Начальник по корупції
Пройшовся я по Краматорських та Донецьких начальниках, прийшов час і Київських відвідати. Призначили мені прийом з заступником міністра оборони Гусєвим Юрієм Веніаміновичем. Інтернет свідчить, що цей шановний добродій - начальник у військових, що забезпечує їх всякими потрібними речами. Але мене більше зацікавило те, що у нього спільне благодійне товариство з кумом дружини Порошенко Юрієм Стецем. Дай, думаю, поспілкуюсь та може на міністра інформаційної політики вийду та про наших героїв поради спитаю.
При зустрічі з Веніаміновичем пригадалася мені ситуація Зранку вони попросилися пустити їх у будинок, бо спати ніде та від дощу не сховаєшся. А ввечері, коли обжилися, то стали майно ділити і господаря на вулицю викинули. А щоб це якось обставити культурно, папірцем про оренду за 1 гривню прикрилися. І наче пограбували, а наче і сам дозвіл дав - поділились. Так сталося і на цей раз. Веніамінович при всьому народові після трьох разів попередження, що договір за 1 гривню, то є фіктивна угода, особливо якщо він укладений під впливом автомату, безвихідного становища та безальтернативного наполягання представника збройних сил, все ж і далі продовжив наполягати на угоді оренди за 1 гривню. Може він щось більше мене про закони знає. Подивимось. Пишуть, що колись за насилля ціле коліно було майже винищено, та чи хто це читає.
Правда, на цей раз мені пообіцяли, що дадуть правильну довідку від органу влади про форс-мажор, за якою я не буду винен ДТЕК за електроенергію на 688 тисяч. Також пообіцяли, що дадуть правову допомогу аби порушити справу проти терориста Гіркіна та Російської Федерації за ту шкоду, яку він мені зробив на три мільйони гривень 25 квітня 2014 року. І ще дечого пообіцяли. Подивимось, що напишуть. А нижче на фото - це те, що написано на вході до будинку офіцерів.
Приймали нас у будинку офіцерів, це навпроти Маріїнського парку. Будинок прикрашений головами червоноармійців, яким з будьонівок зірки познімали. Пишуть, що будьонівки без зірок - це пам'ять про російські царські плани завоювати Європу. Російський цар нашив тих будьонівок, щоб по Європі пройтись, а вони, бач, більше по Росії прокотились. От не рий другому яму, сам в неї не попадеш. Правда, кажуть, то вигадка. Це, мовляв, Троцький хотів зробити світову революцію і замовив у Васнєцова ескіз.
Всередині, коли ми прийшли на зустріч, заходився я вивчати стенди з таємною вечерію та правилами звернення громадян. Побачили то клерки та швиденько потягнули нас подалі від тих стендів. Але я дещо встиг побачити: звертатися громадяни можуть тільки з питань про події, яким не більше місяця. Добре, що я не став сидіти і чекати з моря погоди, а одразу після того, як мене нагнали від власної домівки, заходився шукати правди.
Поки чекали прийому до заступника міністра, всадили нас сімох у кімнату за круглий стіл. Розпочали вчити, як з начальником спілкуватися. Пояснили, що кажіть коротше і тільки про те, що хочете отримати. Про попередню свою історію не кажіть, дарма начальника не турбуйте. Поки нам розповідали як ми мусимо себе вести, прибігли якісь менші начальники і забрали частку відвідувачів, щоб порішати їх питання до зустрічі. Порішали.
Поки сиділи, прийшла якась панянка. Я в офіційному місці стараюсь українською, а вона все російською. Поговорили.
Питаю: “Хто така?”
А вона мені: “Я - відповідальна за корупцію.”
Перепитую: “Як це Ви — начальник за корупцію? Ви що, її очолюєте?”
“Та ні, - каже,- я за нею наглядаю і з нею борюся. Ось було недавно прийшла до одного начальника, а він мене викинув за двері. Я йому і побажала, щоб його за двері через два дні викинули. Приходжу через два дні у ту саму контору, а того начальника виводять під рученьки за хабар. Понабирали недолугих начальників тут, як і по всій Україні.”
“Так отож то і воно, що начальники як по всій Україні. А самі то Ви звідки? - питаю.
Відповідає: “На Київській окружній мешкаю.” А потім і додає: “Якось їду з водієм по окружній, він показує на жінку, що машину на дорозі зупиняє і говорить, що то повія. Я у нього питаю, а звідки ж він те взяв. Відповів, що знає. А я: ти що, з нею спав? Та ні, каже, але знаю.”
Коли це перервав нас якийсь молодий чоловік, йому ця жіночка якісь папірці приготувала, вже порішані. Так він в неї ще й файлик попросив.
