17 февраля 2006   14:35   1202

Два роки тому утворилась ПОРА

Два роки тому утворилась ПОРА
Два роки тому утворилась ПОРА. Явище, яке стало легендарним в українській історії, про яке, свого часу, ходило багато чуток, вигадок, домислів, але яке зробило свою справу гарячої осені 2004 року. Створивши новий молодіжний рух, його «батьки» добре пам’ятали здобутки та прорахунки своїх попередників: руху «За правду», студентських організацій початку 90-х. Та навряд чи вони сподівались, що нове зачинання отримає такий розголос у суспільстві. А воно отримало, і ПОРА стала авангардом та одним із символів «помаранчевої» революції.

Коли наприкінці літа «року президентських виборів» отримав пропозицію попрацювати в Громадянській кампанії ПОРА, до пуття навіть не знав, куди йду. Не знав також про «паралельне» існування «жовтої» та «чорної» гілок ПОРИ.

Але чув про події в Мукачеві, був знайомий з людьми, які там побували, бачив чорні наліпки «Кучмізм - це…», та жовті, трохи згодом. Власне, так як і більшість молоді в ТІЙ Україні. Разом з ними розумів, що в ній, в Україні, потрібно щось міняти. Тому, коли мій більш утаємничений у політичні справи знайомий привів до славнозвісного підвальчика на Десятинній, то радо зголосився допомагати «порівцям».

Правду кажуть, що революції роблять романтики. У центральному штабі «жовтих» були переважно такі. Ностальгічні спогади «старших» періоду «України без Кучми» перепліталися з палким бажанням «молодших» «щось робити». Бажанням настільки великим, що його не змогли зупинити навіть репресіями, які почались восени проти всіх «порівців». Пам’ятаю хлопця, якого, після захоплення приміщення на вулиці Почайнинській, «есбешники» зловили на шляху додому, закинули в машину, вивезли на пустир і, побивши, намагались змусити копати самому собі могилу. Пам’ятаю дівчину, яку затягли в таке саме авто, коли вона вийшла за продуктами до магазину. Пригадую одного з вісімнадцятирічних координаторів по Києву, якого забрали до міліцейського відділку, звинувачуючи в крадіжці. Старокиївський райвідділ тоді цілу ніч пікетували близько сотні хлопців та дівчат, а міліціонери просто боялися дивитися їм в очі.

Був період, коли кожного дня з’являлась інформація про намір СБУ захопити приміщення ПОРИ на Десятинній. Майже ніхто не залишив своєї роботи. А було справді страшно.

Такі історії можна розповідати і розповідати. І якщо зараз у декого з учасників тих подій можна побачити значок «Я не був на Майдані», це не розчарування в тому, що вони зробили,— швидше в тому, що почали робити без них зараз інші.

Та навіть хай більшість залишились задоволені малою перемогою, дехто з них намагається довести свою справу до кінця, хоч і натикаються на нерозуміння колишніх соратників. І хай серед них з’явились нові обличчя, зупинятись вони не збираються, бо, ставши одного разу на захист своїх прав, людина робитиме це знову і знову.

Підсумки діяльності кампанії того періоду вражають: з березня 2004 року по січень 2005 року ПОРА розповсюдила 40 млн. зразків друкованої продукції, залучила 35.000 постійних учасників та у декілька разів більше прихильників. Активісти кампанії провели понад 750 регіональних пікетів та публічних заходів, організували 17 масових мітингів (понад 3 тисячі учасників кожен). ПОРА організувала наметовий табір на Хрещатику (1546 наметів, понад 14.000 мешканців) та ще 12 наметових містечок в інших містах України. Одна з двох Інтернет-сторінок руху (www.pora.org.ua) восени-2004 – на початку 2005 року входила до п’ятірки найпопулярніших політичних веб-сайтів України. Все це докази величезного внеску «чорних» та «жовтих» до підсумкових кардинальних змін в українському суспільстві.

12 січня пройшов установчий з’їзд ПОРИ вже як Громадянської партії.

Незважаючи на тиск з боку Міністерства юстиції, ПОРА виграла кількамісячний судовий процес і 1 серпня 2005 року отримала реєстраційне свідоцтво з правом участі в парламентських і місцевих виборах 2006 року. Партія прагне стати якісно новою політичною силою в українському суспільстві.

Отримавши в спадок вуличні перемоги молодих попередників, нові «порівці» тепер спробують навести лад у країні. Це мета, якої не досягла жодна політична сила в країні. Це той результат, якого народ вимагає від кожного політика.

Кажуть, що древні, бажаючи дошкулити своїм опонентам, бажали їм пожити у часи змін. Приблизно таких, що зараз відбуваються в Україні. Але переконаний, що для людей, які пройшли школу ПОРИ тоді і проходять її зараз, «часи змін» не є страшними, адже вони самі вміють змінювати історію.

Орест Петрів
"Пора"
Добавить комментарий

Если вы хотите оставить комментарий, просьба авторизоваться или зарегистрироваться.

Последние новости.

Loading...