я НЕ ДУМАЮ, шо саме ЦЕ є дійсно проблемою...
Проблеми, як такої, взагалі не існує.
Декому весь час кортить підігрівати мовну тему. Як з одного, так і з іншого боку. Дехто вважає, що саме держава мусить вогнем і мечем впроваджувати відповідний Закон. Цікаво, яка мета у перших? Чому другі цілком покладаються лише на державу? Хіба джерелом влади у державі не є народ? Чи народ це - примара?
Тож нагадаю. Всього назв - 1409. З них: російською - 1359, українською - лише 50 (патріотів, україномовних, передбачливих?)
Навівши дані щодо назв, я мав на меті наступне:
1. борцям з утисками щодо російської мови в Краматорську - утисків не існує, бо не діє Закон;
2. борцям за миттєву українізацію - держава створила Закон; дотримуватися його мусять всі (Закон же!); вимагати, щоб його дотримувалися (у даному випадку мова про СПД), мають державні органи влади (органи місцевого самоврядування, прокуратура, суд), а також народ в особі окремих громадян або об'єднань громадян (наприклад, Товариство "Просвіта");
3. бажаючим хапатися за палицю - якщо рішення прийме суд, то термін виконання його рішення займе дещо менше, ніж роки, як декому б хотілося;
4. тим, кого лякає миттєва українізація - у Краматорську влада не має на меті утискати СПД з мовних питань;
5. прихильникам миттєвої українізації - в Донбасі такої не може бути з історичних причин; місцева влада, за умов існування досить демократичної Конституції, завжди знайде законні засади, які дозволять їй утримувати стабільну ситуацію в суспільстві у мовній площині; (теж саме стосується перейменувань, зносу пам'ятників).
6. прихильникам загострення мовної ситуації (з обох боків) - карти на стіл, панове (доки відповідний Закон не розповсюджується на електронні ЗМІ); бо цікаво, не тому через що, а цікаво те, чому саме?
Так, проблеми поки що не існує.
Якщо це комусь цікаво, мені, наприклад, байдуже, де купувати потрібне: у шопі, магазині, крамниці, супермаркеті чи де там ще. В музиці для мене над усе - мелодія та віртуозна гра виконавців. У живопису перевагу віддаю французам-імпресіоністам, Врубелю, Куїнджі, Айвазовському - не маріністу, співцю козаччини - слобожанину Васильківському і, нарешті, раннім супрематістам - емігрантам братам-землякам Лазухіним. Пив горілку з українським поетом Анатолієм Мироненком і до ранку зачарований слухав його вірші, обожнюю поета Ліну Костенко, не уявляю свою домашню бібліотеку без Пушкііна, Чехова, Гоголя чи нашого сумного Тараса. Сина навчав пан Конобрицький та його шановні колеги в Українській гімназії, а потім він з не меншим успіхом закінчив університет і тепер викладає англійську.
Дійсно, пане AntZ, проблема дещо в іншому. А ще більша - в тому, як ій зарадити.
