які заявляє Vanco, а про прибережний неглибоководний шельф 70–80 м. Ми спробували розібратися в істинних причинах затягування розробки глибоководної частини шельфу й проаналізувати наслідки такого розвитку подій.
Військова таємниця.
Неабияку частку ризику в проект освоєння Прикерченської ділянки, причому незалежно від того, хто на ній працюватиме, вносить немаловажна військово-політична обставина. Її видно неозброєним оком при погляді на дві карти — карти території цієї ділянки шельфу й карти зони відчуження розташованого в даному регіоні об’єктів 31-го Іспитового центру (ІЦ) ЧФ РФ (мис Опук). Зони відчуження ракетних і торпедних стрільб розміщеного в Україні військового флоту Росії разюче збігаються з ліцензійною площею. З 2003 року ракетна ділянка полігона (іспитова база Старокримського військового полігона збройних сил України) не використовується через гучну й досить дивну катастрофу — 4 жовтня 2003 року з учбово-бойової позиції на мисі Опук українські ППО здійснили запуск ракети С-200 російського виробництва, у результаті чого було ненавмисно збито російський цивільний літак Ту-154.
Після катастрофи Україна заблокувала роботу ракетної іспитової бази полігона, але з 2005 року наша держава була вимушена відновити на ньому стрільби. Причина поновлення виглядає дуже серйозною, адже в України це єдиний ракетний полігон ППО, і альтернативи йому лише три: перша — підсилити кооперацію з НАТО й почати використовувати полігони Альянсу; друга — посилити кооперацію з Радою Безпеки СНД (Ташкентським Пактом) і “прив’язати” українські ракети до казахстанського полігона Емба; третя — взагалі відмовитися від ракетних навчань.
У кожному разі згаданий 31-ий ІЦ — єдина бойова площадка російського Чорноморського флоту, що базується в Криму. Російський флот без полігона жити не може. Він автоматично перетворюється на “гарну ненавчену прикрасу”. Адже розташована на заході від Севастополя зона бойового виходу ЧФ РФ не має іспитово-навчальної інфраструктури. Щоправда, крім району Феодосії, вона є на російському узбережжі Кавказу. Але хто може уявити собі, як можна відвести під полігон тисячі гектарів морської акваторії в районі Новоросійська або Туапсе, насиченого навігацією неповоротких супертанкерів (з гальмовим шляхом понад 10 морських миль)?
З подібного розкладу військово-політичних інтересів, що скопився навколо Прикерченського шельфу, зовсім не важко уявити найімовірнішу долю нафтовидобутку в цьому районі: якщо закордонні інвестори все-таки знайдуть тут “велику нафту”, потрібно буде звести роботу 31-го полігона до мінімуму.
У той же час багато експертів і чиновники розходяться в думках щодо впливу місцезнаходження даної ділянки на долю розробки шельфу. Так, екс-міністр Охорони навколишнього середовища Павло Ігнатенко повідомив: що при підготовці конкурсу зважали на всі фактори, у тому числі й зовнішньополітичні. Навіть ураховувалася можливість наявності на території Прикерченської площі мін часів Другої світової війни. “Я не думаю, що однією із причин опору проекту освоєння цієї частини шельфу може бути прилеглість території до полігона”, — зауважив він.
Черговий “Кремлівський слід”
За урядом Віктора Януковича вже давно закріпився ярлик прихильників Кремля й лобіста московських інтересів. А як відомо, наш сусід є могутньою енергетичною державою й звик диктувати Україні свої умови, більшою мірою не вигідні, спекулюючи на енергоносіях, і навряд чи захоче втратити цей важіль впливу, а тим більше поступитися нашій державі “правом першої ночі” на глибокій воді — імідж не дозволяє. Та й запаси нафтової сировини на українській частині шельфу дозволяють сподіватися, що наша країна зможе повністю завантажити вітчизняні НПЗ легкою нафтою. А це означає, що компанії з російським капіталам, котрі окупували вітчизняну нафтопереробку й роздріб, будуть змушені відмовитися від поставок нафти й нафтопродуктів з Росії, тим самим позбавивши свою державу можливості заробити на імпортному миті, яке РФ підвищує з дивовижною постійністю.
Якщо Україна й надалі зволікатиме з освоєнням глибоководної частини шельфу, ми можемо неабияк відстати від своїх сусідів. Разом з тим не слід забувати, що багато в чому успішність проектів залежить від першості в цьому починанні, оскільки практично всі роботи із глибоководного буравлення ведуться на орендованих потужностях. Тому за ними просто вибудовується черга на роки. Ситуація ускладнюється інфраструктурою протоки Босфор — мости заважають кораблям-бурильникам вільно проходити, у результаті чого їх доводиться розбирати й монтувати на місці. Нині склалися такі умови, що на Чорному морі поки що працює одна подібна установка і якщо хтось із наших сусідів (передусім Росія й Румунія) першим почне розробку глибоководного шельфу, Україну можуть просто поставити в чергу, і тоді розробка шельфу знову відкладеться.
