121
Форум Краматорська
- 17 Червня 2024, 02:44:57
- Ласкаво Просимо, Гість
Новини:
Перегляд повідомлень
У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.
122
Общество, политика, экономика / Re: Що там у кацапів?! | Шо там у кацапов?!
« : 12 Січня 2024, 13:42:58 »123
Памяти тех, кого с нами нет / Загинув захисник України із Краматорська Сергій Стукаленко
« : 12 Січня 2024, 09:31:28 »
Загинув захисник України із Краматорська Сергій Стукаленко
Він пішов добровольцем на війну у квітні 2022 року.
Краматорськ знову ховатиме свого Героя: під Роботино загинув 54-річний Сергій Леонтійович Стукаленко.
Останні 20 років він працював у мартенівському цеху Новокраматорського машинобудівного заводу. Є сім'я: дружина Алла, дочка Катерина та двоє онуків - Дмитро та Іван.
В квітні 2022 року Сергій Стукаленко вивіз родину до Львова і пішов добровольцем у військкомат - захищати країну і свою сім'ю від російських окупантів.
З 19 квітня, в складі 65 бригади, старший водій-гранатометник зенітно- ракетного взводу 1 механізованого батальйону. Сергій Стукаленко відправився на Запоріжський напрямок, де воював до теперішнього часу. Воював гідно, має нагороду "Ветеран Війни".
Третього січня 2024 року головний сержант Сергій Стукаленко загинув на Запоріжському напрямку при виконанні бойового завдання поблизу н.п Роботино.
"Чекаємо татуся додому, щоб придати його тіло землі, - пише у Facebook дочка Героя Катерина Матюшина. - Дату та час поховання напишу на своїй сторінці. Ховати будемо на Алеї Слави в Краматорську".
Вічна пам'ять Герою...
Він пішов добровольцем на війну у квітні 2022 року.
Краматорськ знову ховатиме свого Героя: під Роботино загинув 54-річний Сергій Леонтійович Стукаленко.
Останні 20 років він працював у мартенівському цеху Новокраматорського машинобудівного заводу. Є сім'я: дружина Алла, дочка Катерина та двоє онуків - Дмитро та Іван.
В квітні 2022 року Сергій Стукаленко вивіз родину до Львова і пішов добровольцем у військкомат - захищати країну і свою сім'ю від російських окупантів.
З 19 квітня, в складі 65 бригади, старший водій-гранатометник зенітно- ракетного взводу 1 механізованого батальйону. Сергій Стукаленко відправився на Запоріжський напрямок, де воював до теперішнього часу. Воював гідно, має нагороду "Ветеран Війни".
Третього січня 2024 року головний сержант Сергій Стукаленко загинув на Запоріжському напрямку при виконанні бойового завдання поблизу н.п Роботино.
"Чекаємо татуся додому, щоб придати його тіло землі, - пише у Facebook дочка Героя Катерина Матюшина. - Дату та час поховання напишу на своїй сторінці. Ховати будемо на Алеї Слави в Краматорську".
Вічна пам'ять Герою...
124
Хобби, увлечения, рукоделие / Re: Апгрейд самовара
« : 12 Січня 2024, 09:01:28 »
.ru?
Двосторонній блок UA сайтів <-> RU сайтів вже давно.
Двосторонній блок UA сайтів <-> RU сайтів вже давно.
125
Музыка, кино, театр / Re: У кого що зараз грає | У кого что сейчас играет
« : 11 Січня 2024, 20:51:54 »126
Памяти тех, кого с нами нет / У Краматорську попрощалися із гранатометником Сергієм Буренком
« : 11 Січня 2024, 09:40:35 »
Поховали за рік після загибелі: історія гранатометника з Краматорська Сергія Буренка
Військовий загинув під час штурму ворожих позицій на Луганщині
9 січня на Алеї слави у Краматорську поховали військовослужбовця 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Сергія Буренка. Він загинув ще у грудні 2022-го року, вважався зниклим безвісти, але зараз його тіло змогли ідентифікувати за ДНК і поховати з військовими почестями.
Сергій Буренко народився у Краматорську 2 серпня 1978 року, закінчив 8-у школу, потім опанував професію токаря у 14-му училищі. Працював у підрядній компанії, яка виконувала роботи з будівництва і ремонту доріг у Маріуполі, Полтаві, Чугуєві, Бахмуті.
