Дружина військовослужбовця тероборони: "Моя лють як кульова блискавка. Вона існує окремо від мене і завжди поряд"

Двічі переселенці - в 14-му з Донецька, а тепер з Краматорська - Юлія з двома дітьми зараз живе у Франківську, а їхній тато - доброволець, захищає Україну на Сході.

Юля чекає з війни не тільки Олега, а ще свого рідного брата, який також став на захист країни 24 лютого.

“Олег до останнього не вірив, що росія насмілиться це зробити, бо виглядало все це абсурдно та безглуздо. Я чомусь була впевнена, що Велика війна почнеться і морально готувалась. Але зранку 24 лютого, одразу після прильотів, наш тато зібрався та пішов до тероборони.

Для мене то не було несподіванкою, бо він інакше б не зміг. Тому його рішення я цілком розуміла. Так, то було непросто пояснити дітям, бо вони дуже сильно хвилювалися, та і зараз, після року війни, так само продовжують хвилюватися за батька”.

“Дітям ніхто не казав, вони самі зрозуміли, куди йде батько. Меншому на той час було 5 років. Він дуже хвилювався за тата. Я взагалі ті моменти погано зараз пам'ятаю, лише свої почуття, коли ти прощаєшся з людиною і не знаєш, чи зайде він ще колись в ці двері.

Старша донька також все важко переживає, але ж як підліток, переживає то по-своєму. Ми спілкуємось про це, багато розмовляємо і я бачу як її русофобія зросла в рази. Вони з Олегом завжди були дуже близькі, і зараз, коли тата вже рік немає поряд, вона звинувачує в тому всіх росіян. І я її розумію. Нещодавно вона сказала мені, що не може собі уявити, що колись зможе нормально спілкуватися з кимось з росіян через все це.

Менший, коли ми лягаємо спати, часто питається в мене: “Мамуся, а що буде, якщо тато поляже?”. І починає плакати. Все це дуже важко, звичайно, переживати, і дітям, і мені. І зараз він мріє та чекає, що коли йому виповниться 18 років, то він піде до Тероборони. Колись він мріяв стати поліцейським, а зараз хоче бути військовим, як тато".

Юлія зі своєю старшою донькою

Я маю бути сильною заради дітей

"Я беру сили та натхнення в людях, які мене оточують. Однодумці, волонтери, наші Воїни та їхні вчинки. Наші хлопці та дівчата знаходяться в пеклі, тому я не можу собі дозволити сидіти та намотувати соплі на кулак.

Мені довелося допомагати підрозділу чоловіка кілька разів. Це також надихає, коли ти відчуваєш, що можеш бути корисною. Я оголосила збори на антидронову рушницю у Фейсбуці і ми разом з фондом зібрали кошти та купили ту рушницю. Відчувати, як люди відгукуються та донатять, допомагають гривнею або добрим словом - це коштує дуже багато. Тоді, в такі моменти, стає трохи легше, коли відчувається підтримка".

В мене є моє особисте пекло

"Ми з Олегом не розписані офіційно через певні складнощі з документами. І я дуже боюсь, що з ним може щось статися, а я не є його офіційна дружина. Наприклад, полон. Це мій страшний сон, що я зможу зробити, не маючи на руках жодного папірця, який підтверджує наші стосунки, як я зможу йому допомогти в такому випадку?

Час, коли він не виходить на зв'язок - це найжахливіше. Найдовше, коли я його не чула - це були два тижні. В такі моменти час завмирає. Це життя від дзвінка до дзвінка.

Кілька разів, коли я вже не могла терпіти і хвилювання та страхи мене переповнювали, я дзвонила знайомим волонтерам, ті дзвонили у військову частину та питалися, чи все з ним добре.

Звичайно, в тих місцях, куди вони виходили працювати, ніхто напевно сказати не може, але просто дізнатися, що станом на ранок він був живий та неушкоджений - то для мене вже було чудово.

Найважче, коли він не виходить на зв'язок

Коли його довго немає на зв'язку, намагаюсь зайняти свою голову чимось. Зараз закінчую автошколу і розумію, що це просто один із способів відволіктися.

Намагаюсь іноді слухати музику, але вона не допомагає, а навпаки погіршує мій стан.

Я взагалі не люблю шароварщину в музиці, вона мене бісить, оце “гей, гей, рідна Україна переможе” не люблю. Взагалі намагаюсь і сама слухати, і дітям привити гарний смак.

Ми з малим дуже любимо “Zwyntar”, “Kozak System”. Він каже, що коли слухає, то одразу згадує про батька та про його вчинок, що дуже пишається тим, що тато боронить країну.

Читати, щоб відволіктися, мені зараз важко. Намагаюсь подужати книгу з креативного мислення, і ти мене спитай, як вона називається - я не скажу. Дивлюсь в книжку, а букви у слова важко складаються, бо всі думки разом з Олегом там, на війні".

Я трохи опанувала свою лють і навчилась її контролювати

"За те, що мої діти вже рік без батька, що він не бачить, як вони ростуть, що ми не можемо проводити час разом, за все це я дуже зла на росіян.

Я маю лють та презирство, мені гидко. Свою лють за рік я вже трохи опанувала. Я не ношу її всередині, я ношу її як повітряну кульку поряд, але вона у вигляді кулястої блискавки - так я її контролюю.

Я не розумію, як росіяни можуть бути настільки аморфними та тупими, мають ще наглість казати: “За що ви нас не поважаєте або не любите?”.

Юлія каже, що свою лють за рік вже трохи опанувала

За що ми маємо їх поважати? Це не люди взагалі. Вони прийшли на нашу землю нищити та вбивати. А ті, що не прийшли, сидять вдома та підтримують цю війну. Навіть своїм мовчанням вони її підтримують.

Я ось іноді думаю: якби я зустріла дружину російського солдата, один на один, чи мала б я щось сказати їй? І зрозуміла, що ні. Слів для неї я не мала б. Я просто хочу, щоб кожен, хто прийшов на нашу землю, лишився там назавжди".

Не знаю, чи хочу вертатись після Перемоги до Донецька

"Після Перемоги я мрію про повернення додому всіх наших захисників та захисниць цілими та неушкодженими. Мрію, щоб у нашого тата, який весь час щось будував, робив щось позитивне та важливе, садив сади, зробив пасіку, щоб в нього нарешті з'явився час усім цим насолодитися.

Я іноді думаю, чи хочу я повернутися до Донецька після Перемоги. І не знайшла ще відповіді для себе.

Я знаю, що то моя земля і дарувати комусь її - то неправильно, але я розумію, що середовище, яке там зараз, не найкраще для моїх дітей, щоб вони росли та виховувались в тому оточенні.

Менша дитина народилась в 2016 році, і я з російськомовного регіону, із зросійщеними батьками та родичами, вирішила для себе, що менший буде з пелюшок чути українську і розмовляти з ним з першого дня ми будемо тільки українською мовою. Ось в мене є дитина: він - чистий аркуш, що я з нього зроблю - те і буде.

Зараз йому шість, він повністю україномовна дитина, яка не розуміє російської мови. Він росте на українській музиці та культурі, думаю для нього буде стресом повернутися в Донецьк, коли ми його повернемо. Там ще дуже багато роботи, на кілька десятиріч, я думаю. Але впевнена, що ми переможемо і повернемо всі свої землі, а згодом і всіх людей".