Доверенное лицо Ющенко: "Я впервые в Донецке и очень приятно удивлен увиденным"

Вадим Васютинський – довірена особа Ющенка у 43 ТВО (м. Донецьк), провідний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України, кандидат психологічних наук.

- Чи призвела Помаранчева революція до якісних змін української ментальності?

- Безумовно. Народ, маса почала відчувати свою суб’єктність, почала відчувати, що сама є автором своєї долі. Звичайно, такий стан є досить відносним, оскільки по-суті жоден народ не є повністю автором своєї долі, проте існують народи, які не мають своєї суб’єктності, їхня доля вирішується їхніми правителями.

В народу є сильна психологічна потреба звернутися до доброго, сильного керівника, потрібен президент, який наведе порядок – такі надії колись покладалися на Кравчука, потім вони перемістилися на Кучму, тепер такі надії покладаються на Ющенка і на Януковича. Народу все ще потрібен лідер, який буде приймати рішення, а також жаліти і любити. Але попри те, що люди скандують „Ющенко!” чи „Янукович!”, патерналізм уже помітно відходить на другий план. У протистоянні двох дуже сильних лідерів, (попри мою сильну антипатію до Януковича, я мушу визнати, що він є сильним лідером) прихильники як Ющенка так і Януковича розуміють, що ситуація залежить не стільки від лідерів, як від того, наскільки прихильники самі зможуть підтримати Ющенка чи Януковича. І вже в цьому проявляється ця суб’єктність.

- Наскільки ця зміна є тривалою, чи зможе вона реально відбитися на ментальності українців, чи є просто ситуативною?

- Вона вже відбилася. Українці вже не такі, якими були півроку тому.

- Чи не розпочнеться тепер зворотній процес розчарування і апатії?

- Цей процес обов’язково розпочнеться, оскільки це нормальне явище. Після стану ейфорії завжди приходить втома і розчарування.

- Як це може виявитися в політиці практично?

- Як тільки Ющенко стане президентом, а я впевнений, що він таки стане президентом, його команда неминуче почне втрачати авторитет з двох причин: по-перше, через емоційну втому народу, який потребувати швидких змін, а їх не буде; по-друге, сама команда Ющенка, яка прийде до влади, також є вичерпана і втомлена. Окрім того зміна команд має відбутися швидка і докорінна, потрібні люди менш відомі, але енергійні і чесні. Зміна устрою життя створює нові проблеми. Окрім того, не можна забувати і про економічний аспект справи, не можна сподіватися, що як тільки Ющенко стане президентом, в країні з’являться гроші. З психологічної точки зору зниження емоційності, апатія та депресія є просто неуникними. Їх треба постаратися максимально мінімізувати. Така ситуація триватиме близько 3-4 місяців, далі перспектива стане оптимістичнішою. Я пов’язую надії з вдалою економічною політикою нового президента, його боротьбою з корупцією і т. ін.

- Регіональні відмінності внаслідок Помаранчевої революції загострилися чи стираються?

- Тепер безумовно загострилися. Прихильники Ющенка і Януковича, які є різними навіть з точки зору психо-ідеологій, самоусвідомили цю відмінність, стабілізувалися у ній. Опитування, рейтинги, екзит-поли і навіть самі результати виборів показують стабільність відношення, кількість прихильників обох претендентів є дуже стабільною. І тих, хто вагається, стало дуже мало. Навіть ті зміни, які відбулися після 21 листопада: інформаційний прорив Ющенка, блокада Януковича і так далі - майже нічого не змінили. Може змінитися середовище, в якому знаходиться людина, але не змінюється її сприймання. Ті, хто любили Ющенка, продовжують його любити, ті, хто ненавиділи – продовжують ненавидіти, і так само з Януковичем. І вся негативна інформація про Януковича сприймається відповідним чином.

Однак хочу відзначити наступне. Я вперше в Донецьку і дуже приємно вражений побаченим, відсутність агресії до української мови, якої можна було очікувати. До україномовних ставляться нейтрально і навіть з деякою прихильністю. Агресія проявлялась лише на виборчих дільницях. Проте поза виборчими дільницями все спокійно, тихо і привітно, майже як у Києві.

- Чи можна стверджувати, що політико-психологічний розкол в Україні відбувся? Як Ви прогнозуєте, чи матиме подальший розвиток сепаратистський рух?

- Він був, а не відбувся. Просто зараз більше громадян усвідомлюють свою позицію, вони розуміють, що мають бути причетними або до тієї, або до тієї позиції, мають однозначно відповісти на питання, яких вони раніше собі навіть не задавали: „Хто я?”, „З ким я?”. Саме на такому рівні відбувся цей розкол.

- Але є слова, які краще взагалі не вимовляти, бо вони мають здатність матеріалізуватися, скажімо, „сепаратизм” – одне із таких слів. Однак слово вже вимовлене, що ж буде далі?

- Сепаратизм на Донеччині зараз має дуже малу підтримку. Надалі ситуація залежатиме від того, наскільки Ющенко вестиме правильну політику. А назагал, якщо якісь психологічні відхилення і будуть, то вони не носитимуть сепаратистського характеру. Якщо ж Ющенко матиме відповідні політичні успіхи, як це було за його прем’єрства, то це поширюватиме проукраїнські настрої. Ми зокрема проводили дослідження, які показали, що період прем’єрства Ющенка підштовхнув українців до правоцентристських, реформаторсько-патріотичних настроїв.

- Що б виходячи з власних вражень і досвіду Ви могли побажати новій владі?

- Я би побажав дві речі: крім звичайних економічних обов’язків, щось зробити з корупцією - це перше, а друге – безумовно висловлювати повагу та інтерес до Півдня та Сходу України. Треба враховувати їхню ідентичність. Я вважав, що справжній розкол між Сходом і Заходом є набагато більший, проте в Донецьку я побачив, що їхня ідентичність є значно ближчою до, скажемо так, українців загалом, ніж мені здавалося. Їх не можна ображати, принижувати чи лякати перспективою перестати бути такими якими вони є, і почати змінювати, щоб стали такими, якими є кияни чи львів’яни. Цього вони найбільше бояться, можливо навіть не усвідомлюючи. Якщо вони перестануть цього боятися, то це стане найбільшою перемогою усіх українців.