У травні 2022 року Сергій був мобілізований, служив гранатометником у 82-й бригаді. У листопаді того року отримав поранення, коли поруч вибухнув ворожий снаряд - з тіла військовослужбовця дістали пʼять уламків.
Сергій місяць лікувався у госпіталі, а після виписки з лікарні знову був відправлений на фронт. Перед поверненням на війну зміг побачитися з мамою - як виявилося, востаннє.
"2 грудня він з госпіталю приїхав після реабілітації, 5-го у мене побув один день, після мене він одразу поїхав до своєї частини. 5-го ввечері він мені дзвонив, 6-го дзвонив, 7-го вранці подзвонив і сказав: "Мам, після обіду мені не дзвони і не переживай, я відключаю телефон, нас забирають на фронт знову", - згадує Тамара Отарівна.
14 грудня 2022 року військовослужбовці, серед яких був і Сергій Буренко, штурмували позиції росіян під Білогорівкою Луганської обалсті. Під час цього штурму краматорець загинув.
"Мені розповідали, що бачили, як він під час штурму біг, впав і більше не піднімався - сказали, що Сергія, напевно, вбили", - розповідає мама військового.
Тіло загиблого краматорця не могли евакуювати з поля бою впродовж року. Тамара Отарівна плекала надію, що її син вижив і перебуває у полоні.
"Я чекала на нього, навіть приготувала інвалідний візок - думала, раптом він залишився без ноги чи двох, я би за ним доглядала!", - каже жінка.
Через деякий час після зникнення Сергія його мама евакуювалася до Німеччини - там були їхні родичі, які могли б доглядати за жінкою, адже вона хворіє на цукровий діабет та має проблеми з зором. На початку січня Тамара Отарівна приїхала до України на лікування, і коли чекала на поїзд на вокзалі у Львові, їй зателефонував слідчий і повідомив, що Сергія впізнали за ДНК.
"Виявилось, що я приїхала з Німеччини на поховання сина", - плаче пані Тамара.
"У мене з ним завжди був звʼязок вранці і ввечері - він завжди питав, як у мене справи, адже у мене погане здоров'я, про себе розповідав. Ми були як одне ціле, я про нього все знала. Я цей рік [від мобілізації до загибелі] знаю всі події в його житті - до єдиного дня, по всіх числах, коли і що трапилось. Я з ним дуже тісно було повʼязана", - з сумом згадує мама військовослужбовця.
Сергія Буренка поховали на Алеї слави з військовими почестями - з почесною вартою, хвилиною мовчання і вшануванням його памʼяті під пісню "Пливе кача", а Тамарі Отарівні військові вручили прапор України.
Вічна памʼять і слава герою!
Військовий загинув під час штурму ворожих позицій на Луганщині
9 січня на Алеї слави у Краматорську поховали військовослужбовця 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Сергія Буренка. Він загинув ще у грудні 2022-го року, вважався зниклим безвісти, але зараз його тіло змогли ідентифікувати за ДНК і поховати з військовими почестями.
Сергій Буренко народився у Краматорську 2 серпня 1978 року, закінчив 8-у школу, потім опанував професію токаря у 14-му училищі. Працював у підрядній компанії, яка виконувала роботи з будівництва і ремонту доріг у Маріуполі, Полтаві, Чугуєві, Бахмуті.
У травні 2022 року Сергій був мобілізований, служив гранатометником у 82-й бригаді. У листопаді того року отримав поранення, коли поруч вибухнув ворожий снаряд - з тіла військовослужбовця дістали пʼять уламків.
Сергій місяць лікувався у госпіталі, а після виписки з лікарні знову був відправлений на фронт. Перед поверненням на війну зміг побачитися з мамою - як виявилося, востаннє.
"2 грудня він з госпіталю приїхав після реабілітації, 5-го у мене побув один день, після мене він одразу поїхав до своєї частини. 5-го ввечері він мені дзвонив, 6-го дзвонив, 7-го вранці подзвонив і сказав: "Мам, після обіду мені не дзвони і не переживай, я відключаю телефон, нас забирають на фронт знову", - згадує Тамара Отарівна.
14 грудня 2022 року військовослужбовці, серед яких був і Сергій Буренко, штурмували позиції росіян під Білогорівкою Луганської обалсті. Під час цього штурму краматорець загинув.
