8 березня – не свято краси та жіночності: це день, коли ми відзначаємо тих жінок, завдяки яким ми такі, які є

Ми з моєю меншою донькою днями дивились «Енолу Холмс».

Там жінки працювали на фабриці і отримували заробітну платню, значно меншу, ніж чоловіки. Саша красиво підняла свої брови і каже: «Натисни на паузу, я не розумію, чому їм платять менше, за хлопців, поясни».

І я натиснула. І почала розповідати.

Розмова вийшла дуже довгою.

Я розповіла їй про те, як колись дуже давно дівчата не могли мати гарну освіту, не могли влаштуватись на роботу, на яку хотіли, не могли голосувати, навіть вирішувати, за кого їм виходити заміж та скільки дітей народжувати, вони також не могли.

Важко передати словами вираз обличчя моєї доньки, яка реально не могла зрозуміти, чому весь цей треш відбувався.

Дитина, яка живе в світі, де є жінки президентки країн, рятувальниці, лікарки, режисерки та військові.

Де дівчина знає, що її тіло – то її особиста справа, народжувати чи ні – також, з ким жити та кого любити – її особистий вибір. І за це все ми маємо бути вдячні сотням жінок, які поклали свої життя на боротьбу за права жінок.

Це жінки, завдяки якім ми зараз ті, хто ми є. І не варто забувати про те.

Не варто загортати це свято в целофан та засипати його кокосовою стружкою від «Рафаелло».

Повномасштабне вторгнення ще раз нагадало нам про те, що наші жінки так само можуть взяти до рук зброю, стати пліч-о-пліч поряд зі своїми побратимами.

Жінки на війні – це не тільки медичний персонал, як було колись. Ще це снайперки, розвідниці та керівниці бойових машин.

Хочемо познайомити вас з кількома дівчатами, які стали до зброї та боронять зараз нашу батьківщину від ворожої навали.

Наталя Асмолова

Вже третій рік служить у Державній прикордонній службі України. Каже, що її мотивацією, як це не банально, був патріотизм. «Я була ідейна та поважала військових. Тож як з’явилася можливість, пішла служити».

Дівчина додає, що служба важка, вимотує морально і фізично (особливо останній рік), але це цінний досвід.

Наталія мріє побудувати родину з коханим чоловіком та народити дітей. З приводу служби у неї були думки вивчатися на офіцера і побудувати кар'єру. Але в даній ситуації це поки думки. Каже, що головне зараз – закінчити цю страшну війну, перемогти.

Оля Бігарь «Відьма»

В цивільному житті працювала юристкою, писала докторську дисертацію.

Спочатку служила командиром стрілецького а потім мінометного взводу 241 обр ТрО ЗСУ. Приймала участь у бойових діях в Київській області, а також брала безпосередню участь в обороні м. Бахмут

«Тобто моя робота це бойове управління.

Я 8 років чекала на шанс дати відсіч окупантам відкрито. Наша боротьба – вона за історію, за існування нашого народу, це помста за сотні років брехні, поневолення, геноциду і знущань поданих так званою росією під соусом братського співіснування

Коли ти стаєш військовим ти живеш трошки в іншому вимірі пріоритетів та цінностей. По-перше, час тут летить дуже швидко , насиченість подіями дуже висока. По-друге, коли ти бачиш реальні бої, коли бачиш кров, бруд і біль , стає не до нюансів побуту. В бойовій обстановці якісь проблеми з самопочуттям чи комфортом здаються мізерними і не важливими, а те, що відбувається навколо, має більше значення. По-трете, якщо раніше мені хотілось придбати пасок від Гуччі, тепер пріоритет – гарячий душ і міцний сон.

Але загалом ЗСУ – це дружба, підтримка, багато навчань, полігони тощо. Це інше життя, життя в якому не має значення, як ти одітий чи яка в тебе машина, життя в якому важливі особисті якості і рівень людяності. До речі в ЗСУ взагалі не відчувається гендерна нерівність

Що я буду робити після Перемоги? Я не мрію так далеко, я живу зараз маленькими перемогами, коли ми повернемо кордони, будемо відбудовувати і реформувати нашу країну. Я хочу і надалі служити народові України та відбудовувати країну для наших дітей».

Ганна

«Для мене війна розпочалась на початку 2014 року. На той момент я була цивільна і в звичайному житті працювала продавцем-консультантом в магазині косметики і парфумерії. Військова служба розпочалась в 2017 році і це для мене стало честю – служити українському народу.

На теперішній час найважче дається усвідомлення, що дуже високу ціну платить наша країна, здобуваючи перемогу, – це людські життя, яке, на жаль, втрачаємо ми кожного дня.

Після перемоги я бачу сильну, незалежну,в ідбудовану Україну з найкращими її людьми, щасливими, непереможними та незламними!

Особисто я хочу подорожувати, знати кожен куточок своєї України! Це і є моя мрія».

Наталка

«Війна для мене почалась у 2014, військовою стала у 2018. Дівчата теж можуть виконувати теж самі задачі, шо і чоловіки, тому чому не я.

До війни працювала у магазині зоотоварів.

Від Перемоги – Перемоги України, а значить волі, стабільності та миру для нашого народу, задля нашої країни!».

Тетяна

«Для мене війна почалась у 2014, пішла служити у 2019 році. Вважаю в армії немає різниці жінка ти, чи чоловік, ми зараз всі корисні, кожен українець на своєму фронті. Найголовніше – спільна співпраця до Перемоги.

До війни працювала бухгалтером.

Найважче в цій війні для мене – це смерть побратимів.

Коли настане Перемога, дуже чекаю літнього відпочинку разом з сім‘єю у Криму».

Олена Зінченко

Військовослужбовиця батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України.

«До повномасштабної війни я працювала вчителькою англійської мови. Навіть не вагалася, йти чи не йти воювати. Якщо кожен буде казати «це не моя війна», то нікому буде захищати свою країну. Тому і пішла захищати свою землю, своїх учнів, свій дім.

Найважче – це побутові умови: хоч я і жінка, а живу разом з хлопцями, до туалета ходимо на вулицю, помитися – велика проблема

Мрію про нашу перемогу і хочу, щоб усі мої побратими були живі та здорові. Вони всі класнючі».

Олена

«Війна для мене почалась 24 лютого 2022 року. До війни працювала у банківській сфері.

Найважче для мене бути далеко від своїх дітей.

Після перемоги я хочу подорожувати Україною».

Ксенія

«Війна для мене почалась з моменту нападу на рідну Україну. Після університету почала служити в ДПСУ і по теперішній час віддана своїй справі.

Найважче для мене бути далеко від своїх рідних та синочка.

Після перемоги я хочу активно приймати участь у відновлені України та насолоджуватись кожним моментом на рідній землі».