***********************************
По сообщениям Kyiv Post (http://www.kyivpost.com/nation/26120/) правительство Януковича откладывает подписание контракта, так как хочет предложить новые условия американской компании. Наивные же Американцы поспешили арендовать платформу и дорогостоящее оборудование, затратив при этом более 6 млн. $. Вообще, американская компания Vanco Energy, которая выиграла тендер на разработку черноморского шельфа, планирует инвестировать в это предприятие как минимум 100 млн. $. Последний срок подписания контракта 19 февраля. В правительстве сообщают, что новое предложение Украины уже готово на 95%. Остается лишь надеяться, что американцы не откажутся от этого предложения. Наверное, кто-то из украинских тузов хочет кусок пожирнее, под прикрытием сбережения национальных ресурсов. А может и правде Рассея-мать не разрешает бурить. Хоть бы все не осталось как в басне с лебедем, раком и щукой…
На сьогоднішній день енергетична незалежність України багато в чому пов’язана з розробкою та освоєнням глибоководного шельфу Чорного моря. Разом з тим серед країн Чорноморського басейну наша держава до останнього часу виглядала найбільш відсталою за темпами розвитку морського нафтогазовидобутку.
Сусіди, які тікають
Лідером у цій галузі можна вважати Туреччину, котра ще в 1995 році залучила американські компанії Aramco і BP до дорозвідки глибинних структур у західній і центральній частині Чорного моря, в результаті чого підтвердила наявність 100 млн т нафтового еквівалента в промислових запасах структури Хребет Андрюсова. Не відстають від Туреччини Румунія, Болгарія та Грузія, які змогли залучити до дорозвідки свого шельфу інвестиції ряду невеликих, проте доволі агресивно налаштованих західних нафтокомпаній. На початку 2004 року в розряд просунутих гравців нового ринку чорноморського нафтогазовидобутку зненацька висунулася Росія, надавши максимальну підтримку нафтокомпаніям “ЮКОС” і TotallFinaElf для початку реалізації проекту з освоєння родовищ структури Вал Шацького. У той же час за останній рік наша держава значно наблизилася до головної і жаданої мети — вступу в елітний клуб “глибоководних бурильників”. Проведено тендер на розробку Прикерченської ділянки шельфу Чорного моря, переможцем якого була визнана Vanco International Ltd. — дочірнє підприємство американської компанії Vanco Energy. Однак зі зміною уряду строки укладання угоди про розділ продукції з цією компанією почали відтягатися, а отже, й розробка шельфу. Крім того, новий уряд вирішив підійти до освоєння шельфу за іншою схемою, що значно відрізняється від колишньої. Якщо пріоритетом старої команди було залучення іноземних компаній, то девіз нової можна охарактеризувати так — “Мовляв, ресурсів власних і так небагато. Ось і видобуватимемо їх власними силами”. Разом з тим всі прекрасно розуміють, що ні у держави, ні у вітчизняних приватних інвесторів необхідних коштів, та й технологій, для цього немає. На підтвердження сказаного можна навести ряд прикладів — річний бюджет НАК “Надра України” на геологорозвідку становить аж 60 млн грн, а буравлення лише однієї свердловини на глибоководному шельфі може сягати $60 млн і більше, та й закупити дороге глибоководне встаткування навряд чи вдасться — єдиний підводний човен “Запоріжжя” без акумуляторів стоїть. Крім того, руба постає питання про фізичні можливості вітчизняних “шельфових першопрохідників”. По суті, лише “Чорноморнафтогаз” займається розвідкою ресурсів і буравленням на шельфах Азовського та Чорного морів, однак йдеться далеко не про глибини 2 200 метрів, про які заявляє Vanco, а про прибережний неглибоководний шельф 70–80 м. Ми спробували розібратися в істинних причинах затягування розробки глибоководної частини шельфу й проаналізувати наслідки такого розвитку подій.
Військова таємниця.
Неабияку частку ризику в проект освоєння Прикерченської ділянки, причому незалежно від того, хто на ній працюватиме, вносить немаловажна військово-політична обставина. Її видно неозброєним оком при погляді на дві карти — карти території цієї ділянки шельфу й карти зони відчуження розташованого в даному регіоні об’єктів 31-го Іспитового центру (ІЦ) ЧФ РФ (мис Опук). Зони відчуження ракетних і торпедних стрільб розміщеного в Україні військового флоту Росії разюче збігаються з ліцензійною площею. З 2003 року ракетна ділянка полігона (іспитова база Старокримського військового полігона збройних сил України) не використовується через гучну й досить дивну катастрофу — 4 жовтня 2003 року з учбово-бойової позиції на мисі Опук українські ППО здійснили запуск ракети С-200 російського виробництва, у результаті чого було ненавмисно збито російський цивільний літак Ту-154.
