"Промисловість готова відновити виробництво вже цього року, якщо ЗСУ відсунуть ворога подалі від Краматорська"

Краматорськ, як і вся країна, прожив найважчий рік у своїй новітній історії.

За цей рік росіяни десятки разів обстріляли наше місто ракетами, вбили 77 мешканців, поранили понад 250, пошкодили сотні багатоквартирних і приватних будинків. Деякі будинки зруйновані вщент і жити там неможливо. Більше половини населення Краматорська виїхало з міста, зупинилися заводи. Але головне - загроза окупації міста росіянами не минула.

У роковини повномасштабного російського вторгнення Kramatorsk Post поговорив з очільником Краматорська Олександром Гончаренком.

Він розповів, як на початку великої війни вмовляв залишитись у місті комунальників, лікарів і бізнесменів, які воєнні загрози стоять перед містом зараз, що буде зі зруйнованими будинками по Ярослава Мудрого 54 і Марата 13, звідки місто планує брати гроші, коли всі підприємства не працюють, чому міська влада вирішила не чекати з дерусифікацією і які наступні пам'ятники будуть демонтовані.

Також ми поговорили про те, що буде з Краматорськом далі, чи відновлять великі заводи свою роботу і чи повернуться люди додому.

"На повномасштабне вторгнення я не очікував"

- Ви пам'ятаєте, як для вас минув день 24 лютого 2022 року? Як ви дізнались, що почалося повномасштабне російське вторгнення? Що ви відчували того дня, що робили того дня?

- Я, як і більшість мешканців, прокинувся десь о п'ятій від двох вибухів. В мене вікна були відкриті на провітрювання і від цих вибухів я і моя родина прокинулись. Почалися телефонні дзвінки, мені зателефонував заступник з питань ЖКГ Безсонний Андрій Олександрович. Він першу ракету почув дуже гарно, а другу, коли виглянув з вікна, навіть побачив: вона летіла дуже низько, він її побачив над [стадіоном] "Прапор".

Він зателефонував мені, я одразу зателефонував до поліції і вже десь о шостій, на початку сьомої я і майже всі мої заступники зібрались, проводили нараду, було спілкування по телефону з губернатором, потім інформування населення у соцмережах.

Як на мене, це було досить неочікувано. На повномасштабне вторгнення я особисто не розраховував і навіть сперечався з багатьма людьми у Києві, з нардепом спілкувався. В чому я був переконаний? Що відбудеться повномасштабний наступ, але в напрямку адмінкордонів Луганської і Донецької областей, і я мав таке відчуття, що більшість містян теж схоже мали враження. Я особисто був психологічно готовий, що росіяни будуть наступати в нашому напрямку і вони матимуть головну ціль - захоплення Донецької і Луганської областей.

20-го, 22-го, 23-го лютого, коли ми проводили патріотичний мітинг на площі Миру, вже було певне відчуття, що цей наступ відбудеться протягом наступних днів або протягом наступного тижня.

І ми ж помічали, що дехто з мешканців виїжджав. Я спілкувався з багатьма представниками наших так званих бізнес-еліт - вони виїжджали. Дехто виїжджав до Харкова, хтось - до Бучі, до Ірпеня, до Києва, до Дніпра. І цей виїзд відбувався протягом 10-14 днів до початку повномасштабного вторгнення.

Але ще раз повторюсь: відбулось те вторгнення, на яке я особисто не розраховував. Я був впевнений, що Путін на це не піде. Але відбулось те, що відбулось, і ми почали працювати в тих умовах, в яких ми опинилися. Я був постійно на зв'язку з очільником області, з Києвом, з керівниками правоохоронних органів.

У нас перша нарада щодо захисних споруд та будування блокпостів відбулася вже у четвер [24 лютого] після обіду, ми вже проводили наради з правоохоронними органами і прикордонниками, і з п'ятниці ми вже почали будувати блокпости. Маючи досвід 2014-го року, ми розуміли всі напрямки, з яких могла надходити загроза з боку російської армії і вже з 25 лютого на ключових маршрутах ми почали будувати блокпости, звозити будівельні матеріали, робити завали на ключових шляхах до міста.

Сьогодні ми маємо ті самі ключові блокпости, певні фортифікаційні споруди та окопи, які були побудовані минулого року за допомогою також військових, добробату, очільника оборони міста. Тож до звичайної праці моєї, як міського голови та моїх заступників, додалися питання щодо захисту.