"Мені розповідали, що бачили, як він під час штурму біг, впав і більше не піднімався - сказали, що Сергія, напевно, вбили", - розповідає мама військового.
Тіло загиблого краматорця не могли евакуювати з поля бою впродовж року. Тамара Отарівна плекала надію, що її син вижив і перебуває у полоні.
"Я чекала на нього, навіть приготувала інвалідний візок - думала, раптом він залишився без ноги чи двох, я би за ним доглядала!", - каже жінка.
Через деякий час після зникнення Сергія його мама евакуювалася до Німеччини - там були їхні родичі, які могли б доглядати за жінкою, адже вона хворіє на цукровий діабет та має проблеми з зором. На початку січня Тамара Отарівна приїхала до України на лікування, і коли чекала на поїзд на вокзалі у Львові, їй зателефонував слідчий і повідомив, що Сергія впізнали за ДНК.
"Виявилось, що я приїхала з Німеччини на поховання сина", - плаче пані Тамара.
"У мене з ним завжди був звʼязок вранці і ввечері - він завжди питав, як у мене справи, адже у мене погане здоров'я, про себе розповідав. Ми були як одне ціле, я про нього все знала. Я цей рік [від мобілізації до загибелі] знаю всі події в його житті - до єдиного дня, по всіх числах, коли і що трапилось. Я з ним дуже тісно було повʼязана", - з сумом згадує мама військовослужбовця.
Сергія Буренка поховали на Алеї слави з військовими почестями - з почесною вартою, хвилиною мовчання і вшануванням його памʼяті під пісню "Пливе кача", а Тамарі Отарівні військові вручили прапор України.
Вічна памʼять і слава герою!
127
Краматорск и его жизнь / Re: ДТЕК, РЕМ, міськсвітло | ДТЭК, РЭС, горсвет
« : 10 Січня 2024, 18:40:12 »
128
Краматорск и его жизнь / Re: ДТЕК, РЕМ, міськсвітло | ДТЭК, РЭС, горсвет
« : 09 Січня 2024, 18:56:41 »
131
Краматорск и его жизнь / Re: Пандемія коронавірусу у Краматорську Covid-2019
« : 02 Січня 2024, 16:29:21 »132
Поздравления / Re: 115 років тому народився лідер ОУН Степан Бандера
« : 01 Січня 2024, 13:57:50 »133
Поздравления / Re: 115 років тому народився лідер ОУН Степан Бандера
« : 01 Січня 2024, 13:38:54 »,, як політика, що протистояв гітлеризму і ніколи не йшов на співпрацю з німецькими окупантами ,,Биография всегда была такой.
Есть доказательства обратного?
Поделитесь.
134
Поздравления / Re: 115 років тому народився лідер ОУН Степан Бандера
« : 01 Січня 2024, 13:20:33 »прислужники нацистовДокажите.
Не сможете.
Потому что это ложь.
135
Поздравления / 115 років тому народився лідер ОУН Степан Бандера
« : 01 Січня 2024, 09:47:51 »
115 років тому народився лідер ОУН Степан Бандера
115 років тому, 1 січня 1909 року, у селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області) в родині греко-католицького священика народився лідер Організації Українських націоналістів Степан Бандера.
Про це інформує Донецька обласна державна адміністрація
Степан Бандера увійшов в історію як український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття. Після розколу в 1940 році Організації українських націоналістів Бандера був головою Проводу ОУН-Б. Попри багаточисленні домисли та наклепи, які поширювала радянська пропаганда навколо його імені, сьогодні для всіх свідомих патріотів України Степан Бандера є національним героєм, а його статус Борця за незалежність України у XX столітті є законодавчо визначеним.
2008 року Степан Бандера визнаний третім зі ста Великих Українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками опитування громадської думи «Великі Українці».
Знадобилося чимало часу, перш ніж вдалося відновити історичну справедливість навколо постаті Степана Бандери, і на сьогодні, завдяки дослідникам, відтворено об’єктивну картину ролі Степана Бандери у роки Другої світової війни як політика, що протистояв гітлеризму і ніколи не йшов на співпрацю з німецькими окупантами. Отже, згідно з хронологією подій Другої світової війни, провідником, тобто головою Проводу ОУН, «Сірого» (Степана Бандеру) обрали у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН, який відбувався 31 березня-4 квітня 1941 року. 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української держави (автори Акту Степан Бандера та Ярослав Стецько).
