11 октября 2004   12:04   2953

Краматорськ: погляд зсередини

Як проходили президентські вибори 1999 року в Краматорську і всій Донецькій області? Досить описати сам день голосування.

На цілій низці дільниць було скоєно напади на виборчі урни. Коли спостерігачі та члени комісій кидалися наводити порядок, в іншу урну вкидалася пачка бюлетенів. У Макіївці міліціонер не пустив на виборчу дільницю навіть спостерігачів ОБСЄ. Комісія погодилася на їхню присутність – куди ж подінешся, документи у спостерігачів були в повному порядку, – але сержант міліції скомандував: “Пішли геть!” От вам і вся Європа. Чи варто чекати позитивних змін цього року? – Навряд.

Наші свідомі демократи Донбас не люблять. Не люблять відверто. Інша річ – боротиcя за національну ідею десь у Львові – саме задоволення! А що в Донецьку? – Самі комуністи та страшний «донецький клан».

Неуважний погляд не помічає деталей. Проте саме з них, із цих деталей та повсякденних дрібниць і складається справжнє життя Східної України.

Таких міст тут багато. Десь на Заході України Краматорськ за своїми розмірами і кількістю мешканців цілком міг би бути обласним центром. А тут він просто один з багатьох. Від своїх сусідів він відрізняється своїм добробутом. Тут відчувається життя – у місті досить високий рівень зарплати, будуються у великій кількості розкішні магазини, бутіки та всілякі салони. Дороги постійно ремонтуються, взимку немає проблем з опаленням, а в багатьох районах навіть улітку є гаряча вода (звичайно, у Києві нікого цим не здивуєш, але для провінції – це серйозний показник). Хоча не у всій Донецькій області справи йдуть подібним чином – багато міст Донбасу, особливо шахтарських, живуть анітрохи не краще, ніж зубожіла Західна Україна. Хоча в цілому на сході рівень життя помітно вище, ніж на заході.

Останнім часом Краматорськ двічі прославився на весь світ – спочатку юний Руслан Пономарьов привіз сюди корону чемпіона світу з шахів, а потім загинув Ігор Александров, і криваві сліди вбивць стали шукати теж тут.

Кадри вирішують усе

Праві партії легко і впевнено набирають у Донбасі свої 0–2% голосів. Рік тому «Наша Україна» продовжила цю славну традицію. 2,69% – результат непоганий. Могло бути й гірше.

У березні 2002 року Віктор Ющенко став справжнім кошмаром для місцевих жителів. Віктор Андрійович суворо дивився на городян з кожної стіни, стовпа та паркану. З кожного і по кілька разів. Місто було обклеєне плакатами, як шпалерами. Місцевий штаб блоку «За Єду» та Партії Регіонів, що старанно знищував усю чужу агітацію, чинив супротив днів сім. Після чого ганебно капітулював. «Не словом, а ділом!»

Шкода тільки, що ніхто з місцевих жителів не знав, про які ж діла йде мова. Проблема не в тому, що не було справ, про які можна було б розповісти. Наприклад, хіба не цікаво було б нашим пенсіонерам довідатися, хто саме з українських прем'єр-міністрів погасив борги по виплаті пенсій? А при якому уряді припинилися постійні вимкнення електроенергії – саме в той час, коли домогосподарки збиралися дивитися свої улюблені телесеріали та «мильні опери»? Невже людям це було нецікаво? Розповісти було що. Не було тих, хто міг би розповісти про це виборцеві.

Люди, котрі представляють у Донбасі націонал-демократичну ідею, заслуговують на повагу. Серед байдужості і нерозуміння зберегти вірність ідеї – це майже громадянський подвиг. На жаль, відсоток набраних «Нашою Україною» голосів від такого подвигу не збільшується. В основному актив блоку Віктора Ющенка в Донецькій області – це представники старого чорноволівського Руху та «Просвіти», інтелігенти років 60-65. Вони серйозно ставляться до своєї справи. Наприклад, проводять круглий стіл на тему: «Проблеми української діаспори в місті Краматорську». Вдумайтеся, проблеми української діаспори в українському ж таки місті Краматорську (!) – ну що тут скажеш...

Жодна з партій, крім КПУ, не має тут дієздатних структур. Дуже часто партійні структури реєструють місцеві безробітні, котрі знаходять для себе в такий спосіб джерело доходів. В уявленні багатьох партійних вождів Донбас – це така собі «чорна діра», в якій працювати неможливо в принципі.

