Президент Литви Валдас Адамкус: «Тільки після Помаранчевої революції Україна почала йти справді європейським шляхом»

Валдас Адамкус справляє враження людини, котра звикла доводити справу до кінця.

Незважаючи на дружні поради «східного сусіди», він забезпечив майже безболісне входження Литви до НАТО та Європейського Союзу. Попри те, що після першого президентського терміну Адамкус програв вибори Роландасу Паксасу, він зумів вдруге повернутись у головне крісло країни після імпічменту останнього. Більше того, у свої вісімдесят один Адамкус аж ніяк не схожий на політика, який завершує політичну кар’єру. В його оточенні навіть говорять, що президент не виключає можливість висунення своєї кандидатури на наступному святі волевиявлення в республіці.

В українському контексті цікавим є інше питання: на скільки вистачить у литовського президента завзяття доводити непоступливим євросоюзівським бюрократам, що Україна має право стати повноцінною частиною «Об’єднаної Європи». Як надовго вистачить бажання публічно благословляти «героя Помаранчевої революції» Віктора Ющенка, навіть якщо перед цим Віктор Андрійович благословив незрозумілого для західної публіки Віктора Януковича на прем’єрське крісло? Чи надовго вистачить у Адамкуса натхнення підтримувати регіональні ініціативи українського колеги, навіть якщо ГУАМ де-факто існує «від саміту до саміту», а Спільнота демократичного вибору так і залишилась амбіційним задумом младодемократів пострадянського штибу?

Чи вистачить литовському президентові натхнення довести до кінця й «українську справу», переконати себе і світ, що посередницькі зусилля литовського президента під час Помаранчевої революції та рекордні за кількістю (куди там Саакашвілі!) зустрічі з Віктором Ющенком упродовж останніх двох років не були марними? Власне, на це запитання «Главред» і намагався знайти відповідь під час ексклюзивного інтерв’ю з Валдасом Адамкусом.

Пане Президенте, що, на ваш погляд, сьогодні є визначальним в українсько-литовських відносинах? Яке місце в них займають питання демократизації, а яке – інтеграція України в НАТО і просування литовських інвестицій?

Двосторонні литовсько-українські відносини є надзвичайно тісними, динамічними і набувають дедалі інтенсивнішого характеру. Останніми роками ми зміцнили свій діалог щодо питань євроатлантичної інтеграції.

Я радий, що Україна – справжній лідер у своєму регіоні в питаннях створення регіонального співробітництва (ГУАМ), поширення демократії і свободи, а також забезпечення енергетичної безпеки.

Український ринок відомий і привабливий для литовського бізнесу. Ви володієте справді серйозним економічним потенціалом, а литовський бізнес – це вже європейські інвестиції. Дуже важливо, щоб українські чиновники своїми діями не розчарували іноземних інвесторів.

Я знаю, що існують різні бюрократичні проблеми, однак особисто Президент Ющенко та Прем’єр-міністр Янукович доволі позитивно оцінюють литовські інвестиції в Україні і обіцяють боротися з недобросовісними бюрократами.

Ви якось зазначили, що до Помаранчевої революції роль України в Європі не була належним чином оцінена. Чи оцінили її після подій 2004 року? Чи для такої оцінки просто не було достатніх підстав?

Україна – частина Європи, економічний і політичний лідер регіону. Однак європейською державою можна стати лише шляхом проведення демократичних реформ, збереження ідеалів свободи та ринкової економіки.

Помаранчева революція надала Україні шанс стати солідною і впливовою європейською державою. Тільки після Помаранчевої революції Україна почала йти справді європейським шляхом. Цей шлях – довгий і звивистий, і тільки сама Україна, тільки зусилля її народу дозволять нам побачити, наскільки реально вона приблизилась до західних демократій. Такі зусилля мають стати історією успіху України, а Литва завжди буде поруч з вами.

Чи відбулися, на ваш погляд, такі зрушення в Україні Віктора Ющенка у євроінтеграційному та євроатлантичному напрямку, котрі вважались апріорі неможливими в Україні Леоніда Кучми?