Ми виконували роботи не лише навколо міста, а й по Краматорському району - всі громади долучалися до виконання завдань, які отримувалися з боку очільника області. Все це постійно обговорювалось на щотижневих нарадах з представниками Збройних сил України, з прикордонниками.

Ми розуміли, що чим більшою буде відстань, на якій ми зупинимо ворога, тим менше ризиків буде, що ворог зможе обстрілювати Краматорськ з артилерійської та ствольної зброї, з РСЗВ [реактивних систем залпового вогню], як це ми було, коли росіяни окупували Лиман. Ви ж пам'ятаєте, як тоді [під час окупації Лиману] потужно обстрілювався Слов'янськ? Нас врятувала відстань, що ми далі від Лиману на 9-10 кілометрів.

- Протягом року які головні виклики були перед місцевою владою у Краматорську і як ви їх долали?

- Окрім забезпечення функціонування інфраструктури, треба було ще заспокоїти колективи комунальних підприємств, медичних закладів. А також заспокоїти представників бізнесу, їх теж треба було переконати, щоб вони не одразу всі виїжджали, бо ми б залишились без магазинів, без торговельних мереж. Частина бізнесу все ж залишилася, щоб забезпечувати людей медикаментами та харчами.

З кожним колективом комунальних підприємств і лікарень я регулярно зустрічався протягом березня і, якщо я не помиляюсь, до червня-липня. Їх треба було заспокоїти, закликати залишитися у місті хоча б половину працівників, щоб ці підприємства могли виконувати свої завдання і забезпечувати людей, які залишалися. А навіть після потужного обстрілу з боку окупантів нашого залізничного вокзалу 8 квітня, у нас залишалось у місті 50 тисяч людей з 210 тисяч, які були до російського вторгнення.

Ці 50 тисяч вирішили для себе залишитись і їх треба було забезпечити водою, електрикою, громадськими перевезеннями (протягом дев'яти місяців, з 25-26 лютого і до 15 листопада, ми забезпечували безкоштовне перевезення комунальним транспортом).

Часів Яр - наступний маркер ризиків для Краматорська

- І що ви казали, щоб заспокоїти?

- Які аргументи ми наводили: що міський голова на місці, команда заступників на місці, директори комунальних підприємств на місці. Окрім того, що ми усі читали інтернет та дивились телебачення, треба було додатково розповідати, звідки ми очікуємо загрози з боку ворога, які наступні кроки, який момент буде критичним для прийняття рішення евакуюватися комунальникам та працівникам лікарень.

Одразу було сказано всім працівникам: хто боїться - краще виїжджайте. Насамперед це стосувалося жінок з дітьми. Ми нікого примусово не залишали, намагалися переконувати. Дуже складно було з медичним персоналом, адже у лікарнях здебільшого працюють жінки. Хто не боявся - вони відправляли своїх дітей з бабусями-дідусями, потім поверталися.

Ми закликали ставитись з розумінням, що ми не можемо залишити місто, що треба забезпечувати послугами тих, хто залишився.

Ми збільшили зарплатню десь у півтори рази для тих, хто залишався. Ми розуміли, що у нас ще є фінансові ресурси, бо виконання бюджету ще тривало, тож у нас така можливість була. Тому той же водій тролейбуса, який раніше отримував 12-13 тисяч гривень, потім працював за 15-18 тисяч. Так, ми розуміємо, що життя - це найцінніше, але це також був додатковий стимул не виїжджати.

Ми також домовлялися, що якщо ворог [після окупації Лиману] перейде річку Сіверський Дінець в бік Райгородку, займе Райгородок і буде наближатися до траси Харків-Ростов, то це буде для нас певний сигнал [до евакуації], це такий "маячок" для працівників комунальних підприємств і лікарень.

- А зараз є такий "маячок" з огляду на хитку ситуацію у Бахмуті?

- На мій погляд, зараз немає такої потреби зустрічатись з колективами, щоб обговорювати наступний сигнал для прийняття відповідних рішень. На мій погляд, найнебезпечніший напрямок зараз - Бахмут-Часів Яр. Ми ж розуміємо, що з Часів Яру можна рухатися на Білокузьминівку, а далі вже наші Семенівка, Василівка, і це вже ризик. Тож для нас наступний маркер певних ризиків - це Часів Яр. Бо тоді вже може ближче пересуватися арта ворога, ворог зможе добивати до нашого міста артилерією, РСЗВ. От тоді ми і будемо приймати рішення про відновлення евакуації, керованої евакуації.

