Форум Краматорська

 не пьют военные, не пьёт полиция, не пьют пожарники, не пьют гражданские и.т.д. По факту все пьют как и пили, но я думаю всё таки намного меньше по количеству и людей и литров, ну и соответственно меньше проблем для прифронтового города. Убийства и аварии по пьяне что-то не редкость в последнее время. А наживаться на чём-либо, желающие были всегда и не обязательно в этом кто-то виноват, кроме самих людей. Их ловят, регулярно? Да. Так в чём проблема? Было бы наоборот плохо, если бы раз в неделю кого-то не ловили.

Вот то то и оно - пьют вроде меньше - а пьяных ДТП и убийств больше. ибо раньше в основном пили, но меру знали, а нынче коль уж дорвались - то пьют без меры.
А нажиться на чем-либо - это на Крытый рынок и пр. Шифер уже +150 грн лист после 14 июня, стекло успел заказать по 1500 метр - уже 2000 ну и так далее. Сравнительно с Харьковом продаваны накручивают 100 и более % стоимости...

Как вариант - берете билет на электричку (пенсам бесплатно) в Харьковскую область. Пару часов и рабочие АТБ.

Хорошая бизнес идея - алкотуры для алкашей!
Портвейн - первый клиент ))

снс тут вообще не при чём, дело в региональной принадлежности их IP подсети, они их арендуют
может возможно сменить регион для сетей, но я сомневаюсь
в мобильных сетях нет привязки к региону - просто Украина, поэтому всё работает

Ковальсько-пресовий присмак (10)

Моєму татові присвячується...


Для монтажу преса німцям довелося частково демонтувати дах цеху. Автокран, вантажопідйомність та виліт стріли якого дозволяли вести монтаж через отвір у покрівлі, був орендований у Нідерландах. Таких було лише кілька в Європі і година його роботи коштувала якихось неймовірних грошей. Тому графік монтажних робіт за його участю був спланований та розписаний за хвилинами. Щоб переконатися, що отвір у покрівлі цеху достатній для маневрів крана, Ігор Абраменко взяв рулетку та піднявся нагору. Погода була сира, огорож не було. Посковзнувся, упав. Впав прямо в цю дірку і полетів униз. Дивом залишився живим. Дивом приземлився не на металоконструкції, а на дах електропідстанції. Вона, ця покрівля з листового металу, відпрацювала як батут і, власне, врятувала йому життя. Обійшовся легкими забоями. Це був перший дзвіночок. Прес відчайдушно сигналізував, що збиратися не хоче.

Другий дзвіночок не забарився. Досить швидко з'ясувалося, що через поспіх із видачею замовлення, контрольне складання преса на НКМЗ не було здійснено. Або було виконано дуже формально. Фатальна розбіжність посадкових місць та отворів. І якщо здебільшого вдалося “натягнути”, то стіл преса зажадав демонтажу та розточувальних робіт. Доктор Гельбах погодився виконати розточувальні роботи силами верстатного парку компанії. Але категорично відмовився фінансувати повторну оренду автокрану. Підори зі станкоімпорту теж і чути не хотіли про якісь додаткові витрати. Давайте, там, як-небудь, вирішуйте питання… Інженер Анатолій Макаренко вирішив підняти стіл за допомогою двох дизельних навантажувачів. Операція є ризикованою. Ігор Абраменко підтримав цю ідею як єдину можливу в умовах, що склалися. Німці були категорично проти. І мали рацію. У якийсь момент дії навантажувачів розсинхронізувалися і стіл зісковзнув із маніпуляторів. Багатотонна плита зажила своїм життям і поповзла. Німці почали розбігатися. Анатолій Макаренко теж почав розбігатися, але спіткнувся та впав. Йому не пощастило. Багатотонна плита придавила кисть його руки та зупинилася. За допомогою домкратів визволили руку Анатолія. Німці викликали швидку допомогу. Роздроблена рука, в окалині та оливі, в якомусь бруді та стружці, являла собою сумне видовище. Анатолія завантажили до карети швидкої допомоги. Ігор Абраменко заліз туди теж, хоч лікарі й заперечували. Це було правильне рішення. Бо у шпиталі лікарі одразу націлилися на ампутацію кисті. Яка ампутація???? Хлопцю всього 35 років! Ніякої ампутації, робіть що-небудь… Лікарі, щоб зняти з себе відповідальність, запропонували транспортувати Анатолія до шпиталю гірників, є такий на околицях Гельзенкірхена. Типу у них досвіду більше, вони там завжди мають справу з травматизмом у шахтах. Вірне рішення. Лікарі цього шпиталю не просто зберегли Анатолію Макаренко руку, а зберегли її працездатність та рухливість. Після виписки зі шпиталю, Анатолію перервали відрядження та відкликали додому.

