6 квітня - 130 років від дня народження Василя Степановича Василька

Сьогодні виповнилося 130 років від дня народження Василя Степановича Василька (1893–1972), українського театрального актора та режисера, педагога, театрознавця.

Про це інформує Донецька обласна державна адміністрація

Видатний актор, режисер Василь Степанович Василько (справжнє прізвище – Міляєв) народився в селі Бурти, тепер Шполянського району Черкаської області в родині Степана Платоновича Міляєва, який був головним бухгалтером в маєтку поміщика Ханенка і Марії Павлівни Рудкевич (усього в родині було п'ятеро дітей).

Після закінчення гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Ще студентом (1913) працював у театрі М.Садовського, незабаром – у Товаристві українських акторів за участю Марії Заньковецької та Панаса Саксаганського під орудою Івана Мар’яненка, де набув творчої майстерності. Працював у київському «Молодому театрі» (1916–1919), очолюваному Лесем Курбасом. З Курбасом Василько як митець розкрився в усій своїй повноті. Однак у Курбасі не розчинився. Василькові судилося поєднати класичні традиції корифеїв з Курбасовими новаторськими пошуками. Вражає акторський здобуток Василька. Буффонадний Коттвальд у «Горі брехунові» Франца Грільпарцера, трагічний Банко в шекспірівському «Макбеті», епічний Кобзар у «Гайдамаках», гротескний Георг V у «Джиммі Хіггінсі» Ептона Синклера…

У 1920–1922 роках Василько працює у Першому державному драмтеатрі УРР ім. Т. Шевченка «Кийдрамте». У 1922–1926 роках він – актор, педагог мистецького об’єднання «Березіль» де формувався як режисер у виставах, натхненних Курбасовим генієм. У 1926 році Василько звільняється і йде своїм шляхом, очолюючи театри Харкова, Одеси, Донецька, Чернівців. Але Курбасів дух вічного неспокою, тяжіння до мистецької гармонії залишився в його душі назавжди.

Його режисерським дипломом стала комедія «За двома зайцями» Михайла Старицького, насичена сучасними алюзіями та ексцентрикою вистава. Уславився він «Заходом» Ісаака Бабеля, пройшовши «на ура» у вимогливих одеситів, вигравши в очах громадськості змагання з російським театром, який водночас з українським випускав прем’єру за цим твором. Василько увійшов до історії «Землею» за Ольгою Кобилянською, виставою, хрестоматійною в історії українського театру.

Василь Степанович – один із засновників театрального музею (1923), нині це Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України. У 1920–1930 роках викладав на драматичних факультетах Київського й Харківського музично-драматичних інститутів.

Василько В.С. був одним із найсумлінніших театральних літописців. Його монографії про театр Миколи Садовського, Любові Ліницької, Федора Левицького, спогади про вчителів та колег, де образність оповіді очевидця поєднана з аналітичною точністю дослідника, не мають ціни для істориків.

Василь Степанович Василько – народний артист Української РСР (1940), народний артист Союзу РСР (1944), його ім’я присвоєне Одеському українському драматичному театру.

Помер В.Василько 18 березня 1972 року у м. Одеса.

За інформацією управління культури і туризму облдержадміністрації