5 липня 1941 року ґестапо арештувало С. Бандеру біля Белза, і через Люблін його відіслали до Кракова. Наступного дня відбулася розмова шефа уряду Генеральної Губернії Бюглера і Степана Бандери з вимогою відкликати Акт 30 червня. Коли Степан Бандера відмовився, гестапо заарештувало провідника українських націоналістів.
9 липня Степана Бандеру разом із жінкою Ярославою і тримісячною дочкою Наталкою відправлено в Берлін, під домашній арешт. 15 вересня 1941 року етаповано в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост. З початку січня 1942 року до серпня 1944 року він перебував у спеціальному блоці № 9 Целленбау (Zellenbau) для осіб високого статусу концтабору Заксенхаузен. Невисокий (159 см.) 33-річний в’язень на прізвисько «Сірий» знаходився у камері № 73, поряд з якою була камера сина Нансена – Одда.
Там С. Бандера поневірявся до листопада 1944 року, поки його не викупив гетьман П.Скоропадський. У вересні 1944 року нацисти запропонували колишньому в’язню участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився.
Жертвами окупації – як нацистської, так і більшовицької, у різні роки стали рідні Степана Бандери та його дружини Ярослави, а також багато соратників провідника ОУН. У липні-вересні 1941 році в окупованому нацистами Львові були заарештовані члени ОУН (бандерівці), які доклалися до підготовки та проголошення «Акту відновлення Української держави», й акумульовані у тюрмі на Лонцького та в тюрмі «Монтелюпіх» у Кракові. В результаті перша група ОУН у складі 24 осіб, серед яких були двоє братів Степана Бандери - Олександр і Богдан, привезена в липні 1942 року до концтабору Аушвіц (Освєнцім).
Олександр Бандера, який був доктором політекономії, загинув у таборі Аушвіц у липні 1942 року.
В окупованому німцями Херсоні (є версія, що в Миколаєві) ґестапо розстріляло третього брата Бандери Богдана. А у львівській в’язниці вбили брата дружини. Тещу С. Бандери 26 липня 1944 року закатували лише за те, що її донька була заміжня за Бандерою. НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.
Не полишаючи жаги до розправи, радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.
Нині, в умовах майже дворічного супротиву українців повномасштабному російському вторгненню, що триває з 24 лютого 2022 року, для багатьох наших співвітчизників ім'я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України. Пісня «Батько наш Бандера, Україна – мати» є однією з улюблених у патріотичній спільноті. В публічному просторі пісня з'явилася у березні 2019 року у виконанні священиків ПЦУ під проводом протоієрея Анатолія Зінкевича. 1 січня 2021 року після панахиди з нагоди 112-ї річниці від дня народження Степана Бандери пісня прозвучала у виконанні духовенства ПЦУ Івано-Франківська.
На Донеччині, як і в Києві, Тернополі, Сумах, Полтаві та багатьох інших містах, щороку 1 січня на вшанування пам’яті Степана Бандери проводиться Смолоскипна хода. Зокрема у м. Слов'янську проведення Смолоскипної ходи на честь річниці з дня народження Бандери у 2015-2022 роках стало яскравою щорічною традицією. Всьоме відбулася масова Смолоскипна хода у Слов'янську й 1 січня 2022 року – майже за два місяці до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Близько сотні людей з прапорами та смолоскипами у супроводі бійців Нацгвардії та поліції тоді пройшли середмістям Слов'янська від Соборної площі до пам'ятника Шевченка, після чого відбувся мітинг.
115 років тому, 1 січня 1909 року, у селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області) в родині греко-католицького священика народився лідер Організації Українських націоналістів Степан Бандера.
Про це інформує Донецька обласна державна адміністрація
Степан Бандера увійшов в історію як український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття. Після розколу в 1940 році Організації українських націоналістів Бандера був головою Проводу ОУН-Б. Попри багаточисленні домисли та наклепи, які поширювала радянська пропаганда навколо його імені, сьогодні для всіх свідомих патріотів України Степан Бандера є національним героєм, а його статус Борця за незалежність України у XX столітті є законодавчо визначеним.
