Дзвінок. Путін знімає слухавку.
- Алльо, пане президенте, ту Місько зі Станіслава! Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
- Хорошо, Миша. Это важная новость. А большая у Вас армия?
- Ну, зараз... (рахує)... Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім.
- Должен признаться, Миша, что у меня в Армии 100 тысяч человек, которые только ждут моего приказа…
- Холєра ясна, я зара вам віддзвоню. ..
(за якийсь час)...
- Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано! До нас приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.
- Должен сказать тебе, Миша, что после последнего нашего разговора я увеличил армию до 200 тысяч человек!
- Най його холєра вхопе! Я ще зателефоную.
(за якийсь час)...
- Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни.
- Неужели? Очень жаль. А почему это вы вдруг передумали?
- Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили, і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч плєнних росіян.
