Польща зарядила гучний ляпас «регіоналам» та українським комуністам

Польський сейм вирішив відмовити 148 українським парламентарям з Партії регіонів і Компартії у їхньому проханні визнати геноцид поляків українцями 1943 року в так званій Волинській трагедії.

Мабуть у міжнародній політиці це стане унікальним прикладом національної безвідповідальності українців і мудрості та толерантності поляків.

Інакше кажучи: Польща зарядила такий гучний ляпас Україні, що її відгук ще довго лунатиме в наших вухах. Примітивізм і недалекоглядність ініціаторів і підписантів цього ганебного звернення настільки очевидні й мають такі великі вуха, що навіть радикальні польські патріоти, яких ми в себе називаємо інтегральними українськими націоналістами, не посміли вповні скористатися цією нагодою. Поляки дуже швидко зрозуміли, що ними хочуть банально й лукаво покористуватися. На фоні їхньої пам`яті, горя й трагедії.

У сухому підсумку сам факт звернення українських законодавців до польських колег із ганебним закликом свідчить, що генеральною технологією влади на майбутніх президентських виборах залишається інспірування внутрішнього конфлікту у власній країні. Нагнітання страху від створення нацистських і фашистських центрів, звинувачення своїх конкурентів у симпатіях кровожерливим нацистам, котрі незабаром різатимуть їхніх російськомовних дітей, стає головною технологією влади в найближчі півтора року.

Керівництво країни загнало й усе далі заганяє себе в глухий кут, де незабаром зникне й дорога назад. Тому мабуть не випадково останнім часом так часто стали зустрічатися Янукович із Лукашенком за свідченням останнього. Очевидно, нутром відчуваючи смертельну небезпеку, Віктор Федорович вивчає досвід альтернативних варіантів розв`язку проблеми влади.

А в допомозі президенту й його оточенню радо виступають молоді й гарячі прихильники «Свободи». Українські націоналісти – головна надія партії влади на розвиток і реалізацію своєї єдино нині можливої технології на збереження своїх повноважень і, найголовніше, сумнівних статків. Нерозважні й непродумані вислови молодих політиків масово тиражуються, відповідно подаються й коментуються й стають подразником для всього суспільства, в якому ще живі радянські пропагандистські кліше, де український націоналіст – це лютий і кровожерливий звір, який харчується виключно маленькими дітьми. Чому ці люті звірі досі є героями для чверті країни – це вже інша справа. Головне, щоб вони стали ворогами для інших трьох четвертин. І в цьому, здається, бачать своє головне завдання ідеологи партії влади.

Але хоч нерозважні «свободівці» вільно чи невільно й допомагають чим можуть технологам «регіоналів», але ця технологія найшвидше вичерпує свою ефективність. І грубе намагання зіграти на болючих ранах поляків, кинувши на поталу власне населення частини країни, не принесло нічого доброго. Поляки швидко зрозуміли лукавий задум, а українці ще очевидніше переконалися в безпідставності позитивних очікувань «покращення» від чинних державних вождів. Про що й свідчать чергові опитування рівня довіри української влади. Далі практично нікуди.

Пересічному українцю залишається лише сподіватися, що прийдуть нові люди, котрі перестану колупатися й ятрить старі рани, а запропонують якісно нову програму розвитку країни. Але Бог не допоможе нам без нас. І хочемо того чи ні, але нам все ж доведеться визначитись: хто ми, звідки й куди йдемо. Поляки це вже зробили. Й давно. Тому їм ніякі підлі провокації не страшні. Вони єдині як в своїй історії, так і в своєму майбутньому. І це гарний приклад. Чи не так?