2008 року Степан Бандера визнаний третім зі ста Великих Українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками опитування громадської думи «Великі Українці».
Знадобилося чимало часу, перш ніж вдалося відновити історичну справедливість навколо постаті Степана Бандери, і на сьогодні, завдяки дослідникам, відтворено об’єктивну картину ролі Степана Бандери у роки Другої світової війни як політика, що протистояв гітлеризму і ніколи не йшов на співпрацю з німецькими окупантами. Отже, згідно з хронологією подій Другої світової війни, провідником, тобто головою Проводу ОУН, «Сірого» (Степана Бандеру) обрали у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН, який відбувався 31 березня-4 квітня 1941 року. 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української держави (автори Акту Степан Бандера та Ярослав Стецько).
5 липня 1941 року ґестапо арештувало С. Бандеру біля Белза, і через Люблін його відіслали до Кракова. Наступного дня відбулася розмова шефа уряду Генеральної Губернії Бюглера і Степана Бандери з вимогою відкликати Акт 30 червня. Коли Степан Бандера відмовився, гестапо заарештувало провідника українських націоналістів.
9 липня Степана Бандеру разом із жінкою Ярославою і тримісячною дочкою Наталкою відправлено в Берлін, під домашній арешт. 15 вересня 1941 року етаповано в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост. З початку січня 1942 року до серпня 1944 року він перебував у спеціальному блоці № 9 Целленбау (Zellenbau) для осіб високого статусу концтабору Заксенхаузен. Невисокий (159 см.) 33-річний в’язень на прізвисько «Сірий» знаходився у камері № 73, поряд з якою була камера сина Нансена – Одда.
Там С. Бандера поневірявся до листопада 1944 року, поки його не викупив гетьман П.Скоропадський. У вересні 1944 року нацисти запропонували колишньому в’язню участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився.
Жертвами окупації – як нацистської, так і більшовицької, у різні роки стали рідні Степана Бандери та його дружини Ярослави, а також багато соратників провідника ОУН. У липні-вересні 1941 році в окупованому нацистами Львові були заарештовані члени ОУН (бандерівці), які доклалися до підготовки та проголошення «Акту відновлення Української держави», й акумульовані у тюрмі на Лонцького та в тюрмі «Монтелюпіх» у Кракові. В результаті перша група ОУН у складі 24 осіб, серед яких були двоє братів Степана Бандери - Олександр і Богдан, привезена в липні 1942 року до концтабору Аушвіц (Освєнцім).
Олександр Бандера, який був доктором політекономії, загинув у таборі Аушвіц у липні 1942 року.
В окупованому німцями Херсоні (є версія, що в Миколаєві) ґестапо розстріляло третього брата Бандери Богдана. А у львівській в’язниці вбили брата дружини. Тещу С. Бандери 26 липня 1944 року закатували лише за те, що її донька була заміжня за Бандерою. НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.
Не полишаючи жаги до розправи, радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.
Нині, в умовах майже дворічного супротиву українців повномасштабному російському вторгненню, що триває з 24 лютого 2022 року, для багатьох наших співвітчизників ім'я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України. Пісня «Батько наш Бандера, Україна – мати» є однією з улюблених у патріотичній спільноті. В публічному просторі пісня з'явилася у березні 2019 року у виконанні священиків ПЦУ під проводом протоієрея Анатолія Зінкевича. 1 січня 2021 року після панахиди з нагоди 112-ї річниці від дня народження Степана Бандери пісня прозвучала у виконанні духовенства ПЦУ Івано-Франківська.
На Донеччині, як і в Києві, Тернополі, Сумах, Полтаві та багатьох інших містах, щороку 1 січня на вшанування пам’яті Степана Бандери проводиться Смолоскипна хода. Зокрема у м. Слов'янську проведення Смолоскипної ходи на честь річниці з дня народження Бандери у 2015-2022 роках стало яскравою щорічною традицією. Всьоме відбулася масова Смолоскипна хода у Слов'янську й 1 січня 2022 року – майже за два місяці до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Близько сотні людей з прапорами та смолоскипами у супроводі бійців Нацгвардії та поліції тоді пройшли середмістям Слов'янська від Соборної площі до пам'ятника Шевченка, після чого відбувся мітинг.