Після катастрофи Україна заблокувала роботу ракетної іспитової бази полігона, але з 2005 року наша держава була вимушена відновити на ньому стрільби. Причина поновлення виглядає дуже серйозною, адже в України це єдиний ракетний полігон ППО, і альтернативи йому лише три: перша — підсилити кооперацію з НАТО й почати використовувати полігони Альянсу; друга — посилити кооперацію з Радою Безпеки СНД (Ташкентським Пактом) і “прив’язати” українські ракети до казахстанського полігона Емба; третя — взагалі відмовитися від ракетних навчань.
У кожному разі згаданий 31-ий ІЦ — єдина бойова площадка російського Чорноморського флоту, що базується в Криму. Російський флот без полігона жити не може. Він автоматично перетворюється на “гарну ненавчену прикрасу”. Адже розташована на заході від Севастополя зона бойового виходу ЧФ РФ не має іспитово-навчальної інфраструктури. Щоправда, крім району Феодосії, вона є на російському узбережжі Кавказу. Але хто може уявити собі, як можна відвести під полігон тисячі гектарів морської акваторії в районі Новоросійська або Туапсе, насиченого навігацією неповоротких супертанкерів (з гальмовим шляхом понад 10 морських миль)?
З подібного розкладу військово-політичних інтересів, що скопився навколо Прикерченського шельфу, зовсім не важко уявити найімовірнішу долю нафтовидобутку в цьому районі: якщо закордонні інвестори все-таки знайдуть тут “велику нафту”, потрібно буде звести роботу 31-го полігона до мінімуму.
У той же час багато експертів і чиновники розходяться в думках щодо впливу місцезнаходження даної ділянки на долю розробки шельфу. Так, екс-міністр Охорони навколишнього середовища Павло Ігнатенко повідомив: що при підготовці конкурсу зважали на всі фактори, у тому числі й зовнішньополітичні. Навіть ураховувалася можливість наявності на території Прикерченської площі мін часів Другої світової війни. “Я не думаю, що однією із причин опору проекту освоєння цієї частини шельфу може бути прилеглість території до полігона”, — зауважив він.
Черговий “Кремлівський слід”
За урядом Віктора Януковича вже давно закріпився ярлик прихильників Кремля й лобіста московських інтересів. А як відомо, наш сусід є могутньою енергетичною державою й звик диктувати Україні свої умови, більшою мірою не вигідні, спекулюючи на енергоносіях, і навряд чи захоче втратити цей важіль впливу, а тим більше поступитися нашій державі “правом першої ночі” на глибокій воді — імідж не дозволяє. Та й запаси нафтової сировини на українській частині шельфу дозволяють сподіватися, що наша країна зможе повністю завантажити вітчизняні НПЗ легкою нафтою. А це означає, що компанії з російським капіталам, котрі окупували вітчизняну нафтопереробку й роздріб, будуть змушені відмовитися від поставок нафти й нафтопродуктів з Росії, тим самим позбавивши свою державу можливості заробити на імпортному миті, яке РФ підвищує з дивовижною постійністю.
Якщо Україна й надалі зволікатиме з освоєнням глибоководної частини шельфу, ми можемо неабияк відстати від своїх сусідів. Разом з тим не слід забувати, що багато в чому успішність проектів залежить від першості в цьому починанні, оскільки практично всі роботи із глибоководного буравлення ведуться на орендованих потужностях. Тому за ними просто вибудовується черга на роки. Ситуація ускладнюється інфраструктурою протоки Босфор — мости заважають кораблям-бурильникам вільно проходити, у результаті чого їх доводиться розбирати й монтувати на місці. Нині склалися такі умови, що на Чорному морі поки що працює одна подібна установка і якщо хтось із наших сусідів (передусім Росія й Румунія) першим почне розробку глибоководного шельфу, Україну можуть просто поставити в чергу, і тоді розробка шельфу знову відкладеться.
***********************************
По сообщениям Kyiv Post (http://www.kyivpost.com/nation/26120/) правительство Януковича откладывает подписание контракта, так как хочет предложить новые условия американской компании. Наивные же Американцы поспешили арендовать платформу и дорогостоящее оборудование, затратив при этом более 6 млн. $. Вообще, американская компания Vanco Energy, которая выиграла тендер на разработку черноморского шельфа, планирует инвестировать в это предприятие как минимум 100 млн. $. Последний срок подписания контракта 19 февраля. В правительстве сообщают, что новое предложение Украины уже готово на 95%. Остается лишь надеяться, что американцы не откажутся от этого предложения. Наверное, кто-то из украинских тузов хочет кусок пожирнее, под прикрытием сбережения национальных ресурсов. А может и правде Рассея-мать не разрешает бурить. Хоть бы все не осталось как в басне с лебедем, раком и щукой…