Інженеру Ігорю Абраменку довелося керувати подальшими монтажними роботами самостійно. Мобілізував Шило. Типу, добре прохолоджуватися. Мобілізував німецьких слюсарів. Робочий стіл преса було встановлено на своє місце з допомогою гідравлічних домкратів. Багатоходівка, розтягнута в часі. Графік монтажних робіт було зірвано. У німців профспілка. Жодних понаднормових. Доводилося до глибокої ночі залишатись у цеху, планувати роботи наступного дня буквально за хвилинами. Щоб німці встигали за свій робочий день виконати по максимуму. Методом проб та помилок. Завдяки високій кваліфікації та відповідальності німецьких робітників. У липні 1974 року вдалося вийти на етап пусконалагоджувальних робіт.

На випробування кривошипного преса зусиллям 6300 тонн на завод Гельдбаха в Гельзенкірхені приїхав головний інженер НКМЗ Віталій Абрамовський. Приїхав не сам. Привіз із собою італійського фірмача із Туріна сеньйора Коррадо Дальє. Натякнув, що намічаються шикарні контракти з італійцями на такі самі машини. І він дуже розраховує на Ігоря Абраменка й надалі. Там, в Італії, дуже знадобиться його досвід. Зрозуміло, якщо ось зараз з німцями розійдемося як належить. І закриємо контракт. Дуже багато браку. Усі отримають пиздюлей, хто випхав цей прес за ворота заводу. Сумний досвід буде враховано. Зроблять висновки. Хоча звичайно всі розуміють, що причини браку глибини і глобальні. І жодні пиздюліни справі не допоможуть. Система.

Випробування пройшли успішно. Машину крутили у всіх режимах. Доктор Вільгельм Гельдбах був задоволений якістю поковок. Він до кінця не вірив що червоні реанімують цю, у його німецькому розумінні, купу металобрухту. Був бенкет. Німці нажралися горілки нетипово для німців. Віталій Абрамовський та Ігор Абраменко втекли з банкету до Мюнхена. Віталій мріяв відвідати мюнхенську Пінакотеку. Блукали пивними. Бухали. Абрамовський читав свої вірші. Скаржився на Женю Мацегору. Потоваришували.


Інженеру Ігорю Абраменко довелося побувати у Гельзенкірхені ще раз. Несподівано. У 1975 році. Короткостроково. Усього на пару місяців. Німці прийняли рішення оснастити прес системами контролю та моніторингу від Сіменса. І треба було все синхронізувати з оригінальною системою управління електроприводом.

Подальша доля цього преса відповідає всій його попередній історії. Поки був живий доктор Вільгельм Гельдбах, йому вдавалося тримати в вузді своїх дітей. Він вийшов і дуже щільно закріпився на американському ринку. Переозброїв та розширив виробництво. Придбав ще один прес 6300 у чехів зі Smeral. Потім ще один, вже на 8000 тонн, від німецького Hasenclever. Замінив застарілі лінійні газові печі на обертові. Таким чином, стало можливим виробляти 12 тонн поковок на годину. До кінця 80-х років виробнича лінія Гельдбаха по праву вважалася однією з найбільших на ковальсько-пресовій світовій арені. Після смерті пана доктора,  діти пересварилися, почали ділити активи, кожен пішов у свій бік. Відчайдушно експлуатуючи ім'я свого діда на світовому ринку виробництва фланців. Просрали всі ринки. Довели Friedrich Geldbach GmbH до банкрутства. У 2003 році напівмертву компанію придбала Farina Group з Італії. Яка знищила підприємство у Гельзенкірхені остаточно. Преси 6300 та 8000 були демонтовані та відправлені до Італії. Прес 6300 виробництва НКМЗ продали з аукціону. Кому продано, куди продано, ніхто з Фаріна на мій запит так і не відповів. У квітні 2020 року компанія Friedrich Geldbach GmbH припинила своє існування. Муніципальна влада Гельзенкірхена тепер ламає голову що робити з цією промзоною. Всю цю історію мені розповіла донька доктора Гельбаха, яка мешкає та розвиває фланцевий бізнес в Арабських Еміратах. Я тільки тішуся що ось це все не розповів батькові. Щоб його не засмучувати. Він був упевнений, що прес 6300 продовжує досі успішно працювати в Німеччині.

Ковальсько-пресовий присмак (9)

Моєму татові присвячується...