На євроінтеграційному шляху України надто багато метушні. Вона була як за Президента Кучми, коли теж існувало бажання України рухатись у європейському напрямку, так є і сьогодні. І все ж таки я не сумніваюсь: тверда рішучість продовжувати йти євроінтеграційним шляхом присутня в Україні і нині. Інша справа, що її слід постійно і послідовно демонструвати за допомогою реформ.

27 жовтня 2006 року ми спостерігали за прекрасними результатами зустрічі Україна-ЄС на найвищому рівні в Гельсінкі. Саме там було прийнято рішення прагнути до всебічної й амбіційної Нової посиленої угоди між ЄС та Україною, важливою частиною якої був би договір про зону вільної торгівлі. Я вважаю, це необхідно сьогоднішній Україні, її підприємництву, її народу. І Україна зможе досягти такої угоди у 2007 році. Литва серйозно підтримує такі наміри.

Щодо НАТО, то Литва послідовно захищала інтереси України в Альянсі ще в період, коли була кандидатом на членство. І, звичайно, активно робить це й після того, як стала його членом. Ми також одними з перших запропонували надати Україні План дій щодо членства в НАТО. Ще у 2004 році на зустрічі Альянсу в верхах ми говорили, що бачимо в Україні потенціал для проведення рішучих реформ і віримо в їх успіх. Суттєвий перелом у відносинах між НАТО і Україною відбувся ще в 1997 році після підписання між ними Хартії про особливе партнерство і заснування комісії НАТО-Україна.

Але одна справа підтримувати євроатлантичні устремління України, коли уряд поділяє позицію Президента, інша – коли у Прем’єра свій графік інтеграції, чи то пак співробітництва з Альянсом...

Литва й сьогодні вірить, що нинішній український уряд і надалі підтримуватиме активні відносини з НАТО, реалізовуватиме необхідні реформи і проводитиме програму інформування населення про Альянс. Рішення активізувати діалог з НАТО залежить насамперед від самої України. Альянс відкритий для того, щоб цей діалог носив більш інтенсивний та глибокий характер.

Ми вітаємо позицію Прем’єр-міністра Віктора Януковича, яку він озвучив на зустрічі з послами Північно-Атлантичної ради у вересні минулого року. Ця позиція полягала в тому, що Україна й надалі зміцнюватиме співробітництво з НАТО, а також продовжить розпочаті реформи, котрі дозволять їй наблизитись до євроатлантичного співтовариства.

Наскільки переконливими для Європейського Союзу є, на ваш погляд, аргументи Литви, що саме вона як колишня радянська республіка може бути ефективним посередником між ЄС та Україною?

Литва щоденно бере участь у формуванні та проведенні політики вищезгаданих організацій щодо України. Членство Литви в ЄС і НАТО відкрило нові можливості і для співробітництва з Україною.

Литва ділиться з Україною досвідом, накопиченим під час своєї інтеграції до ЄС: створюються і втілюються в життя проекти щодо надання допомоги з питань євроінтеграції, в області митних зборів, ветеринарного контролю та адміністрування податків. Литва успішно реалізувала проект з розвитку адміністративних навичок українських держслужбовців.

Литва і Польща є одними з найактивніших держав ЄС, які конкретними діями допомагають Україні проводити реформи.

Але наскільки такі ініціативи Литви сьогодні потребують в Брюселі?

Скажу вам відверто: така активна роль Литви і використання її експертного досвіду в східноєвропейських державах, особливо в Україні, цінується країнами-членами ЄС і більшістю експертів по обидва боки Атлантики. Не лише у мене цікавляться думкою про Україну, але й у багатьох офіційних посадових осіб, політиків, експертів та політологів Литви. Цей факт красномовно свідчить, що позиція Литви важлива і її цінують.

Нещодавно в інтерв’ю Financial Times ви зазначили, що литовці все ще гостро реагують на можливість того, що їхня «економічна залежність від Росії може перерости в політичну, і аж ніяк не хочуть цього». Після багаторазових відвідин України чи склалось у вас враження, що нинішня українська влада так само переймається подібними питаннями і робить усе для того, аби економічна, а точніше енергетична, залежність від Росії остаточно не перетворилась на політичну?

