Інеса Геєць із Краматорська перевезла до Полтави швейне підприємство: як влаштувалися у новому місті

Швейне обладнання до Полтави Інеса Геєць привезла за 300 кілометрів – із Краматорська Донецької області.

Переїхати самій та перевезти власне підприємство із пошиття одягу жінці довелося через повномасштабну війну.

"Ми переїхали десь у кінці червня, а почали вже працювати в середині серпня. Мені було потрібно переміститись туди, де є торгівельні майданчики наших замовників.І в мене був вибір – це була Полтава, Дніпро, Одеса, Львів, Луцьк", — каже власниця швейного підприємства Інеса Геєць.

У Полтаві жінка винаймає приміщення. Тут, зокрема, є конструкторське бюро із моделювання одягу, закрійний та швейний цехи.

" Перевезли все обладнання, тканини, крій, все, що було у нас на виробництві, але найголовніше – це люди. І з нами приїхало двоє моїх співробітників, сім’ї", говорить власниця швейного підприємства Інеса Геєць.

"Ми живемо прямо тут, в цеху, складське приміщення невелике, тому що винаймати житло дуже дорого. Переїхали ми теж з квітня місяця в Полтаву. Спочатку жили у школі, у селі Коломацьке, потім переїхали сюди. У Краматорську у нас була робота поопераційно, а тут ми шиємо індивідуально. Це береться виріб і шиється від початку і до кінця", — каже швачка Марина Кінзерська.

Останній робочий день на підприємстві у Краматорську був 23 лютого. Наступного дня, каже Інеса Геєць, усі працівники виїхали з міста.

"У Краматорську в мене працювало працівників 18, і підприємство було повного циклу, тобто від розробки. Це моделювання, дизайн, ми самі кроїли, розробляли, випускали за рік чотири-п’ять колекцій. Спочатку це почалося з маленької майстерні швейної, і свій власний магазинчик на місцевому ринку. Починаючи з 2000-х років, ми постійно, змінюючи асортимент, удосконалювали його", — каже власниця швейного підприємства Інеса Геєць.

До Полтави жінка безплатно перевезла виробництво у рамках державної програми, яка допомагає переміщувати підприємства із зони бойових дій. І нині тут працює семеро людей. Серед них Володимир Нижник. Він – закрійник.

"У Краматорську я працював на машинобудівному заводі верстатником, але оскільки тут машинобудівництво у Полтаві не дуже (розвинене – ред.) і робота верстатників, якщо і є, то дуже мало, довелося перекваліфікуватися на таку теж доволі цікаву роботу. У мої обов’язки входить розкласти всю тканину прошарками, постелити лекала і вирізати по лекалу елементи одягу", — говорить закрійник Володимир Нижник.

" Я досі не можу знайти технолога швейного виробництва, я скільки не давала оголошень. Це, мабуть, один із найголовніших викликів. Я не можу підібрати ту потрібну кількість працівників, яка потрібна нам. Це найголовніше. Все інше, те, що ми перевезли, поставили обладнання, устаткування, відновили виробничий процес, це все є досвід", — каже власниця швейного підприємства Інеса Геєць.

За словами Інеси Геєць, після перемоги України вона разом із підприємством планує повернутися додому.