Колись мені потрапив до рук підручник 1976 року з загальновійськової тактики для курсантів радянських військових училищ. Так ось там стверджувалося, що Федеративна Республіка Німеччина є другим можливим потужним противником срср. Після США. Зараз, дивлячись на сучасну Німеччину, таке складно уявити навіть у запаленій уяві. Але тоді, вочевидь під враженням свого часу отриманої від Вермахту низки піздюлін, така омана мала місце. Тому будь-кого, хто виїжджав в капіталістичну країну, а тим більше до Німеччини, державна безпека і партійні функціонери просвічували буквально рентгеном. Апріорі виходили з того, що кожна радянська людина 99,99% обов'язково попросить політичного притулку і не повернеться. Принаймні, складалося враження, що якби у цих чиновників була хоч якась ліквідна на заході професія, то вони б обов'язково втекли. Воістину, блядь, в'язниця народів...

Червоних німці зустріли за вищим розрядом. Поселили в готелі "Марітім" (зараз це готель "Плаза"). Допомогли дотягнути до номера величезний баул із горілкою “Столична”. Якою наші завбачливі інженери запаслися в москві для презентів німцям (у німецьких магазинах цієї "Столичної" виявилося як бруду, десь близько 15 марок за пляшку). У вихідні німці організовували найцікавіші екскурсії Німеччиною. Одного разу доктор Гартнер навіть несподівано завіз їх до Нідерландів. І вони страшенно хвилювалися, що голландці чи німці на кордоні поставлять штампи в паспортах. І потім у москві кдбешники почнуть крутити на предмет що вони там робили. Але минуло, бо вже тоді ці кордони були здебільшого номінальні. Ну і неодмінно Гамбург, неодмінно Репербан. Бо де таке у своїх єбенях ще колись побачиш.

До речі, про Репербан. Вже потім, удома, держбезпека питала про Німеччину. Що бачили, що чули, що думали… І поцікавилися, а чому не згадав про відвідання “району червоних ліхтарів” у Гамбурзі. Це було зроблено так незграбно, так не професійно взагалі. Якщо раніше Ігор Абраменко мав лише якісь підозри, то тепер це була впевненість. Шило. Єбаний слюсар. Це той надійний комуніст, бригадир слюсарів одного із збиральних цехів НКМЗ, якого в останній момент впихнули незрозуміло навіщо до складу делегації. Професійний стукач хрестоматійно має бути трохи поетом, його має нести, він повинен отримувати задоволення від процесу, вміти бухати, бути комунікабельним та незамінним у будь-якій компанії. Шило поводився зовсім інакше. Тинявся по монтажному майданчику без особливих справ. З німецькими слюсарями не комунікував, бо не знав німецької мови і не прагнув її опанувати. У друзі особливо не набивався. Але ображався, що доктор Гельбах, коли відвідував монтажний майданчик, з інженерами Макаренком та Абраменком вітався за руку (бо вони диплом-інженери), а його, Шило, вітав недбалим кивком (бо хоч і червоний, але звичайний слюсар). Марний попутник. На щастя поряд був Анатолій Макаренко. Чудова людина. Надійний друг. Чудовий інженер. Фахівець найвищого класу. Механік вогонь.

Монтаж преса 6300 не склався з самого початку. Поспіх, у якому його виготовляли, виліз назовні. До того ж прес вочевидь транспортувався морем. Електроустаткування було залито морською водою і з ним довелося неабияк пововтузитися. Найгірше, що це бачили німці. І настрій в них, м'яко кажучи, був скептичний. Один пан Гартнер випромінював упевненість. Наші інженери трохи зажурилися, потім позакочували рукави і взялися до роботи. Die erste Kolonne marschiert nach rechts, die zweite Kolonne marschiert nach links. Через кілька десятиліть по тому я запитав Ігоря Абраменка, яка машина складалася найлегше. Він сказав, що в Брно, у чехів. А найважче? У німців, у Гельзенкірхені. Довелося буквально з гівна зробити цукерку.

Ковальсько-пресовий присмак (8 )

Моєму татові присвячується...

Іноді, щоб зробити приємне татові, я тягав на руці швейцарський годинник Брайтлінг. Які мені подарував він. Зараз звичайно рідко кому спаде на думку маячня передати свій годинник дитині. Бо епоха пластмасового гівна. Недовговічного. Інша річ за часів сера Артура Конан Дойла. Годинник у родині переходив від батька до старшого сина, закладався у ломбард, знову повертався до власника... Згадайте, наприклад, як Холмс підніс приголомшеному Ватсону трагічну біографію його старшого брата-п'яниці. Ледве одним оком глянувши на годинника. У цього хронографа G.Leon Breitling Sprint 1971 року історія звичайно не така багата, як у родинного годинника доктора Ватсона. Інженер Ігор Абраменко отримав його у 1974 році як презент від доктора Гельдбаха. За успішний пуск кривошипного преса зусиллям 6300 тонн на заводі пана доктора у Гельзенкірхені (Німеччина).

