[kolyan]

Ну, вот мысли и оформились во что-то читаемое
Итак, раз уж начал тут один "немец" рассказывать нам, что у нас интеллектуалов нет и отродясь не бывало, не могу смолчать - слова сами просятся наружу 
Я не собираюсь приводить много доводов. И наверное - вообще не стану их приводить. А зачем? Думаю, всем и так все ясно, ну а кто еще не встречал такого - пусть оценит одно из наших богатств - наш певучий язык

Я это произведение тут процитирую полностью! И модераторов прошу не кромсать сообщение. Когда речь идет о чести Родины - разговор о килобайтах неуместен! (с)

Итак, читаем...

Чия мова найбагатша

Було це давно, ще за старої Австрії, далекого 1916 року. В купе першого класу швидкого потяга "Львів-Відень" їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися довкола різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.

Почав англієць: "Англія - це країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська - мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє".

"Ніколи! - гордо заявив німець. - Німецька - мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення".

Італієць усміхнувся і тихо промовив: "Панове, ви не маєте рації. Італійська - це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською написано найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето відомих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі".

Українець довго думав, нарешті промовив: "Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався.

Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська - мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу - Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську...

Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому всі слова починалися б з однакової літери?" "Ні". "Ні". "Ні. Це неможливо!" - відповіли англієць, німець й італієць.

"Вашими мовами це неможливо, а українською - зовсім просто. Назвіть якусь літеру!" - звернувся Костів до німця.

"Нехай це буде літера "П", - відповів той.

"Добре. Оповідання називатиметься "Перший поцілунок":

"Популярному перемиському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: "Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте, повеселитеся". Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пучіні. Поспівали, пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печених поросят, приправлених перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати".

У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. "Ну, а якби я назвав іншу літеру?- заявив він. - Скажімо, "С".

"Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на "С" і передавати стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати":

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Сонно сиплються сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.

"Геніально! Незрівнянно!" - вигукнули англієць та італієць.
Потім усі замовкли. Говорити немає потреби.[/size]

Источник

Ну-с, превозноситель всего ненашего - сварганьте что-то похожее на милом сердцу немецком Чтобы тоже все слова - на одну букву. Времени даем сколько едет поезд "Львов - Вена", как и у наших героев. Украинец справился быстро, а Вам, так и быть, дадим полностью сколько требуется корейскому Хюндаю в морозную зимнюю ночь на дорогу из пункта А в пункт Б. И букву сами выбирайте.
Только что-то мне подсказывает, что дай Вам хоть год и сотню фрейдов в помощь, и отсыпь еще полтора алфавита - ничего у Вас не выйдет.
Так лучше уж сразу сматывайте удочки рулетку и застегивайтесь на все пуговицы - Вы ведь не в обществе дикарей племени мумба-юмба, чтоб впечатление своей вчЁнастью производить, в самом деле