Наша область справді особлива. Чужі тут не ходять. У цьому змогли переконатися представники «Команди озимого покоління». Штаб донецьких «копів» очолювала жінка – політтехнолог з Москви. Спочатку вона просто дивувалася: «Як тут взагалі можна працювати? Ні з ким ні про що домовитися неможливо. В інших областях України – там нормальні люди. Якщо є гроші, то немає проблем. А тут – навіть із грошима нічого не вирішиш». Потім, як зізналася політтехнолог, вона просто рахувала дні до виборів, щоб скоріше виїхати з цього «похмурого місця».

Захід нам не допоможе,

або Вибори по-донецьки

Зрештою, про це вже багато різного написано. І тому я не намагатимуся додати до цього щось нове, хоча сам був свідком і бачив усе на власні очі. Я тільки процитую те, що вже писалося іншими, хоча про це мало хто знає. А деякі навіть не вірять, що таке може бути.

Як проходили президентські вибори 1999 року в Краматорську і всій Донецькій області? Досить описати сам день голосування. От що писало вже не існуюче видання «Газета», створене депутатом Верховної Ради Олексієм Шеховцовим спеціально під вибори: «З восьмої ранку до восьмої вечора на підступах до всіх виборчих дільниць маячили молоді люди 17-20 років у шкіряних куртках і спортивних шапочках. Багатьох упізнали: молодіжні злочинні угруповання міста, взявши в помічники пов'язані з ними приватні охоронні структури та спортивні секції, вийшли на «роботу» на Кучму... Близько 500 бандитів(!) з автомобілями, де вони грілися і перекушували, і радіозв'язком «чесно» відстояли зміну за найголовнішого начальника в країні. Чим же вони йому прислужилися?

…На цілій низці дільниць було скоєно напади на виборчі урни. Відбувалося це завжди за одним сценарієм: група бандитів із 7-10 осіб вдиралася на дільницю, зчинивши галас, влаштовувала бійку, валила одну з урн. Коли спостерігачі та члени комісій кидалися наводити порядок, в іншу урну вкидалася пачка бюлетенів. Часто пачки були такими великими, що бандит розривав верхню кришку урни, щоб проштовхнути в неї бюлетені... На дільниці № 26 бритоголові молодики буквально гнали від урн не тільки спостерігачів, але й голову комісії, а самі пачками кидали бюлетені».

А що ж міліція та СБУ? Читаємо далі... «Спостерігачі затримали кількох правопорушників і передали їх до міліції. Не проходило й години, як затримані знову з'являлися на своїх «робочих місцях» і зухвало сміялися усім в обличчя».

Все те ж саме відбувалося й у сусідніх містах. На деяких дільницях у розгромлені урни вкидалося до 500 бюлетенів – притому, що усього виборців там близько 2000 чоловік. «Основним механізмом – як пояснює «Газета», – була змова бандитів із членами виборчих комісій. Бюлетені видавалися комісіям, які того ж дня проставляли на них відбиток печатки комісії... частина бюлетенів без корінців оптом передавалася бандитам. Щоб не розсекретити злочинців з числа комісії, бандити ставили на них підроблені підписи... Найбільш небезпечна операція – вкидання, тут великий ризик зловитись на гарячому. Зрозуміло, чому її доручили бандитам».

Здавалося б, як таке може бути, якщо члени комісії представляють різних кандидатів, з яких більше половини представляють “опозицію”? «Для багатьох кандидатів у президенти членів комісій підбирали в тих самих кабінетах» – пише «Газета». Якщо партія не має навіть нормального партійного осередку в місті, звідки вона візьме приблизно 200 чоловік для роботи в комісіях і спостерігачами?

У Макіївці міліціонер не пустив на виборчу дільницю навіть спостерігачів ОБСЄ, що прийшли на підрахунок голосів. Комісія погодилася на їхню присутність – куди ж подінешся, документи у спостерігачів були в повному порядку, – але сержант міліції скомандував: “Пішли геть!” От вам і вся Європа.

Чи зміниться щось на цих виборах – великі сумніви, адже цього разу ставки у донецьких високі, бо свої власні. Прем”єр Янукович, вочевидь, сподівається, що збере тут, у рідній місцині, чималенький врожай на свою підтримку.
"IMI"
Добавить комментарий

Если вы хотите оставить комментарий, просьба авторизоваться или зарегистрироваться.

Последние новости.

Loading...