"Усі війни безглузді, але війна в Україні - найбільше"

Фотограф Хуан Карлос висвітлював війну в Іраку, коли місто Мосул звільняли від терористів "ІДІЛ", а також працював в Афганістані у серпні минулого року, коли таліби захоплювали там владу у свої руки.

Тепер він фотографує війну в Україні - на його світлинах в Інстаграмі можна побачити моторошні кадри з Ірпеня, Києва, Харкова, Тростянця, Охтирки, Сєвєродонецька, Лиману.

Є у нього і фото з Краматорська - з залізничного вокзалу, коли росіяни ракетами обстріляли людей, що хотіли евакуюватися, і вбили понад півсотні мирних жителів, у тому числі сімох дітей.

Карлос провів кілька тижнів у Краматорську, звідки він відправлявся у більш "гарячі" точки на Донеччині та Луганщині, хоча і наше місто "холодним" зараз не назвеш - ми спілкувалися з ним під вечірнє виття сирен, а до того був потужний вибух від ракети.

Фотограф-фрілансер Хуан Карлос родом із Сальвадору - найменшої країни у Центральній Америці, але є громадянином США. Професійно займається фотографуванням 12 років і фокусується на гуманітарних кризах, конфліктах, пост-конфліктах та інших схожих питаннях. Фото війни в Україні Хуана Карлоса публікувалися у виданнях De Beeldunie (Нідерланди), Hans Lucas (Франція), Der Spiegel (Німеччина), а також на сторінці президента України Володимира Зеленського.

- Чим війна в Україні відрізняться від того, що ви бачили в Іраку та Афганістані?

- Спочатку розповім про те, що є схожим у всіх війнах, які я висвітлював. Це людський фактор: людські трагедії, трагедії безвинних цивільних, які нічого не можуть зробити з тим, що відбувається, і платять за це ціну своїми життями. Це найсумніше, особливо коли йдеться про дітей. Багато з цих людей намагаються втекти, намагаються бути осторонь або жити звичним життям, сподіваючись, що це їх не торкнеться. Це спільне для всіх війн.

Біженці – люди змушені покидати своє нормальне життя через чиїсь помилкові рішення. Ми бачимо це тут, в Україні, ми бачили це в Афганістані. Це коли твоє життя поламане. Сьогодні ти, як зазвичай, сидиш удома за обідом, а завтра ти вже намагаєшся втекти і не знаєш, чи колись повернешся. Ти залишаєш все з однією торбою. Це дуже важке рішення – покинути свій дім.

Різниця ж полягає у тому, що в Україні ми бачимо значно більш інтенсивне застосування артилерії та важких обстрілів ракетами, бомбами.

Сирія - хоча я там не був, але чув про ситуацію від колег - страждала від схожої долі, тож Сирію можна порівняти з тим, що відбувається тут. І це дуже бентежить, тому що ви бачите, що сталося з Сирією, і є ризики, що щось подібне може статися тут.

Тож серед усіх війн саме Сирію можна порівняти з тим, що відбувається в Україні, але в Україні ситуація ще небезпечніша, тому що тут багато безпосередніх обстрілів, в яких гинуть невинні люди. І ми бачили це у Краматорську на залізничній станції, коли безневинні люди померли ні за що, просто намагаючись евакуюватися.

Наслідки обстрілу залізничного вокзалу Краматорська. Фото - Хуан Карлос

Ми маємо приділяти увагу цій війні, російському вторгненню в Україну не лише через те, що вона незаконна та безглузда, а українці змушені оборонятися від вторгнення, але ще й тому, що це може стати поштовхом для чогось більшого у майбутньому. Це може бути початком наближення ширшої та більшої війни, яку багато хто називає Третьою світовою. Ми маємо аналізувати, як ця війна розвиватиметься і як вона може завершиться. Ми повинні переконатися, що вона не призведе до чогось більшого…

Усі війні безглузді, але війна в Україні навіть більш безглузда, оскільки іноді виникають загрози з боку екстремістських угруповань, як, наприклад "ІДІЛ" в Іраку чи "Талібан" в Афганістані, і це не є добре для мирної країни, і уряди з цими загрозами борються.

Але тут в Україні ми маємо війну через те, що [президент росії владімір] путін хоче її, бо він романтизує створення власної імперії, створення "великої росії". Це безглуздя… Україна не створювала загрози, це не така країна, яка загрожує іншим, як екстремістські угруповання загрожували в Афганістані чи Іраку. Так, в Україні, є ультраправі групи, але це не вся країна. Такі самі групи є у Німеччині, наприклад, чи США.

Тож уся справа у впертості, у мрії чи то скаженій думці, щоб усе було росією, що "я хочу цю найбільшу імперію, якою ми були"... Це просто тупо, що у 2022-му році нам доводиться стикатися з такими думками та лідерами з такою ментальністю. Ми мали б покінчити з цим, ми мали б винести ці уроки ще з Другої світової…

- Які місця в Україні ви відвідали як журналіст і що вас найбільше вразило?

- Я був у Києві, Харкові, Луганщині, Донеччині. Я відчуваю, що ці території, які відомі як Донбас, вони потребують більше уваги, бо найбільше уражені війною ще з 2014-го, не лише зараз. І чим більше ти рухаєшся на південний схід, тим більше бачиш спустошення, впливу війни. Так, у Києві дуже постраждали передмістя, як Ірпінь або Буча. У Харкові ти бачиш і відчуваєш наслідки по всьому місту, ти відчуваєш напруження. Тут також це відчувається – напруга та небезпека зростають, коли ти рухаєшся далі на південний схід.

- Чи не страшно вам перебувати тут, у Краматорську? Багато місцевих поїхали через загрозу війни на захід країни та деінде в інше місце.

- Так, мені завжди страшно. Але я відчуваю, що маю бути тут – як свідок, як журналіст та фотограф. Що ми робимо, перебуваючи тут – ми показуємо світу, що відбувається, щоб люди не змогли сказати: "Цього не було".

Наслідки обстрілу у Краматорську. Фото - Хуан Карлос

Я маю бути тут, так само як інші [журналісти]. Ми бачимо різні речі, бо я особисто не можу бути всюди, тож ми маємо бути у різних місцях і навіть у різний час, бо, наприклад, хтось був вчора у Сєвєродонецьку і справи там були не дуже кепські. А сьогодні я приїхав і бачу вже інші речі, свідком яких стаю, щоб сказати: "Так, це справді трапилося".

Те, що ми робимо, дуже важливо. Але досить сумно, що ми продовжуємо це робити.

Над текстом працювали Олексій Ладика, Максим Ходушко