Для радянської людини промислове підприємство це було щось таке величезне, якийсь гігантський, на 1000 гектарів, black box. У який засипають металеву руду. А з нього крокує екскаватор. Або танк. Або ще якась величезна хрень. Тут тобі, звісно, і своя електростанція. Поскільки без води нікуди, поряд обов'язково річка, яку хрестоматійно треба засрати. Тут тобі і кузня кадрів, і лікарня, і житло для пролетаріату. І ще купа будь-якої супутньої нісенітниці, без якої ніяк. І все це, в принципі, непідйомне господарство на утриманні цього індустріального монстра. Саме такою була залізна логіка планової економіки. Die erste Kolonne marschiert nach rechts, die zweite Kolonne marschiert nach links. Пролетаріат, він хоч і бухой постійно, але гегемон. А інженер це вошива, паршива інтелігенція. І коли ця ідеологічна хуйня накладалася на управлінський хаос, то бажєш не бажаєш, але на виході з цієї чорної скриньки все частіше вискакував гідний homo sovieticus. І все рідше гарний екскаватор.

І коли ось такий homo sovieticus потрапляв до країн, де все не так. Де робітник ніколи, за жодних обставин, не покладе зіпсовану деталь у ящик із готовою продукцією. Де інженер не малює а креслить (мене досі бавить, коли дипломовані інженери отвір називають діркою, є щось у цьому гінекологічне, швидше за все дитина свого часу виш переплутала) і цих інженерів там скажімо не тисяча а всього чотири. То він відчував шок. Від того, що компанія може бути успішною, виробляючи лише банальні фланці для труб і безглузді фітинги. І продаючи цю нісенітницю по всьому світу. І є світовим лідером у цій галузі. І для цього необхідно не 10000 співробітників, а всього 400. І за такої виробничої немочі можна вигравати урядові замовлення для Бундесверу. І що є таке поняття як інжиніринг. І це зовсім не дешева річ. І якщо на табличці написано, що тут мешкає інженер, то три рази чоботи витиратимеш, перш ніж постукати. І профспілка це не для поширення путівок, а реальний інструмент стримувань та противаг. Так було у тій Німеччині. На жаль, у сучасній Німеччині багато чого вже не так. Результати очевидні.
 
Компанія Friedrich Geldbach GmbH була заснована в 1894 році в німецькому Гельзенкірхені як сімейне підприємство. У той час вона займалася виробництвом поковок для будівельної галузі, колес для шахтних вагонеток та всілякої арматури для гірничодобувної та кар'єрної промисловості. А ще раніше Гельдбахи просто кували підкови для коней. Компанія пережила бурхливий розвиток внаслідок індустріалізації Рурської області наприкінці ХІХ - початку ХХ століття. Але у першій половині ХХ століття зосередила свої зусилля виключно на виробництві різноманітних трубних фланців для суднобудування, гірничої та хімічної промисловості насамперед. Про період Третього Рейху біографи компанії чомусь не бажають згадувати. Можемо тільки здогадуватися чому. Але у 1953 році Гельдбах вийшов вже на довоєнні обсяги виробництва. Нові виробничі будівлі на Бергманштрасе, 170. Гельдбахи фінансово підтримують футбольний клуб "Шальке 04". Пароповітряний молот бухає так, що тремтить посуд в шафах усіх домогосподарок району Юкендорф.

На початку 70-х Гельдбахи відчули необхідність нарощування виробничих потужностей. І насамперед зосередилися на оновленні ковальсько-пресового обладнання. Бо фланець це перш за все поковка. Як червоні вийшли на посередницьку фірму Гартнера з Кельна, мені не відомо. Але саме Гартнер переконав доктора Гельдбаха придбати прес 6300 саме у росіян. Тим більше, що червоні люто демпінгували. Тристоронній контракт між Гельбахом, Гартнером і радянським станкоімпортом передбачав, що Новокраматорський машинобудівний завод передає замовнику працездатний прес КГШП-6300тс не пізніше 1 вересня 1974 року. Віталій Абрамовський заявив, що шеф-монтаж у Гельзенкірхені здійснюватимуть інженери Макаренко та Абраменко. Крапка. Але тут збудився заводський партійний комітет. Жодного комуніста у делегації. Віталій махнув рукою, чорт із вами, давайте і вашого комуніста…

А что Бушмастерам делать в городе? Хочешь увидеть их - так поедь на ноль...
И да, можешь отправить запрос в генштаб, что бы они впредь  перед тобой отчитывались о том, где, что и сколько. Как дети малые, аж смешно читать подобное...