За березень-липень половина техніки з міста була ж вивезена, потім ми повернули частину автобусів, коли за жовтень-листопад до міста повернулись 30 тисяч людей і ми порахували, що на початок опалювального сезону ми вже мали 80 тисяч мешканців у громаді, і вже не вистачало транспорту, тож ми додатково повернули автобуси.

Якщо буде загроза від артилерійських обстрілів для цієї техніки, то цю роботу потрібно буде відновити знову. Знову вивозити нові тролейбуси - не забуваємо, що на початку вторгнення були проблеми з паливом, і завдяки тролейбусам з батареями ми забезпечили перевезення мешканців селищ. Проблема з паливом зникла приблизно в червні і тоді ми почали повертати автобуси. У листопаді ми відновили автобусне пасажирське сполучення, за листопад-грудень ми врахували побажання мешканців щодо графіків руху. На сьогодні я жодної скарги щодо пасажирських перевезень не отримую. На сьогодні на 80 тисяч мешканців, які є у громаді, вистачає рухомого складу.

Влітку також було зроблено - і тут дуже гарно спрацював наш "Водоканал" - ми забезпечили селища водою, коли Слов'янськ, Костянтинівка, Дружківка три місяці не мали води, бо під постійними обстрілами був Райгородок і Другий Донецький водовод фактично не працював три місяці. Коли ми побачили, що ситуація погіршується, кожні дві-три доби мешканці селищ, які отримували воду з Другого Донецького водоводу, залишалися без води, були виконані певні роботи, і у підсумку вони були з водою.

Росіяни запустили ракету по виконкому. Вона перелетіла 180 метрів

Тож поруч з усіма викликами, з якими зіткнулися наші комунальні підприємства, це було збереження колективів, стала робота підприємств, допомога ЗСУ в частині захисних споруд. Ви навіть не можете собі уявити, скільки роботи було зроблено, щоб перекрити шляхи і збудувати фортифікаційні споруди на всіх напрямках, звідки може надійти загроза, і ці роботи тривають, вони не зупинялися ні на день.

Гуманітарна допомога ЗСУ. Дуже багато благодійних організацій та фондів надсилали різну техніку, різні засоби для наших військових, це треба було все організовано приймати, вивантажувати, передавати, актувати. Це теж така кропітка робота, дуже багато пройшло через нас матеріалів і засобів захисту - і Старлінки, і генератори, і маски, все, окрім зброї. Нас використовували як хаб для перевантаження цих приладів, які належало видавати військовим, і це така робота, яка відбувалася біля виконкому до середини липня, поки ворог не здійснив обстріл [площі Миру] ракетою "Торнадо", і наступного дня ми прийняли рішення вивезти всіх працівників виконкому. З того часу ми не працюємо у будівлі виконкому. Це відповідь тій людині, яка ходить, знімає наш виконком: "Де ж влада?".

Z Kramatorska ewakuowano władze miasta i służby państwowe. Kramatorsk jest ostatnią ufortyfikowaną linią obrony którą przez 8 lat wybudowało NATO. Po tym do samego Kijowa nie ma już nic co mogłoby powstać rosyjską ofensywę. Dlatego w USA, UE i ukrainie jest wielka panika. pic.twitter.com/JkkHDaVZ0d

— Ministerstwo Prawdy (@Minister_Prawdy) February 15, 2023

Всі знають, що влада працює, всі нас бачать, я особисто кожен тиждень відвідую місця видачі гуманітарної допомоги, всі мешканці це бачать. Може ця одна людина не розуміє, чому зачинений виконком, а відповідь дуже проста: у 180 метрах від виконкому влучила ракета "Торнадо-С". Це була перша ракета, яка мала кумулятивний заряд для пропалювання стель і потім із затримкою 30 секунд, якщо не помиляюсь, вона мала розірватися всередині будівлі. Ви бачили [відео]: горіння з затримкою, потім вибух, який побив скло у будинках поруч та у палаці культури НКМЗ.

Час, коли вони влучили, це було 20:15, зазвичай ми працювали до 20-ї. "Торнадо" була випущена з напрямку Горлівки - це потім фахівці встановили, коли знайшли двигун ракети. Це південно-східний напрямок. В той день нам пощастило, що вітер мав той самий напрямок і ракета перелетіла будівлю виконкому на 180 метрів. Тобто, та ракета мала влучити у виконком, у цьому сумнівів немає.