Начальник приймав нас у величезному кабінеті, довгий стіл на всю кімнату. За столом сидять всякі військові начальники. По під стіною - секретарка з кореспондентом. Сам начальник - за столом головує. В Інтернеті на фото він невдало вийшов, а у житті він краще виглядає. Заходився я йому розповідати. Розповів, як військові до мене у хату попросилися, як мої ліжка та їжу попросили, як весь час скиглили, що, мовляв, не можуть воювати проти злочинців, бо тільки якщо будуть заручники, то тільки тоді вони зможуть діяти. Розказав, як підло вони втекли вночі і кинули мене з сім'єю напризволяще. Як мене у полон взяли за те, що їх до дому прийняв та не вигнав. Як чекав у полоні, що вони мене визволять, бо обіцяли, та марно. Як братів терористи вбили і через той дурний вчинок до Донецька втекли. Як звільнили мене без військових. Як знову військові до мого дому попросилися і житло в оренду взяли. Як дядько з автоматом мене з дому прогнав як блохастого цуцика, бо так начальник сказав. Поки розповідав, покликали начальника до адміністрації президента. Так він сказав. Поки він ходив 5 хвилин, Віра налила мені їхньої газованої водички і я перейшов до питань. Пообіцяли дати відповідь протягом двох тижнів. Що цікаво, жодна камуфльована особа не перебила і не стала свого розуму проявляти. Тільки Віра весь час у бок тицяла, мовляв, дуже ж ти хвилюєшся, тихше, тихше.
Наприкінці начальник дає мені свій номер телефону.
“Та Ви знаєте, - кажу,- краще було б, якби Ви мене познайомили з міністром Юрієм Стецем, він за інформаційну політику відповідає.”
Каже: “Так, ми з ним знайомі, але я Вас з ним не познайомлю.”
Доведеться з ним самому знайомитись.
Що цікаво у фойє будинку офіцерів стоїть фотовиставка з військовими героями. І от не побачив я на тій виставці героїв, яких я знаю та про яких чув. Не побачив я там і антигероїв, які з зеленим прапором на Черевковці у нас сиділи та “Аллах Акбар” кричали і на наших людей нападали. Але навпроти будинку офіцерів побачив дивину дивну. Мусульманам Коран кажуть забороняє робити зображення, а тут цілий чеченський та дагестанський імам Шаміль на стіні як живий. Пишуть, що він тут сусідом колись був. Також пишуть, що російський цар після того як його полонив поцілував його та подарував йому шаблюку. Може то хтось хоче, щоб наші військові повз Шаміля ходили та російських царських поцілунків чекали. А може просто так збіглося.
Посилання:
Як з Шаміля монаха робили. http://xfilespress.com/shamil-imam.aspx
А це вже Путін кримчан цілує
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10203082384980503&set=pcb.10203082388580593&type=1&theater
Пройшовся я по Краматорських та Донецьких начальниках, прийшов час і Київських відвідати. Призначили мені прийом з заступником міністра оборони Гусєвим Юрієм Веніаміновичем. Інтернет свідчить, що цей шановний добродій - начальник у військових, що забезпечує їх всякими потрібними речами. Але мене більше зацікавило те, що у нього спільне благодійне товариство з кумом дружини Порошенко Юрієм Стецем. Дай, думаю, поспілкуюсь та може на міністра інформаційної політики вийду та про наших героїв поради спитаю.
При зустрічі з Веніаміновичем пригадалася мені ситуація Зранку вони попросилися пустити їх у будинок, бо спати ніде та від дощу не сховаєшся. А ввечері, коли обжилися, то стали майно ділити і господаря на вулицю викинули. А щоб це якось обставити культурно, папірцем про оренду за 1 гривню прикрилися. І наче пограбували, а наче і сам дозвіл дав - поділились. Так сталося і на цей раз. Веніамінович при всьому народові після трьох разів попередження, що договір за 1 гривню, то є фіктивна угода, особливо якщо він укладений під впливом автомату, безвихідного становища та безальтернативного наполягання представника збройних сил, все ж і далі продовжив наполягати на угоді оренди за 1 гривню. Може він щось більше мене про закони знає. Подивимось. Пишуть, що колись за насилля ціле коліно було майже винищено, та чи хто це читає.
Правда, на цей раз мені пообіцяли, що дадуть правильну довідку від органу влади про форс-мажор, за якою я не буду винен ДТЕК за електроенергію на 688 тисяч. Також пообіцяли, що дадуть правову допомогу аби порушити справу проти терориста Гіркіна та Російської Федерації за ту шкоду, яку він мені зробив на три мільйони гривень 25 квітня 2014 року. І ще дечого пообіцяли. Подивимось, що напишуть. А нижче на фото - це те, що написано на вході до будинку офіцерів.
Приймали нас у будинку офіцерів, це навпроти Маріїнського парку. Будинок прикрашений головами червоноармійців, яким з будьонівок зірки познімали. Пишуть, що будьонівки без зірок - це пам'ять про російські царські плани завоювати Європу. Російський цар нашив тих будьонівок, щоб по Європі пройтись, а вони, бач, більше по Росії прокотились. От не рий другому яму, сам в неї не попадеш. Правда, кажуть, то вигадка. Це, мовляв, Троцький хотів зробити світову революцію і замовив у Васнєцова ескіз.