Я з теплими почуттями згадую свій державний візит до України 14-16 листопада 2006 року. Зокрема, дружні зустрічі з усіма високопосадовцями вашої країни: – Президентом Ющенком, Головою Верховної Ради Морозом, Прем’єр-міністром Януковичем, міністром закордонних справ Тарасюком, лідером опозиції Тимошенко.

Після всіх зустрічей у мене склалось враження, що лідери вашої країни прагнуть до створення сильної, безпечної і процвітаючої України. Цього неможливо досягти, якщо країна знаходитиметься в економічній залежності від іншої держави, особливо коли ця держава використовує економічні важелі для досягнення політичних цілей. У ході кожної розмови йшлося про енергетику та її значення. На мою думку, перші особи України схиляються до диверсифікації імпорту енергоресурсів до країни та зниження залежності від одного постачальника енергоресурсів.

За останні два роки ви мали можливість зустрітись з Віктором Ющенком десять разів. Чим Ющенко зразка 2004 року відрізняється від Ющенка 2006 року?

Віктор Ющенко – солідний політик. Це – людина-ідеаліст, яка намагається створити безпечну, процвітаючу і стабільну Україну. Чим відрізняється? Думаю, сьогоднішній Ющенко вміє більш активно відповідати на виклики, які постають перед Україною.

Як на мене, найбільше завдання Ющенка сьогодні – консолідувати і об’єднати політичну еліту заради євроатлантичних цілей України і заради необхідних реформ. У 2004 році Ющенко об’єднав людей, які прагнули свободи і справедливості, а сьогодні треба домовлятись з політиками. Зазвичай, це зробити значно важче.

Що є ключовою перепоною для запрошення України до НАТО на саміті розширення Альянсу: відсутність відповідної підтримки такого кроку українським населенням, позиція уряду Януковича, неприйняття такого кроку з боку Росії чи скептичне ставлення до членства України в Альянсі, яке непублічно демонструють деякі країни-члени НАТО?

Успіх залежить як від самої України, так і від держав-членів НАТО. Україна має чітко відповісти сама собі: євроатлантичний шлях – це шлях реформ і безпеки.

Про своє рішення необхідно недвозначно заявити світу. Шлях України до НАТО повинен підтримувати і розуміти український народ.

Ми вітаємо рішення України розвивати практичне співробітництво з НАТО, проводити необхідні для членства реформи. Досить важливо, щоб українські політики зрозуміли: необхідно і простим людям України пояснити вигоду від членства в НАТО, можливі у зв’язку з цим зміни.

Ви б на місці Віктора Ющенка ініціювали відповідний референдум?

Перед Литвою теж постало подібне питання, коли членство країни в НАТО підтримувала половина громадян країни. Відомо, що для прийняття рішення треба володіти достатньою інформацією. Ми втілили в життя ефективну програму інформування громадськості про НАТО, роз’яснюючи всі аргументи «за» і «проти». Лише за кілька років число громадян, котрі підтримують членство в альянсі, перевищило дві треті мешканців країни.

Я думаю, що жодна держава, що не є членом НАТО, не повинна і не має права вирішувати питання прийому до НАТО нових претендентів. Як членство в міжнародних організаціях, так і рішення про проведення референдуму щодо НАТО є внутрішньою справою України.

І останнє питання. Історія навколо будівництва в Україні литовською компанією «Hanner» великого торгівельно-розважального центру для вас – це свідчення того, що в нашій країні поки що нездатні достойно зустрічати литовські інвестиції або звичайне непорозуміння?

Президент Ющенко і Прем’єр-міністр Янукович пообіцяли мені ефективно вирішити це питання. Я, щоправда, не хотів би на підставі одного вищезгаданого вами випадку з литовськими інвестиціями робити узагальнення. Хоча б і не назвав це «непорозумінням». Цей випадок є, швидше, досвідом, який має стати уроком для всіх – і для влади, і для підприємництва. Причому, як у Литві, так і в Україні.