- Один з викликів минулого року був опалювальний сезон. Він був під загрозою зриву.

- Майже кожен другий день протягом літа-осені я відвідував місця видачі гуманітарної допомоги і одне питання було у людей: "Чи буде центральне опалення?". Я влітку всім відверто казав, що ми готувалися до життя восени і взимку без опалення. На той час всі газопроводи були перебиті: був перебитий газопровід з напрямку Сєвєродонецьк-Кремінна-Лисичанськ, з того напрямку газ вже не постачається.

Газопровід з Харківської області залишався єдиним [яким можна було постачати газ на Донеччину], але влітку ніхто на ремонтні роботи вийти туди не міг, вся та територія прострілювалася, там точилися постійні бої, були постійні артобстріли.

На щастя, наші Збройні сили звільнили Ізюм 10 вересня і вже 20 жовтня Управління магістральних газопроводів відремонтувало газогін з Харківської області, і вже у цей час на нашій газорозподільчій станції було відновлено газопостачання до Краматорська, до Слов'янська, до Дружківки, і з 20 жовтня почалося відновлення газопостачання в мережах середнього тиску, а далі вже до кінцевого споживача.

Завдяки плідній праці нашого міськгазу з 20 жовтня по 20 листопада у нас всі селища у першу чергу були забезпечені газом. Чому спочатку селища? Коли газопостачання було відновлено, ми зрозуміли, що взимку багатоповерхівки будуть з центральним опаленням. А мешканці у приватних будинках – а це 23 тисячі будинків, які є абонентами міськгазу – мають можливість опалювати свої оселі тільки газом. 13 тисяч будинків у громаді мають твердопаливне опалення.

Ми зрозуміли, що щоб зняти навантаження з електромереж, яке почалося в жовтні і це призводило до щоденних аварійних відключень підстанцій РЕМ, у першу чергу газ має бути відновлено у приватних оселях і це було зроблено протягом місяця. РЕМ визначив першочергові селища, в яких найбільше аварійних відключень світла, і саме туди їхали газовики. І вже з кінця листопада ми не мали жодних аварійних відключень ані розподільних станцій, ані тяглових підстанцій РЕМ.

А потім - з 10 листопада по 20 січня - було відновлення газопостачання до 920 багатоповерхівок. Це майже 60 тисяч квартир. На сьогодні, на жаль, газу немає в деяких багатоповерхівках - десь 10 або 15 стояків. Це кооперативні будинки, які обслуговує компанія приватна "ЖБК". Там є непорозуміння, хто буде сплачувати гроші за крани та засувки, які міськгаз не має, згідно законодавства, сьогодні ремонтувати, бо це внутрішньобудинкові мережі.

Залишки будинку по Марата 13, скоріше за все, доведеться зносити

- Внаслідок обстрілів будинки отримують пошкодження. Як місцева влада допомагає мешканцям цих будинків і чи відрізняється допомога в залежності від того, будинок обслуговується компанією "Ладіс" чи це ОСББ?

- Наприкінці весни, коли почалися ці потужні обстріли міста і все більше і більше приватних або багатоповерхових будинків зазнавали ушкоджень, нами було прийнято першочергове рішення - допомагати мешканцям матеріалами. Мешканцям перших поверхів для вікон надаються OSB-плити, мешканцям поверхів вище - плівка. Сенсу ремонтувати та встановлювати скляні вікна зараз немає.

Пам'ятаєте, перший потужний приліт [по житлових кварталах] у нас був у березні минулого року - це був бульвар Краматорський, 24? Це ОСББ. І це відповідь на питання, чи є для нас різниця, ким обслуговуються будинок - "Ладісом", ОСББ чи "ЖБК". Різниці жодної немає, тільки є одне питання, що керівник або представник ОСББ має бути на місці. На жаль, ми констатували факт, що більшість очільників ОСББ, десь 90%, виїхали з міста, бо здебільшого, це були жінки. І, на жаль, були дуже прикрі випадки, коли ні з ким було навіть спілкуватися. Коли ми, як влада, зверталися до "Ладіса", щоб вони - вже не в першу чергу, а за останнім принципом - допомагали мешканцям ОСББ.