1. Мы давно на "ты"?
2. БТР, БРДМ, БМП - они в городе появляются регулярно.
3. Смешно - сходите в цирк, тут вам делать не"уй

Ковальсько-пресовий присмак (1)

Моєму татові присвячується...


У той час, як у Сполучених Штатах та Великій Британії літаки збиралися шляхом клепки окремих фасонних деталей з листового металу. У той час, як друга армія світу збирала свої літаки з фанери, чого доведеться й іншого гівна. Німецькі інженери примудрилися сконструювати та побудувати небачені на ті часи і найпотужніші у світі гідравлічні преси: один зусиллям на 33 000 тонн та два зусиллям 16 500 тонн. Які дуже стали в нагоді при виробництві перших у світі, знову ж таки німецьких, реактивних винищувачів Messerschmitt Me 262.
Після краху Третього Рейху, радянський союз забрав за репараціями прес 33 тис. тонн. Американцям дісталися менші машини. І ті, й ці, використовуючи досвід та технологічні напрацювання німецьких інженерів, стрімголов включилися в гонку. Гонку зі створення найбільших та найпотужніших пресів у світі.

Лідерами були американці. У 50-х роках вони ввели в експлуатацію два найбільші гідравлічні преси зусиллям 50000 тонн. Перший, виготовлений компанією Mesta Machinery, важить 8000 тонн та має висоту 27 метрів. Другий був побудований фірмою Loewy Hydropress. Ці унікальні машини пережили декілька модернізацій та працюють досі. Для того, заради чого це все і починалося. Для виробництва компонентів літаків Boeing 747, бомбардувальників Stealth та винищувачів F-35.

Пардоньте, но вот ни хрена не пойму логики. Курченко низя, но Антонова нужно ,,Оле́г Костянти́нович Анто́нов (25 січня (7 лютого) 1906, с. Троїці, Подольський повіт, Московська губернія, Російська імперія ..радянський літакобудівельник, один із провідних авіаконструкторів СРСР...Депутат Верховної Ради СРСР 5—11 скликань. Член ЦК КПУ в 1966—1984 роках. и тп и тд ...,,
Не, ну не цирк ?

Бэкграунд у него неоднозначный - одно членство  в ЦК КПУ чего стоит и москаль к тому же))
Но вы правы, я бы оставил т.к. основное у него это авиация,а  партейные должности это только  приложения положенные по статусу.
"У листопаді 1965 року підписав відкритий лист до ЦК КПРС (так званий лист 78-ми) з протестом проти політичних репресій щодо представників творчої інтелігенції УРСР та дискримінації української літератури"
Вот только за это можно было бы оставить, не обращая внимание на "статусное" членство в ЦК.

Вроде бы частично стабилизировали ситуацию в Бахмуте, надеюсь, что ВСУ не дадут возможность взять свинособаками город ко дню сатанинского победобесия в оркостане.

ПопАм похрен. Им абы деньги в церкву несли...

В 14 году "побратимом " Краматорска стал г Дубно Ровенской обл. Как там по поводу культурного обмена - не помню,но в ДК Пушкина и на углу Марата-Шкадинова в бывш "Грампластинки" вещей и быттехники оттуда было очень много.
А сейчас наши побратимы - Хмельницкий и Стемфорд.
Кто первый из краматорчан с культурным визитом в США?

А что толку для города от таких партнерских отношений? Ну кроме пиара?

Особиста мужність - то для мене та для вас та інших пересічних. Голова держави повинен мати ще щось, чи не так?

Ваша проблема у тому що, ви садите людей у танки та відправляєте у контрнаступ.
Ви цим хизується.
Так, я нічого не плутаю, товарише 'гінерале'?

Вы меня с кем-то путаете. Я такого никогда и нигде не писал. Я озвучил состоявшийся факт и информацию от всех сми недельной или даже двух давности. Это секретная информация? Министр обороны сам всё показывал на видео журналистам.
Так с каких пор фраза, что на наших танках поедут обученные солдаты, а не призывники, пойманные в сёлах - это проблема, контрнаступление, хвастовство, генерализм?
Вы не туда и не с теми воюете. Раз у вас тут так горит от моих комментариев, с информацией, которую озвучили уже все и давно, то так и быть, не стану больше ничего писать в этой теме. Не переживайте.