Всередині, коли ми прийшли на зустріч, заходився я вивчати стенди з таємною вечерію та правилами звернення громадян. Побачили то клерки та швиденько потягнули нас подалі від тих стендів. Але я дещо встиг побачити: звертатися громадяни можуть тільки з питань про події, яким не більше місяця. Добре, що я не став сидіти і чекати з моря погоди, а одразу після того, як мене нагнали від власної домівки, заходився шукати правди.
Поки чекали прийому до заступника міністра, всадили нас сімох у кімнату за круглий стіл. Розпочали вчити, як з начальником спілкуватися. Пояснили, що кажіть коротше і тільки про те, що хочете отримати. Про попередню свою історію не кажіть, дарма начальника не турбуйте. Поки нам розповідали як ми мусимо себе вести, прибігли якісь менші начальники і забрали частку відвідувачів, щоб порішати їх питання до зустрічі. Порішали.
Поки сиділи, прийшла якась панянка. Я в офіційному місці стараюсь українською, а вона все російською. Поговорили.
Питаю: “Хто така?”
А вона мені: “Я - відповідальна за корупцію.”
Перепитую: “Як це Ви — начальник за корупцію? Ви що, її очолюєте?”
“Та ні, - каже,- я за нею наглядаю і з нею борюся. Ось було недавно прийшла до одного начальника, а він мене викинув за двері. Я йому і побажала, щоб його за двері через два дні викинули. Приходжу через два дні у ту саму контору, а того начальника виводять під рученьки за хабар. Понабирали недолугих начальників тут, як і по всій Україні.”
“Так отож то і воно, що начальники як по всій Україні. А самі то Ви звідки? - питаю.
Відповідає: “На Київській окружній мешкаю.” А потім і додає: “Якось їду з водієм по окружній, він показує на жінку, що машину на дорозі зупиняє і говорить, що то повія. Я у нього питаю, а звідки ж він те взяв. Відповів, що знає. А я: ти що, з нею спав? Та ні, каже, але знаю.”
Коли це перервав нас якийсь молодий чоловік, йому ця жіночка якісь папірці приготувала, вже порішані. Так він в неї ще й файлик попросив.
Начальник приймав нас у величезному кабінеті, довгий стіл на всю кімнату. За столом сидять всякі військові начальники. По під стіною - секретарка з кореспондентом. Сам начальник - за столом головує. В Інтернеті на фото він невдало вийшов, а у житті він краще виглядає. Заходився я йому розповідати. Розповів, як військові до мене у хату попросилися, як мої ліжка та їжу попросили, як весь час скиглили, що, мовляв, не можуть воювати проти злочинців, бо тільки якщо будуть заручники, то тільки тоді вони зможуть діяти. Розказав, як підло вони втекли вночі і кинули мене з сім'єю напризволяще. Як мене у полон взяли за те, що їх до дому прийняв та не вигнав. Як чекав у полоні, що вони мене визволять, бо обіцяли, та марно. Як братів терористи вбили і через той дурний вчинок до Донецька втекли. Як звільнили мене без військових. Як знову військові до мого дому попросилися і житло в оренду взяли. Як дядько з автоматом мене з дому прогнав як блохастого цуцика, бо так начальник сказав. Поки розповідав, покликали начальника до адміністрації президента. Так він сказав. Поки він ходив 5 хвилин, Віра налила мені їхньої газованої водички і я перейшов до питань. Пообіцяли дати відповідь протягом двох тижнів. Що цікаво, жодна камуфльована особа не перебила і не стала свого розуму проявляти. Тільки Віра весь час у бок тицяла, мовляв, дуже ж ти хвилюєшся, тихше, тихше.
Наприкінці начальник дає мені свій номер телефону.
“Та Ви знаєте, - кажу,- краще було б, якби Ви мене познайомили з міністром Юрієм Стецем, він за інформаційну політику відповідає.”
Каже: “Так, ми з ним знайомі, але я Вас з ним не познайомлю.”
Доведеться з ним самому знайомитись.
Що цікаво у фойє будинку офіцерів стоїть фотовиставка з військовими героями. І от не побачив я на тій виставці героїв, яких я знаю та про яких чув. Не побачив я там і антигероїв, які з зеленим прапором на Черевковці у нас сиділи та “Аллах Акбар” кричали і на наших людей нападали. Але навпроти будинку офіцерів побачив дивину дивну. Мусульманам Коран кажуть забороняє робити зображення, а тут цілий чеченський та дагестанський імам Шаміль на стіні як живий. Пишуть, що він тут сусідом колись був. Також пишуть, що російський цар після того як його полонив поцілував його та подарував йому шаблюку. Може то хтось хоче, щоб наші військові повз Шаміля ходили та російських царських поцілунків чекали. А може просто так збіглося.
Посилання:
Як з Шаміля монаха робили. http://xfilespress.com/shamil-imam.aspx
А це вже Путін кримчан цілує
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10203082384980503&set=pcb.10203082388580593&type=1&theater
Записаний