І от коли майже 90 відсотків очільників ОСББ виїхали, то були певні проблеми допомагати людям, бо "Ладіс" виконував в першу чергу завдання по своїх будинках. Ми в деяких випадках отримували допомогу матеріалами від благодійних організацій, за державною програмою через обладміністрацію. Далі вже людський ресурс. Далі вже, окрім працівників ОСББ, "ЖБК" та "Ладіса", нам розраховувати було ні на кого.

Повертаючись до бул. Краматорський, 24. Потім почалися скарги та прохання з боку містян прибрати сміття [після обстрілу] на прибудинкової території. І наше комунальне підприємство змушене було прибирати цю прибудинкову територію.

В випадках, де ми бачили, що люди неспроможні самі забити вікна, але вони приймали рішення залишитися, незважаючи на заклики виїхати, ми знаходили людський ресурс, допомагали забивати.

Наприкінці весни чи на початку літа, коли ми бачили, що зростає чисельність загиблих, поранених в місті, що кількість пошкодженого житла збільшується, ми прийняли програму фінансової допомоги з міського бюджету. Щоб не чекати, коли настане час перемоги і з інших джерел будуть фінансуватися пошкоджене житло для тих людей, які приймали рішення залишатися в своїх оселях. Якщо не помиляюсь, ми передбачили у міському бюджеті на це 5 мільйонів гривень.

Була створена відповідна комісія, до складу якої увійшли представники Управління праці та соцзахисту населення, Управління житлового комунального господарства, комунальних підприємств. Максимальний ліміт на одноразову фінансову допомогу був встановлений на рівні до 50 тисяч гривень, сума компенсації залежить від результатів обстеження розгромленого житла та засідання комісії.

Ми також прийняли програму, і вона працює і на цей час, що у разі отримання легких чи середніх поранень - з відповідним підтвердження від лікарні, що людина ці поранення отримала внаслідок обстрілу - мешканець нашого міста отримує одноразову допомогу у розмірі 5 тисяч гривень. Важкі поранення - до 20 тисяч гривень, це теж одноразова фінансова підтримка на одну людину. І в разі загиблого мешканця Краматорська ми відповідно сьогодні компенсуємо також 20 тисяч родині загиблого. Це стосується як звичайних краматорців, так і тих, які загинули в лавах ЗСУ.

Що стосується загиблих краматорців, які несли службу в лавах ЗСУ, також поховання для них безкоштовне з певною калькуляцією, затвердженою у нас. Також ми на кладовищі селища Іванівка створили Алею героїв. Там вже три лінії є, там вже поховано у нас десь 40 мешканців. Ми встигли влітку зробити дві лінії зі штучним покриттям фем. Коли дозволять погодні умови, далі будемо продовжувати облаштовувати це кладовище і цю Алею героїв для наших загиблих воїнів. Я сподіваюся, що буде менше таких людей, але ми маємо це передбачити.

- Є будинки, які вже непридатні для життя після обстрілів, наприклад по Ярослава Мудрого, 54. Що буде з цими будинками?

- У будинку на Ярослава Мудрого, 54, на сьогодні жодна людина не мешкає, але ми отримали відповідну експертизу та вже розробили проектно-кошторисну документацію (ПКД) на відновлення цього будинку. Тобто цей будинок по Ярослава Мудрого, 54, можна відновити з ремонтом покрівлі, і в цьому ПКД ми одразу передбачили також термомодернізацію, згідно чинного законодавства, будівельних норм та вимог.

Але це вже буде після війни і треба буде ці гроші шукати. Це шестипід'їздний будинок, по 15 квартир у під'їзді, це 90 квартир. По пам’яті, якщо не помиляюсь, там орієнтовна вартість відновлення будинку десь 4,5-5 мільйонів доларів. На метр квадратний житла розрахункова вартість ремонтних робіт, реконструкції та термомодернізації виходило десь 280 доларів.

Якщо будинок знести, то орієнтовна розрахункова вартість звучала десь на рівні 15 млн гривень. Тобто, по 100 доларів на метр квадратний, щоб просто його знести. І потім 600-700 доларів за метр квадратний, якщо будувати будинок заново.

І от яке рішення приймати, треба буде вирішувати після війни: або будинок відремонтувати так, як він є, термомодернізувати, зробити його якісним і витратити на це 280 доларів на метр квадратний, або побудувати новий по 700 доларів на метр квадратний. Звісно, скоріш за все, буде прийнято рішення відремонтувати: це більш доцільно, але треба буде шукати джерело фінансування.

