"Командир не хотів мене брати, але інструктор зі стрільби переконав, що я добре стріляю"

Людмилі (ім'я змінено) - 44 роки, до того, як почалося широкомасштабне вторгнення росії в Україну вона працювала на Новокраматорському машинобудівному заводі.

Тепер завод не працює і потерпає від постійних російських обстрілів, а Людмила долучилася до добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) "Краматорськ-2" і готується зі зброєю у руках давати відсіч окупантам пліч-о-пліч з чоловіками.

"З 2014 року я чекала, що так і буде - повномасштабне вторгнення росії. Я одразу казала, що піду на фронт - чи буду їсти варити хлопцям, чи візьму зброю до рук. Але я налаштовувала себе на це", - розповідає доброволець журналісту Kramatorsk Post.

Людмила згадує, як вранці 24 лютого вона і чоловік прокинулися від гучних вибухів, але, зізнається, чекала на це з осені минулого року, коли союзники почали попереджати президента України про майбутнє російське вторгнення, а біля українських кордонів почалися "навчання" російських військ.

"Я хочу захистити своє місто, захистити свій дім, я хочу, щоб моє місто було Україна", - так Людмила пояснює своє бажання взяти до рук зброю.

До воєнкомату вона не пішла, бо, каже, розуміла, що її не візьмуть в армію чи тероборону за станом здоров'я і через вік. Тож Людмила та її чоловік почали шукати, де у Краматорську є добровольче формування, де вимоги до бійців більш поблажливі. У підсумку через знайомого вони дізналися, що у місті створюється ДФТГ.

"Командир не хотів мене брати, казав: "Ти ж не візьмеш ящик вагою 30 кілограмів!". Я відповіла: "Візьму! Я ще більше можу!". Я наполягала, що можу бути у складі ДФТГ. А ще інструктор зі стрільби переконав його, що у мене дуже гарно виходить стрільба, що я нормально все виношу", - сміється Людмила.

Що таке ДФТГ

Добровольче формування територіальної громади передбачене Законом України про національний спротив і відповідним Положенням Кабінету міністрів України. Це вихід для тих, у кого з якихось причин не вийшло долучитися до тероборони або до іншого роду військ ЗСУ, але є бажання захищати свою країну і своє місто.

Добровольче формування підпорядковується керівництву Сил територіальної оборони Краматорського району, виконує завдання, які ставить командир тероборони, але добровольці продовжують жити звичним життям, після тренувань і виконання завдань повертаються додому, тоді як військовослужбовці тероборони під час війни живуть у казармах - вони є частиною Збройних сил України.

Для створення добровольчого формування достатньо п'ятьох членів ініціативної групи. Вони мають провести збори у присутності командира місцевої військової частини Сил територіальної оборони та представники органу місцевого самоврядування. Потім командир тероборони надсилає до Служби безпеки України і і Національної поліції документи для спеціальної перевірки кандидата на посаду командира добровольців.

"Я зможу вбити орка"

Людмила вперше взяла зброю в руки і, хвалиться, в неї все виходить. Разом з чоловіками вона виїжджає на тренування - бійців добровольчого формування вчать стріляти, кидати гранати, вчать тактиці в умовах вуличного бою в різних ситуаціях, тактичну медицину. Їх навчають інструктори з Чехії, США та України.

Людмила каже, що коли родичі дізналися, що вона хоче долучитися до добровольчого формування, то почали відмовляти, казали: "Йди вари борщ". Але вона впевнена - жінкам на війні також є місце.

"Жінкам місце в армії: навпаки, вони там мають бути. Вони іншого складу, ніж чоловіки: жінки швидше придумують вихід із ситуації. Якось в нас був момент на тренування: треба було підпалити сірник, щоб мушка не блищала. Ні в кого сірників не було, тільки запальнички, чоловіки такі: "Що ж робить? Що ж робить?". А я кажу: "Та ось паличка, підпаліть її і все", - розповідає Людмила.

Вона зізнається, що з наближенням лінії фронту до Краматорську страшно, але це не головне:

"Я - нормальна людина, звичайно, я боюсь. Але ще більше я боюсь нічого не зробити. Я зможу вбити орка, бо вони не прийшли до нас з добром, вони прийшли до нас вбивати".