- Росія ж репарації заплатить?

- Це одне джерело. Далі - вже сьогодні ми бачимо, що в застосунку "Дія" для громад збираються гроші за різними програмами. Тому наше завдання було підготувати проектно-кошторисну документацію, експертизу, отримати підтвердження, що будинок підлягає капітальному ремонту з термомодернізацією згідно сучасних технологій. Це те, що ми зі свого боку мали зробити, що стосується цього будинку.

Далі - Марата, 13. Скоріш за все, наступне питання буде про цей будинок. Зараз ми працюємо з декількома організаціями, які мають відповідні ліцензії, щоб отримати насамперед фахове заключення експертів, чи підлягає частина будинку, що залишилась після обстрілу, капітальному ремонту, чи її треба зносити. Якщо треба зносити, то треба розробляти і замовляти проектно-кошторисну документацію на демонтаж цього аварійного будинку. А далі вже, це моя особиста думка та думка моїх заступників, що треба відновити цей будинок в тому первинному вигляді, якій він мав. Тільки одне питання виникає - щодо цього приватного магазину та приватних приміщень на першому поверсі. Чи можна, щоб там були житлові квартири, згідно з чинного законодавства - це ми будемо з'ясовувати.

Але насамперед ми розуміємо, що якщо загроз з боку Бахмута та Часів Яра не буде і нашим ЗСУ вдасться відтиснути ворога на більш безпечну відстань, тоді нам треба бути готовими навесні почати демонтаж. Бо є певна загроза і ми будемо наступного тижня будувати паркан навколо будинку - ми вже частину вул. Марата перекрили, щоб вулиця була непроїзна. З боку вул. Василя Стуса ми перекрили блоками, щоб машини не могли там їхати, бо є загроза, що стіна та частина будинку може обвалитися. Тому буде будуватися паркан наступного тижня.

Відпрацюємо всі відповідні заключення фахівців, щоб були всі звіти, підлягає будинок капітальному ремонту, хоча б у частині, чи ні. Але з того досвіду, який ми вже маємо, і є вербальне підтвердження від експертів, що скоріш за все треба буде демонтувати цю частину будинку, що залишилась, а потім вже заново будувати.

Військові та правоохоронці - основні наповнювачі бюджету Краматорська

- Як змінилась економіка міста за останній рік? Я розумію, що всі або більшість заводів припинили свою роботу.

- На сто відсотків призупинили. Деякі з березня, деякі - з квітня. Але майже 10-11 місяців промисловість не працює.

- Більшість малих та середніх підприємств також не працюють?

- Окрім торгівлі на ринках, працюють в нас магазини, торговельні мережі маленькі. В нас працюють аптеки, десь 18 аптек, 13-15 заправних станцій. Тобто, у нас працюють ті підприємства, які займаються торговельною діяльністю. Все. Іншого виробництва в нас на сьогодні немає, на жаль.

Минулого року нам пощастило, бо деякі підприємства, такі як Новокраматорський машинобудівний завод (НКМЗ), сплачував своїм працівникам частково зарплату - 2/3 від посадових окладів. Тому власних надходжень до бюджету минулого року склали 80%. Тобто ми втратили 300 мільйонів гривень з планових мільярд 615 мільйонів - це майже бюджет розвитку міста, який був запланований на минулий рік.

На цей рік запланований бюджет склав 60% від бюджету минулого року. Сподіваюсь, що якщо хоча б отримати те, що ми запланували, ми зможемо до кінця року прожити та утримувати наше місто і нашу інфраструктуру. Це вже навіть не бюджет проїдання, це бюджет виживання. З цією кількістю людей, яка є в місті, з цією кількістю працівників.

У нас у 13 комунальних підприємствах до початку повномасштабного вторгнення працювало десь 3150 осіб. Сьогодні забезпеченням життєдіяльності цих 13 комунальних підприємств займається 1815 осі, тобто 60%. Враховуючи те, що в нас 40% населення зараз в місті, то цього достатньо. В лікарнях місцевого підпорядкування також десь 45-50% лікарів сьогодні працює. І тому ці витрати і надходження, які ми сьогодні маємо, їх вистачить, якщо ми їх отримаємо.

- Я правильно розумію, що надходження до бюджету йдуть в основному від цих дрібних торгових підприємств і від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) з того, що НКМЗ своїм працівникам платить?

- Здебільшого, я б сказав, сьогодні ми будемо отримувати ПДФО від наших військових частин, які мають відношення до зони бойових дій і які мають безпосереднє розташування навколо Краматорська та адресу прописки мають у Краматорську. То завдяки цим частинам та правоохоронним органам - треба також їх не забувати - ми отримуємо надходження в наш бюджет. Тобто, 60-65% надходжень - це правоохоронні органи, Збройні сили України, це обласні структурні підрозділи, це наша комунальна сфера, яка також сплачує ПДФО в місті.

А від НКМЗ, якщо не помиляюсь, якщо залишиться в нас мільйонів 50-60 [гривень надходжень], то це буде гаразд. Проти 250 мільйонів податків, які НКМЗ сплачував до початку повномасштабного вторгнення.

Далі: треба ж не забувати про податок на землю. В зоні активних бойових дій на час воєнного стану всі підприємства та бізнес від сплати цього податку звільнені. Тому єдине джерело надходжень на сьогодні, це ПДФО. І це гарно, що НКМЗ буде його сплачувати, якщо буде продовжувати платити своїм працівникам дві третини від окладу. Але це вже в 5 разів менше, ніж вони сплачували до війни. І на скільки вистачить того запасу та міцності фінансової у НКМЗ, щоб сплатити хоча б на рівні другого півріччя того року, ніхто ж це не може сказати.

"Від символів держави-ворога треба позбавлятися миттєво"

- В місті почалася дерусифікація і продовжився процес декомунізації, і ви не стали чекати закінчення війни. Чому ви так вирішили?

- Можна дуже довго сперечатися, як дехто це робить в соцмережах, і ставити питання, це на часі чи не на часі. Ну от дивіться - [велика] війна вже триває рік. Скільки можна ще чекати і чого чекати? Щоб когось переконати, що це треба робити чи не треба? Це символи нашого ворога, насамперед. Той же Пушкін символізується і застосовується нашим ворогом для популяризації російської культури. Тому від цих символів треба позбавлятись, і моя особиста думка та думка моєї команди, що не треба втрачати час, щоб когось переконати в чомусь.

В нас пам’ятник Леніну з 2015 року був на утриманні комунального підприємства - сім років. Може, для когось це було не на часі. Але ми його, слава Богу, продали майже за мільйон гривень, щоб не безкоштовно відвозити його та кидати десь в річку.

Від символів держави-ворога треба позбавлятися миттєво і не треба нічого чекати. Я вважаю, що не треба комусь щось доводити та когось в чомусь переконувати. Хто цього не зрозумів, то тоді він не патріот і не потрібно з ним ще й дискутувати.

- Які будуть подальші кроки у цьому напрямку?

- Зараз ми робимо перейменування майже 30% вулиць, це десь 275 з 850 вулиць. Сьогодні відбуваються всі процедури згідно чинного законодавства. Завершилось громадське обговорення, від громадськості ми отримали всі пропозиції, і, я вважаю, за наступні два тижня, десь в перших числах березня, вже будуть певні затвердження після засідання відповідної комісії.

Дуже дивно було навіть для мене, як для людини, яка прожила вже 48 років у Краматорську, дізнатися після обстрілу селища Красноторка, що існує вулиця Бурятська. А влучання було поруч з будинком колишньої селищної ради саме на вулиці Бурятській. У нас є вулиця Оренбурзька. Саме ці вулиці треба дерусифікувати, ми їх [нові назви] до 10 березня затверджуємо і дерусифікуємо.

А далі більш цікаве питання - це зміна назви парку Пушкіна. Треба буде також обговорити. Також назва Скверу профспілок потребує обговорення.

Також що ми створимо після війни, то це виберемо локацію, де будемо робити Алею загиблих героїв для вшанування їхньої пам'яті. Будемо ще думати, як це зробити, щоб воно було і сучасно, і гідно.

Це буде локація у центрі міста, але точне місце ще обговорюється. Як ідея, яку мої заступники запропонували – демонтувати наступний символ комунізму "Гармату" [на вулиці Героїв України] і від "Гармати" до "Вічного вогню" зробити Алею загиблих героїв. І там уже треба буде вирішувати, як вона буде виглядати.

Наступні [комуністичні] пам'ятники також буде демонтовано: це пам'ятник загиблим у Громадянській війні на Олекси Тихого, про який всі сперечалися ще до повномасштабного вторгнення. Ще треба буде вирішити питання щодо "Танку" - демонтувати чи ні, і як це бачить громадськість.

Тобто [наступними будуть демонтовані]: "Гармата", "Танк", пам'ятник загиблим в Громадянській війні, і пошукати ще навколо міста, які ще такі пам'ятники залишились.

Звісно, там, де є поховання загиблих у Другій світовій війни, там, де є братські могили, це більш складне питання, там також треба буде громадські обговорення провести.

"Промисловість має намір відновити виробництво"

- Ви думали що буде з Краматорськом далі? У 2023 році і взагалі після війни.

- Нам треба буде думати і докладати максимум зусиль, щоб продовжився той розвиток, який відбувався у Краматорську протягом останніх років за допомогою різних джерел, різних фінансових ресурсів.

Ми розуміємо, що на сьогодні на підконтрольній Україні території Донецької області ми - найпотужніше місто. Ми дуже сподіваємось, що після відтиснення ворога від Бахмуту якомога далі, відповідно до того спілкування, яке я маю, від інформації, яку я маю від приватного бізнесу, від промисловості, багато хто - і здебільшого промисловість - має намір відновити виробництво. Насамперед - Новокраматорський машинобудівний завод.

Чим раніше це відбудеться, тим скоріше ми зможемо повернутися до розвитку нашого міста. Бо без відновлення промисловості, без повернення бізнесу, без робочих місць не буде ані відновлення, ані розвитку, місто просто увійде у фазу стагнації. Цього б взагалі не хотілося, навіть думати про це не хочу.

Але перша умова: ЗСУ відтискають ворога, зменшується або зникає загроза для відновлення бізнесу та промислового виробництва, і все це повертається. Так, буде непросто, бо є певні руйнування на підприємствах [від російських обстрілів]. Старокраматорський машинобудівний завод – багато чого зруйновано, вважаю, що буде важко відновити виробництво. Але "Енергомашспецсталь", НКМЗ, КЗВВ - це три потужних підприємства, які, якщо не буде більше пошкоджень, ракетних влучань, зможуть в цьому році відновити виробництво.

Далі - малий і середній бізнес, а далі – відновлення житла. У нас майже 400 багатоповерхівок зазнали ушкоджень різного ступеню, десь покрівлі, десь вікна. Уявіть собі, що у нас десь шість чи сім тисяч вікон треба негайно замінити. Це тільки вікна! А це все робочі місця, це робота для будівельних компаній. Скільки об'єктів ми не встигли завершити, які були заплановані на минулий рік: це і лікарні, і ЦНАП. Дві школи зруйновано – 23 і 15, треба відбудовувати. А це ж все гроші, і я впевнений, що гроші будуть. Я сподіваюсь, до кінця війни буде вирішене питання, як Україні передати заарештовані російські активи, насамперед в Америці і Європі. Джерела фінансування будуть.

Але треба ж буде шукати людські ресурси, і це проблема, з якою зіткнемося не тільки ми. Десь 50-60 тисяч людей, не менше, мають повернутися, щоб відновити бізнес і виробництво. Багато, на жаль, залежатиме від того, на якій відстані буде лінія зіткнення з рашистами і наскільки буде ризиковано повернутися.

Ми бачимо, що центральна, західна та північна Україна - там вже почалося відновлення. Але ми сьогодні, на жаль, як і Миколаїв, як і Херсон, знаходимось у зоні активних бойових дій.

Якщо порахувати відстань від нас до Часів Яру, то це 22 кілометри. А гармата б'є на 42 кілометри. Якщо лінія фронту приблизиться до нас ще на 10-15 кілометрів, то буде "гаряче". Тоді росіяни зможуть гатити по нас з арти. Для нас ситуація зараз, як-то кажуть, напружена, але контрольована. Наступні два-три місяці, до літа, дуже сподіваюсь, ситуація більш-менш проясниться.

- Ви думаєте, люди повернуться?

- До початку повномасштабного вторгнення у наших закладах середньої освіти навчалося приблизно 18,5 тисяч дітей, дитячі садочки відвідували 5 тисяч. І ще 5 тисяч навчалися у вишах, технікумах і училищах. Тобто, було десь 30 тисяч дітей. Від 5 до 10 тисяч, я вважаю, ми втратили. Але дуже сподіваюсь, що 20-25 тисяч повернеться.